Повчальна біографія Тараса Шевченка, який, «дякуючи» німцям, Петру Першому і Катерині Другій, народився кріпаком, хоч діди й прадіди його ще знали веселую волю. Дід по батьковій лінії – Іван Шевченко брав участь у Коліївщині. Батько Тарасів – був письменний, майстер на всі руки, рішучий з неабиякими організаторськими здібностями – мав довіру у чумаків і водив Україною їх каравани.

 Автопортрет написаний в Оренбурзі  1849-1850

Таке оточення і Божа воля наповнила Тарасову душу невичерпними талантами і потягом до свободи. Він допомагаючи батькові в майстерні і у водінні чумацьких валок, взяв з того дуже багато. Вчився керувати людьми і орієнтуватися по світилах небесних визначаючи і час і напрям руху. Щасливе дитинство скоро закінчилося.

Не з власної волі, Тарас покидає Україну, але рішуче відмовляється від смачного життя кріпацької еліти, хоч пан Енгельгард і вихлюпував лють на хлопця, що не бажає працювати не лише у хоромах, але і на кухні. Тарас сам знайомиться з талановитим художником, і сам себе здає йому в оренду граючи на жлобській натурі свого пана. Зайняття улюбленою справою для нього є понад усе.

Вихопившись на волю, Шевченко недовго упивається власною свободою. Він міг, але не хотів, як його друзі Брюлов, або Жуковський жити не знаючи горя у серці столиці. Йому було мало власної волі, він підбурює до волі всю свою націю, творячи її власним словом, гуртуючи до бою.  Врешті, визнаного народом маляра і поета влада кидає у піски солдатом, якому заборонено царем писати і малювати. Але й там, у солдатчині, Тарас всотує в себе все, що треба на шляху до волі. Навіть російські офіцери, що керували експедицією по Аралу, насмілились просити чин офіцера опальному Шевченку,  бо він не раз рятував експедицію своїми знаннями і вміннями.

Царат боявся Тараса як вогню, і тому не дав дозвіл на життя в Україні. Та Шевченко і під самим носом у царя розгортає бурхливу діяльність, заводить знайомства, засуджує кріпацтво, робить аукціони і всі власні кошти кидає на видавництво букваря. Справи його життя були завершені його стараннями, хоч побачити то не стало здоров’я. По смерті поета на його кошти найбільшим тиражем того часу біло видано найдешевшу книжку "Южнорусский букварь". І впало кріпацтво. І слова Тараса у працях його, всіх думаючих українців штовхають на справи, підказують, що кому і як робити.

Видно, про українську владу писав Кобзар, що "Ледачому животові і пироги вадять". Зійшли нанівець всі загравання української "еліти" з москалями. Ніколи не забуду, як готувалася українська "еліта" до 200 -ї річниці Олександра Пушкіна. За пів-року, щодня, на радіо повідомлялося скільки днів залишилося до тої світлої дати. Натомість, 200-та річниця народження великого Кобзаря пройшла непомітно, бо під чоботом москаля-окупанта опинився Крим. Отака вдячність від москаля. Вчиться українці шанувати своє, рідне, краще розуміти філософа і академіка Тараса Шевченка.

Не дарма ж писав поет:

Де єсть добрі люди,

Там і правда буде,

А де кривда буде,

Там добра не буде.

А правдою для українців завжди був, є і буде Тарас Шевченко назавжди. 

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev511.htm

http://kampot.org.ua/uploads/posts/2010-03/thumbs/1268393384_portretu_shevchenko_-13.jpg

http://taras-shevchenko.in.ua/kartyny/zhinka_v_lizhku2.jpg 

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/4/46/Shevchenko-Kyiv_kostyol.jpg

Учитель опубликовал домашнее задание на лето для учеников и прославился на весь мир

У вчительки першого класу виникли труднощі з одним з учнів.   [ Читати далі ]

У Росії колишньому вчителю присудили 300 годин "обов'язкових робіт" за вірш "Українським патріотам"

П’ятниця, вечір… дуже довго хотіла надрукувати цю замітку, та все не вистачало часу. Та все ж, в черговий раз перечитуючи коментарі батьків, вчителів, викладачів вузів, що стосуються освіти, у соціальних мережах… просто хочеться виговоритись.

Я мріяла вступити до педагогічного, вступити на державну форму навчання (що вважала нереальним, оскільки я не була відмінницею). Пам’ятаю, як ще навчаючись у старшій школі, коли я пробувала вести уроки (чи то це був день самоврядування чи щось типу цього..), яке це було чудове відчуття: «ти можеш когось навчати», «саме завдяки тобі вони це пізнають»… пам’ятаю, як діти дивились із захопленням, слухали.

Я вступила до омріяного вузу на державну форму навчання. Більше того, коли ми проходили за рейтингом на 5 курс, я увійшла в першу десятку кращих студентів потоку. Мені дуже подобалось розробляти уроки і вони були, на думку викладачів, доволі хорошими.

Пам’ятаю, як проходила практику на четвертому курсі в одній із шкіл. Щоправда провела там лише один урок (в силу певних обставин), кілька днів була на спостереженні у інших вчителів. Та коли я ці кілька днів приходила у цей клас, то деякі діти прибігали і обіймали мене. Після свого проведеного уроку, я чула від однієї учениці, що це її улюблений предмет і вона теж хоче бути вчителем. А потім, через рік, я зайшла у цю школу на кілька хвилин, і учні цього класу з посмішкою  вітались зі мною (хоч пройшло багато часу, а практикантів там чимало  і доволі часто міняються), вони мене запам’ятали. Як же це було приємно!

Я мріяла бути вчителем! Я дійсно любила свій предмет. Я захоплювалась викладачами базових предметів вузу. Тому що вони показували такий приклад викладання, якого я не бачила у школі. А може просто, я вже знала, що це мені потрібно.

Я мріяла бути вчителем! Я вважала, що навчити зможу кого завгодно, так як самій здобути знання вдавалось складно (немає такої феноменальної пам’яті, не все зразу можу зрозуміти). «Але якщо я це розумію -  зумію пояснити так, що зрозуміє кожен, навіть двіюшник». Я знала, як це неприємно, коли на тебе кричать, «читають моралі», коли ти чого не вивчиш. Як недопустимо, коли вчитель говорить про щось інше, а не про те, що варто вчити на уроці. Так як я була донькою учительки, то знала як це коли за кожен твій поступ зразу дізнається мама. «Я дуже добре розумію учнів, так як нещодавно сама навчалась і знаю як їм важко».

Пам’ятаю, як на п’ятому курсі знову проходила практику, вже у школі, якій навчалась сама. Практика тривала кілька тижнів (здається 6). Які це чудові були часи… Я вела уроки в 9-10 класах і була «класним керівником» 10 класу. Діти працювали на уроках, слухали. А на виховних годинах 10-класники навіть пригощали мене чаєм. Пам’ятаю, як ми готовили свято квітів і врожаю… Які ж вони були старанні…

Я мріяла бути вчителем. І бути вчителем у своїй  школі. Та знову ж таки, ця мрія на той час здавалась неосяжною, так як вчительці мого предмету ще було далеко до пенсії.

Закінчивши вуз. Я зразу вийшла заміж і пішла у декрет. З часом почала писати дипломні  і курсові роботи в Інтернеті і це почало приносити доволі непоганий дохід. При чому, маючи диплом спеціаліста учителя двох предметів, я писала дипломні, магістерські, навіть одну дисертацію писала, зовсім з інших галузей і в доволі престижні вузи (замовники були задоволені). Пам’ятаю, як один студент просив написати курсову з хімії. Я кажу, що це не мій фах і з цього предмету в школі я мала 6 балів… а він, «а моєму одногрупнику ви робили, і у нього відмінно!». Та я мріяла бути вчителем… Думала, прийду в школу, навчу їх писати реферати (писати, а не скачувати готовий). Щоб вони у вузах не тратили кровні батьківські кошти на липові роботи, а робити їх самі, адже це зовсім не важко. Варто лише вміти знаходити потрібну інформацію. Я мріяла бути вчителем.

Тут, напередодні Нового Року я дізнаюсь, що вчителька, яка вела мій предмет пішла на   пільгову пенсію. Моєму щастю не було меж. Невже я стану вчителем?!

З того часу минуло 3 роки. Що змінилось? Дуже багато.  Що саме напишу в іншій замітці, Бо потрібно хоч іноді висипатись.

...першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихо казкою, доброю ласкою. Які дивні перші двоскладові слова! А потім назі знання зі словесності поширюються. Дитина, яка зіп'ялася на ноги, пізнає за день десятки нових слів. Співучих і красивих! І з кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії... Світ, мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова..
Збагачені словом, ми приходимо до школи. І за допомогою його пізнаємо таємничість і складність всіх інших наук.. Від того, наскільки ми озброєні словом, залежитьнабуття нами знань з історії, географії, біології, фізики, хімії, математики. Отже, словесність - початок всіх наук.
Слово увійшло в моє серце, в усе моє єство, воно стало моєю душею. Слово полонило мене, я став його поборником, носієм, слугою. І я буду нести його все своє життя, як прапор, як зброю. Так, я словесник. І вважаю: найголовніше завдання учителя мови і літератури в тому, щоб за допомогою слова не тільки відкривати дітям світ краси й радості... Слово стало для мене формою власного виявлення душі, як людини і вчителя. Цьому я хочу присвятити все своє життя.

Мангака: Цубакі Ідзумі

Виходить з 2008 року

9 томів не завершена(російською: 2 частини)

Жанр: комедія, романтика, седзе , школа

Описание: Куросаки Мафую была хулиганкой, она даже возглавляла собственную банду. Но её арестовали, а затем и исключили из старшей школы. Теперь она поступила в другую школу и решила стать "самой женственной ученицей" этой школы. Но возможно ли это, пока рядом с ней новый друг Хасаяка-кун и её классный руководитель Саэки Такаоми (который вовсе не так прост, как кажется)?

скачати

дивитись онлайн російською 

дивитись онлайн англійською

В Україні сьогодні святкують День вчителя