хочу сюда!
 

ПРЕ мудрая

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 45-58 лет

Заметки с меткой «байдужiсть»

Моя хата з краю...

Даний матеріал є особистою думкою автора. Позиція та думки, наведені у матеріалі, є суб’єктивними та ґрунтуються на власному життєвому досвіді дописувача. Автор керується моральними принципами толерантності та поваги до оточення, однак залишає за собою право і методи давати відсіч будь-яким зазіханням на честь та життя, як свої, так і своїх ближніх та просто потребуючих допомоги.

Голомозі молодики з бичачими шиями та такими ж поглядами, які при появі телекамер чомусь затуляють рученятами обличчя, «героїчно» тягнуть літню жінку за руки-ноги, а потім викидають з вікон-дверей усе, що надбано впродовж кількох десятиліть, разом з іншими мешканцями; стражі порядку, що наполохано, немов перелякані горобці, збилися докупи й ніяковіють від того, що відбувається, з неприхованим бажанням зникнути з місця подій; молоді хлопці, що зчепивши руки, стали стіною перед «биками» й незворушно стоять до останнього, захищаючи господарів скромного помешкання на Печерських пагорбах…

Це не сюжет захоплюючого тріллера чи блокбастера, а кадри з новин центральних телеканалів країни, що на папері фанатично прагне до цивілізації, а насправді перебуває у повній дупі й упевнено рухається вперед...

Події, що наразі знову стали топ-новиною останніх кількох днів є наочним утіленням давньої української приказки: «Моя хата з краю, нічого не знаю…». На жаль, в стані анабіозу перебуває практично вся країна, з поодинокими винятками, що лише свідчать повну байдужість та апатію наших співгромадян по відношенню одне до одного та до всього, що відбувається навколо.

Я недаремно згадав події, пов`язані з незаконним, я би сказав – насильницьким виселенням родини київської викладачки з рідної хати, бо вони є яскравим прикладом нашого сьогодення, що позбавлене будь-яких натяків людяності та толерантності.

Українці – дивна нація. Ми звикли до того, що мовчки спостерігаємо за проблемами інших й спокійно реагуємо навіть на дикунські події, доки вони нас не обходять. От і зараз, коли країна б`є всі рекорди зі злочинності, наркоманії, корупції, економічній кризі, коли нахабство та відверта зневага до простого народу з боку всіх, хто, бодай, якимось боком причетний до владного Олімпу перейшла всі розумні й нерозумні межі, коли людей запросто вбивають з вогнепальної зброї чи збивають машинами, коли наших дітей безкарно вбивають щепленнями і ніхто не несе за це жодної відповідальності…ми сидимо склавши руки, бідкаємося про життя-буття, нарікаємо на скрутну долю і нічого не робимо, бо чекаємо, що прийде хтось і вирішить усі наші проблеми й негаразди…

Дзуськи! Ми можемо чекати вічно, аж до Другого Пришестя. Так далі не можна, бо це вже край. Кажуть, не так страшні вбивця чи злодій, бо вони можуть тільки вбити чи пограбувати, а байдужі – ті, з чиєї байдужої згоди вбивають та грабують.

Адже саме за нашої байдужої згоди нас грабують, вбивають, ґвалтують, позбавляють найелементарніших людських прав, саме за нашого мовчання фальсифікують вибори, вирізають ліси, отруюють довкілля, відверто плюндрують гідність та честь. Так-так, не глузуйте, вам не вчулося – гідність та честь. Ці слова вже майже зникли із нашого лексикону, тому ми й опинилися на смітнику історії й занурюємося в нього дедалі глибше…

Хто з нас не стикався з наведеними явищами? Всі збагнули, про що йдеться. Так, це саме ми з вами цнотливо проходимо повз хамів, що знущаються над слабшими, це саме ми намагаємося не чути відчайдушних благань про допомогу, це ми з вами не помічаємо чиєїсь руки в чужій кишені, саме наша байдужість підбадьорює різноманітне бидло, що безкарно вдирається до нашого життя й нівечить всіх і вся…

Де поділися славетна гостинність та легендарна толерантність України? Пам`ятаєте ті часи, коли серед ночі подорожній міг знайти в будь-якій українській оселі не тільки кухоль води чи окраєць хліба, але надійний прилисток та нічліг. І ніхто навіть гадки не мав відмовити у допомозі сторонній людині на вулиці чи серед поля широкого…

Де поділися ті славетні часи та доброзичливі люди?.. Так, ще трапляються диваки, котрі, незважаючи на наші реалії, ладні зняти з себе сорочку аби допомогти ближньому просто так, задля годиться. Але це стає такою рідкістю на тлі всеохоплюючої байдужості та пофігізму, коли людей цікавить тільки зиск і більше нічого…

То ж не дивуйтеся і не здіймайте лемент про допомогу, коли до вашої оселі раптом вдерлися голомозі хлопці з проханням поділитися статками чи квадратними метрами; не озирайтеся навсібіч у пошуках допомоги, коли у вас попросили закурити «конкретні пацани»; не обурюйтеся квитанціям із захмарними цінами на комунальні послуги, надіслані вам вчасно та без попереджень про зміни, бо саме цю владу ви обирали або байдуже спостерігали за махінаціями…

Просто згадайте про те, що «моя хата з краю…»