Науковці-історики дослідницького центру «Спадщина» зі Східної України об'єдналися для вивчення ОУН як історичного явища. Так, у Дніпропетровську презентували щойно видану книжку «Діяльність підпілля ОУН на Сході України». Над виданням працював колектив науковців із Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Харківської і Сумської областей. Книжку присвятили пам'яті одного з перших дослідників історії ОУН в краї Дмитра Куделі. За словами істориків, явище ОУН не було суто регіональним, «галичанським», а мало загальноукраїнський характер. Найактивнішу діяльність в часи Другої світової війни провадили оунівці Дніпропетровщини. «Були окремі випадки, коли розстрілювали не стільки німців, скільки своїх зрадників, поліцаїв. Чому окремі? Тому що на вбивства німці відповідали каральними акціями щодо мирного населення, розстрілювали мирних жителів», – укладач книжки, дніпропетровський дослідник Павло Хобот. Оунівський рух на Сході України постав не на порожньому місці. Історичне підґрунтя підпільництва вивчає директор Державного архіву Сумської області Геннадій Іванущенко. Іще за радянських часів, каже він, лісисту Сумщину називали «раєм партизанської слави», однак не уточнювали, якої саме. Наразі ж уже відомо, яким активним був селянський спротив радянізації Сумщини у 1920–30-ті роки. «Після закінчення війни боротьба не закінчилася, на Сумщині діяли окремі боївки УПА, остання з них – у Кролевецькому районі – діяла аж до березня 1948 року», – зазначає Іванущенко. За словами іншого науковця Юрія Щура, встановити точну кількість підпільників неможливо, це міф. Якщо ви десь бачите точну кількість підпільників – це профанація. Підпільники – це люди, які один одного не знають. Ми можемо вірити лише документу, де вказано, що в перестрілці загинула така-то кількість підпільників. «Вивчення оунівського спротиву в Східній Україні тільки починається: «білих плям» іще багато. Між тим науковці не виключають, що доступ до архівів СБУ скоро можуть знову обмежити», - заявив історик зі Слов'янська Донецької області Олександр Добровольський.

Наразі історики, які займаються вивченням східноукраїнської діяльності ОУН, об'єднали зусилля. У найближчих планах дослідників – друк великої збірки розсекречених архівних документів.

http://yark.hiblogger.net/710322.html

НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Видання історичного клубу "Холодний Яр". Цікава і дуже важлива газета для підняття історичних знань і духовності українства, особливо центральних, східних областей нашої країни - УКРАЇНИ. http://nezboryma-naciya.org.ua/       http://forum.reactor.org.ua/showthread.php?p=94418

Героїчні сторінки боротьби українського підпілля на Донбасі довгі роки залишалися прихованими від загалу шаром секретності архівів. Довгі роки ця тема була поза очами дослідників історії донецького краю. Але тепер, коли архіви СБУ стали доступні українцям, відкрилася й тема, що стала суспільно важливою та вкрай цікавою через свою актуальність та малу дослідженість. Саме темі українського націоналістичного підпілля на Донбасі у часи другої світової війни присвячене дослідження донецького історика Олександра Добровольського «ОУНівське підпілля Донеччини», що вийшло друком наприкінці 2009 року. Досліджуючи архіви СБУ та свідчення очевидців тих подій, Добровольський розповідає нам, ким були ті підпільники, що у далекі часи не жаліли власного життя та долі задля побудови Незалежної України. Автор то сухою мовою документів чи протоколів допитів, то емоційно-переконливо доводить нам, що міф про Донбас, що ніколи не відігравав ролі у боротьбі українців за власну державу – вигадка радянських та сучасних пропагандистів-антиукраїнців.

Боротьба українського національного підпілля під час другої світової війни тривала не тільки на західній Україні, як було прийнято вважати, а й діяла на Сході та Півдні України. Осередки ОУН діяли у Маріуполі, Слов`янську, Костянтинівці, Горлівці, Сталіно, Бахмуті та інших містах та селах Донеччини.

На чому так люблять акцентувати увагу російські дослідники української історії - так це на тому, що всі без виключення члени ОУН були галичанами, волиняками, буковинцями і т.д. Як правило, ніхто з них не аналізував біографічні дані цих людей, тож в якості допомоги варто подати невеликий список керівного та рядового складу членів ОУН Донеччини 1941-43 років. 1.Журба Олександр Авксентійович, 1906 року народження, м. Артемівськ Донецької області. Активно працював в ОУН у Донецьку. 2. Якубович Валерій (Всеволод) Іванович, 1903 року народження, с. Петриківка Дніпропетровської області. Провідник ОУН Красноармійського району. 3. Зубко Віктор Трохимович, 1912 року народження, м. Макіївка Донецької області. Оунівець Красноармійського району. 4. Костенко Дмитро Борисович, 1897 року народження, с. Гришине Красноармійського району Донецької області. Діяв у Красноармійську.

.................................................................  http://yark.hiblogger.net/489694.html

«Цілком можливо, що при правильній державній політиці згодом ми зможемо на прикладі українських підпільників, на досвіді їх жертовної боротьби виховувати молодь Донбасу. Ми зможемо навчити дітей та молодь патріотизму, любові до Батьківщини та показати, що тут, на Донеччині, є приклади героїчної боротьби українців», - розповів автор дослідження Олександр Добровольський кореспонденту порталу NGO.DONETSK.UA.

http://yark.hiblogger.net/465864.html&nbsp      

Боротьба Козачої повстанської армії проходила у традиціях УПА з Великої України. І то не дивно, бо українці скрізь є однаковими, і саме в буремні роки війни двох імперій українська нація в єдиному пориві піднялася на боротьбу не за інтереси німецьких чи радянських нацистів. Піднялися українці від гір Карпатських аж по Кавказькі! Стали під червоно-чорними та жовто-блакитними прапорами до лав УПА — від Вісли і аж по Кубань.

Повстанська армія діяла на Кубані, існувала Козацька Повстанська Армія (КОПА) аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від керівництва УПА, саморозпустилася.

Важко уявити, що найсхіднішими теренами, де точилися бої за участю українських повстанців, є Кубань. КОПА — або Козача повстанська армія — аналог УПА на Кубані. Її вояки боролися проти більшовицької влади і проти німецьких окупаційних сил. Бойова структура — як і в УПА, привітання — «Слава Кубані! — Слава героям!». Проте ані жінок, ані осіб російського походження в КОПА не брали. Не брали також осіб низько освічених (межа була — не менше семи класів). Тактика КОПА була суто партизанською, повстанці у сутичках з загонами НКВС або міліції боронили населення станиць та аулів від більшовицького свавілля. Вдячні кубанці давали харчі, одяг, іноді переховували в себе поранених. Слухали роз'яснення причин боротьби за свободу Кубані. І погоджувалися з ідеєю єднання з єдинокровною Україною.

Друга всесвітня імперіалістична війна давала козацтву певні надії. На кінець 30-х років позиція козаків була вже остаточно вироблена: Росія, в тому числі й більшовицька, — смертельний ворог козацтва; козацтво назавжди відмежовується від загальноросійських державницьких позицій, мета козацтва — козацька держава «від Сяну до океану», у неї входять всі козацькі землі колишньої Російської імперії, в тому числі й Україна — споконвічно козацька земля. Козаки — окремий від «рускіх» етнос. Козакійці вели переговори із потенційними союзниками — Грузією, Меджлісом горців Кавказу, і особливо — Україною. Визначний діяч Кубані генерал Андрій Шкуро визнав потребу боротися за Українську самостійну соборну державу разом із Кубанню, бо кубанці — це українці, й вони готові боротися у лавах української армії за свою Батьківщину і лише на Українських етнічних землях. Про бажання стати під українські прапори Шкуро писав у листі до голови ОУН Андрія Мельника напередодні війни.

Козачий визвольний рух, як і український, був зламаний грубою силою. Більшовизм винищив усе свідоме козацтво. Радянська влада депортувала з австрійських таборів Лієнц та Пегец до СРСР понад 50 тисяч козаків, більшість яких не були навіть громадянами СРСР. Козаки, звинувачені в посібництві нацистам, були вивезені в Росію, де майже всі загинули в таборах Мордовії, на Колимі, на будівництві автодоріг, залізниць, в каменеломнях і шахтах. Врятуватись вдалося тільки одиницям. У січні 1947 року більшовики стратили козацьких ватажків Петра і Семена Краснових, Андрія Шкуро, Тимофія Доманова, Султана— Келеч Гірея (адига за національністю) та командира козачого корпусу німецького генерала Гельмута фон Панвіца.

Уже по закінченні війни у складі новоствореного Антибільшовицького блоку народів (АБН) діяла ціла козача секція, яка представляла невизнану козацьку державу Козакію. Козакія виявилася єдиною державою-учасницею АБН, яка так і не здобула незалежність. Московія досі приховує факти нищення українського національного козацтва Кубані.

Професор Володимир Сергійчук дослідив, що з кубанських козаків в УПА було створено кілька відділів. Наприклад, з тих кубанців, котрих воїни УПА визволили з таборів військовополонених, на терені Волині було створено окрему сотню на чолі з «Березою». В УПА були козачі курені, в основному з кубанців і донців. В окрузі «Богун» (Південна Рівненщина) було з десяток вихідців з Кубані й Дону, які називали себе козаками за національністю. Кубанські козаки любили неньку Україну набагато сильніше, аніж «мачуху Росію».

По переписи 17 декабря 1926 года на Кубани проживало 49,2% украинцев, 42,7% населения составляли русские... Для Таганрогского округа соотношение составляло 71% / 22%. Доля украинцев в сельской местности фиксировалась на уровне 90%. Данные переписи 1939 г. зафиксировали уникальную в своем роде с точки зрения этнокультурных и этнодемографических процессов ситуацию: за межпереписной период на 86,5% увеличились численность русских на Кубани, тогда как численность украинского населения уменьшилась на 89,2%. А комзомбі хоч кіл на голові теши.

http://barvinok.ucoz.net/publ/istorija/vid_karpat_po_kuban_chuti_golos_quot_povstan_quot_general_shkuro/4-1-0-71

Матеріали з Вікіпедії   Кубанська Республіка   Українці_на_Кубані,_історичний_огляд    Кубанські Українці

Відео щоб не напірягатись: http://video.i.ua/user/323465/45553/276583/   http://video.i.ua/user/323465/45553/276816/

Більш ніж чітка вказівка на основну проблему в керівництві РФ

З велиою огидою подаю ці матеріали з побрехеньками міністра МЗС РФ г. Лаврова, але занадто це важливо, щоб боротись з рефівським брехливим ЗМІ-їтворчеством традиційним посиланням всіх їх на ресурс "Нах-Нах".


http://www.pravda.com.ua/rus/news/2014/04/21/7023138/
Лавров: Киев не может или не хочет контролировать экстремистов
Понедельник, 21 апреля 2014, 11:54

Киевские власти не выполняют Женевское соглашение.

Об этом заявил глава МИД РФ Сергей Лавров, передает ИТАР-ТАСС.
По его словам, они ничего не делают, "палец о палец не ударяют", чтобы устранить причины глубокого кризиса.
В женевских договоренностях по Украине сроки не упомянуты, но меры должны предприниматься срочно, напомнил Лавров.
"В самих договоренностях какие-либо сроки не упомянуты, но там сказано, что меры должны предприниматься срочно. Прежде всего, это касается наведения элементарного порядка, имеется в виду прекращение деятельности незаконных вооруженных формирований, разоружение этих формирований и пресечение любого экстремизма и религиозной нетерпимости, амнистии политических заключенных и участников протестов, начала конституционного диалога", — заявил Лавров, сообщает РИА Новости.
Министр также отметил, что все указывает на то, что киевские власти "не могут или не хотят контролировать экстремистов".
"Обстрел безоружных в пасхальную ночь - это запредельно", - заявил Лавров.
По его словам, заявления о том, что в районе конфликтов огромное число российского оружия - это "смехотворный аргумент, поскольку там другого оружия и не было".
Как известно, ночью 20 апреля в Славянске на блокпосту возникла вооруженная схватка, в результате которой один человек погиб и трое получили огнестрельные ранения.
МИД РФ обвинил в этом бойцов "Правого сектора" и руководство Украины, которое якобы нарушило договоренности 4 сторон в Женеве о перемирии. Кроме того глава МИД РФ Сергей Лавров заявил, что "возмущен" в связи с событиями в Славянске и приглашает власть Украины за стол переговоров.
В СНБО назвали такие заявления намерением развернуть тезис о "гражданской войне" в Украине и осуществить очередную волну информподготовки к обоснованию вторжения.

http://www.youtube.com/watch?list=UUrVo0BXjIUlZ-YylYF8oNxg&v=pLCtnwdqxe4

Дивитись з 10 хв., але рекомендую одразу з 19 хв. Рідкісне явище, коли в промові г. Лаврова брехня і правда співпали, тому що дійсно уряд РФ зараз у дуже складному становищі: заслана ними рефівська агентура ГРУ волає зі Сходу України про допомогу, а швидке введення як в Криму регулярних військових частин РФ наразі неможливе. Як і правдива заява про підбурювання до громадянської війни та злочинні дії людей у масках на Донбасі, з яких жоден не володіє українською мовою, цілком промовисто говорить який  насправді "НеПравий сектор" там діє. Нарешті прозвучала від Лаврова правда! Нехотячи, казав традиційно брехню, але то-таки є правда! Самі себе викрили. Ну а присутність Мозабіка також промовиста: ось який світ підтримує РФ від світової ізоляції.
Тоді одразу ось це, де Пукін і РФ у всій своїй правдивій потворності "процвітання"

http://www.youtube.com/watch?v=Denma8YWL0Y

Лавров считает, что Украина не выполняет Женевские договоренности
21.04.2014 | 12:40
 Власти Украины не выполняют Женевские договоренности, заявил Лавров после встречи с главой МИД Мозамбика

Украина не выполняет Женевские договоренности, заявил Лавров после встречи с главой МИД Мозамбика
Как передает собственный корреспондент УНИАН в РФ, об этом заявил глава МИД России Сергей Лавров на пресс-конференции в Москве по итогам переговоров с главой МИД Мозамбика.
«Женевские соглашения не только не выполняются, но и предпринимаются шаги, прежде всего теми, кто захватил власть в Киеве, которые грубо нарушают достигнутые в Женеве договоренности. Выдвигаются претензии к юго-восточным регионам, что они не освобождают занятые здания, не устраняют блок-посты. Но власти ничего не делают, пальцем о палец не ударили для того, чтобы устранить причины, которые лежат в основе нынешнего глубокого внутриукраинского кризиса», - сказал Лавров.Читайте также«Правый сектор» отдает «коктейли Молотова» согласно Женевским договоренностям - СБУ
При этом, он отметил, что в Женевском заявлении не указаны точные сроки выполнения указанных договоренностей, однако указывается, что они должны выполняться в срочном порядке. В частности, прекращение деятельности незаконных вооруженных формирований, пресечение экстремизма, религиозной нетерпимости, амнистия «политических» заключенных и участников протестов, начала конституционного диалога, а также не допущение насилия.
Лавров считает, что «Правый сектор» практически полгода «хозяйничает» в различных городах центра и запада Украины, а также пытается распространить свое влияние на юго-восточные регионы.
Также, по его мнению, здания, захваченные в Киеве не освобождены, а улицы не разблокированы, а Майдан продолжает процветать.
«Более того, руководители, назначенные Верховной Радой, заявляют открыто, что Женевские договоренности не распространяются на Майдан, потому что, видите ли, киевский горсовет принял решение, что Майдан можно сохранить и что он действует легитимно», - заявил Лавров.
При этом он считает, что это абсолютно не приемлемо, так как легитимность определяется законами Украины, в которых указано, что подобные вещи делать нельзя.
По мнению Лаврова, в такой ситуации не надо предъявлять претензии восточным областям, «где народом были избраны руководители, после того как им попытались прислать начальников из Киева».
Лавров заявил, что один из пунктов Женевского соглашения требует амнистии, однако в место того, чтобы освобождать «народного губернатора» Донецка Павла Губарева, власти Украины продолжают арестовывать «политических выдвиженцев» востока Украины.
http://www.unian.net/politics/910022-lavrov-schitaet-chto-ukraina-ne-vyipolnyaet-jenevskie-dogovorennosti.html

Дещица рассказал, в чем компромисс со стороны Украины в «женевских договоренностях»
18.04.2014 | 16:07
Министр иностранных дел Андрей Дещица рассказал, в чем заключается компромисс со стороны Украины в «женевских договоренностях»: в амнистии и конституционном процессе.

Как передает корреспондент УНИАН, об этом Дещица заявил на пресс-конференции.
“Мы начинаем конституционную реформу, ее обсуждение с привлечением большого количества желающих, в том числе и представителей регионов, на чем настаивали россияне. Мы считаем, что конституционную реформу должен обсудить широкий круг наших граждан и на юге, и на востоке, и в Крыму, если они предоставят свои предложения через Интернет. Другой компромисс - это амнистия. Мы согласились провести амнистию для тех, кто добровольно сдаст оружие и выйдет из захваченных зданий. Но сначала должно быть освобождение зданий, сдача оружия, а затем - амнистия”, - сказал Дещица.
Относительно компромисса со стороны России, Дещица отметил: “Россия пошла на многое, а на что именно - это вы спросите у российских коллег, потому что я же не знаю, какие у них были первичные требования. Возможно, у них был какой-то документ с запросами, но я его не видел”.
Отвечая на вопрос журналистов, почему россияне в конце концов согласились на «женевские договоренности», хотя сначала отказывались, Дещица сказал: “Это уже секреты переговорного процесса”.
http://www.unian.net/politics/909545-deschitsa-rasskazal-v-chem-kompromiss-so-storonyi-ukrainyi-v-jenevskih-dogovorennostyah.html

Думка і оцінка подій серед мешканців сходу України істотно відрізняється від інших, повідомила в інтерв'ю Главкому директор Фонду Демократичні ініціативи Ірина Бекешкіна.

Зокрема, за словами соціолога, відповідно до одного з досліджень, за 20 років незалежності України лише 9% населення східної України були за кордоном (західної - 30%) у західних країнах та їх погляди разюче відрізняються від решти населення їхнього регіону.

"Ми запитували в одному з досліджень: "Чи доводилося вам коли-небудь бувати в країнах, які зараз є членами ЄС, Канади чи США "? Цифри дуже малі - всього 14%. До того ж, розподіл між регіонами України величезний. 30% населення Західної України були на Заході, а Східної - всього 9%", - заявила вона.

"Звичайно, ці люди молодші, більш мобільні й активні. Їхня думка та оцінка подій суттєво відрізняється від інших людей. Перш за все це відзначається на прихильності європейській інтеграції, вступі в ЄС та інших речах. Те, що там бачили, для них є аргументом" , - розповіла Бекешкіна.

"Але це в основному представники Західної України. Майже половина тих, хто виїжджав - саме звідти. Потім ми відсікли дані щодо Західної України, і все одно побачили, що погляди представників Сходу, які побували в Європі, ще разючіше відрізняються від думки населення їх регіонів", - додала експерт.

Вона також зазначила, що незважаючи на різке зростання негативного ставлення українців до олігархів, спостерігається і позитивне ставлення в регіонах до конкретних бізнесменів. Так, за її словами, є позитивне ставлення до конкретного бізнесмена Ріната Ахметова в Донбасі.

"Незважаючи на загальне негативне ставлення до багатіїв, в конкретних регіонах до певних багатих людей також спостерігаємо позитивне ставлення - наприклад, до Петра Порошенка у Вінницькій області", - зазначила соціолог.

"Якщо в конкретному місці олігарх робить щось позитивне, то люди це цінують", - сказала Бекешкіна.

Розширення сфери діяльності ОУН за межі Західної України почалося в 1939 р. після приєднання цих областей до Української Радянської Соціалістичної Республіки. З початком Великої Вітчизняної війни у 1941 р. цей рух активізувався. Для походу на схід були створені спеціальні «похідні групи», які дійшли до Харкова, Донбасу, Криму і Кубані. Метою цього руху називається поширення національної ідеї і згодом — відновлення української державності [2] Обласні проводи ОУН Криму підпорядковувалися Південному крайової проводу в Дніпропетровську. [3] За інформацією СБУ, німці спочатку не звертали уваги на ці групи, а дізнавшись про мету їх діяльності, почали арешти і розстріли. Зокрема, в Криму гестапо заарештувало провідника ОУН Степана Теслю, який був страчений після допиту. [4] У всіх головних містах Криму діяли угруповання УПА, які називали революційними комітетами [5] Відомі також, що кримські татари воювали у складі УПА проти радянської влади [6] Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українську, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці і багатьох інших населених пунктах, які були поруч з дислокацією похідних груп. З донесення агента СД В. Косика від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах Рейху, нам стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі в Крим. [7] Взимку 1941—1942 р. починаються розстріли членів ОУН, фашисти дають вказівки поліції, військовій розвідці і СД посилити роботу особливо щодо викриття похідних груп, які були спрямовані до Криму. ОУН революційна в той час створила Український Революційний Комітет з підготовки повстання проти німецьких загарбників, адже ніхто не бачив перспективу перемоги над Німеччиною. Комітет очолив Микола Шапар, який потім загинув при виконанні однієї з бойових операцій. Згодом, з середини 1942 року, заступником голови комітету з пропаганди був призначений Володимир Шарафан, що займався мобілізаційною роботою, створенням культурологічних і освітніх установ, поширенням націоналістичних агіток. [7] У січні 1942 р. в Криму з'явилися 6 нових похідних груп ОУН. Проте цього разу всі їхні члени належали до бандерівської гілки цієї організації і були вихідцями або з Галичини, або з Правобережної України. Кожна з груп налічувала, в середньому, по 6 чоловік. Вони намагалися створити в Криму підпільний рух, однак, за словами українського емігрантського історика В. Косика, випадки підтримки кримчанами були поодинокими. [8] У відповідь на підпільну діяльність ОУН з боку німецьких окупаційних властей негайно пішли репресії. Так, член однієї з похідних груп, що проникли до Криму, був заарештований ще по дорозі до Сімферополя. Інша похідна група, чисельністю в 14 осіб (керівники Р. Бордаховскій і Наконечний), була в повному складі заарештована і розстріляна гестапо в Джанкої на початку грудня 1941 р. На початку наступного року в Сімферополі за наказом Служби безпеки (СД) було закрито місцевий український театр, а ряд його акторів було заарештовано за зв'язки з ОУН. Одним з небагатьох уцілілих був член «Південної похідної групи» Б. Суховерський, який ще протягом 1942 р. продовжував організаційну роботу в Криму. [9] З самого початку прибуття до Криму похідних груп ОУН почала зазнавати значних втрат у боротьбі з фашизмом. Так, Іван Осадчук, провідник кримських українських повстанців у грудні 1941 року був арештований в Євпаторії і згодом розстріляний гестапівцями. У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського українського революційного комітету на чолі з провідником Романом Бардахівськім та його помічником, учителем школи Наконечним. У тому ж 1942 році, трохи пізніше, від рук фашистів загинули відомі серед кримського населення організатори повстання: Степан Ванкевіч, Михайло Лобак, Степан Тесля. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української державності не припинилася. [7] Після провалу Джанкойської групи Дніпропетровський Крайовий Провід усуває від керівної роботи Івана Янчишина і призначає провідником Степана Теслю, який розвиває господарсько-торговельні об'єкти Революційного Комітету, залучає свідомих борців з числа інтелігенції, робить спробу підняти націоналістичний рух в Криму. Поширюються газета «Наступ», журнал «Пробоєм», в яких показані портрети чільних націоналістичних лідерів і програмні принципи. До Сімферополя прибуває і мельниківської провідник ОУН Борис Суховерський. Були організовані зустрічі з існуючими похідними групами. На квартирі Базідевіча по вул. Жуковського він поставив завдання групі Ярослава Савки, в складі якої перебувало 8 осіб, з них — 6 сімферопольців. З другою групою зустріч відбулася на квартирі Володимира Шарафана на вул. Профспілкової. Потім зустрічі відбулися і на інших явки в населених пунктах Південного узбережжя. [7] У той час на півострові активно працювало бандерівське підпілля. Воно мало більш розгалужену партійну мережу, яка формувалася за принципом трійок, виконувало чітку програму з підготовки повстання на відміну від тодішніх завдань мельниківців — взяти владу шляхом просочення своїх кадрів до керівних органів влади і проведення мирного перевороту. Розуміючи нездійсненність утопічного проекту, основна частина мельниківців перейшла в революційну організацію. У тому числі перейшли в революційну ОУН Ярослав Савка — колишній петлюрівський офіцер, і Володимир Шарафан. З активістів національного руху, які в підпіллі вели боротьбу, на сьогодні відомі одиниці. Після арешту гестапо Степана Теслі, провідником у квітні 1943 року його призначають 25-річна Катерина Мешко з добре підробленими документами на Ольгу Прудник. [7] Катерина Мешко створює військову референтуру, яку очолює Григорій Волощук. До Криму прибувають три легіонери УПА, відомі лише імена: Ігор, Степан і Петро, а керівництво місцевим УПА бере на себе глибоко законспірований керівник служби безпеки під назвою Головна Булава. Було створено загін самооборони на чолі з працівником станції «Сімферополь» Рустемом і тридцятьма працівниками залізниці. Частково формується загін УПА «Бійці», сотником якого призначається севастополець Василь Чмига, він же Моряк. Створений навчальний загін «Сиваш», який очолює колишній петлюрівський офіцер Ярослав Савка і його син Віктор. Севастопольський провідник Іван здійснює закупівлю зброї, медикаментів. У зв'язку з проведенням бойових операцій створюється госпіталь. Звільнені загоном Рустема військовополонені та завербовані до Німеччини переправляються за їх згодою до загону «Сиваш» або в партизанські з'єднання. [7] Зв'язок з партизанами Сімферопольський революційний комітет здійснював через зв'язкових. Було поставлено завдання якомога більше відправити звільнених у партизанів, щоб потім безкомпромісно можна було схилити партизан на свій бік. Але і Революційний Комітет піддався репресіям. Його господарсько-торгова частина була легалізована під назвою Український допомоговий комітет. У жовтні 1943 року «за невиконання наказу про виділення 400 чоловік для охорони залізниці» німецьким комендантом легалізована частина революційного комітету була заборонена. Почалися арешти українців, запідозрених у приналежності до підпілля. Гестапо звіріли, обставляючи своєю агентурою арештованих українців. Їм вдалося вийти на явочну квартиру в Джанкої. Майже два місяці карателі вистежували явку бандерівського підпілля і в травні 1943 року гітлерівці захопили і вбили Вольчака. Наприкінці 1943 року у ворожій катівні був розстріляний і Степан Тесля. [7] Чинний загін УПА «Бійці» вирушив на з'єднання з УПА-Південь, почавши бої в Одеській області. У Голованівському районі в бою з німцями загинув його сотник Василь Чмига. [7] У серпні 1943 року Катерина Мешко разом з Володимиром Шарафанов були викликані до центральних органів УПА. Катерина залишилася у Львові, а Володимир повернувся до Криму і активізував Український визвольний рух. Він провів переговори з командуванням партизанських загонів, намагаючись залучити їх до кримських похідних підрозділів УПА, неодноразово зустрічався з Озенбаш, що керував кримськотатарською організацією націоналістів та представниками підпільної організації росіян Криму «Нова Росія». [7] До того часу Головна Булава Криму об'єднувала дев'ять повстанської груп, що діяли в найбільших населених пунктах Криму. З підходом радянських військ частина повстанців була відкликана на посилення УПА-Південь, частина — партизанських з'єднань. Зараз відомі 43 кримські повстанці, які боролися за незалежність України в УПА, але розвідка з пошуку фактів української визвольної боротьби в Криму триває, і читачі ще дізнаються про нових героїв. [7] 13 квітня 1944 був звільнений Крим. Багато українських повстанців були мобілізовані. Так, Володимир Шарафан брав участь в боях за визволення Севастополя і був важко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де був заарештований. Трибуналом НКВС 4 липня 1944 він був нібито засуджений за ст. 58-1 «б» і 58-11 КК РСФСР до вищої міри покарання з конфіскацією всього майна і 13 лютого 1945 страчений. Але в справі відсутній протокол судового засідання, а три підписи під актом виконання зроблені одним почерком. [7] Лише в 1993 році Шарафан за Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» був реабілітований.

Матеріали з Вікіпедії 

10 напрямків Національної доктрини від Робочої групи з українських та іноземних експертів


Ігор Кабаненко

Робочою групою (модератор — британський експерт Глен Грант) на базі комплексного підходу розроблено Доктрину подолання поточної кризи на сході України. Положення Доктрини значною мірою спираються на світовий досвід у боротьбі з тероризмом та сепаратизмом. Основні положення Доктрини, яка включає десять взаємопов’язаних напрямів, наведено нижче.

1. ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ

Довгострокова стратегічна та політична спрямованість дій та їх координація на період кризи повинні визначатися Радою національної безпеки і оборони України (далі — РНБО).

Розвиток кризи вимагає такі дії спрямовувати та координувати у цілодобовому форматі. Але, РНБО не є органом, який працює цілодобово. Саме тому доцільно створити Національний кризовий центр (далі — Центр), котрий працюватиме 24 години 7 днів на тиждень орган державної координації на стратегічному рівні та несилових («м’яких») дій і методів управління, а також забезпечення швидкого задоволення потреб Сектору безпеки.

В районах інтенсивних конфліктів і сепаратистських рухів необхідні адекватні і спроможні цивільні чиновники. Структури Сектору безпеки держави ніколи не повинні працювати в регіоні окремо від цих посадових осіб. У разі, якщо є сумніви у лояльності чиновників, то центральна влада на їхнє місце повинна негайно призначити інших посадових осіб. Якщо простежується відсутність («вакуум») урядового контролю районів із критично високою загрозою, то є необхідність тимчасово призначити військового чи працівника правоохоронних органів (міліціонера) в якості губернатора, доки ситуація не стабілізується та на цю посаду не буде призначено відповідну цивільну особу.

На національному та місцевому рівнях має бути усвідомлено, що «п’ята колона» може уповільнювати прийняття рішень шляхом опосередкованого впливу (через усні вказівки підлеглим) або навіть проводити диверсійні дії. Доцільно запровадити легітимні механізми припинення такої діяльності.
[ Читати далі ]

Іноді надзвичайно важливо припинити розмовляти, займатись якимись справами, і приділити себе спостеріганню сходу або заходу сонця.

Адже це неймовірно красиво та мальовничо. Спостереження за сонцем надає спокою та гармонії душі. На серці стає тепло та затишно. Око насолоджується різномаїттям кольорів та фарбограєм.

Іноді це надзвичайно важливо... 

... адже така подія відбувається дуже рідко - лише один раз на день!

Баба Зіна поставила каструлю на плиту. Поки дід впіймає півня, заріже, кров спустить дивись вже й вода закипить.

Всі думки про майбутній холодець вибив потужній вибух. Від вибуху захитались стіни, дошки на підлозі пішли хвилями, а баба Зіну рухнула на лавку.

-              От іроди! Ніяк не вгамуються, хай їм грець – вилаялась та промовила – Це ж зовсім близько бахнуло! Півник, мабуть, вже на димарі, як його тепер зловиш?

Вийшла на ганок. Заклякла. Двору більше не було. Від забору залишились лиш верії, та де ніде, чорніли зламані дошки. На місці сараю зяяла воронка від вибуху. Погріб провалився сам в себе, з ями тирчали арматурини зі шматтями бетону. Сонячні проміні не проникали через густий дим.

Дід Митрофан лежав на спині біля ганка. Зламана кісточка правої ноги були викривлена під прямим кутом. Груди справа здибились горбом, очі закотились, білки рясніли розірваними капілярами.

-      Митя, Митечко… да що ж це… Як жеж так? – баба Зіна підбігла до свого діда – Живий? Га? Живий, я тебе запитала? Живий, живий… Господи, твоя воля! Лікар. Потрібен лікар.

Подивилась навкруги. Починався перший листопадовий сніг. Він падав великими білими хлопавками змішуючись з курячим пір’ям.

-      Де, його взяти, лікаря того? Хіба в райцентрі. Далеко… - примовляла старенька та тягнула з-за хати здорові дощаті санки – пусте. Я тебе до солдатиків відтягну, а вони швиденько літаком до лікарні довезуть.

Поставила одну лижу на нижню сходинку, почала затягувати діда на санчата.

-      Чого, чого стогнеш? Чи мені легко? Я терплю, терпи і ти. От так. Так.

Затягнула, вклала. Прислухалась. Навкруги грохали вибухи, тріскотали постріли. Вирішила йти через город – там, наче, тихіше.

-      От я зараз тебе покатаю, старий! Ти тільки солому та дрова тут возив, а я от – смикнула, проте санчата навіть не ворухнулись. Сніг падав та відразу танув, перетворюючи все навкруги в брудну мішанку.

 Баба Зіна накинула вірьовку від санчат собі на плечі, перехопила руками. Запрігшись, стала тягнути всією вагою свого тіла. Санчата зіскочили зі сходинки, дід застогнав, баба Зіна рушила.

-      Змерз там старий? Мабуть, що ні. Ти завжди гарячий був! Катались з пагорба, мороз тріщить, а ми з тобою в сніг впали, ти під куфайку вже лізеш. Дурень старий. Це зараз старий. Тоді ніт, тоді просто дурень був. Руки без рукавиць, а обпікають.

Перетягнула через город, через польовий шлях. Виїхали на незасіяне поле. Санчата стали вгрузати в чорнозем, залишаючи глибокі канави. Ноги застрягали в грунті. Чоботи спадали. Дуже швидко баба Зіна знесилено впала біля санчат.

-      Все старий. Більше не зможу ні кроку. Що ти очі закотив? Кажу сили не залишилось ні краплі.

Дід Митрофан почав здригуватись від нестатку кисню. Дихав все тяжче, аж поки задушливий напад не вигнув тіло підковою.

-      От же ж. Ви тільки погляньте на нього! Розходився. Відпочила вже. Спробую, потягну скільки-нескільки.

Баба Зіна вже звично впряглась та почала рахувати кроки:

-      Р-р-раз, два… пітнадцять… ще два кроки і все… тридцять…

Коли дійшла до шістдесяти п’яти щось пригадала.

-      Ранком семеска, від внученьки, від Оленки, прийшла. Як там їй в Європі тій живеться? Тяжко, знамо. Вітаю пише, з залізним весіллям. Це нас з тобою старий, ага. Золота була, діамантова, а тепер залізна. От як! От я й вирішила холодця на свято приготувати. Будь він неладен.

Права нога провалилася в якусь дірку. Чи то нору, чи може ямку від снаряду. Коли витягнула ногу, чобіт залишився в землі. Діставати не стала. Зрозуміла, якщо присяде вже не підніметься. Йшла далі в одному чоботі.

-      П’ятсот шістнадцять… Що кажеш? А, нічого, хропиш. Ну-ну. Тут завжди перший був. Коли Нюрку рожала, навкруги бруд, сляковть, така як і зараз. Ти мене на підводі в райцентр повіз, коні грузнуть. Шкода скотини, але нічого не вдієш. Їхати треба. Поступила я тоді до пологового вже вночі. А ти заснув на підводі під вікнами. Хропів так, що всі три поверхи глаз цілу ніч не зімкнули.

Коли обходила бездонну воронку помітила, що здалеку мерехтить вогник.

-      Дванадцять тищ двісті сімдесят чотири… Он вже солдатики. Наші, а як інакше? Це коли вперше прийшли було не зрозуміло. А потім пояснили, що освободили они наш хутор от фашистской хунти. Ковалнки та Черненки ті виїхали. А ми зістались. Довелось, щоправда хлопцям військовим віддати хряка нашого. Ну вони молоді їм їсти треба. Нехай. Потім прийшли інші, і знову кажуть звільнили Трьохізбенку. Тоді Коткови з Гусейновими втекли. Залишись ми одні на весь хутір. Потім знов і знов звільняли. Хто крайній нас звільним – піди зрозумій. А коли всі хочуть нас так звільнити, які ж вони раді будуть коли ми самі до них явимось.

Єдиний чобіт зліз і тягнувся, зачепившись за халявою. Боса нога змерзла та в синцях майже не слухалась. Мозолі на руках в котре вже тріснули та гноїлись. Із пошматованих плечей бігла кров, збиралась в рукавах та капала.

Але баба Зіна нічого цього не помічала. Єдине, що її лякало це зупинитись. Здавалось, що буде йти поки рахує. І вона рахувала:

-      Дев’ятнадцять тищ дев’ятсот дев’яносто вісім …

-      Стій! Жодного руху! – почула старенька голос над головою

Звідки взялись ці дві фігури в військовій формі було не зрозуміло.

-      Що везеш?

-      Дід мій. Лікар нам потрібен.

Військовий підійшов до санчат. Склонився. Обшукав. Спробував намацати пульс на шиї. Глянув на свого напарника, потім на стареньку. Піджав губи та повів головою справа на ліво.

Баба Зіна зробила крок до свого діда. Рухнула так, наче в тілі не залишилось жодної цільної кістки:

-      Не відпущу одного! 

Командувач силами АТО в Луганській області воює проти "Айдара"?

http://informator.lg.ua/?p=13430
http://informator.lg.ua/?p=9686
http://divosvit.info/index.php/2013-06-29-09-20-03/10-2013-07-01-07-22-22/741--qq