Час "розкидувати каміння"?

Є декілька людей в моєму житті, якими я особливо дорожу. Може, не завжди пишу про них в щоденнику, але це не означає, що я їх забув. Часто виходить так, що з кимось не можу побачитись тривалий час. Збираюсь, планую, домовляюсь... а потім все відміняється. І так знову і знову. Звісно, я звик звинувачувати у всьому обставини. Звісно, я звик забувати про те, що ці обставини мною самим і створені. Виходить - я сам роблю перешкоди? Ох, як не хочеться в це вірити. Навіщо мені це робити? (Ну... є одна здогадка... щоб все було так, як я хочу - потрібно багато працювати, робити багато різних дій... набагато більше, ніж це роблю я. Тому і не встигаю по часу... тому не вистачає грошей... просто лінуюсь.  Ось така вийшла правда)

Але ще одна правда, що дорогі люди залишаються мені дорогими незалежно від того, як я поводжусь, як я живу. Вони можуть про це і не здогадуватись і не відчувати зовсім, але просто своїм існуванням вони допомогають мені всеж-таки переставати лінуватись, починати щось діяти та досягати своїх цілів. Є в них щось таке добре, тепле, приємне, до чого непереборно тягне. Можливо, є і щось пагане... ну, тобто, напевно є... навіть, має бути... але це мені не значно. Я дивлюсь на добрі якості людини. А з поганими хай самі розбираються, що робити (-:

Один з таких дорогих мені людей - Віталька з Коломиї. Добрий, чемний, привітний, відвертий, чесний. Дуже приємний. У нього тепла аура. Навіть просто згадуючи про нього стає спокійніше та лагідніше. Я завжди казав йому, що неймовірно радий нашому знайомству, і завжди про це казатиму, бо це правда! Мені завжди хочеться зробити йому щось приємне, щось радісне, щось таке, що б викликало у нього чудову посмішку. Я впевнений в тім, що він заслуговує на весь той позитив в світі, який світ може йому подарувати, і тому всяким чином цьому отриманню позитива сприяю.

Так ось, ближче до теми "розкидання камінь" - чому я стільки "розпинався" про дорогих людей взагалі, та про Вітальця вокремості? Справа в моїх мріях. В тих самих, що йдуть з дитинства, через все життя, і залишаються тими мріями, реалізувати які - це святий обов'язок. Так і хочеться "кинути один з камінців до Віталькіного городу". Жартую. не хочу я цього робити, і ніколи не збирався. Хочу просто десь поруч із його хатою кинути каміння в фундамент свого майбутнього будинку (-:

Одна з моїх мрій - мати власний будиночок. Великий, місткий будинок із просторою залою та плодовитим садом. Із часом я зрозумів, що хочеться мені мати не один будинок, а 2. Перший - в Західній Україні, другий - в Новій Зеландії. Про те, що в Західній Україні зовсім інша атмосфера та екологія, знають мабуть всі. Тому, місце для свого першого будинку я обрав саме там - в місці, яке недалеко від гірської кряжі, недалеко від річки та щоб навколо були просторі ліса. Щоб зима там була морозна та сніжна, весна калюжна та гравлива, літо зелене і тепле, а осінь плодовитою і жовто-красивою! Кожний зі своїх будинків я хочу побудувати власними руками. Скільки б часу це не зайняло - мені байдуже. Це справа виконання мрії, і ця справа саме так і каже - припустиме виконання лише власними руками. Можливо, хтось захоче мені допомогти... Тоді хай допомогають. Але не за наймом і не за проханням. Має бути складно, має бути важко, маю пітніти та втомлятись. Але саме таким чином цей дім може стати моїм власним. Тільки таким чином, і ніяк інакше.

І ось, про Віталька... Завдяки йому я дізнався про Коломию - це місце, в якому залишилась частка мого серця назавжди. Завдяки йому я вже практично можу собі уявити і місце, де буде стояти мій будинок, і сам будинок... і гостів і друзів...

І завдяки Вітальці я можу уявити собі, хоч приблизно, як я зможу свою мрію реалізувати. Завдяки його підтримці я відчуваю впевненість в собі. Не знаю, як це пояснити. Просто існування такої чудової людини як він - заряджає мене натхненням та силами для будь-яких випроб.

Будиночок в Новій Зеландії із Віталькою не пов'язаний. Він пов'язаний із моєю майбутньою дружиною. Це буде мій подарунок для неї. Той будиночок, відразу на галявині під лісом, невдалечі від прозорого теплого озера, я побудую так само своїми власинми руками. Я зроблю той дім милим, комфортним, затишним... Я наповню його коханням та добром.

В Коломийщині я розпочну будівлю ще в цьому році. Восені. Ще не знаю, чи на початку, чи на прикінці... Але точно в цьому році. Це вже вирішено. Заплановано, Схвалено та стверджено мною.

В Новій Зеландії я почну будуватись в 2014 році. Наприкінці осіні.

Все... "каміння розкидані". (Ще жменя залишилась... докидаю трішки піздніше)... 

До кінця тижня розкидаю всі інші камінці. Головне - розпочати, а це вже якраз зроблено (-:

То ж, всього вам найкращого, любі друзі!

Від всього серця бажаю вам не носити свої каміння за пазурем, а розкидати. І потім обов'язково збирати, коли мрії здійсняться!

Ваш мрійливий Миколка Калакуцький