хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «психологія»

Різко та влучно

13 резких замечаний психолога, которых не понять пустому человеку.
Взаимоотношения — это для каждого из нас наиболее важная вещь в жизни дома и на работе, в компании друзей, в семье. Хороший психолог и хороший друг — это похожие, но тем не менее, разные вещи. Другу можно простить резкость, потому что мы знаем, что он желает добра, и советы или критику от него воспринимаем, как желание помочь. Минус в том, что друг не может быть объективным. А психолог… часто мы воспринимаем психолога совсем недружественно, и чтобы создать по-настоящему плодотворный диалог, и подходить к нему со своей стороны нужно максимально открыто. В общем-то, если бы с должной долей здоровой критики относились сами к себе, возможно, и помощь психолога не понадобилась бы. Но психолог объективен, а его суждения порой, даже если критичны, помогают выявить тот момент, который скрыт от нас самих, но довольно сильно мешает в жизни. Известный российский психолог Михаил Лабковский славится своей резкостью и эпатажностью в высказываниях. Практикующий специалист с 30-летним стажем может позволить себе некоторую жесткость в суждениях, ведь стоит отметить, что его опыт спасает и семьи, и жизни. Эти умудренные опытом цитаты — о каждом из нас.
1. Вы знаете, в чем принципиальная разница между здоровым человеком и невротиком? Здоровый человек тоже страдает, но от реальных историй. А невротик страдает от историй вымышленных. А если страданий не хватает, он еще догоняется любимым Кафкой, Достоевским и бутылкой.
2. Причина женских проблем не в том, что он ведет себя как козел. Причина в том, что у нее есть невроз, который требует выхода. И для этого выхода нужен определенный человек и отношения, в которых она могла бы страдать.
3. Здоровый человек не хочет выйти замуж. Первое, что вы должны сделать, — это перестать хотеть выйти замуж. Иными словами, если вы хотите выйти замуж, вам надо перестать об этом думать, обесценить саму идею.
4. Если человек другому человеку заменяет весь мир, это означает, что своего мира у него попросту нет.
5. Залог счастливой семейной жизни, брака и секса с одним партнером только в одном — в стабильной психике. Не уступки, не компромиссы — это все прямая дорога к кардиологу или онкологу. Когда у человека стабильная психика, он может прожить с одним партнером всю жизнь. И любить его одного.
6. Мы меряем любовь уровнем страдания. А здоровая любовь — это про то, насколько ты счастлив.
7. Когда стюардесса демонстрирует вам спасательные средства, что она говорит про кислородные маски? «Если вы путешествуете с ребенком, обеспечьте маской сначала себя, потом ребенка». В этом вся фишка. Все пытаются помочь ребенку, оставаясь абсолютным психом. Так это не работает. Если хотите, чтобы ребенку было хорошо, сделайте сначала что-то со своей головой.
8. Здоровые люди всегда выбирают себя, а невротики — отношения в ущерб себе, и в этом самая главная разница.
9. Женщина никогда не должна терпеть в отношениях то, что ей не нравится. Она должна сразу об этом говорить, и, если мужчина не меняется, она должна с ним расстаться.
10. Одиночество — это не отсутствие любви вокруг. Это отсутствие интереса к себе, причем с детства.
11. Единственное время в жизни человека, когда он объективно зависим и когда его можно считать заложником – это детство и зависимость от родителей. Длится это сравнительно недолго. В остальных случаях пребывание в любых отношениях есть выбор взрослого человека.
12. Если вам не нравится, как ведет себя мужчина, не надо искать оправданий его поведению. Ситуация, в которой «он не перезвонил», для здоровой девушки означает конец отношений, для нездоровой — начало любви.
13. Семейная терапия – это развод. Только один вид семейной терапии считаю действительно полезным – посредничество психолога при разводе. Но именно его у нас не практикуют.

Вправа "Сонечко"

Примітка: сама в права, про яку йде мова - трохи ничже.

 

Зізнаюсь вам чесно, колись я була дуже депресивною людиною з якою поряд знаходитись було, мяко кажучи – важко.  Тому в мене було мало друзів, люди здебільшого обходили мене стороною. І правильно робили.

Та просто депресивний період життя пов’язаний з підлітковим періодом досить швидко змінився періодом важким. Виявилось я встигла нажити собі недругів. А тут ще й іншою мовою заговорила. Та саме в цей не простий час я отримала шанс. Одного дня, коли я їхала в маршрутці в свій ліцей, до групи людей яких бачити ну зовсім не хотілось (точніше хотілось нікого не бачити, сховатись в нірку і сидіти там), я відчула тепло в середині, в районі серця – тепло і любов до всіх всіх всіх. Той день напевно сильно перевернув і мене і моє життя, бо я й досі часто його згадую і дуже люблю розповідати про нього, адже це був день своєрідного просвітлення та початком нового етапу життя.

Після того дня я часто відчувала себе великим шаром який світиться з середини теплом і дарує його всім навколо. Тоді в мене з’явилось багато компаній людей з якими я із задоволенням проводила час. Та одного дня я зустріла свою другу половинку і все своє тепло спрямувала в одне русло. І все знову почалось. Звісно мені пощастило і поряд зі мною близька людина, та оточення якось віддалилось, мене перестали запрошувати та сумувати за мною, колись близькі друзі стали рідко дзвонити, а знайомі напевно зовсім забули.

А сьогодні я наштовхнулась на одну вправу, яка нагадала мені про все що я розповіла. І я з впевненістю можу сказати, що ця вправа точно діє і вона дуже корисна для кожної людини.

 

Отже, вправа:

Для початку, займіть зручне положення. Сядьте в крісло, або ляжте на диван. Головне, аби ви почувались затишно.  Після цього згадайте найприємніші моменти зі свого життя, це може бути перше побачення, перший поцілунок, враження від поїздки на природу, чи почуття задоволення після завершення якоїсь справи. Словом – будь що.

На другому етапі потрібно задіяти всі ваші вміння уявляти образи та відчуття. Уявіть в районі серця, сонячного сплетіння – маленьке золоте тепле сонечко – це ваша Любов.

Сонечко заховано в сундучок, де воно знаходиться під кришкою, яку треба обовязково підняти та випустити сонечко назовні.

Воно починає освітлювати все в середині вас, ви починаєте світитись наповнюючись світлом, всі клітинки вашого тіла знаходяться у променях Сонця, ви стаєте суцільним світлом. Ви – світло, і світло яскраве, тепле, любляче.

Тепер уявіть того, кому ви думаєте дуже потрібна ваша Любов (загальні контури, без конкретних рис обличчя та фігури), і надсилаєте промінець свого сонечка йому. Цей промінчик прокладає місток між вашим серцем та його.

Цим світлом ви можете наповнити не одну людину, а  свій дім, свою роботу, будь яке місце, будь яку людину.

 

Роблячи цю вправу не поспішайте, нехай це завмає 15-20 хв. кожного дня, чи через день. І ви помітите результат. Жити стане трохи легше, ви будете менше дратуватись та злитись, вас менше чіплятимуть чужі уколи, а людям поряд із вами ставатиме все тепліше і приємніше. І вони обовязково підуть на ваше світло аби зігрітись.

 

(Вправа взята в журналі "Психология для всех" перекладена та трохи вкорочена мною)

Почему человек лучше работает бесплатно?

Несколько лет назад AARP (американская организация, которая заботится о пенсионерах и их правах) разослала письма юристам с просьбой, оказать услуги небогатым старикам по льготным ценам - за $30 в час (типичный юрист берет за работу $150-$300 в час). Практически все юристы ответили твердым отказом. Тогда ассоциация пенсионеров изменила тактику. Они повторили рассылку, но на этот раз вопрос был другим - не могли бы вы помочь и бесплатно проконсультировать нуждающихся стариков? На этот раз большая часть юристов согласились. Хотя с экономической точки зрения ситуация может показаться бредовой - зачем отказываться от 30 долларов в час, но соглашаться работать за бесплатно - психологов этим результатом не удивишь. На самом деле юристы проявили себя так, как и написано в учебниках по теории принятия решений. Дело в том, что человек функционирует в двух системах. Одна из них - рыночная. В таких ситуациях человек всегда думает о своей выгоде. К примеру, когда вы покупаете что-то, или когда работаете. Но есть и социальная система, когда человек функционирует в соответствии с общественными нормами. Мы не переводим бабушек через дорогу за деньги и не ожидаем, что за открытую дверь нам кто-то даст рубль. Профессор из MIT Дэн Ариэли провел целый цикл экспериментов, которые отлично демонстрируют, как меняется поведение человека, если его перемещать из рыночной системы в социальную и обратно. Ариэли написал простую компьютерную программу. Слева на экране был круг, справа - квадрат. Круг надо было мышкой затащить на квадрат, после чего обе фигуры пропадали, а затем появлялись заново, и операцию нужно было повторить. Дэн собрал студентов и сказал, что они будут участвовать в психологическом эксперименте - им нужно будет перетаскивать фигуры в течение пяти минут, а компьютер будет вести учет. Но сам эксперимент состоял в следующем - первой группе студентов было предложено пять долларов. Неплохая сумма за пять минут <<работы>>. Второй группе было предложено пятьдесят центов. То есть очевидные копейки. Третьей группе вообще денег не предлагали. Перетаскивание кругов на квадраты - занятие суперскучное и неинтересное, что было важным моментом. Группа номер один в среднем перетаскивала 159 кругов за пять минут. Группа номер два - с мизерной оплатой - 101. Третья группа (бесплатники) - 168. Очевидно, что первые две группы были помещены в рыночные условия - им предложили деньги за работу. И если пять долларов - это неплохие деньги для студентов, то пятьдесят центов - это явная мелочь. Поэтому эта часть студентов не особенно утруждала себя. Третья группа не была помещена в рыночные условия. Возможно, они считали, что смогут помочь сделать научное открытие, поэтому работали даже более усердно, хотя им денег не предлагали вообще. Именно так, кстати, и вели себя юристы. Они были готовы как работать по своей привычной таксе, как и помочь бесплатно из чувства сострадания, однако предложение поработать за $30 в час явно не вызвало у них энтузиазма, как и у студентов группы номер два. Но вернемся к нашему профессору. Он решил повторить эксперимент. Но на этот раз расклад был другой. Первая группа получала за участие не пять долларов, а шоколад Годива, который стоил ровно пять баксов. Вторая группа получала Сникерс, стоимость которого, опять же, была 50 центов. Третья группа вновь не получала ничего. Каковы были результаты на этот раз? Все три группы показали примерно одинаковую производительность труда - 169, 162, 168. Очевидно, что предложение шоколада вместо денег вырывала людей из рыночного типа мышления. Но ученый никак не мог остановиться. Он опять решил повторить эксперимент с шоколадом, но теперь он не только предлагал шоколад, он еще и указывал его цену - Годива, $5; Сникерc - $0.50. Что произошло? Результаты были идентичны с самым первым экспериментом - студенты из группы 2 резко перехотели работать за Сникерс, стоимостью пятьдесят центов, хотя до этого прекрасно работали за Сникерс, цена которого не была указана. Работа Дэна Ариэли имеет весьма важное значения для понимания того, как работает человек. Как только вы начинаете указывать цены, то вы помещаете человека в рыночную ситуацию, а это радикально меняет его поведение. Более того, ничего не платить человеку иногда выгоднее, чем предлагать минимальную оплату - это может обернуться против вас. И, наконец, исследования Ариэли объясняют, почему дружеские или иные неформальные (к примеру, любовные) отношения могут быстро испортиться, как только возникают финансовые взаимоотношения между двумя людьми. Это не потому, что люди испорченные, а потому что такие действия перемещают человека из социальных норм в рыночные отношения, а в этих двух мирах человек мыслить совершенно по-разному. Если не верите - предложите своей жене деньги за секс, и посмотрите, как стремительно начнут меняться ваши отношения.

© http://chto-chto.ru

Синдром великого міста

Міське явище.
"Синдром великого міста" - так називають це явище американці... Ну, американці називають його коректно, нормальні-ж люди називають його просто, але більш влучно "міський пох*їзм" (вибачте за грубість, але не існує слів які можуть означити більш м'яко таке поводження )... Що це за явище? Я розповім про нього на основі практичних досліджень деяких соціальних програм, власного досвіду і досвіду моїх ближніх... Тож, поїхали!..
   Вперше я почула про цей термін в одній з американських програм,  для його  демонстрації за приклад взяли експеримент проведений в Нью-Йоркові... Посеред білого дня в одній з точок авеню (широка вулиця) одного з нью-йоркських районів було встановлено кілька прихованих камер і розроблено невеличку виставу в двох діях... Вистава дуже проста: чоловік близько п'ятдесяти років, досить посередньої зовнішності йде авеню разом з людським потоком несучи в руках паперовий пакет з апельсинами і раптом непритомніє... Звичайний трудовий день, широкою вулицею снують люди - кожен у своїх справах, і раптом один з пішоходів падає... Минає хвилина, друга... Пішохід лежить, але ніхто на нього не зважає і людський потік не припиняючи свого руху оминає "дивний об'єкт" лише зрідка кидаючи в його бік порожні погляди... Нікому навіть в голову не прийшло приділити хвилину свого часу аби дізнатися, чи "об'єкт" взагалі живий... Але зачекайте, це лише перша частина експерименту... У другій частині на "сцену" виходить ще один актор... Тож, кілька годин по-тому, та сама гамірна авеню, та сама ситуація, але тепер до "знепритомнілого" підбігає ніби-то стурбована громадянка яка починає усіляко допомагати йому... І, о диво!!! Раптом авеню застигло і згуртувалося навколо чоловіка, йому допомагало піднятися щонайменше троє осіб, а ще з-пів десятка бігали довкола і збирали апельсини які розсипалися з його пакету...
   "І що?.. - скажете ви - це ж американці, вони всі ідіоти і егоїсти..." "Справді?.." - відповім я... Та ви спершу дослухайте до кінця... Подібний експеримент свого часу проводився в одній з програм Стогнія, але там акцент робився на соціальному положенні "непритомного"... Тобто, був "потерпілий" одягнений у бідний одяг і "потерпілий" у досить не поганих одежах... "Посередність" пролежала край дороги майже годину і люди просто проходили повз нього, а за цей час можна було десять разів померти від інфаркту... "Клієнт по-дорожче" так пролежав понад 20 хвилин доки до нього не підійшла група молодиків (хто-знає, може планували обібрати) і побачивши, що дядько живий подалися своєю дорогою...
А тепер увага, особиста думка Опівнічної щодо "синдрому великого міста"... На цьому порталі я зіштовхнулася з двома статтями де під цим синдромом автори мають на увазі: "колосальний інформаційний тиск який щодня відчувають мешканці мегаполісів, і який призводить до депресій..." і далі бла-бла-бла про те які міщани бідні і нещасні через напругу на роботі і інформаційне завантаження у дома... Я вже шостий рік живу і працюю в Харкові, який не можна назвати маленьким містечком, спілкуюся з корінними харків'янами і людьми які прожили у цьому місті десятиліття і знаєте, що насправді тисне на міщан - мозок набитий дебільними серіалами і телешоу... А робота... Ну, кому ви про це говорите!? Відпрацювавши свої 8-12 годин на зазвичай нудній і абсолютно безвідповідальній роботі частину якої просиджують у "Контакті" сіра маса сідає в метро  тягнеться по-домівках де приймає ванну, готує напівфабрикати і завантажує мозок новою "дозою" тупих російських серіалів про якихось слідчих під прикриттям... Депресія, а як же без неї, коли ти міняєш прогулянку свіжим повітрям у паркові Англійського типу тупим просиджуванням перед монітора... Але, знаєте в чому іронія, маса кожен з індивідуумів якої з таким щирим захватом ладен розповідати про благородність і відчайдушність якогось кіношного персонажа в житті не здатен навіть руку подати незнайомцю який  перечипився і впав, або поцікавитися як почувається людина яка лежить у невідведеному для лежання місці... Та коли індивідууми збиваються в натовп вони перетворюються у безлике тіло під назвою "стадо" яке здатне реагувати лише коли хтось з нього виявить зародок лідерства і "спрямує стадо" - саме це демонструє нам дослід американців... Ну, американський дослід - хоча б дає надію на можливу зміну настрою у соціумі, а ось слов'янський досвід показує, що наш менталітет у глибокій... Ямі...
   Практичний досвід ближніх...
Прийшла я нещодавно з роботи до дому і не встигла переступити поріг квартири як моя молодша сестра починає скаржитися і лаятися російськими матюками просто не тямлячись від збентеження. Висловившись вона нарешті розповіла про причину свого кепського настрою... Все почалося у ранці коли вона їхала в вагоні метро на роботу... Стоїть вона собі, з ранку як завжди настрій депресивний (телевізора нема, роботу ненавидить, електрочайник до сказу доводить і взагалі все задовбало і спати хочеться)... Тож їде вона і нікого не чіпає, аж раптом парубок який стояв перед нею похитнувся і знепритомнів... Вона тільки й встигла, що схопити його під руки і разом з ним сісти на підлогу вагону... Тож,  сидить моя сестра і оніміла від збентеження озирається довкола тримаючи голову непритомного молодика на колінах... "А вони стоять втупивши телячі погляди поперед себе (далі йде потік нецензурної лайки)... Відморозилися!!! (знову лайка) І роблять вигляд ніби нічого не трапилося!.. Я вже не витримала і почала кричати... А вони знаєш, що зробили?!. Повідходили у боки і знову відморозилися..." Зрештою якийсь дядько не витримав гучних приріканнь моєї сестри (а варто відзначити, що коли вона нерву голос в неї стає нестерпно високий, особисто в мене волосся на потилиці дибки стає) і вставши з місця допоміг їй посадити непритомного на сидіння після чого сестра могла спокійно приводити молодика до тями з допомогою води яку купила шляхом до метро... Коли ж він більш-менш отямився, моя сестра жартома запитує нещасного : "Ну, що курили з ранку?.." "...А він подивився на мене розгубленими очима і слабеньким голосом відповідає: "Я... Каву попив..." і бачу парубок знову "від'їжджає"... " Далі розповідати немає сенсу, але факт лишається фактом, люди які пишно пусто-дзвонять про своє благородне радянське минуле яке нібито виховувало в них високі моральні цінності - просто по-розходилися у боки і увімкнули режим "ігнорування"... Це надзвичайно яскраве підтвердження карикатури на яку я наштовхнулася в одного блогера, все дуже просто - вагон метро з пасажирами і міркування кожного сходяться до однієї думки: "Ну, що ви сидите тут потупивши телячі очі!  Однорідна сіра маса!.. Один я мислячий і індивідуальний, а ви всі - худоба..."
  Мій власний досвід...
   Мій власний досвід надзвичайно виразно показав наскільки глибоко в'ївся соціальний пох*їзм в голови міських мешканців, наскільки природнім він є для них і наскільки смішними є їхні дорікання типу - "У містах усім на всіх наплювати і від цього почуваєшся самотнім і непотрібним навіть у натовпі..." Питання - "А особисто Ви зробили бодай щось аби це виправити?.."
   Їду з роботи в годину пік, стою в досить заповненому вагоні метро і читаю книгу... Аж раптом мені стало кепсько... Відчуваю, що зараз знепритомнію... Звісно ж, молодик який сидів не надто переймався тим фактом, що я двічі мало не впала але і в мене не було сил бодай щось сказати, я намагалася встояти і молилася аби не втрати свідомість прямо в вагоні... Щойно потяг зупинився я мов п'яний бугай кинулася на двері, а вже на платформі відключилася... Крізь чорноту відчула як хтось мене підхопив за плече і вклав на лаву... Скільки так пролежала не пам'ятаю... А ось, що чітко пам'ятаю, так це невдоволений чоловічий голос який привів мене до тями: "Спати в метро не можна..." Перша моя думка була, що це певно охорона метрополітену, але ж ні... Піднімаюся, а то пробурмотів вже не молодий пан який сидів до мене спиною і чекав на свій потяг... Як би ж я не була тоді така слабка... В мене питання до таких "розумників"... Дівчина вдягнена як офісний працівник, у окулярах, з інтелігентною зовнішністю лягла на лаві... То, що мать вашу, вона віддала останні гроші на костюм і тепер немає де спати, тому вирішила виспатися в метро!!! І це хвалена чоловіча логіка?! Чи може для більшої переконливості в тому, що людині кепсько їй треба впасти на підлогу і битися у передсмертних конвульсіях?! Чомусь охоронцям метрополітену, які проходили повз я не здалася сонною і вони відразу ж побігли за допомогою...
    Гадаю, додавати щось, уже немає жодного сенсу... "Синдром великого міста" - це по-суті синдром однієї людини (і я не виражаюся фігурально) яка не вважає за потрібне піклуватися про когось окрім себе, свого сина-роздовбая, дочки чиї клубні тусовки треба оплачувати, або онука якому на десятиліття ви хочете придбати новий ноутбук, а для цього треба напружено працювати - решта ж хай котиться до бісової матері... Або, чи є вам якесь діло до непритомного юнака коли через 15 хв. почнеться ваш улюблений серіал, а ви ще в вагоні метро...
   Синдром великого міста - це пох*їзм однієї людини...

Пустая лодка (притча-дзен)

Лин-чи рассказывал:

 "Когда я был молодым, мне нравилось плавать на лодке; у меня была маленькая лодка: в одиночестве я отправлялся плавать по озеру и мог часами оставаться там.

Однажды я сидел с закрытыми глазами и медитировал. Была прекрасная ночь. Какая-то пустая
лодка плыла по течению и ударилась о мою.
 Во мне поднялся гнев! Я открыл глаза и собирался обругать побеспокоившего меня человека, но
увидел, что лодка пуста. Моему гневу некуда было двигаться. На кого мне было его выплескивать? Мне ничего не оставалось делать, как вновь закрыть глаза и начать присматриваться к своему гневу.
В тот момент, когда я увидел его, я сделал первый шаг на моем Пути.
В эту тихую ночь я подошел к центру внутри себя. Пустая лодка стала моим учителем.

С тех пор, если кто-то пытался обидеть меня и во мне поднимался гнев, я смеялся и говорил:

"Эта лодка тоже пуста
".

Я закрывал глаза и направлялся внутрь себя.


Психолого-філософський боян, версія 0.96 :)

Тут я трохи поміркував (хвилини півтори) -- і мені стукнула в голову думка, яку я намагатимусь викласти коротко. smile

1. Фактично ти є тим, ким ти є. Але, крім цього, ти маєш певні уявлення, ким би ти в ідеалі хотів стати й бути. Наприклад, стати здоровим, супермільйонером чи духовно розвиненим тощо. Зазвичай є фактично недосяжні ідеали, а є більш чіткий та наближений до дійсності образ того, ким ти можеш стати, якщо багато працюватимеш над собою.

2. Ти також маєш певне уявлення про те, ким же ти є насправді. Щоправда, думка про себе не завжди співпадає з реальним станом речей.

3. Часто ти бажаєш, аби оточуючі думали про тебе краще (інколи -- гірше), ніж думаєш ти про себе. При цьому на людях  граєш роль цієї вдаваної особи. Якщо ти великий правдолюб, то цей образ співпадає з описаним у пункті 2.

4. Так само кожен із нас приблизно знає, ким би він точно не хотів стати. Причому не тільки теоретично (тираном, терористом), а й суто практично -- не дійти до стану, якого у принципі кожному по силах досягти (стати алкоголіком, бідняком, бомжем тощо). У залежності від того, які свої риси характеру ти вважаєш поганими, ти їх гіпотетично посилюєш і вимальовуєш в уяві якусь "погану людину", до рівня якої ти можеш "опуститися".

Таким чином, ти у своїй уяві маєш принаймні 4 віртуальні особистості: позитивну, гадану, удавану й негативну. Часом ти думаєш: як би повівся в якійсь із ситуацій один із цих персонажів. Зокрема, це стосується удаваної особистості. Тобто ти на деякий час уживаєшся в цей образ і проживаєш його життям.

Ці 4 віртуальні особи з часом міняються в залежності від особи справжньої, яка є. Причому цей зв’язок є і зворотним: наприклад, змінивши самому чи під впливом інших позитивну особистість, можна змінити й інші, в тому числі й свою справжню. smile

Далі постараюся розвинути або стерти цю замітку.


100%, 8 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Прописні істини

 Кільканадцять років тому коліжанка принесла почитати мені Дейла Карнегі. Це був перший шок hypnosis Після того я почала потрошку читати психологію. Шок збільшився ;) В перших виявилось, що всі наші думки, поведінка і т.п. давно відомі. Навіщо відкривати Америку)))))) В других ну дууууже неприємно читати про свою поведінку, чи знайомих і незнайомих людей. Це було важко. Але з часом я звиклась, думки змінились і я зовсім по іншому оцінюю певні ситуації. Ось це і зветься свідомість та самосвідомість.

Зараз вже часто-густо буває по іншому. Приходить мені якась думка в голову, я її перевіряю по психологічній літературі. Нормальний процес. Не святі ж горшки ліплять ;)

Ось наприклад:

Переважно люди відносять себе до того етносу, до якого належать їхні батьки, в якому етнокультурному середовищі вони виховались і проживають. Складніше етнічне самовіднесення нащадків з етнічно змішаних родин. Вибір етнічної традиції у таких випадках залежить від сімейних і культурно-побутових традицій, від домінуючого етнічного оточення, від численності етносу та його господарсько-культурного розвитку, ролі етносу в суспільно-політичному та ідеологічному житті країни. Тому в нащадків етнічно змішаних сімей та тих, які свідомо змінили свою етнічну належність, етнічна самосвідомість є нестійкою, часом багатозначною.


продовження буде....

щось в тому є..

Письмо, оставшееся без ответа, — это рука, не встретившая руки. Вы просто не подали мне руки. Не мое дело — осведомляться о причинах, и не Ваше — о моих чувствах.

Марина Цветаева

D30

D30

...

   Что Вы говорите о Ваших бывших после расставания?

5%, 1 голос

0%, 0 голосів

5%, 1 голос

5%, 1 голос

29%, 6 голосів

57%, 12 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.