Normal 0 MicrosoftInternetExplorer4

Джерело: fakty.ictv.ua

Гарна стаття у фактах, але трішки з вихилясом не в той бік. Передбачити війну з Росією міг будь хто, не лінивий, який би хоч трошки поцікавився українською історією. Дві дати випали на 2014 рік:

-        200-та річниця Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка;

-        360-та річниця Березневих статей Богдана Хмельницького.

Нагнітання напруги в суспільстві, аби залякати народ і забути саму можливість щось святкувати простежувалося увесь 2013 рік і з наближенням цих дат щоразу зростала.

Двома сторонами у конфлікти РФ виразно намагається зобразити українців Сходу і Заходу. Тобто саме РФ „підігріває протистояння” і є „третьою” стороною у конфлікті. Щоб розвести дурнів до цього приплітають німців, або американців, або міфічного „когось”.

Заяви Крембля про „збереження територіальної цілісності України” на офіційному рівні з одночасним розповсюдженням через агентів чуток, що війна припиниться, як тільки рашисти відіб’ють 8 областей, є звичайною брехливою політикою московітів.

Треба вітати заяви Президента України про федералізацію, чи децентралізацію. Ця дія дійсно припинить конфлікт, як тільки 24 адміністративні одиниці РФ перейдуть до юрисдикції України.

У РФ, - правда, це те, що друкують.

В Україні, правду цінують, хоч вона і в кожного своя. В нас кажуть, що істина у Бога. Але саме життя, вже десятки років іменем бога стверджує: „Україна є!!!”

Завдання українцям – не відмовлятися від свого власного, від земель политих кров’ю і потом наших предків. Захищати власну правду, гуртом стояти за істину і не сидіти Солохою. Не прогавити власну долю. Діяти, діяти, діяти.

Для перемоги, треба знати душу українця. Її, як ніхто інший знав знаменитий на увесь білий Світ мольфар, Михайло Нечай. Характеризуючи немаленьку частину українського етносу, а саме, гуцулів, Михайло Михайлович каже:

"Гуцул – це часточка України... 

Гуцул завжди за правду був готовий вбити будь-кого 

або знищити себе. 

За правду він готовий іти у вогонь і воду"

 

Як тільки, українці урядовці перестануть брехати, а на чисту воду виведуть лідера сусідньої держави, злапуючи його на брехні 33 рази, перед Світом, осібно перед Світом українців України і Кацапстану, московській владі гаплик. Справа лише в часі, який прогавити не можна, та в бажанні кожного громадянина Світлого Світу!

Як справедливо зауважив Михайло Саакашвілі, Пукін готується до стрибка, в якому зламає собі шию.

За Михайлом, головним завданням українців, це не наробити шкоди собі самим. http://intvua.com/news/115824-saakashvili-putin-gotovitsya-k-pryzhku-v-kotorom-slomaet.html   

І врешті решт час вже людям почути молитву Великого Тараса:

„Роботящим умам,
  Роботящим рукам
  Перелоги орать,
  Думать, сiять, не ждать
  I посiяне жать
  Роботящим рукам”.

Тоді і нові Хмелі-генералісимуси знайдуться, і зірка України засяє з небаченою силою!

Слава Україні!!!

     Метою пізнання є істина. Що це таке? Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї.
      Щоб правильно вирішувати проблему істини, слід насапреред вирішити два питання.
1. Чи існує об'єктивна істина, тобто чи може в людському уявленні постати такий зміст, який не залежить від суб'єкта, не залежить від людства?
2. Якщо це так, то чи може людське уявлення, у якому відображається об'єктивна істина, відобразити її зразу, цілком, безумовно, абсолютно чи лише приблизно, відносно?
     Друге питання, по-суті, є питання про співвідношення абсолютної і відносної істини. Отже, з цього всього виникає необхідність вирішення питання про об'єктивну, абсолютну і відносну істину.
     Під об'єктивною істиною розуміється такий зміст наших знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Будь-істина є об'єктивною істиною. Її об'єктивність визначається джерелом пізнання, тобто об'єктивним матеріальним світом, що відображається в свідомості людини.
     Не можна ототжнювати істину з самим об'єктивно існуючим предметом. Не сам предмет, а його правильне відображення в свідомості людини – ось що є об'єктивною істиною. Питання про об'єктивну істину – це питання про зміст наших знань, питання про те, що ми пізнаємо. А пізнаємо ми об'єктивний матерфіальний світ.
     Питання про істину має ще й інший аспект. Це питання про повноту наших знань, про пізнання як процес, про те, наскільки повно пізнаний об'єктивний матеріальний світ, його предмети та явища.
     Питання про повноту наших знань, про пізнання як процес пов'язане з розглядом питання про відносне й абсолютне в істині.
     Пізнання – це процес, що здійснюється в поступово, по висхідній, від нижчого до вищого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання повного, від відносної істини до істини абсолютної. Цей процей безкінечний. Інколи здаєтсья, що об'єкт пізнаний всебічно, а з часом виявляються його нові властивості.
     Відносна істина – це неповна, незавершена, неостаточна істина, тобто істина, яка відображає об'єктивну дійсність не повно, не точно, а лише приблизно правильно. У подальшому, в процесі пізнання, відносні істини піддаються уточненню, поглибленню, конкретизації.
     Кожний ступінь пізнання обмежений рівнем розвитку науки, історичними умовами життя суспільства, які неминуче роблять наші знання відносними, тобто неповними. Але кожна відносна істина має значіення об'єктивної істини, яка відображає дійсно існуючий світ.
Відносність нашого знання не означає, що в ньому немає ніякого абсолютного змісту. В кожній відносній істині є абсолютний, неминучий, об'єктивно-істинний зміст, який служить основою для подальшого розвитку знання. У процесі пізнання кожне нове відкриття в науці додає нові зерна в суму абсолютної істини. Тому абсолютна істина пізнається не зразу цілком, а шляхом відносних істин.
     Отже, абсолюна істина – це повне, адекватне (правильне) відображення в людській свідомості об'єктивного світу. Це істина цілісна, остаточна, тобто така істина, яка не може бути спростована подальшим ходом розвитку науки і практики.
     Прикладом співвідношення відносної та абсолютної істини може бути розвиток знань про будову речовини. У 18 ст. Та особливо, у 19 ст. в природознавсві була обгрунтована думка, що матерія складається з найдрібніших неподільних частинок – атомів. Цей погляд був відносною істиною, тому, що він відображав дійсну будову матерії лише приблизно правильно. Зерно абсолютної істини полягало в правильному уявленні, що матерія дійсно складається з атомів. Подальший розвиток знань про будову речовини призвів у кінці 19ст. До відкриття електрона – найдрібнішої частинки атома. Це відкриття додало до попередніх уявлень про атомну будову матерії нову зернину абсолютної істини, розширивши і поглибивши людські знання про будову матерії. Але електронна теорія не була межею знань про будову матерії. Вона хоч і мала в собі набагто більшу частку абсолютної істини, ніж попередня теорія, але водночас була відносною істиною. Подальший розвиток знань про будову матерії сприяв виявленню значно більшої частини абсолютної істини, яка відображає природу глибше, повніше, точніше, ніж попередні знання, але і вони не вичерпують всієї абсолютної істини.
     У процесі пізнання через відносні істини людина більше наближається до абсолютної істини. Але, рахом з тим, людство ніколи не досягне такого стану, коли б можна було сказати: «Все пізнано, далі пізнавати нічого». Не буде такого моменту насамперед тому, що обєктивно існуюча матерія вічна в часі, безкінченна в просторі і перебуває у постійному русі і розвиткові. Пізнання є відображення безкінечно об'єктивного світу, що постійно змінюється, тому саме пізнання є безкінечним процесом, що постійно розвивається, змінюється. Якщо явища природи, суспільства взаємоповязані, рухливі, переходять одне в одне, то зрозуміло, що і людські поняття можуть бути правильною копією дійсності лише тоді, коли вони також будуть мінливим і гнучкими.
     Вимога гнучкості понять невід'ємна від вимоги конкретності поняття істини. Будь-яка наукова істина конкретна. Істинними є знання стосовно відповідних умов місця і часу. Абстрактних істин немає. Те, що істинне в одних умовах, стає неістинних в інших. Тому до вирішення тієї чи іншої проблеми слід підходити з урахуванням реальних умов, зв'язків всіх сторін об»єкта та їх взаємодій. Тільки так можна пізнавати істини і використовувати їх в правктичній діяльності.

 Долю не вибирають – не те вона і Доля! Як довелось прийти у світ у певний час, то і вибору особливого нема, як жити в цьому часі, а дрібниця твого особистого вибору полягає тільки у тому, ЯК ЖИТИ? Тобто повнота внутрішнього сприйняття світу є підпорядкованою кожному окремо і залежить від самої людини, кожної поокремо. Відповідно до внутрішнього світу людини постає її  іпостась у світі зовнішньому. Тому правильним є вислів: «Людина, це середнє між тим, що вона думає про себе і тим, що про неї думають люди» Люди, врешті-решт, і визначають цінність кожної окремої особи, бо людська пам'ять є функцією соціальною. Та для кожної окремої людини все ж головним є своє індивідуальне визнання: «чи задоволений я особисто своїм життям, як воно склалося в цілому?» І якщо відповідь позитивна – значить життя вдалося.
[ далі ]

Оскар Уайльд :
" Иллюзия — высшее наслаждение "

" Настоящая жизнь человека - зачастую та, которую он не ведет " 

" Образование - превосходная вещь, если только вы помните, что ничему из того, что стоило бы знать, вас никогда не научат "

" Большинство из нас - это не мы. Наши мысли - это чужие суждения; наша жизнь - мимикрия; наши страсти - цитата! "

" Всякий раз, когда со мной соглашаются, у меня обязательно возникает чувство, будто я не прав "

" Общественное мнение торжествует там, где дремлет мысль "

"Лучшее, что можно сделать с хорошим советом, это пропустить его мимо ушей. Он никогда не бывает полезен никому, кроме того, кто его дал"

" В истины веры верят не потому, что они разумны, а потому, что их часто повторяют"

" Хотите понять других – пристальнее смотрите в самого себя "

" Святость создается любовью. Святые – это люди, которые сильнее всего любили "

" Всегда прощайте своих врагов; ничто другое не раздражает их так сильно "

" Будь собой. Прочие роли уже заняты "
Оскар Уайльд.

Увидеть целый Мир в Песчинке малой,
И Небеса в лесном Цветке,
И Вечности для часа мало,
И Бесконечность уловить в руке.

Уильям Блейк

Женские хитрости, 100% действующие на большинство мужчин, совершенно не подействуют на того единственного, что послан Ей самой судьбой. Именно для него женщина становится источником радости и вдохновения, источником жизни, по сути, как и Ее мужчина становиться вечностью для своей женщины.
В итоге две судьбы, два человека становятся сообщающимися сосудами радости, горестей, тепла и всего того, чем насыщена наша жизнь.
Толку рассказывать такому мужчине, что сантехник Вася пожирал Ее глазами (зачем будить ревность? дразнить по пустякам?). Он и так знает, что она неотразима.
Он также знает, что Она его, только его, потому что тепло, ласку, кров и надежность Ей может дать только Он. Потому что Он будет рядом с ней и в радости и в горе, в болезни и здравии. Потому что без Нее Его мир будет пустым.
Она тоже это знает, потому что Ее мир без Него станет похож на дерево, стоящее на равнине его ломает ветер, стегает дождь, бьет град, сжигает солнце Она выстоит, конечно, выстоит но цветы весной могут быть мельче, а листья скорее станут желтыми и веток сломанных будет больше...

Мне плевать на законы психологии и философии, писанные учеными мужами, мне плевать на уловки, предлагаемые прожженными жизнью дамами и кивающими им в такт похотливыми мужиками.
Истина в любимом человеке. Истина в Ней и в Нем, потому что они едины изначально энергией, умом, стремлениями, желаниями. Потому что им выпало счастье встретиться здесь на этой огромной планете и идти рядом, взявшись за руки.

Я цельна и самодостаточна. Я счастлива, что мне было позволено вскрыть мой ящик Пандоры и выпустить на свет боль, печали и даже страх, просто пройти чистилище, без этого не начался бы новый этап, ведь чтобы начать новое нужно разорвать старое и расплатиться со всеми в прошлой жизни, без этого никак.
Я счастлива, что мне была дарована радость и возможность подняться на вершину истинного наслаждения, быть одновременно податливой и упрямой, женщиной и ребенком, плакать и смеяться, просто быть собой
И я рада, что в мою жизнь был послан человек, который помог взорвать мое гнилое болотце.

Мне не нужно искать мужчину или мужа. Мой мужчина придет за мной сам.

Всякий,  кто  однажды  провозгласил  насилие  своим  методом,  неумолимо должен  избрать  ложь  своим  принципом.  Рождаясь,  насилие  действует открыто и даже гордится собой. Но едва оно укрепится, утвердится, — оно ощущает  разрежение  воздуха  вокруг  себя  и  не  может  существовать дальше иначе, как затуманиваясь в ложь, прикрываясь её сладкоречием.

Александр Исаевич Солженицын



Александр Исаевич Солженицын
 
НОБЕЛЕВСКАЯ ЛЕКЦИЯ

1
Как тот дикарь, в недоумении подобравший странный выброс ли
океана? захоронок песков? или с неба упавший непонятный предмет? —
замысловатый  в  изгибах,  отблескивающий  то  смутно,  то  ярким  ударом
луча, — вертит его так и сяк, вертит, ищет, как приспособить к делу, ищет
ему доступной низшей службы, никак не догадываясь о высшей.
Так и мы, держа  в руках Искусство, самоуверенно почитаем себя
хозяевами его, смело его направляем, обновляем, реформируем, манифе-
стируем, продаём за деньги, угождаем сильным, обращаем то для развле-
чения  — до эстрадных песенок и ночного бара, то — затычкою или  пал-
кою, как схватишь, — для политических мимобежных нужд, для ограни-
ченных социальных. А искусство — не оскверняется нашими попытками,
не теряет на том своего происхождения, всякий раз и во всяком употреб-
лении уделяя нам часть своего тайного внутреннего света.
Но  охватим  ли    в е с ь    тот  свет?  Кто  осмелится  сказать,  что
определил  Искусство?  перечислил  все  стороны  его?  А может  быть  уже  и
понимал,  и  называл  нам  в  прошлые  века,  но  мы  не  долго  могли  на  том
застояться: мы послушали, и пренебрегли, и откинули тут же, как всегда
спеша сменить хоть и самое лучшее — а только бы на новое! И когда снова
нам скажут старое, мы уже и не вспомним, что это у нас было.
Один художник мнит себя творцом независимого духовного мира,
и  взваливает  на  свои  плечи  акт  творения  этого  мира,  населения  его,
объемлющей ответственности за него, — но подламывается, ибо нагрузки
такой  не  способен  выдержать  смертный  гений;  как  и  вообще  человек,
объявивший  себя  центром  бытия,  не  сумел  создать  уравновешенной
духовной системы. И если овладевает им неудача — валят её на извечную
дисгармоничность  мира,  на  сложность  современной  разорванной  души
или непонятливость публики.
Другой — знает над собой силу высшую и  радостно работает  ма-
леньким  подмастерьем  под  небом  Бога,  хотя  ещё  строже  его  ответст-
венность  за  всё  написанное,  нарисованное,  за  воспринимающие  души.
Зато: не им этот мир создан, не им управляется, нет сомненья в его осно-
вах, художнику дано лишь острее других ощутить гармонию мира, красо-
ту и безобразие человеческого вклада в него — и  остро передать  это лю-
дям. И в неудачах и даже на дне существования — в нищете, в тюрьме, в
болезнях — ощущение устойчивой гармонии не может покинуть его.
Однако  вся  иррациональность  искусства,  его  ослепительные  из-
вивы, непредсказуемые находки, его сотрясающее воздействие на людей
—  слишком  волшебны,  чтоб  исчерпать  их  мировоззрением  художника,
замыслом его или работой его недостойных пальцев.
Археологи  не  обнаруживают  таких  ранних  стадий  человеческого
существования,  когда  бы  не  было  у  нас  искусства.  Ещё  в  предутренних
сумерках  человечества  мы  получили  его  из  Рук,  которых  не  успели  раз-
глядеть. И не успели спросить:  з а ч е м  нам этот дар? как обращаться с
ним?
И  ошибались,  и  ошибутся  все  предсказатели,  что  искусство
разложится,  изживёт  свои  формы,  умрёт.  Умрём  —  мы,  а  оно  —
останется.  И ещё  поймём  ли  мы  до  нашей  гибели  все  стороны  и  все
назначенья его?
Не всё — называется. Иное влечёт дальше слов. Искусство растеп-
ляет  даже  захоложенную,  затемнённую  душу  к  высокому  духовному
опыту. Посредством искусства иногда посылаются нам, смутно, коротко,
— такие откровения, каких не выработать рассудочному мышлению.
Как то маленькое зеркальце сказок: в него глянешь и увидишь —
не себя, — увидишь на миг Недоступное, куда не доскакать, не долететь.
И только душа занывает... 


2
Достоевский  загадочно  обронил  однажды:  «Мир  спасёт  красота».
Что это? Мне долго казалось — просто фраза. Как бы это возможно? Когда
в  кровожадной  истории,  кого  и  от  чего  спасала  красота?  Облагоражи-
вала, возвышала — да, но кого спасла?
Однако  есть  такая  особенность  в  сути  красоты,  особенность  в
положении  искусства:  убедительность  истинно  художественного  произ-
ведения совершенно неопровержима и подчиняет себе даже противяще-
еся  сердце.  Политическую  речь,  напористую  публицистику,  программу
социальной  жизни,  философскую  систему  можно  по  видимости  по-
строить  гладко,  стройно  и  на  ошибке,  и  на  лжи;  и  что  скрыто,  и  что
искажено  —  увидится  не  сразу.  А выйдет  на  спор  противонаправленная
речь,  публицистика,  программа,  иноструктурная  философия,  —  и  всё
опять  так  же  стройно  и  гладко,  и  опять  сошлось.  Оттого  доверие  к  ним
есть — и доверия нет.
Попусту твердится, что к сердцу не ложится.
Произведение  же  художественное  свою  проверку  несёт  само  в
себе:  концепции  придуманные,  натянутые,  не  выдерживают  испытания
на образах: разваливаются и те и другие, оказываются хилы, бледны, ни-
кого  не  убеждают.  Произведения  же,  зачерпнувшие  истины  и  предста-
вившие  нам  её  сгущённо-живой,  захватывают  нас,  приобщают  к  себе
властно, — и никто, никогда, даже через века, не явится их опровергать.
Так может быть это старое триединство Истины, Добра и Красоты
—  не  просто  парадная  обветшалая  формула,  как  казалось  нам  в  пору
нашей самонадеянной материалистической юности? Если вершины этих
трёх дерев сходятся, как  утверждали исследователи, но слишком явные,
слишком прямые поросли Истины и Добра задавлены, срублены, не про-
пускаются, — то может быть причудливые, непредсказуемые, неожидае-
мые  поросли  Красоты  пробьются  и  взовьются   в  то  же  самое  место,  и
так выполнят работу за всех трёх?
И тогда не обмолвкою, но пророчеством написано у Достоевского:
«Мир  спасёт  красота»?  Ведь  ему  дано  было  многое  видеть,  озаряло  его
удивительно.
И  тогда  искусство,  литература  могут  на  деле  помочь  сегодня-
шнему миру?
То немногое, что удалось мне с годами в этой задаче разглядеть, я
и попытаюсь изложить сегодня здесь.

(далі в Ч. 2)