хочу сюди!
 

Маришка

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 35-53 років

Замітки з міткою «захоплення»

Із особистої переписки кримчан...............(жахливо!)

Необхідно, щоб це переповіли всім мешканцям південно-східних регіонів, щоб кожна комуно-бабуся знала, що може трапитись з її онуками, якщо їх захищатимуть садюги із Чечні! Люди, не маємо права схибити!!!

Із особистої переписки кримчан...............

"Девчонка пишет, у нее шурин под Евпаторией служит. Знаешь, как русские сегодня взяли базу? Без единого выстрела, хотя главный в штабе - патриот Украины до мозга костей, а родился и вырос в Крыму... Они готовы были умереть, защищая флаг своей страныРусские окружили школу и детский садик. А у военной части сказали - не сложите оружие - войдем к детям...Наташа билась в истерике, она никогда НИКОГДА никому не желала зла. Сегодня она пожелала.. пережить то, что пережила она. И отцы этих детей... которые верны присяге...но которые превыше всего ценят жизнь своих детей...У меня сейчас катятся слезы по щекам...Она ненавидит русских. Всех, кто с такой радостью потирая ладошками стремится отобрать Крым... ...А папы...папы молча положили автоматы на землю...А русские на ТВ расскажут ,что без капли крови... " 



Сумочки торбинки з різної тканинки.

Ось захопилася створенням торбинок. Не так легко, як гадалося, але цікаво. Квіткова вже знайшла хазяйку.  

Краса рукотворна

Неймовірної краси кераміка тандему Ані Стасенко і Слави Леонтьева. Закохалася з першого погляду, ай.... В простоту і складність одночасно.

Більше про авторів і фото цих неймовірних робіт можна побачити ось тут :
http://farfora.com/Article.php?AntiqueId=128&UserId=2





















Амігурумі

Амігурумі - це невеличкі в'язані іграшки...В японській мові "амігурумі" складається з двох слів - "в'язати" та "іграшка". В Японії ці малесенькі іграшки в'яжуть досить давно. Спочатку це був оберег, пізніше майстрині за допомогою гачка і ниток почали створювати іграшки улюблених мультфільмів - аніме.

Зараз в інтернеті є дуже багато сайтів де можна знайти схеми цих в'язаних іграшків. В'яжуться вони досить просто...до того ж амігурумі - чудовий подарунок для рідних і близьких=)

Українка!

В очах твоїх виблискують лелітки, Як передзвін кришталю — ніжний сміх, Мов скупана у росах диво-квітка, Чарує своїм поглядом усіх. У платті білім, мов лебідка, Через плече — капітанова коса, Ідеш, ти, ні — пливеш, моя ти, українко, І добротою світишся уся, На вулиці всім хлопцям-відчайдухам Спокою твоя врода не дає.

Бровою поведи — і всі щодуху  Помчать бажання виконать твоє.  Чим вимірять красу душі людської,  Не знаємо ні я, ні він, ні ти,  Та впевнений, що дівчини такої,  Як українка, в світі не знайти.

Російські інвестиції: експансія чи провал?

Дивно, що при такій значній кількості тривожних сигналів власники українських активів досі не зрозуміли: ступінь захищеності їх майна залежить від рівня політичної незалежності держави. Найбільші промисловці України за російськими мірками - гравці другої ліги. У разі прискорення інтеграції країн там вони і опиняться

Геополітичне прагнення Росії інтегрувати в себе Україну добре відоме. Значна частина політичної еліти сусідньої країни за 20 років так і не звикла до того, що Україна - окрема держава. Політичних заяв і дій, які підтверджують цю тезу, чимало.

Настав час проаналізувати, як такі настрої були реалізовані в Україні в економічній площині. А вони таки були реалізовані, хоча і не завжди вдало.При об'єктивному аналізі навіть приватні російські інвестиції в Україну потрібно розглядати як наполовину державні: право ведення хоч якогось помітного бізнесу у себе на батьківщині російські бізнесмени отримують в Москві на рівні президента і прем'єра, і керівникам РФ компанії часто більш підзвітні, ніж власним акціонерам.

Хто більше  Почати варто з даних офіційної статистики російських інвестицій в Україну. У ситуації, коли найбільшим інвестором України є Кіпр, називати російськими інвестиціями лише гроші, які прийшли з території Росії, некоректно. Більш-менш точну цифру російських інвестицій в Україну зможуть назвати хіба що компетентні органи, тому правильніше буде проаналізувати явище російської присутності в економіці на прикладі низки знакових підприємств країни. Крім аналізу фінансового стану куплених росіянами підприємств і їх відносин з державою, слід проаналізувати культуру ведення справ, принесену інвесторами.

[ Читати далі ]

Порожнеча чи захоплення?

Щойно прочитала статтю... 
Змістовно, цікаво. Видно, що написав професіонал своєї справи... ))
Захотілось прокоментувати, але не знайшла поле для того, щоб залишити своє враження.
Може автор статті прочитає, а якщо - ні, тоді поділюсь враженнями з іншими читачами, хто зазирне у мою замітку і, відповідно, у замітку, з якої почалась ця... 
[ можно .... ? / ! /.... ]
Мені здається, що порожнеча у людини, яка цікавиться оточуючим світом неможлива.
Коли людина свідомо ставиться до свого життя, у неї не може бути порожнечі з одної простої причини - вона цікавиться світом.
    Зустрічаєш людину - хочеш дізнатись про неї більше, потоваришувати, зрозуміти, чим дихає та живе, чим захоплюється....
    Бачиш якийсь новий вид мистецтва - і виникає бажання приєднатись до таких митців, повторити, зробити щось подібне власноруч....
     Чуєш нову пісню чи новий музичний інструмент - стає цікаво спробувати і собі також (у деяких людей це бажання перетворюється не лише на хоббі, а й далі змінює життя)
    Нові рецепти,...
    Життя і спостереження за тваринами, рослинами, природою....
    Величезна кількість мов...
    Подорожі, що включають у себе цікавість новими містами, історією, музеями, пам"ятками тощо...

І так до НЕСКІНЧЕННОСТІ....

Це не нарцисизм.... ))
Це не егоїзм...
І тим паче, не порожнеча... ;)
Це звичайне захоплення ЖИТТЯМ.

Так думаю я.
А Ваші спостереження, думки та коментарі чекатиму нижче... ;)

Моя хата з краю...

Даний матеріал є особистою думкою автора. Позиція та думки, наведені у матеріалі, є суб’єктивними та ґрунтуються на власному життєвому досвіді дописувача. Автор керується моральними принципами толерантності та поваги до оточення, однак залишає за собою право і методи давати відсіч будь-яким зазіханням на честь та життя, як свої, так і своїх ближніх та просто потребуючих допомоги.

Голомозі молодики з бичачими шиями та такими ж поглядами, які при появі телекамер чомусь затуляють рученятами обличчя, «героїчно» тягнуть літню жінку за руки-ноги, а потім викидають з вікон-дверей усе, що надбано впродовж кількох десятиліть, разом з іншими мешканцями; стражі порядку, що наполохано, немов перелякані горобці, збилися докупи й ніяковіють від того, що відбувається, з неприхованим бажанням зникнути з місця подій; молоді хлопці, що зчепивши руки, стали стіною перед «биками» й незворушно стоять до останнього, захищаючи господарів скромного помешкання на Печерських пагорбах…

Це не сюжет захоплюючого тріллера чи блокбастера, а кадри з новин центральних телеканалів країни, що на папері фанатично прагне до цивілізації, а насправді перебуває у повній дупі й упевнено рухається вперед...

Події, що наразі знову стали топ-новиною останніх кількох днів є наочним утіленням давньої української приказки: «Моя хата з краю, нічого не знаю…». На жаль, в стані анабіозу перебуває практично вся країна, з поодинокими винятками, що лише свідчать повну байдужість та апатію наших співгромадян по відношенню одне до одного та до всього, що відбувається навколо.

Я недаремно згадав події, пов`язані з незаконним, я би сказав – насильницьким виселенням родини київської викладачки з рідної хати, бо вони є яскравим прикладом нашого сьогодення, що позбавлене будь-яких натяків людяності та толерантності.

Українці – дивна нація. Ми звикли до того, що мовчки спостерігаємо за проблемами інших й спокійно реагуємо навіть на дикунські події, доки вони нас не обходять. От і зараз, коли країна б`є всі рекорди зі злочинності, наркоманії, корупції, економічній кризі, коли нахабство та відверта зневага до простого народу з боку всіх, хто, бодай, якимось боком причетний до владного Олімпу перейшла всі розумні й нерозумні межі, коли людей запросто вбивають з вогнепальної зброї чи збивають машинами, коли наших дітей безкарно вбивають щепленнями і ніхто не несе за це жодної відповідальності…ми сидимо склавши руки, бідкаємося про життя-буття, нарікаємо на скрутну долю і нічого не робимо, бо чекаємо, що прийде хтось і вирішить усі наші проблеми й негаразди…

Дзуськи! Ми можемо чекати вічно, аж до Другого Пришестя. Так далі не можна, бо це вже край. Кажуть, не так страшні вбивця чи злодій, бо вони можуть тільки вбити чи пограбувати, а байдужі – ті, з чиєї байдужої згоди вбивають та грабують.

Адже саме за нашої байдужої згоди нас грабують, вбивають, ґвалтують, позбавляють найелементарніших людських прав, саме за нашого мовчання фальсифікують вибори, вирізають ліси, отруюють довкілля, відверто плюндрують гідність та честь. Так-так, не глузуйте, вам не вчулося – гідність та честь. Ці слова вже майже зникли із нашого лексикону, тому ми й опинилися на смітнику історії й занурюємося в нього дедалі глибше…

Хто з нас не стикався з наведеними явищами? Всі збагнули, про що йдеться. Так, це саме ми з вами цнотливо проходимо повз хамів, що знущаються над слабшими, це саме ми намагаємося не чути відчайдушних благань про допомогу, це ми з вами не помічаємо чиєїсь руки в чужій кишені, саме наша байдужість підбадьорює різноманітне бидло, що безкарно вдирається до нашого життя й нівечить всіх і вся…

Де поділися славетна гостинність та легендарна толерантність України? Пам`ятаєте ті часи, коли серед ночі подорожній міг знайти в будь-якій українській оселі не тільки кухоль води чи окраєць хліба, але надійний прилисток та нічліг. І ніхто навіть гадки не мав відмовити у допомозі сторонній людині на вулиці чи серед поля широкого…

Де поділися ті славетні часи та доброзичливі люди?.. Так, ще трапляються диваки, котрі, незважаючи на наші реалії, ладні зняти з себе сорочку аби допомогти ближньому просто так, задля годиться. Але це стає такою рідкістю на тлі всеохоплюючої байдужості та пофігізму, коли людей цікавить тільки зиск і більше нічого…

То ж не дивуйтеся і не здіймайте лемент про допомогу, коли до вашої оселі раптом вдерлися голомозі хлопці з проханням поділитися статками чи квадратними метрами; не озирайтеся навсібіч у пошуках допомоги, коли у вас попросили закурити «конкретні пацани»; не обурюйтеся квитанціям із захмарними цінами на комунальні послуги, надіслані вам вчасно та без попереджень про зміни, бо саме цю владу ви обирали або байдуже спостерігали за махінаціями…

Просто згадайте про те, що «моя хата з краю…»

Рейдерське захоплення книгарні

8 лютого відбулася спроба рейдерського захоплення столичної книгарні «Сяйво». Переглянути фотографії книгарні «Сяйва» одразу після захоплення можна тут - http://fri.com.ua/2010/02/pres-konferentsiya-fri-znyschennya-knyharen-kyjeva-chy-vyzhyve-syajvo/

«Сяйво» є однією з найстаріших книгарень Києва, заснована ще 1944 року. Не одне покоління киян знає та відвідує її за нинішньою адресою Велика Васильківська (Червоноармійська), 6, де вона розташована з 1961. Парадокс, але у наш мирний та цивілізований, здавалось би, час, вона є однією з останніх книгарень у центрі Києва. За останні роки вже зникло багато книгарень: «Мистецтво», «Ноти», «Поезія», «Планета», «Іноземна книга», «Спортивна книга», а на їх площах зараз - переважно магазини одягу… Навколо «Сяйва» останнім часом кружляє привид зникнення, а 8 лютого цього року настала кульмінація подій: захоплення книгарні невідомими у масках… Чи зникне і ця книгарня? Пошук по різних джерелах дає різну інформацію від різних сторін. Де є правда?
 

Саме на це питання журналісти намагались знайти відповідь під час прес-конференції «Знищення книгарень Києва: чи виживе «Сяйво»?, що проходила 11 лютого цього року в українському представництві «РИА Новости». Організатором заходу виступила Всеукраїнська молодіжна організація «Фундація Регіональних Ініціатив» (ФРІ).
 

Що маємо? Нетрі юридичних колізій
 

Починаючи із січня 2010 року договір про оренду приміщення магазином «Сяйво» закінчився, а новий ще не підписано… Орендоване книгарнею приміщення ще 2009 року було продане з аукціону, та отримало нового власника. Подальша його доля зараз невідома. По факту, наразі є два власника: мережа «Книжковий супермаркет», від якої директором книгарні є Алла Лазуткіна (що має печатку та усі документи) та ТОВ «Українська книга», від якої директором є пан Ростислав Корнієнко (що також, ніби, має печатку та усі документи). Здавалось, наразі виникла звичайна суперечка, що вирішується на рівні господарського суду. Однак виявилось, не все просто.
 

Пані Алла Решетнікова, заступник директора книгарні «Сяйво», яка працює у ній ось вже 35 років, розповіла про перипитії навколо магазину, підкріпивши факти документами, деякі з яких, за її свідченням, були отримані за сприяння голови Шевченківської РДА Віктора Пилипишина. Розповідь стосувалась судової тяганини, беззаконня та бездіяльності міської адміністрації. Також як очевидець вечірніх подій 8 лютого пані Алла розповіла про захоплення книгарні, книжковий бізнес Костянтина Клімашенка, колишнього партнера Ростислава Корнієнка та власника «Книжкового супермаркету».
 

Під час проведення аукціону 16 вересня 2009 року приміщення продано товариству «Абриль-студіо», яке було утворене за 2 місяці до проведення цього аукціону. За словами пані Рішетникової, одним із організаторів товариства був чиновник з команди київського мера: «Я гадаю, що весь цей бардак влаштували помічники молодої команди Черновецького». Незважаючи на те, що книгарня «Сяйво» орендувала це приміщення на протязі 48 років, щодо участі у аукціоні, попри першочергове право на приватизацію, колективу не було повідомлено. У квітні 2009 року за рішенням Солом‘янського суду директором книгарні призначено пана Ростислава Корнієнка, директора ТОВ «Українська книга», якому видано нову печатку та свідоцтво про Державну реєєстрацію навзамін ніби втрачених старих. Наразі це рішення оскаржене, відповідно не набуло юридичної сили (за неявкою сторони відповідача засідання апеляційного суду перенесено). Однак у вересні 2009 року ТОВ «Українська книга» та ТОВ «Абриль-студіо» уклали договір про оренду приміщення книгарні «Сяйво» (документи, що підтверджують  усе вищенаведене, а також передачу права власності іншому учаснику в особі пана Науменка, можна переглянути у представників книгарні в особі Алли Лазуткіної - прим. авт.).
 

За словами пані Решетнікової, 8 лютого, перед закриттям книгарні, приблизно о 19:45 приміщення було захоплене з обох виходів (центрального та службового) групою невідомих людей спортивної статури у чорних масках, які фактично викинули персонал та відвідувачів назовні (причому саму пані Решетнікову викинули на мороз без верхнього одягу, чому є навіть свідки), після чого зачинились всередині, заваривши вікна металевими щитами та розбивши комп‘ютер із інформацією про господарську діяльність підприємства. На чолі невідомих був вищезгаданий пан Ростислав Корнієнко.
 

По прибутті міліції, яку вдалось викликати персоналу книгарні частина нападників втекла, частина залишилась у приміщенні. За бездіяльності правоохоронців приміщення було взяте штурмом родичами працівників магазину на чолі з паном Костянтином Клімашенко та Аллою Лазуткіною. З‘ясувалось, що невідомі  - сторожі та маляри, а сам пан Корнієнко, як директор, прийшов зробити переоблік на підприємстві, яке і надалі нібито буде продавати книги. Нападників вивели з приміщень, а персонал, міліція та представники громадських організацій влаштували цілодобову охорону книгарні. Окрім цього пані Алла озвучила інформацію депутата Володимира Яворівського стосовно майбутнього облаштування приміщень книгарні  новим власником під, нібито, ресторан.
 

Переоблік?
 

Здається, це просто щось власники не поділили… І резонанс, що виник у громадськості та участь народних депутатів у вирішенні долі книгарні можна пояснити лише їх (депутатів) власними інтересами. Звичайно, виникають питання щодо доволі екзотичного способу проведення переобліку та подальшої долі книгарні. Ситуацію резюмував письменник Дмитро Капранов, підкресливши незаконність та певну специфічність дій однієї сторони, як результат – відсутність гарантій у обіцянках залишити книги у продажу, та законні стежки та діяльність іншої. Його колега Володимир Даниленко виділив проблему приватизації об‘єктів культури по всій Україні у роки незалежності із подальшим їх перепрофілюванням. Михайло Каменєв, заступник Голови Київського осередку ФРІ, привів приклад успішної громадської кампанії по захисту від приватизації одного з найстарших кінотеатрів України – харківського «БОММЕРу» (докладніше про це читайте у статті "Молодь відстоює найстаріший кінотеатр України"). Виступаючі підкреслили беззахисність об‘єктів культури перед втратою статусу та необхідність законодавчого закріплення останнього.
 

Ігор Луценко, активіст громадського руху «Збережи старий Київ», який був свідком подій 8-го лютого, зі своєї сторони, зазначив про подібність захоплення книгарні до звичайних рейдерських схем, якими користуються для приватизації об‘єктів комунальної власності та певну «кваліфікацію» невідомих нападників та вірогідне ініціювання конфлікту посадовцями київської міської влади.
 

Присутні на конференції представники зазначили про слабкість законодавства України у захисті об‘єктів культури від перепрофілювання після їх приватизації та необхідність його вдосконалення. Колектив книгарні збирається відстоювати свою позицію у суді, розпочато збір підписів у підтримку книгарні, проте проблема залишається гострою, і не лише по відношенню до «Сяйва».
 

Плюралізм думок. Добро чи зло?
 

Власне, одразу після однієї сторони присутні мали можливість почути і позицію іншої, яку представляв все той самий пан Ростислав Корнієнко на влаштованій ним прес-конференції за темою: «Хто намагається погасити «Сяйво»? Правда про рейдерське захоплення.»
 

Картина, змальована ним, дещо відрізнялась від представленої вище. Бізнесмен розповів про власну діяльність у торгівлі книгами та відносини з Костянтином Клімашенком, колишнім партнером по бізнесу та власником мережі «Книжковий супермаркет». У 2001 році партнери, будучи співвласниками ТОВ «Орфей», надали матеріальну інвестиційну допомогу книгарні у обмін на частину статутного фонду. Конфлікт, за словами пана Ростислава, виник через 50% акцій підприємства, отриманих ним. Також бізнесмен заявив про свою легітимність на посаді директора книгарні «Сяйво», пред‘явивши відповідні документи, неодноразово наголошуючи про «банальну господарську суперечку».
 

Щодо подій 8-го лютого він зазначив, що мав на меті з‘ясування питань переобліку з членами трудового колективу разом із «кількома» новими найманими співробітниками (прорабом та робітниками), які мали провести оцінку майбутніх ремонтних робіт, жодного прояву насилля по відношенню до персоналу книгарні наймані робітники, за словами підприємця, не чинили. Штурм книгарні (на момент якого бізнесмен перебував у відділку міліції) було здійснено невідомими йому людьми на чолі із паном Клімашенко. Хто заварив вікна металевими щитами, панові Корнієнку невідомо. Під час дискусії з очевидцем штурму підтверджена кількість людей, що були разом із бізнесменом, виросла з «кількох» до «десяти». Також з‘ясувалось, що панові Ростиславу про судові засідання до недавньої пори (до 10 лютого 2010 року) нічого не було відомо, і він пообіцяв за наявності виклику бути присутнім на наступному засіданні.
 

Діяльність попередників була окреслена підприємцем, як збиткова за умови пільгових ставок орендної плати. На запитання стосовно майбутнього торгових площ Ростислав Корнієнко зазначив про збереження книгарні та можливе збереження назви, мультимедійність асортименту продукції поряд із книгами, та плани щодо підвищення рентабельності підприємства. Діалог з «деструктивною», за визначенням бізнесмена нинішнього колективу, частиною (тобто тих його членів, які є співвласниками книгарні), він вважає за необхідне проводити на більш «серйозному» рівні. Власну частку пан Корнієнко назвав на рівні 50 відсотків. Іншій частині персоналу, за його словами, буде запропоновано зберегти робочі місця за собою.
 

Замість епілогу
 

Здавалось, все добре для пересічного книголюба – почубляться власники, вирішать свої проблеми, а книгарня залишиться. І що інтерес до цієї ситуації підігрітий штучно, і все це – лише «звичайна господарська справа», цитуючи пана Корнієнка. Окрім ряду питань, що виникають при знайомстві з ситуацією, бачимо і підводну частина айсберга: досить сумнівна легітимність шляху, який останній пройшов до посади директора. І той факт, що не тільки «Сяйво» має такі проблеми і може бути перепрофільоване (так як закон від цього такі об‘єкти не захищає), а десятки подібних об‘єктів: книгарень, творчих майстерень, кінотеатрів по всій Україні (попри те, що Верховна Рада запровадила мораторій на їх виселення, однак такі заклади продовжують викидати з їхніх приміщень). Звичайно, вирішувати хто правий, а хто ні читач буде самостійно…
 

На сьогодні «Сяйво» продовжує працювати із старим персоналом на чолі з пані Лазуткіною. Зараз у приміщенні магазину чергує міліція, влаштовано приймальні народних депутатів Кирила Куликова та Павла Мовчана, проводиться збір підписів у підтримку книгарні. Верховна Рада України звернулась до Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України з проханням прояснити ситуацію навколо книгарні. Працює Тимчасова слідча комісія з розслідування обставин порушення законодавства посадовими особами Київської міської ради.
 

Що ж робити, доки йде судовий процес та вирішення долі «Сяйва» у владних коридорах? Можна нічого. Може, самі розберуться. А можна просто розповісти про ситуацію друзям, знайомим, колегам чи прийти з ними на Велику Васильківську, 6 (це прямо навпроти Арена-сіті, біля Бесарабського ринку) та поставити підпис на підтримку легітимності. Чи подати особисте звернення до органів влади, у якому в довільній формі описати своє бачення ситуації, з проханням прояснити загальну картину. Або просто придбати цікаву книгу, тим самим зробивши свій внесок у розвиток книговидавництва в Україні. Чому? Тому що із «Сяйвом» постійно співпрацюють близько 340 вітчизняних видавництв, деякі представлені тут книги не можна знайти де-інде. Чи запропонувати свою допомогу, якщо Ви юрист або журналіст… Адже мова йде не просто про суперечку двох сторін про право власності. Мова йде про одну із останніх старих книгарень у центрі Києва, що може-таки перетворитись на черговий модний бутік…

Фото - Марія Лебедєва
Сторінки:
1
2
попередня
наступна