хочу сюда!
 

Юлія

40 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

RichLux

предыдущая
следующая

Залізне весілля


Баба Зіна поставила каструлю на плиту. Поки дід впіймає півня, заріже, кров спустить дивись вже й вода закипить.

Всі думки про майбутній холодець вибив потужній вибух. Від вибуху захитались стіни, дошки на підлозі пішли хвилями, а баба Зіну рухнула на лавку.

-              От іроди! Ніяк не вгамуються, хай їм грець – вилаялась та промовила – Це ж зовсім близько бахнуло! Півник, мабуть, вже на димарі, як його тепер зловиш?

Вийшла на ганок. Заклякла. Двору більше не було. Від забору залишились лиш верії, та де ніде, чорніли зламані дошки. На місці сараю зяяла воронка від вибуху. Погріб провалився сам в себе, з ями тирчали арматурини зі шматтями бетону. Сонячні проміні не проникали через густий дим.

Дід Митрофан лежав на спині біля ганка. Зламана кісточка правої ноги були викривлена під прямим кутом. Груди справа здибились горбом, очі закотились, білки рясніли розірваними капілярами.

-      Митя, Митечко… да що ж це… Як жеж так? – баба Зіна підбігла до свого діда – Живий? Га? Живий, я тебе запитала? Живий, живий… Господи, твоя воля! Лікар. Потрібен лікар.

Подивилась навкруги. Починався перший листопадовий сніг. Він падав великими білими хлопавками змішуючись з курячим пір’ям.

-      Де, його взяти, лікаря того? Хіба в райцентрі. Далеко… - примовляла старенька та тягнула з-за хати здорові дощаті санки – пусте. Я тебе до солдатиків відтягну, а вони швиденько літаком до лікарні довезуть.

Поставила одну лижу на нижню сходинку, почала затягувати діда на санчата.

-      Чого, чого стогнеш? Чи мені легко? Я терплю, терпи і ти. От так. Так.

Затягнула, вклала. Прислухалась. Навкруги грохали вибухи, тріскотали постріли. Вирішила йти через город – там, наче, тихіше.

-      От я зараз тебе покатаю, старий! Ти тільки солому та дрова тут возив, а я от – смикнула, проте санчата навіть не ворухнулись. Сніг падав та відразу танув, перетворюючи все навкруги в брудну мішанку.

 Баба Зіна накинула вірьовку від санчат собі на плечі, перехопила руками. Запрігшись, стала тягнути всією вагою свого тіла. Санчата зіскочили зі сходинки, дід застогнав, баба Зіна рушила.

-      Змерз там старий? Мабуть, що ні. Ти завжди гарячий був! Катались з пагорба, мороз тріщить, а ми з тобою в сніг впали, ти під куфайку вже лізеш. Дурень старий. Це зараз старий. Тоді ніт, тоді просто дурень був. Руки без рукавиць, а обпікають.

Перетягнула через город, через польовий шлях. Виїхали на незасіяне поле. Санчата стали вгрузати в чорнозем, залишаючи глибокі канави. Ноги застрягали в грунті. Чоботи спадали. Дуже швидко баба Зіна знесилено впала біля санчат.

-      Все старий. Більше не зможу ні кроку. Що ти очі закотив? Кажу сили не залишилось ні краплі.

Дід Митрофан почав здригуватись від нестатку кисню. Дихав все тяжче, аж поки задушливий напад не вигнув тіло підковою.

-      От же ж. Ви тільки погляньте на нього! Розходився. Відпочила вже. Спробую, потягну скільки-нескільки.

Баба Зіна вже звично впряглась та почала рахувати кроки:

-      Р-р-раз, два… пітнадцять… ще два кроки і все… тридцять…

Коли дійшла до шістдесяти п’яти щось пригадала.

-      Ранком семеска, від внученьки, від Оленки, прийшла. Як там їй в Європі тій живеться? Тяжко, знамо. Вітаю пише, з залізним весіллям. Це нас з тобою старий, ага. Золота була, діамантова, а тепер залізна. От як! От я й вирішила холодця на свято приготувати. Будь він неладен.

Права нога провалилася в якусь дірку. Чи то нору, чи може ямку від снаряду. Коли витягнула ногу, чобіт залишився в землі. Діставати не стала. Зрозуміла, якщо присяде вже не підніметься. Йшла далі в одному чоботі.

-      П’ятсот шістнадцять… Що кажеш? А, нічого, хропиш. Ну-ну. Тут завжди перший був. Коли Нюрку рожала, навкруги бруд, сляковть, така як і зараз. Ти мене на підводі в райцентр повіз, коні грузнуть. Шкода скотини, але нічого не вдієш. Їхати треба. Поступила я тоді до пологового вже вночі. А ти заснув на підводі під вікнами. Хропів так, що всі три поверхи глаз цілу ніч не зімкнули.

Коли обходила бездонну воронку помітила, що здалеку мерехтить вогник.

-      Дванадцять тищ двісті сімдесят чотири… Он вже солдатики. Наші, а як інакше? Це коли вперше прийшли було не зрозуміло. А потім пояснили, що освободили они наш хутор от фашистской хунти. Ковалнки та Черненки ті виїхали. А ми зістались. Довелось, щоправда хлопцям військовим віддати хряка нашого. Ну вони молоді їм їсти треба. Нехай. Потім прийшли інші, і знову кажуть звільнили Трьохізбенку. Тоді Коткови з Гусейновими втекли. Залишись ми одні на весь хутір. Потім знов і знов звільняли. Хто крайній нас звільним – піди зрозумій. А коли всі хочуть нас так звільнити, які ж вони раді будуть коли ми самі до них явимось.

Єдиний чобіт зліз і тягнувся, зачепившись за халявою. Боса нога змерзла та в синцях майже не слухалась. Мозолі на руках в котре вже тріснули та гноїлись. Із пошматованих плечей бігла кров, збиралась в рукавах та капала.

Але баба Зіна нічого цього не помічала. Єдине, що її лякало це зупинитись. Здавалось, що буде йти поки рахує. І вона рахувала:

-      Дев’ятнадцять тищ дев’ятсот дев’яносто вісім …

-      Стій! Жодного руху! – почула старенька голос над головою

Звідки взялись ці дві фігури в військовій формі було не зрозуміло.

-      Що везеш?

-      Дід мій. Лікар нам потрібен.

Військовий підійшов до санчат. Склонився. Обшукав. Спробував намацати пульс на шиї. Глянув на свого напарника, потім на стареньку. Піджав губи та повів головою справа на ліво.

Баба Зіна зробила крок до свого діда. Рухнула так, наче в тілі не залишилось жодної цільної кістки:

-      Не відпущу одного! 

7

Последние статьи

Комментарии

113.09.21, 13:17


Сумна історія... Написана з душею.

    213.09.21, 16:19

    грустно и печально, но приближенно к нашим реалиям, за старание спасибо

      313.09.21, 17:31

      Но сначала Парасюки подожгли БТР на майдане... Мирно.

        413.09.21, 20:44Ответ на 3 от ЕщёВыше@

        Но сначала Парасюки подожгли БТР на майдане... Мирно.Нет,сначала завезли кацапов из изб в пустые хаты украинцев,которые сдохли от голода в 33 на Донбассе.

          513.09.21, 20:53Ответ на 3 от ЕщёВыше@

          БТР на Майдані... Не на полігоні... Що він там робив? Якось не стикується зі словом "мир".

            613.09.21, 20:53Ответ на 4 от Дормидонт

            Но сначала Парасюки подожгли БТР на майдане... Мирно.Нет,сначала завезли кацапов из изб в пустые хаты украинцев,которые сдохли от голода в 33 на Донбассе.В те же годы у моей матери пол семьи умерло на Урале. Голодали Поволжье и Казахстан. В США и Канаде та же беда была после 1929 года.... Мать-Природа, ска.
            Только мою покойную мать сюда не завозили. А направили после окончание Алюминиевого техниккма на завод (ДАЗ тогда), где не хватало кадров. Ну и тд. Но кастрюлям это не вместить. Деда после войны отправили поднимать Запорожсталь. А отец после флота к нему и приехал. Работать монтажником, а потом и металлургом.

              713.09.21, 20:56Ответ на 5 от nasinynka

              БТР на Майдані... Не на полігоні... Що він там робив? Якось не стикується зі словом "мир".Так это техника МВД. И раз оцепление и защита правительства и президента, то и техника там же. Смотрим новости мира по ТВ.)
              И спасибо, что Янукович (трус) не ввёл войска, и не повторил Тяньаньмэнь. Не?

                813.09.21, 21:35Ответ на 6 от ЕщёВыше@

                ти кацапська мразь напиши як за підтримку Махна цілі села вивозили, а в ще теплі хати узкоязічну шваль заселяли і про планомірне винищення української культури і ідентичності. а я ща скрінів з твоїми висерами можу викласти погань брехлива

                  913.09.21, 21:51Ответ на 6 от ЕщёВыше@

                  В те же годы у моей матери пол семьи умерло на Урале. Голодали Поволжье и Казахстан. В США и Канаде та же беда была после 1929 года.... Мать-Природа, ска.
                  Только мою покойную мать сюда не завозили. А направили после окончание Алюминиевого техниккма на завод (ДАЗ тогда), где не хватало кадров. Ну и тд. Но кастрюлям это не вместить. Деда после войны отправили поднимать Запорожсталь. А отец после флота к нему и приехал. Работать монтажником, а потом и металлургом.
                  Мне по хер кто у тебя кем работал,не сравнивай голодовку и геноцид,хотя судя по твоим умозаключениям ты это опровергаешь и сейчас будешь рассказывать про блокадный ленинград.

                    1013.09.21, 22:06Ответ на 3 от ЕщёВыше@

                    Но сначала Парасюки подожгли БТР на майдане... Мирно.а для чего бтр нужен был ?

                      Страницы:
                      1
                      2
                      3
                      предыдущая
                      следующая