Гішпанскій сінематограф та декілька думок російскою
- 14.10.17, 21:46
Напередодні 24-го Форуму видавців у Львові представники українського книжкового ринку розповіли в Українському кризовому медіа центрі про реалії та перспективи українського книговидавництва у 21 столітті.
Катерина Бабкіна, поетеса, письменниця, зазначила, що останні п’ять років український книжковий ринок дуже стрімко розвивається. «Ще кілька років тому, я була тією людиною, яка вголос говорила, що книжкового ринку, як системи інституцій, скерованої на налагодження певних процесів, у нас не було. А тепер він є», – вона розповіла. «Частково це зумовлено тим, що менше російських книжок заїжджає в Україну. […] Два-три роки послаблення російської експансії вже дали змогу українським видавцям зекономити якісь гроші і дати їх на купівлю прав», – додав Іван Малкович, поет, засновник і директор видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Він зазначив, що кількість нових видавництв в Україні зростає. «Ці видавці молоді, вони цікаво подають книжку, вони її гарно дизайнують. Книжкова виставка українська уже подібна на європейські чи інші світові виставки», – розповів пан Малкович. І все ж, українському ринку, ще є куди рости. «У нас дуже велика країна і дуже маленький ринок, і це досить таки сумна диспропорція», – підкреслила Оксана Форостина, директор видавництва Yakaboo Publishing.
Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, розповів, що в порівнянні з 2015 роком різко зросла кількість перекладеної літератури – на 80%. «Переважно вони виходять тому, що для перекладів цих книжок є гранти, забезпечені інституціями з тих країн, з яких купуються права», – зазначила Катерина Бабкіна. З’являються також переклади української літератури. Пані Бабкіна розповіла, що цього року Українсько-Канадська фундація створила грант на переклад українських книг на іврит. Грант надаватимуть на регулярній основі. «Це є офіційна українська підтримка ізраїльських перекладачів та ізраїльських видавців», – зазначила Катерина Бабкіна. Марія Шубчик, проектний координатор відділу «Інформація та бібліотека» Goethe-Institut в Україні доодала, що в Україні спостерігається тенденція обміну досвідом між міжнародними та локальними інституціями з підтримки видавців. «Ми дійсно зараз можемо говорити, що ми також можемо навчити», – вона додала.
Олександр Афонін розповів, що зростання грошового обігу на книжковому ринку в Україні в порівнянні з 2015 роком незначне – 110-112 мільйонів доларів. «У галузі немає капіталів – видавництва існують виключно за рахунок обігових коштів», – він підкреслив. Найбільшим попитом серед українців і надалі користується художня та дитяча література. Водночас, на українському ринку також з’явилась нова ніша – література у жанрі «нон-фікшн».
Однак цей розвиток не є системним. У країні все ще відсутня загальнодержавна стратегія розвитку книжкової сфери. «На сьогодні в Україні немає політики в області книговидання […] – мова йде про кредитну політику, інвестиційну політику, про видання книги як інструменту розвитку особистості на державному рівні», – підкреслив Олександр Афонін. Він додав, що для того, щоб популяризувати книгу в Україні, цим має зайнятись уся площина, яка пов’язана з гуманітарною політикою, у тому числі профільні міністерства та, особливо, новостворений Інститут книги.
24-й Форум видавців у Львові відбудеться 13-17 вересня. З детальною програмою форуму можна ознайомитись на сайті bookforum.ua.
Із Володимиром Броніславовичем домовляємося зустрітися в київському видавництві ім. Олени Теліги, що на вул. Мазепи. Він проводить у кабінет директора видавництва.
Твердження, що росіяни шовіністи — це стереотип?
— Росіянин ніколи не відповість вам українською, навіть якщо знає мову. Навпаки захоче, щоб ви перейшли на його мову. Бо вважає себе господарем. Не тому, що він поганий, так його виховали.
Чому багато україномовних, які приїжджають до Києва, переходять на російську?
— Це не українці, а хахлуї. У них у крові сидить раб. Вони не
розуміють, що рідна мова — це та, яка йде споконвічно від рідної землі, нею можна
звертатися до Бога. Так виховала російська імперія наших людей. В столиці була поширена думка, що завдяки російській українець стане "городським". Імперії вже
немає. Мойсею довелося водити людей пустелею 40 років, щоб видавити з
них рабство. Вони не мали впливу ідеологічного середовища.
Як викорінювати наші комплекси?
— Треба мати свою національну гордість. Мова, церква, сім'я — це святі поняття, якими не можна поступатися. Не потрібно від чиновників чекати, що вони дадуть цю гордість. Радянська влада виховувала людину так, що ти ні про що не думай — квартиру, роботу, освіту держава дасть. 3-річних дітей забирали в садочки, щоб виховувати по-своєму, а батько з матір'ю мусили ходити на роботу. Особистістю не треба було бути. Треба було злитися з масою і не висовуватися. Я колись теж був патріотом Радянського Союзу. Все змінила Караганда. Приїхав туди 1959-го. Працював начальником дільниці. Там саме утворили радгоспи з колишніх в'язнів таборів. Бригаду монтажників у мене очолював старший лейтенант радянської армії Федотов, який дійшов до Берліна. А зварників — один з офіцерів Української повстанської армії на прізвище Зелінський. Кожного ранку на планьорці мусив їх заспокоювати. Проте коли Федотов ішов на відповідальний монтаж, брав за зварювальника тільки Зелінського. Там я і переосмислив значення людської особистості в житті.
Як ставитеся до російськомовних українців?
— Таких не повинно бути. Є носії або української культури, або російської. Українець, який з дитинства чує російську мову, згодом тягнеться до російського, як до свого рідного. Я не мирюся з людьми, які на українській землі насаджують російську точку зору. Не подобається тобі українське -- Їдь у Росію і живи там у повній душевній гармонії.
Чи Росія зараз така ж небезпечна для українців, як за часів Російської імперії чи СРСР?
— Треба розділяти російський народ і російську владу. Люди там такі ж, як і наші. А їхня влада становитиме для нас небезпеку до тих пір, поки не зміниться її світогляд. Російські політики досі хочуть відродити Російську імперію. Без поняття імперії Росія не зможе існувати у такому вигляді, як тепер. Якщо відняти придумані історичні міфи, від неї залишиться тільки Московське князівство. Москва, Твер, Рязань були окремими улусами Золотої Орди.
З чого ви робите висновок, що Росія продовжувач традицій Золотої Орди?
— Там і зараз діють ті ж правила: ти начальник — я дурак. Це стовідсотково ординська традиція — гнути голову перед сильнішим. Слухав промову президента США Барака Обами. Він сказав, що кожна людина — творіння Боже. І не важливо, що одна з них є президентом, а інша — двірником. Усі вони — багатство Америки. В Росії жоден президент такого не скаже. Тому її доля визначена. Вона, якщо не зміниться, розвалиться на ті держави-ханства й князівства, з яких колись починала складатися.
В Україні можливий сценарій розпаду?
— Ні. Куди нам валитися? Геродот писав, що кордони Скіфії тягнуться від Дністра до Дону. Так було завжди і так буде. Інша справа, що нас довго привчали, що ми — зайди, що слов'яни прийшли на цю землю в V-VI століттях. Це придуманий міф. Ми на цій землі корінне населення і це треба пам'ятати.
Україна теж неоднорідна. Кажуть, що в Центрі й на Заході — ментальність Київської Русі, а на Сході та Півдні — кочова.
— Я б окреслив проблему інакше. На Заході й у Центрі живуть більші індивідуалісти. А в промислових районах Сходу й Півдня переважають люди зі стадним мисленням. Вони звикли триматися гурту й воліють забути про свою індивідуальність. Чому нинішня влада на всі ключові посади тягне донецьких? Що, в Києві, в інших регіонах немає фахівців? Бо стадний рефлекс. Однак процес зламу впевнено йде на Південь і Схід.
Україна пройшла точку неповернення до Радянського Союзу?
— З погляду народу — так. Проголошення незалежності і є точкою
неповернення. А чи влада пройшла — залежить від самої влади. Влада з такими президентами, як Янукович думає, що їй краще з Росією. Якщо рухатимемося на Схід — це лом, кувалда.
Якщо на Захід — "мерседес", комп'ютер. Молодь вже вибрала Захід. У моїх рідних
Дунаївцях Хмельницької області за Союзу більшість говорили російською.
Тепер там її не почуєш. Зламалася ситуація і в обласному центрі. Він теж
швидко українізується. А минуло 20 років. Зміниться два-три
покоління, і українці забудуть про імперію. Цей процес прискориться, якщо буде патріотичний президент, а не проросійський.
Російська імперія можлива без Закавказзя, Прибалтики, Середньої Азії. Але, кажуть, неможлива без України. Чому?
— Бо імперія прив'язана до української історії і стоїть на придуманих історичних міфах. Російська історія починається із Києва. А чому не з Москви? Хіба важко історикам написати, як хан Менгу-Тимур заснував у 1272 року Московське князівство? А далі все піде як по маслу. Але цього не роблять, тому що тоді Москва буде прив'язана до Золотої Орди. Тому воліють красти історію у Києва, в українців.
1945 року Росія повернула собі землі, втрачені після Першої світової війни. Вона здатна здійснити чергові завоювання?
— Після втрати земель імперії все важче зібратися на нове завоювання. Це потребує колосальних зусиль і буде мати негативні наслідки. У 1945 році Росія майже відновилася в царських кордонах, але Фінляндію вже не повернула. Польщу вже не повернула. Потім програла холодну війну й втратила ще 15 колишніх республік. Далі буде. Зараз Красноярському краю лишають 11 відсотків валового продукту, решту забирає Москва. Ви думаєте, в Красноярську з цим миритимуться вічно? Підірвали вертоліт із генералом Лебедем, який про це говорив. КДБ такого не вибачає. Але проблему не вирішили, її вкотре загнали всередину. Це російські методи. Інакше імперія не вміє.
"Казаха з мене не вийшло"
Володимир Білінський народився в місті Дунаївці на Хмельниччині.
Навчався в Дніпропетровському університеті на кафедрі мостобудування.
1959 року отримав направлення в Казахстан — місто Караганда. Починав
працювати майстром мостопоїзду. Збудував близько сотні мостів у
Казахстані та Сибіру. На пенсію йшов із посади першого віце-президента
об'єднання "Казліспромбуд". У 1999 році приїхав в Україну на зустріч випускників, після якої і залишився на Батьківщині. Дружина Любов Сергіївна — росіянка. Закінчила Карагандинський медуніверситет. Працювала лікарем. Мають сина та онуку.
"Казахстан будує свою національну державу. Я їм всіляко допомагав. Але казаха з мене не вийшло", — сміється Володимир Броніславович.