хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «нація»

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

5 алкогольних забобонів чи «хто нам винен?»

22.09.11 14:27 / Рубрика: Дайджест

Щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь. Алкоголізм набуває характеру епідемії. В перспективі – це національна катастрофа.

Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили. Згідно даних Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) в 2008 році Україна посіла ганебне перше місце по рівню вживання алкоголю серед дітей та молоді. 40% українців від 14 до 18 років систематично випивають. Загальний рівень вживання алкоголю в Україні – 13 літрів спирту на одного українця щорічно. І щорічно 40 тисяч українців гине через алкоголь.

«Немає ефективнішого засобу знищити націю, ніж прищепити їй звичку до самознищення. Українцям цю звичку вже прищепили»

Про руйнівний вплив алкоголю на організм написано, мабуть, вже тисячі статей і знято сотні документальних фільмів. Кожен може пригадати одну-дві історії про те, як алкоголь ламав життя людині. Здається, цього достатньо, щоби свідомо відмовитися від алкоголю. Але люди все одно п'ють, впиваються і гинуть, бо в суспільній свідомості засіли дикі забобони щодо пиятики, які активно підживлюються зацікавленими особами.

Найнебезпечніший і найпоширеніший забобон: «Пиятика – це частина нашої культури». Взагалі-то, це брехня. Так, українці з давніх часів вживали алкоголь, але ніколи не впивалися. Цитую слова сільського вчителя (кін.ХІХ ст., слобода Римарівка): «П'ють, звичайно. Але у вільну пору. І не видно, щоб від пияцтва зменшувався достаток». Це не має нічого спільного з тим, як п'ють сьогодні: з вечора п'ятниці до самого понеділка

Наприкінці ХІХ століття на Слобідській Україні селяни нерідко взагалі закривали шинки – за громадським вироком. Наприклад, в слободі Пантюхине Старобільського повіту з 1891 по 1894 рік були закриті ВСІ шинки. В слободі Микільській завжди працювало не більше 5 шинків, що вели «помірну торгівлю», та і їх в 1896-му селяни вирішили закрити. І закрили! Можете уявити щось подібне сьогодні?!

Взагалі доходить до абсурду, коли пиятика робиться мало не предметом гордощів, мовляв, ми кого хочеш переп'ємо. Пишатися алкоголізмом – все одно, що пишатися епідемією туберкульозу, СНІДу або захмарним рівнем злочинності.

Другий забобон щодо алкоголю: «Пити чи не пити – це індивідуальний вибір кожного. Хочуть люди – хай п'ють». Такою ж логікою керуються і прибічники легалізації легких наркотиків: якщо люди хочуть, не треба їм заважати. Але це хибна логіка: спочатку легалізують легкі наркотики, потім «легкі» зґвалтування, потім «легкі» убивства?! Так само і з алкоголем: спочатку просто не будемо боротися з пияцтвом, потім дозволимо продавати горілку дітям, а потім прищеплювати «культуру пиття» з дитсадка?!

До речі, «культура пиття» – це третій небезпечний алкогольний забобон . Про культуру пиття дуже полюбляють співати виробники алкогольних напоїв, що роблять гроші на виродженні нації. Насправді, культура пиття – це міф. Не можна пити культурно чи некультурно. Можна пити багато або мало, пити або не пити взагалі. І не вірте рекламі, де кажуть, що алкоголь сприяє спілкуванню! Якість п'яного спілкування завжди набагато нижча. Хочете пересвідчитися? Запишіть на диктофон або на камеру власні п'яні теревені, а потім передивіться на тверезу голову – відчуття огиди і сорому гарантоване. Не відповідає дійсності і те, що алкоголь буцімто допомагає «розслабитися». Алкоголь не знімає втому, а просто забиває її відчуття, «відключає мозок».

Четвертий забобон – про те, що слабкий алкоголь не шкідливий або менш шкідливий, ніж високо градусне пійло. Наприклад, всі наркологи в один голос твердять: пивний алкоголізм набагато небезпечні ший за горілчаний. По-перше, пивний алкоголізм «підкрадається» непомітно: спочатку це одна пляшка в кінці робочого тижня, а потім – кілька літрів за вечір. По-друге, пивний алкоголізм не має середньої стадії – легка і тому малопомітна залежність одразу переходить у важку. А розвинутися він може вже за рік-два, або навіть за півроку. Тому і лікується набагато важче, ніж залежність від «біленької». І це стосується не лише пива, а і усіляких «шалених соків» – фарбованої води зі спиртом.

І, нарешті, п'ятий забобон: «Пиятика – це зло, але його неможливо викорінити. Якщо обмежити продаж алкоголю, будуть гнати самогон або купувати нелегально». Ці «роздуми» також позбавлені логіки. З таким же успіхом можна сказати, що, наприклад, зґвалтування – зло, але його неможливо викорінити, тож і боротися з ґвалтівниками не треба. Ідіотське звучить, так?

«Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові.»

З забобонами загалом розібралися. Хто сприяє їхньому поширенню – пояснювати не треба. Ті – хто роблять на алкоголізації нації гроші. Наприклад, історик Василь Лаба свідчить, що на Західній Україні українських селян споювали польські пани: «Польські пани зрозуміли, що горілка дає величезні можливості для збагачення. У кожному селі почали будувати винниці – гуральні, які гнали горілку... У кожному селі накладали обов'язок на селян брати ту горілку і платити за неї панові. Причому купували тільки у свого пана. Горілка давала 40-50% прибутку від маєтку».

А одним із засобів заселення території Луганщини наприкінці ХVIII – на початку ХIХ століття, як свідчать документи, було споювання на ярмарках власниками земель селян, яких в непритомному стані на фірах перевозили на нові місця, де вони і були змушені жити...

«Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус.»

Не гребували споюванням народу і більшовики. В 1924-му на пленумі ЦК ВКП (б) було офіційно скасовано «сухий закон», що діяв з 1914 року, і введено горілчану монополію. Цим Сталін убив одразу двох зайців: очманілий народ стало легше заганяти у «новий порядок» і цей самий народ поніс свої гроші державі-монополісту. Вже в 1926-му доктор А.Шоломович на виступі констатував: «в Москві 60% школярів знають міцні спиртні напої. Були випадки, коли школярі приходили на уроки п'яними... В провінції ще більше п'ють».

Зараз у можновладців з'явилися більш витончені методи споювання: агресивна реклама в поєднанні з легко доступністю алкоголю роблять свою справу не гірше, ніж панський примус. А рекламують алкоголь у нас навіть спортсмени. Наприклад, Віталій Кличко рекламує пиво «Чернігівське» – скажете, не абсурд? З точки зору нормальної людини – так, з точки зору пивних магнатів – вдалий «промоушн». І нікого не цікавить, що від пива ти здобудеш хворі нирки, огидне пивне пузо і дурну голову, а не титул чемпіона світу з боксу...

Зрештою, пияк – це завжди затятий індивідуаліст – для «лицаря чарки» не існує Батьківщини, нації, часто навіть сім'ї. А собутильники – це лише засіб задовольняння своєї власної потреби напитися. До речі, відомі своєю любов'ю до «оковитої» запорізькі козаки під час походів суворо дотримувалися «сухого закону» – порушників жорстоко карали або просто убивали... Ви можете уявити, щоби пияки об'єдналися для захисту своїх інтересів? Я – не можу. Бо пияки не здатні навіть дотримуватися елементарних норм поведінки. Наприклад, не смітити – після святкування Дня міста в Луганську пляшки з площі довелося прибирати за допомогою... снігоприбиральної машини!!

Питання стоїть руба: або ми хочемо жити і виживемо, або ми хочемо пити і вимремо. Все інше – від лукавого.

Дмитро Снєгирьов, НБН

Слідами Стефенса

Іван Патриляк  

На початку ХХ століття у європейській пресі українців нерідко називали «ірландцями сходу»
Матеріал друкованого видання
№ 23 (188)
від 9 червня
«Український тиждень»

З одного боку, на початок ХХ століття і ті і ті на заході та на сході Європи дуже символічно обрамлювали невирішеність національного питання на старому континенті. З іншого – коли в 1920–1930-х роках ірландці вже будували власну республіку, українські націоналісти взяли на озброєння їхній свіжий досвід революційної боротьби, припускаючи, що наслідування форм дасть змогу отримати аналогічний позитивний результат.

Першим практиком українського націоналістичного руху, який дійшов висновку про необхідність боротьби новими методами, був полковник Євген Коновалець. Він один із перших національних лідерів зрозумів потребу в глибинній підготовці революції, повторивши шлях свого великого ірландського попередника Джеймса Стефенса.

ДІТИ НЕВДАЛИХ РЕВОЛЮЦІЙ

Джеймс Стефенс, що народився 26 січня 1825 року, походив із багатодітної ірландської родини з міста Кілкенні. Його можна охарактеризувати як запеклого ірландського патріота «від колиски», оскільки батько Джеймса, дрібний клерк, належав до «Молодої Ірландії» й виховував дітей в атмосфері любові до минувшини. У 1845-му він закінчив інженерно-будівельну школу і працював інженером, а згодом машиністом на залізниці. Тоді молодий Стефенс уже сформував власні цілком сепаратистські погляди, які своєю радикальністю виходили за межі ідеологій провідних ірландських революційних організацій того часу. Великий інтелектуальний вплив на юнака мав мер Кілкенні Роберт Кейн, який був обережним націоналістом і членом «Молодої Ірландії». Проте сам Джеймс вважав молодоірландців надто поміркованими і не приєднувався до їхнього руху, більше схиляючись до радикальнішої групи «Молода Конфедерація Ірландії».

У 1840-х роках Ірландія була спустошена катастрофічним голодом, легальний рух за скасування англійського управління і створення місцевої самоуправи перебував у занепаді, в країні витала атмосфера бунту. Ці настрої привели до радикалізації «Молодої Ірландії» та «Молодої Конфедерації Ірландії».

У серпні 1848-го розпочалося повстання. До нього приєднався молодий залізничник із Кілкенні Джеймс Стефенс. Він узяв на себе командування групою погано озброєних добровольців із 40–50 осіб, які руйнували залізниці в Ірландії. Проте лідер повстання Сміт О’Браєн виявився ніяким вождем. Його нерішучість вражала: забороняв без дозволу власників рубати дерева для спорудження барикад, зайвий раз стріляти в поліцію, боячись кровопролиття і надмірних жертв. Головні події розгорнулися в місті Баллінґаррі, куди стягувалися невеликі сили повсталих, зокрема й загін Стефенса. Однак поліція за кілька годин оточила й розбила погано озброєних інсургентів. Оскільки основна сутичка відбулася на городі біля будинку вдови МакКормак, в історії Ірландії подія отримала глузливу назву: «битва при грядці капусти вдови МакКормак». 

Розбиті революціонери рятувалися втечею в сільську місцевість. Британці виловлювали й арештовували їх по всій країні. Стефенс, який дістав два вогнепальні поранення, врятувався дивом. Юнак заховався у придорожній канаві, а згодом, щоб припинити свій розшук владою, організував власні «похорони». 19 серпня 1848 року в газеті «Кілкенні Модерейтор» друзі опублікували некролог. Його урочисто «поховали», наклавши до домовини каміння, спорудили могилу з епітафією: «Тут спочиває Джеймс Стефенс… Помер від ран, одержаних у Баллінґаррі…» Тим часом сам Джеймс емігрував. Відтоді колишній Стефенс справді помер, натомість народився професійний революціонер, людина, яка дійшла висновку про необхідність тривалої і копіткої підготовки до нового повстання, що спиратиметься на розгалужену підпільну структуру і переросте в національну революцію.

Через сім десятиліть подібний еволюційний шлях пройшов Євген Коновалець. Його розчарування українськими політиками, безнадія на «добру волю Антанти» спонукали колишнього полковника армії УНР приступити до створення дієвої підпільної організації. Як і Стефенс, Коновалець одразу після невдалої боротьби за незалежність опинився в еміграції. Проте якщо ірландський революціонер провів у Парижі довгі вісім років, готуючись до майбутнього визволення батьківщини, вивчаючи революційні методи, то Коновалець після нетривалого перебування в Чехії та Австрії повернувся до Львова вже в липні 1921 року й прагнув «по свіжих слідах» організувати нові революційні структури. Лише наприкінці 1922-го він покинув Україну, розуміючи, що в умовах жорсткої польської і радянської окупації нашвидкуруч створене підпілля буде неминуче розгромлено. Через п’ять років життя в еміграції колишній полковник остаточно дійшов висновку про необхідність створення широкої революційної структури, яка спиратиметься на ідеологію українського націоналізму.

КОНСОЛІДАТОРИ

17 березня 1858 року, в день Св. Патрика, покровителя Ірландії, Стефенс із однодумцями на лісовому складі Пітера Лангана на Ломбард-стріт у Дубліні створив Ірландське республіканське братство, відоме ще як рух феніїв (так називалися дружинники кельтських вождів у VII–X століттях, в Ірландії це слово було синонімом вільної людини. – Ред.). Фінансування ІРБ здійснювалося коштом емігрантів-ірландців в Америці. Братство будувалося за зразком французьких таємних товариств зі своєю присягою, таємними обрядами тощо.

У жовтні 1858 року Стефенс приїхав до США, щоб консолідувати ірландців і залучити їх до ІРБ. В Америці він розгорнув видавничу діяльність братства, згодом провів разом зі своїм помічником Томасом Кларком Любі пропагандистську кампанію в Ірландії. Восени 1863-го заснував газету «Ірландський народ» (Irish People). У 1864-му активно вів підготовку до нового ірландського повстання.

Аналогічно Євген Коновалець здійснив візити до українських поселень у Новому світі й заручився фінансовою підтримкою еміграції для створеної на початку 1929-го Організації українських націоналістів. Він поставив під свій ідейний контроль Українські стрілецькі громади в США та Канаді, сформував у Європі й Америці Українське національне об’єднання, що було під впливом ОУН, разом із соратниками розбудував націоналістичну мережу в Чехословаччині, Австрії, Німеччині, Італії, Франції, Бельгії, на території окупованих Польщею українських земель, а з другої половини 1930-х усе частіше займався проблемами створення революційного підпілля в УРСР. 

У 1865 році британський уряд, інформований про підготовку виступу феніїв, здійснив масові арешти, розгромив редакцію «Ірландського народу». Проте Стефенсу вдалося уникнути арешту. Лише наприкінці листопада 1865-го його ув’язнять, але друзі-бойовики влаштують лідерові втечу. Його оголосять у розшук, за інформацію про місце перебування провідного революціонера пропонували 1000 фунтів і 300 фунтів. У 1866 році Джеймсу вдалося втекти з Ірландії. Він із Франції керував підготовкою нового повстання, яке британці придушували протягом березня 1867-го. Його розгром завдав невимовного удару по життю і здоров’ю Стефенса. До 1891 року він у бідності жив у Парижі, а потім повернувся до Ірландії, де помер 1901-го. На його могилі були викарбувані слова: «День, навіть година справжньої свободи варта цілої вічності рабства». 

Цей вислів надихав наступні покоління ірландських революціонерів до збройної боротьби, яка врешті-решт завершилася створенням Ірландської Республіки на більшій частині острова. Натомість спротив, започаткований Євгеном Коновальцем, був останнім спалахом збройних виступів українців за свободу – їхній опір трансформувався в ненасильницькі форми. Два народи пішли до свободи різними шляхами й тому, вочевидь, отримали різні результати.

Найбільший гріх - невігластво

Мисливці за мавпами казали, що у мавп є так званий «синдром 101-ї мавпи». Тобто мисливець, який спіймав 100 мавп однією якоюсь хитрістю, тою самою хитрістю ніколи не зловить 101-ї мавпи. Тобто у мавп з досвідом небезпек виробляється якесь «передчуття небезпеки», що дозволяє 101-й мавпі уникнути тої самої небезпеки на яку наразилися її соплемінники.

У людей «передчуття небезпеки» притуплене цивілізацією, і роль його виконує історія. Історія, як відомо у кожного своя. Історія розвитку, існування, життя, панування нації – то її, нації, правда і наука. Коли нація здорова, то до своєї «правди» вона додає ще «силу й волю» і така нація прогресує у розвитку, не відстає від інших націй, або навіть випереджає їх у певній галузі. Коли нація хвора і терпить наругу над власною історією, така нація значно відстає від інших націй у розвитку. Її розвиток йде по колу, і врешті-решт, така нація може зникнути взагалі з історії людства.

Видатний поет Юрій Клен писав, що коли в нації навіть відсутня історія, то нація має її вигадати, вигадати, не заради дурного хизування, а з метою виховання достойної молоді. Та Україна має історію, якій можуть позаздрити багато націй. Біда лише полягає в тому, що українська «еліта» чомусь завжди вважає себе занадто мудрою, тому не вивчає історію і навіть не мріє виховати собі достойну заміну, нації і дітям своїм достойне життя, собі спокійну старість.

Історія Українського народу дійсно написана кров’ю, але ця історія гідна великого народу! Україну, за останню тисячу років ніхто і ніколи не завойовував. Єдиний наш недолік, це простуватість і довірливість до незнайомих людей. Усі завойовники користалися цією найгіршою рисою українців і розповівши гарну байку примудрялися зіштовхнути наш народ на братовбивчу війну між собою, на радість провокаторам та загарбникам.

Історія української нації має ще ту відмінність від історії інших народів, що записували її великою мірою саме інші народи. Тобто при вивченні її треба зважати на правдивість джерела. Вважайте друзі, що є багато в світі сил, які б хотіли отруїти наші славні сторінки історії брехнею.

Вивчайте історію! Не уподібнюйтесь до «братів наших менших» за Дарвіном!

,,Філософія пересічного українця’’ - праця херсонського автора

Усім кому цікаво рекомендую почитати працю херсонського патріота. Не можу ще зрозуміти звортній звязок з ним, думаю що для нього це було б важливо. Витримки з ,,Філософії пересічного українця’’ я читав в друкованих виданнях. Цікаво, що він не фаховий дослідник але займається аналітико. На якому рівні? Висновок за вами!

http://www.tnua.info/analitika/8004-filosofiya-peresichnogo-ukrayincya.html

Слово – меч духовний

Ірина Фаріон: 

23 лютого 2011

Смерть і життя у владі язика  Біблія

Ірина Фаріон на урочистій академії у Львові

 У Конфуція запитали: "Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?". Учитель відповів: "Із реформи мови". Щоб реформувати українську мову в Україні у всіх смислах цього слова – потрібно щонайменше дві речі: Конфуція та ментальну революцію… З огляду на сьогочасну українофобську та мовоненависницьку орду при центральній владі – Конфуція шукаймо у собі. Джерело ж ментальної революції – в усвідомленні мови як меча .../http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019701/ 


29%, 4 голоси

14%, 2 голоси

43%, 6 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

7%, 1 голос

7%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Националистическая революция откладывается.

 Украинское информационное пространство раскалено до бела пылающими лозунгами и новостями типа "взорвали", "нашли склад оружия", "подкинули оружие", "арестовали", "отпустили", "лишили геройского звания", "выходи форсировать Днепр!" и прочее, и прочее, и....

 Политики, о которых стали забывать и которые всё больше и больше оказываются смешными, воспряли. Наскоро вспушив чубчики, отрепетировав позаимствованные у В.И.Ленина и А.Гитлера жесты, поиграв перед зеркалом скулами и строгим взглядом, вприпрыжку поскакали поднимать массы на майданы.
 
 ....А вот хотят ли те массы подниматься - ещё вопрос. Баааааааааальшой вопрос.
 Звоню приятелю во Львов. Он умеренный националист и предприниматель. Что там, - спрашиваю с обывательским
беспокойством? Я ведь живу у самого Днепра, начнут его форсировать, так чтоб я не крутился под снарядами.

 Та ничего не будет, успокоил меня приятель. Сейчас это никому не нужно. "Нэ на часи". Много работы по приведению города в порядок к  Евро-2012.  В нем  заинтересован  и Восток, и Запад Украины, предприниматели, рабочие, ну и само собой чиновник тоже не будет ходить голодным. Работы много, ожиданий тоже. Тут не до статуса С.Бандеры.
 Но львовянин есть львовянин и дальше приятель понёс всё то, чем пестрят все украинские издания.
  Дальше было неинтересно.

 Но из потока информации в его изложении, я узнал что с лета в области введён моратории на ретрансляцию русскоязычных песен в общественных местах (кафе, ночных клубах и т. д.). Посмотрел в интернет - да. Так и есть. На китайские или финские песни моратория нет, а на русские есть..... Не иначе как львовские  чиновники получили взятку от собственников авторского права на те песни. Да и реклама-то какая! Тоже ведь денег стоит.

 Ну, вышли избранники львовского народу  проводить сессию у памятника Бандеры, ну постояли с застывшими на лицах героическим пафосом. Ну собрались вокруг зеваки, которых СМИ назвало "многочисленным митингом". Что дальше? Вот  вдруг  наступит настоящая зима, что они будут отвечать   собственными избирателями за лопнувшие трубы и замерзшие дома?  Ведь мёрзнущего бывателя не согреешь воспоминаниями как депутат за звания героя Бандере мёрз у его памятника... Или ну как опять   очередной паводок?. А  власти страны ещё хааааааааарашо подумают стоит ли
помогать тем, кто вместо подготовки к  паводку устраивает митинги, не имеющие отношения к компетенции облсовета?

  Такие вот политические пляски с прискоком в эпоху дикого капитализма....

"За снайпера!"

Наскільки актуальними цьогоріч в Україні будуть тости "За снайпера!","За мінометника!","За мінера!","За пілота!","За артилериста!"?
Свої оцінки давайте за 5-бальною шкалою.

84%, 52 голоси

2%, 1 голос

2%, 1 голос

0%, 0 голосів

13%, 8 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Завтра - пікетування погоджувальної ради проти внесення на голос

В понеділок 15 листопада біля будівлі о 10.30 біля будівлі комітетів Верховної Ради (вул. Грушевського, 18/20), де засідатиме погоджувальна рада депутатських фракцій, формуючи порядок денний на тиждень, відбудуться два протести – проти Трудового кодексу та проти законопроекту «Про мови в Україні».



Існує загроза, що під тиском крайньо шовіністично налаштованої Партії регіонів та комуністів законопроект «Про мови в Україні» все ж таки буде внесений до порядку денного сесії Верховної Ради і, можливо, вже 16 листопада поставлений на голосування. Те саме стосується і вже прийнятого у першому читанні Трудового кодексу, який лобіює олігархічна частина Партії регіонів.



Тому дуже важлива особиста участь кожного у цьому пікетуванні.



Ми вимагатимемо не вносити до порядку денного Трудовий кодекс і законопроект проекти цих документів. Частина організаторів обох пікетів бере участь як в боротьбі проти Трудового кодексу, так і проти законопроекту про мови, тому досягнута домовленість про підтримку одне одного під час пікетування та запобігання конфліктам, якщо такі виникатимуть між людьми, які неорганізовано приєднаються до тієї чи іншої групи. На розмови на кшталт «Та попустіться з тою мовою» чи «Мова – головніша за ковбасу» має бути накладена заборона. Якщо хтось починає такі розмови, йому слід пояснювати, що україномовних українців також хвилює порушення їхніх трудових прав, а російськомовним важливіше, аби влада забезпечила нормальні умови праці, а не переймалася статусом російської мови, якою ніхто нікому спілкуватися не забороняє.



Оскільки більшість організаторів пікетування проти Трудового кодексу не проти, аби на акції була партійна символіка (зокрема там точно буде ВО «Свобода» зі своїми прапорами, бо ця партія виступила теж проти Трудового кодексу), і на пікетування з приводу Трудового кодексу заявка була раніше, бо раніше з’явилася інформація про те, що його збираються винести на голосування, організатори пікетування проти законопроекту «Про мови в Україні» не можуть, як раніше, виставити вимогу безпрапорності акції і закликають всіх толерантно поставитись до партійних прапорів і гасел, оскільки питання, які розглядаються, мають серйозне значення, і конфлікт у ситуації, коли партії (як мінімум ВО «Свобода») раніше подали заявку на пікетування, буде лише на руку можновладцям.

Диктант національної єдності

Сьогодні день української  мови та писемності... 

Можна  запитати : «Навіщо це все? То ж тільки мова…»  Але  якби не було української  мови,  тоді не було б українського народу, був би він немов сирота, неначе  каліка… Рідна мова – це наш спадок,   дар Божий,  велика цінність, народний скарб.  Для справжнього  патріота наша мова найкраща, найгарніша, найчудовіша.  Неможливо любити Батьківщину,  відмовляючись  водночас від  її рідної мови.  

Україна та українська мова – це одне.  Пам’ятаймо про людей,  які віддали своє життя тільки тому, що говорили українською, крізь  століття  зберегли мову -  душу нашого народу.  Пам’ятаймо про них та шануймо  їх. Шануймо нашу мову – іншої в нас нема і не буде. І нам не треба іншої.  Мусимо  плекати, доглядати, піклуватися  про неї.  Бо це  те  спільне, народне, що належить нам всім і  об’єднує нас.   

Як упізнати, що росіянин – це росіянин, а поляк – це поляк?  Можна  дізнатися  заглядаючи до їхніх паспортів.  Але по суті, завдяки їхнім мовам. Завдяки нашій, ми є українцями.  Тож  намагаймося говорити українською, щоб ніхто, наприклад коли поїдемо за кордон, не плутав  нас з росіянами. Бо інакше, навіщо були ці жертви, нащо  було людям віддавати  життя за мову? Щоб ми тепер соромилися нею говорити? Щоб відмовлялися від неї? Якщо людина почуває себе українцем, тоді говорить українською. Якщо не знає мови, тоді вивчає її. Але, щоб навчитися

чогось,  треба це любити.  І не слід казати, що під батьковою стріхою говорилося російською, тому і я нею говорю. Бо ніхто не забороняє навчатися. А якщо людина виправдовується в такий або подібний спосіб, то це означає, що не любить та не хоче говорити  мовою  своєї держави, що взагалі не вважає українську мову  своєю рідною.  Вже краще було б сказати відверто – «не говорю українською, не вивчу її, бо не хочу, не люблю цієї мови, вона мені чужа». Було б чесно.

Доглядаймо нашу українську  мову щодня, щоб не плювали на неї  люди,  які її не люблять, яким вона заважає, яким вона чужа і,  які мріють, щоб Україна   стала  не україномовною  країною. Але не  будемо зараз  сперечатися на цю тему.  Адже сьогодні свято всіх  тих людей, які люблять та  шанують нашу рідну  українську мову.  

Сьогодні о  16.10, на Першій та Третій програмах Українського Національного Радіо відбудеться всеукраїнський диктант національної єдності. Запрошую  всіх, кому  небайдужа доля нашої України взяти участь в диктанті. Це добра нагода  показати, що ми українці  і  любимо  нашу рідну  мову та  оберігаємо її.   Хай напишуть  диктант також наші діти, адже мова передається з діда-прадіда прийдешнім поколінням, а  вони є нашим майбуттям.   

 

 

Державна мова

Якщо на вулиці  хтось заговорить до нас російською, ми враз переходимо на російську. Чому?? Чому переходимо на його мову, коли бачимо, що він навіть не намагається сказати хоча бслово по нашому? Бо він росіянин?? Бо він не знає української?? Бо він російськомовний українець?? Але за такої ситуації росіяни і всілякі російськомовні   коні троянські  завжди  будуть вважати себе кращими за нас. І навіть через  200 років  нічого не змінимо, а світ буде вважати, що Україна  - це одна із російськомовних країн.

                                  ****  ****   ****   ****

Прийшов Человік до місцевого відділку реєстрації громадян, щоб улагодити дуже важливу, термінову справу. 

--Здравствуйте – сказав  самовпевнено.

--...?? – відповів Чиновник.

--Что ви молчите? Я сказал здравствуйте! – розсердився  Человік.

--…??   у відповідь знову німе запитання.

--Я хотел уладить очень важное,  очень срочное дело! – майже крикнув відвідувач.

Тиша...

--Я хотел уладить очень важное, срочное дело!! – повторив Человік неприємним голосом, бо ця ситуація  вже почала його дратувати. 

Чиновник нарешті озвався:

--Але про що ви говорите? Я вас не розумію. Звідки ви приїхали? З Болгарії? Чи,може, із Сербії?  Вибачте, та я не знаю чужих мов. 

Здивований відвідувач  в першу мить  притих ... Коли ж  оговтався, то   став репетувати:

--Вы не понимаете, что я говорю?? Как это может быть!? Ведь я говорю на нашем языке! Почему вы делаете вид, что меня непонимаете? Я вызовувашего  начальника!

--А може покличете Президента?  - іронічно запитав чиновникі продовжив:-- Чи ви не чули про нові закони!? В державних установах  говоримо тільки українською мовою. Кожному,  хто на державній службі   спілкується російською, загрожує п’ять років в’язниці. Тому ідіть геть звідси! Та не повертайтеся, поки ненавчитеся  користуватися українською!  Інакше  покличу не тільки начальника, але й прокурора. І розлючений чиновник схопив  слухавку:  - Прокурор? Прийшов сюди якийсь провокатор, приїжджайте чимскоріш!

Наляканий чоловік кинувся навтьоки. Потім довго не міг второпати, що сталося. Вдома розповів про все  дружині. Вона також не змогла розібрати вчому річ. Увімкнули телевізор, дивляться -- а по телебаченню всі говорять українською. Увімкнули радіо – тесаме.  Нічого не розуміють… Нарешті спало їм на думку, щоб увімкнути радіо Москва. Якраз почули такі новини:

«…..На Украине  вступил вдействие  новый закон о языке.Запрещается  разговаривать на  русском  в государственных учереждениях, в армии,  милиции, средствах массовой информации,   учебных заведениях   и тому подобное. Каждому,  кто  нарушит закон, угрожает не менее пяти  лет  тюрьмы….»

Чоловік, мовчки, глянув на дружину -дружина на чоловіка.... Що ж робити? Дружина,  дещо мудріша за свого чоловіка, зметикувала  і придумала:

--Тебе надозаписать на бумаге то,  что нужно сказать в отделении   на украинском языке. Пойдёш туда ещё раз, возьмёш шпаргалку и будешь читать. Пусть наш сосед  поможет  Тебе  составить  несколько предложений. Нет другого выхода.

Человік зробив так, як порадила йому дружина. Сусід добре не знав української мови, але  з неабиякими зусиллями  написав на аркуші паперу всі можливі запитання чиновника і відповіді на ці запитання. І Человік знову вирушив  до відділку реєстрації громадян. Коли увійшов, то побачив  того самого Чиновника --  і   трохи  злякався. Але його справа була термінова, тому зважився підійти. Взяв  у руку шпаргалку і став читати:  

--Добрий день… я хотіти… улагодити… вкрай… важлива… справа…

Чиновник  привітався у відповідь та  привітно посміхнувся:

--  І навіщо  було вам гарячкувати? Бачите, якщо людина дуже чогось хоче, тоді може це зробити.  Чим  я можу вам допомогти?

--… мені… треба… паспорт… я... хотіти... їхати... до Росія – сказав Человік звеликими складнощами і зітхнув, немов переплив  через  ріку, в якій повно крокодилів.

--А на який термінви хочете їхати до Росії?

--... – занімів у відповідь Человік. 

Такого запитання у шпаргалці не було…Человік стояв, дивлячись  у  свою картку…   і нічого не міг сказати. Не був упевнений, чи те, що було в нього написане стосується цього запитання. Розмірковував  подумки, чи відзиватися, чи, може, зновувтекти.  Але наважився і невпевненим голосом, що зазвучав неначе погано настроєна скрипка, заговорив:

--Я… хотіти… їхати… і... моя… дружина… також… я просити… ви… дати… мені…паспорт…- прочитав Человік не дуже впевнений у собі. Подивився на Чиновника зі страхом в очах, бо здалось йому, що той хоче взяти до руки слухавку і знову покликати міліцію або прокурора. Але ні. Цього разу Чиновник був стриманим і терплячим.Человік зітхнув та подумав, криво посміхнувшись: «Видно у него сегодня хорошее настроение». 

Чиновник угледів цю посмішку:

--З чого ви смієтеся!? Чи бачите тут щось смішне!? Скажіть, що тут такогосмішного?  – запитав розсерджено.

Піт з’явився на лобі  відвідувача. Вже всерйоз наляканий,  він намагався щось сказати, але згадав, що російською  не слід говорити:

--Я... я... – зумів промовити тільки  дваслова.

  -- Що за «Я..я...»? – запитав грізно чиновник- Я поставив просте запитання: «На скільки часу ви хочете їхати до Росії», а нез ким ви їдете! – кричав чиновник. Чоловік, відчуваючи щораз більший страх іневпевненість у собі, стояв, дивився на чиновника і не знав, що відповісти. Нарешті наважився: ще раз підняв тремтячими руками свій папір  і трусячись  почав читати:

--Я… хотіти… їхати… і… моя… дружина… також…

--Годі! – пробив криком тишу чиновник. Ви так знаєте українську, як я китайську. Але для таких, як ви, ми робимо виняток. Даємо паспорти навіть тоді, коли в них таке знання української, як у вас. Причому то паспорти одноразового використання.  Поїдете тільки в один напрямок - туди. Без можливості повернення…

                                      ****    ****  ****  ****

.. І смішно і грішно…  Якби ж то наша влада булла іншою.. Якби  президентом не була  маріонетка без власних  поглядів, а рішучий і безоглядний політик,  справжній патріот…  

Або заведемо відповідні закони, або повік-віків будемо жити в дусі Радянського Союзу: вже назавжди в тіні Росії.  Прокиньмося! Бойкотуймо людей, які нав’язують  нам думку, що наша мова гірша. Не купуймо у крамницях, де не говорять українською, не відповідаймо людям на вулицях, коли питають в нас про що-небуть російською, не дозволяймо нашим дітям гратися з дітьми, яких батьки не хочуть навчати української мови, не читаймо газет, не дивімося телебачення, не слухаймо радіо на російській мові, не читаймо блогів, писаних російською, оминаймо десятою дорогою підприємства, в яких не говорять українською!   З такими людьми слід поводитися рішуче - не говорімо з ними! Просто  бойкотуймо їх всіх!! Рано, чи пізно вони будуть змушені  навчитися української або переселяться  звідси, якщо не зможуть нічого залагодити, не знаючи нашої мови. Показуймо завжди і всюди нашу українську гідність! Влада в нас така, яка є, зараз її не змінимо. Але влада - це не Народ. Бо Народ  - це звичайні люди, це ми! Показуймо всім, що ми українці і пишаймося нашою Батьківщиною!

Я знаю, що тепер нема такого політика, відважного, хороброго, який зумів би розбудити українській народ. Але  вірю, що така людина з’явиться.

Я вірю, що наша Україна зрештою стане справжньою Україною!

 

«Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми браття козацького роду!»

Не забуваймо слів нашого чудового гімну, не забуваймо, що ми українці, пишаймося нашою українською мовою і нашою  Україною!

 

PS - Нехтую коментарі писані російською мовою!!!!