Тут в последенее время навеяло детством. Вспомнил старенький стишочичек. Думаю что не Я Один )
Как приятно утром ранним,
Кожу с черепа сдирать,
И жевать, жевать, жевать!
Тёплым гноем запивать!
Если Кто еще Что вспомнил - калякайте )
Там, де закінчується все і де початок усього –
Земне з небесним поєдналось
І серед ночі сонце сяє,
Вода і полум’я там співіснують нероздільно.
Отам – удвох ми. Я – в тобі, в мені – ти.
06.11.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Скільки часу минуло... стільки думок різних в голові нарождалось та забувалось (сподіваюсь, забулись не назавжди, бо всеж хочеться зберегти деякі в блог). І за весь цей час щось постійно мене зупиняло від того, щоб сісти та зробити запис...
Сьогодні таке наснилось, що просто ні в які ворота... Я вбив свого друга... Правда він помер від сміху... я так пожартував уві сні, що він скотився на землю і там реготав... (жарт був такий: Сидять на лавці гусак та хряк, хряк штовхає гусака з лавці, а той йому трішки засмучено і каже: "Не спіхуй мене, бо "спіхуй" - якесь нецензурне слово"... коли прокинувся, то цей жарт не здавався вже мені таким веселим, як уві сні... може через наслідки?). І ще, до цього, уві сні він дуже напився горілки... хоча я його попереджав, щоб він не бухав. Може це і вплинуло на його погострене почуття гумору і таку неадекватну реакцію на тупий жарт...
В цьому ж сні я був на роботі в якійсь корпорації, і шефом у мене був той самий, що і на останній моїй роботі в реалі (Нікітін) працював я там декілька днів... точніше, я знав, що я там працюю лише декілька днів, а уві сні бачив тільки один день, останній, коли нарешті мені доручили важливу справу - телепортуватись в найближчий гіпермаркет різновсяких матеріалів і придбати те, що сподобається (завжди б давали такі цікаві завдання)... Телепортували нас туди прямо з роботи , з сусіднього приміщення... і гіпермаркет мені сподобався - там правда було що завгодно... нам навіть запропонували купити 2 костюми діда мороза недорого (по 80 гривень)... гггг я тоді теж відмочив.... Короче, 2 костюми коштують 160 гривень. Продавець каже "добре, дам вам знижку - прошу лише по 60 гривень за костюм - ковпак, рукавиці, плащ, черевики і все-все в комплекті" - А я відповідаю "Давай! За 2!!!" (типу, стільки ж грошей, тільки за 2 костюми)... він думав-думав, і погодився... Після чого я дав йому 2 гривні, забрав костюми і пішов (він же погодився на 2! а типу то малась на увазі кількість костюмів, чи вартість в гривнях - не став уточнювати)... дивно, що він не став сваритись... мабуть йому ці костюми взагалі задарма дістались...
І це тільки крихітна частинка цього сна, якщо писати все в деталях - дня не вистачить... а ще ж і інші були... Взагалі, сни стали такими реалістичними... кожної ночі дивуюсь, а коли прокидаюсь - відразу перевіряю, чи це сон був, чи правда?
Ще я підхопив цей модний зараз простудний вірус від свого братика, який підхопив його від гостя на своєму дні народження... Братик лікується таблетками, жарознижуючими, імуностимуюючими, антібіотіками, і всим чим тільки можна.. я лікуюсь часником, теплим чаєм та великою кількістю відпочинку. Моя простуда вже відступає. А братик продовжує триматись за ліки...
Ще я помітив, що коли мій блог використовують для того, щоб слідкувати за мною, та контролювати мене, я відразу перестаю сюди щось писати... тобто, перестаю писати щось глибоко-особистве, щось по-справжньому значне...
Ось і получаються - записи про сни... про жарти... віршики різні... і таке інше... ні про що...
Не варто намагатись слідкувати за мною, спостерегати та контролювати. Я сам все про себе розповім. Тільки за власною доброю волею...
Дивно виходить - створював блог, щоб бути відкритим, але коли цим зловживають, відразу замикаюсь. Ось і відповідь на питання - "чи є ліміт твоїй відкритості та відвертості?", виходить, що є.
...................
Все, пійду далі спати... потрібно продовжувати свій лікувальний відпочинок... сподіваюсь до понеділка одужати...
<}>
<{>
За гарний малюнок висловлюю подяку шановному "Prophet"...
Можливо, Ви сподівалися прочитати щось інше, але мені видалася доволі дотепною ця історія... Хотілося б аби Вам сподобався дещо... Незвичний підхід до теми, яка тут зачіпається... ))) Розумію що неоднозначно, а проте, як на мене, змушує замислитись. Приємного (таки сподіваюся) читання !!!
Вона споглядала усе, що відбувалося довкола й міркувала собі: "І хто сказав, що тут буде коридор зі світлом в кінці? Може цей хтось, в метро давненько не катався? Такі тунелі лише там бувають. Ой, мамо, дурять же ж нас! Опаньки! Що я бачу! Еге-гей! Ха-ха. Я тут вгорі! Ось тут у вас над головами! Бовдури… Ото умора! Агов! Не треба до мого тіла підводити електрику… Ти, красунечка не надумайся цей шприц в мене вганяти!.. Дурепа. Все одно я вже тут, і назад не повернуся. Якщо б з ким поговорити, а то лікарі підуть вже скоро, зовсім нудно стане… Ой, дядечку, не треба кричати матом, що "ми її втрачаємо". Ви вже втратили. Ось вона я. І ось вона я лежу там перед вами. А нічого було п'яного анестезіолога в операційну пускати. Ой! А ти хто?"
Красивий молодий чоловік виник нізвідки й завис поруч з нею в повітрі, закинувши ногу на ногу. Довге чорне волосся перехоплене чорною стрічкою, трохи спадає на ліву щоку, прикриваючи одне око. «А очі красиві… Чорні… Лише якісь нелюдські. І блідуватий чогось він, і в ганчірки якісь замотаний. Хіппі мабуть", - тривали міркування далі ... Вона відзначила деяку його привабливість, проте подумки нагадала сама собі: "Я рудих і зеленооких люблю".
«Що, на всю лікарню знайшовся ще один п'яний анестезіолог?» – треба ж якось розмову зав'язати. Чоловік простягнув їй руку, почувши натомість: «Ні, шановний, я не танцюю. Лише співаю. До того ж, лише в туалеті і у ванні, коли нікого вдома немає. А ще погано готую, страшенно ледача, і не особливо красива. Але тепер це залишилося там. Внизу. Та скільки можна чіпляти на мене електроди! Все одно не оживе ця ваша кардіограма»!
- Підемо!
- Це ще куди?
- Підемо зі мною.
- Я запитала не "з ким мені йти", а куди! Різницю вловив? Ти взагалі хто такий?
Він назвався. Вона переварила інформацію і дико розреготалася, страшенно образивши хлопчину.
- А ти, сподіваюся, не від передозування помер, хлопчику? Придумав теж! Ой не можу! Сатана! Чого тоді не Господь Бог? Або хто там у вас?
Натомість вона почула: «Не богохуль, молода діва»! Поруч з нею виник ще один молодий чоловік .
- Та що ж таке! Поки жива була - так ніхто і увагу не звертав, а як померла, так оно вже другий клеїтся…
Цей другий був дуже схожий на першого... Лишень увесь в білому з срібним волоссям і блакитними очима. Але вона сказала сама собі: «І все одно я люблю рудих і зеленооких»!
- Дай здогадаюся! Янгол!
- Пішли!
- Знову те ж саме. Підемо! Куди підемо, навіщо підемо? Мене і тут непогано годують!
- До Пекла.
- До Раю.
- Хор хлопчиків. Який чудовий вибір, шановні. У вас там сьогодні день відкритих дверей, або ви рекламними агентами працюєте?
- Вибирай.
- А ти мені, любий Сатана, не наказуй. Мені подумати треба. Ось, що я робитиму, якщо з вами піду!? Хоч з одним з вас? І як мені вибрати, що краще? У вас рекламнне оголошення або буклетик який не завалявся?
- Потрапивши до раю, ти очистишся. Тобі пробачено буде всі гріхи твої і возвиситься душа твоя…
- Так. З тобою все зрозуміло. Твої варіанти, Сатана?
- Суцільні насолоди і втіхи. Все, що прагнутимеш, чого душі твоїй тільки буде завгодно. А за хорошу службу, і тіло тимчасове дати можуть.
- Ніа. Тіло тимчасове мені не треба, он моє власне валяється.
- Не спокушай невинне дитя! Чорний біс! Чиста душа її і непорочна! Не слухай його…
- Я перший поруч опинився, Янголе! Моєю душа її буде!
Сатана аж підвівся і показав Янголу кулак. Янгол відсахнувся, зробив дивовижний жест рукою і знову затягнув своєї.
- Зі мною підеш, спокій і умиротворення здобудеш. Інакше ходити тобі неприкаяною світом білим…
- Як до нас підеш, - нудьги знати не будеш! Радість і бенкет повсякчас! Не дивися, що Пекло - темне містечко! Там і своєї краси вистачає.
- Зможеш лікувати людей, силою, даною тобі від Бога у винагороду за віру…
- Отримаєш все, що побажаєш, за відмінну службу і пошану…
- Твоя душа житиме вечно…
- Зможеш вселитися в чиєсь тіло і жити на Землі…
- Спокій і мир.
- П'янка і гулянка.
- Радість і щастя.
- Веселість і бенкет.
- Віра.
- Вшанування.
- Постійність.
- Вічність.
- Доброта.
- Вигода.
- Знання.
- Сила.
- Розуміння.
- Влада.
- Якщо ти підеш до Пекла, - матимеш все це…
- Якщо підеш до Раю, - матимеш все це…
- Знаєте що, хлопці? Набридло вас слухати. Як там добре, як тут добре. Напружуєте ви мене цим базіканням. Усе одно ви мені не до смаку. І цікавого, що у владі і славі, що у вірі і спокої мало. Так що, адью. Я пішла назад. Навчуся готувати, танцювати і співати. А щодо зовнішності я переборщила. Не така я вже і страшна. До того ж, у вас тут всі чорно-білі, а я люблю рудих і зеленооких…
<<<
>>>
Зненацька кардіограма на моніторі почала танцювати, призвівши до "легкого шоку" в пристуніх лікарів. Після перебування протягом 10 хвилин у стані клінічної смерті дівчина почала оклигувати.
<<< >>>
- Знаєш що, - сказав Янгол.
- Га? – буркнув Сатана.
- Ми пролетіли.
- Ага. Знову нічия. Даремно лише горлянки надривали.
- Гаразд, пішли. Там по сусідству хлопчака якогось оперують. П'ять душ, що моїм буде.
- Гаразд, Янгол, парі прийнято.
{{{ 
}}}
За оригінальний текст (який і прислужився при створенні того, що Ви мали можливість прочитати), висловлюю подяку сайту "http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=654".
P.S. Прошу вибачення, якщо Ви сподівалися на продовження... Мого творчого пориву. Але на цей раз мені хотілося ознайомити Вас з чимось актуальним у контексті подій, з якими останнім часом довелося зіткнутися. Тож, мені видалися також цікавими наступні матеріали:
- Ніф, Наф, Нуф або як ними не стати ? < Раджу на це звернути увагу...
- Практичний МАХ на всі грипи,чи хай їм ГРЕЦЬ- Н1N1!!!
Ще дещо...
Дружня порада: на хвилі цієї "інформаційної кампанії" не надумайте вигадати собі якусь хворобу (й така "капость" трапляється)...
... Бережіть себе і будьте здорові !!! )))...
Чи бачив - світ без світла?
Чув - без гармонії мелодію?
Чи зустрічав у натовпі самотніх?
Сліпих зі зрячими очима?
І зрячих, від народження сліпців?
Є хто живий і без любові в серці?
30.10.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
P.S. Любові, гармонії та світла - для усіх!
P.P.S. Картинки приєднані для створення гарного настрою
Два маленьких лискучих каштанчики…
Трохи спідлоба, лукавими своїми оченятами доня подивилась на мене і задзвеніла сміхом.
О, цей сміх! Як я люблю його!!! Він – струмочок чистий, що дзюрчить, співає лагідно; срібні ноти переливаються , ніжно бринять і наздоганяють одна одну. Перлинка коштовна, люба доня, сміється, і моє серце радіє, і пролітає думка: «Яке щастя - чути цей сміх!»
Губенята, пелюсточки рожеві, розтуляються, щічки, персики кругленькі, стають ще круглішими – доня посміхається, зазирає мені просто в очі і промовляє так щиро, з такою пристрастю: «Мамо, я тебе люблю! Ти – моя радість!»
- Я люблю тебе, моє сонечко! Ти - мій найдорожчий скарб! - кажу я у відповідь…
22.10.2009
Осінь-Крез щедро сипле оздобами
Із бурштинів, топазів та золота,
Прикрашає калину рубінамі,
Горобину - намистом кораловим.
Вітер листя в обійми підхоплює -
Вихор пристрасний танго вогненного.
Раз-два-три... Дощова меланхолія...
Раз-два-три - ноти вальсу осіннього...
О, ці флейти та скрипки небеснії!
Саксофони надривно-пронизливі!
Розкіш скороминуща бентежная!
Світ святково-сумний - чари осені....
19.10.2009
Copyright 2009 © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
В цьому терміналі я хочу поговорити звами про час... Ні не про звичайні години, хвилини чи там секунди, а про "Життєвий час". Для більшості людей катастрофічно не вистачає часу, вони завжди кудись біжать, мають якісь нагальні справи, в них немає навіть кілька вільних хвилин для того щоб просто зупинитися і насолодитися якимось пейжажем чи заходом сонця. Та я не про це! Якщо чесно, я таким людям заздрю, вони весь час відкривають щось нове, знайомляця з цікавими людьми, завжди вдосконалюются і розвиваються! Думаю всі ми чули, а багато хто і сам нею часто користується, таку фразу; "В мене нема часу!". Як би я хотів щоб в моєму лексиконі зявилась ця фраза! В мене в тиждень повністю вільні аж чотири дні, страшо правда? Мене чомусь мало що цікавить. А те що мене цікавить, те що я хотів би зробити своїм хоббі або навіть справою життя, я фізично не можу виконувати, чи може просто не хочу... Виходить я просто марную ресурс свого життя. От якби я міг свій час продати або просто комусь віддати, думаю від цього була хоч якась користь. В мене таке враження що життя просто проходить повз мене. Деколи хочеться просто зупинити час, жаль що це не можливо. Чи може час зупинився, але лише для мене? Не намагайтеся зрозуміти останнє речення, це так, таракани в моїй голові. На останок хочу звернутися до вас! Народ, ціінуйте життя, кожну його секунду, живіть на повну, бо воно дається лише раз!!! І не в якому разі не марнуйте його, як марную його я...
Для тих кому цікаво що таке "Терміал". http://blog.i.ua/user/1003466/323584/
У кожного із нас є свої бажання. І в цьому немає нічого дивного. Але іноді деякі наші бажання реалізуються дуже швидко і практично без наших зусиль. А над досягненням деяких бажань ми працюємо все життя, але так і нічого не отримуємо.
І, напевно, кожен побачив таку закономірність: якщо дуже чогось хочеш, постійно про це думаєш і робиш все для того, щоб це отримати, а це бажання ніби-то сміється над тобою і завжди в самій останній момент тікає з рук.
І коли, змучившись і розчарувавшись, вирішуєш відмовитись від своєї цілі,як тут же отримуєш все задумане...І потім ще довго не можеш зрозуміти, чому так сталося...
