Замість епілогу. Колись дискутували з другом-атошником про діток... Я видала таку фразу, що діти ніколи не бувають вчасно. А він відповів: "Діти вчасно ЗАВЖДИ" 
Тепер занурюємося у у події практично дванадцятилітньої давності. Рік 2003. Я - студентка, що закінчила вже 5 курс, доросла, трохи мудра, трохи наївна, дуже закохана. Сьогодні перше липня! Такий щасливий день! Ми з Найкращим-У-Світі-Мужчиною маємо їхати подавати заяву до РАГСу!!! 1 травня мені освідчилися в коханні, а 8 - вже запропонували руку та серце! Він такий... такий... Він мене любить! Дуже гарно ставиться! Я точно знаю, що притягне будь-якого мамонта до моїх ніг. А я йому забезпечу затишок, душевний спокій та відчуття великого та сильного поряд зі мною - маленькою та слабкою... Але подавати заяву ми поїдемо аж після обіду, а зараз треба іти на практику (сьогодні перший день будемо вивчати роботу УЗД-апарату на кафедрі гінекології), на цілих пів-дня розлучаємося з коханим та треба якось налаштувати мозок на гінекологію... Хай їй грець!
Прийшли на кафедру, завели наш бравий третій десяточок до асистентського кабінету, показали той апарат, розповіли все, що мають знати студенти нашого рівня. Далі вирішили для прикладу когось подивитися під апаратом. Звісно, з дівчат. Всі у спідницях, крім мене. Ну не задирати ж їм поділ перед хлопцями! Звісно, лягла на кушетку я. Щось там нам на мені пояснювали, крутили монітор, щоб усім було видно... Далі викладачка мені сказала зайти до неї, всіх відпустила на перерву. А в кабінеті, як мокрим рядном, накрила мене немпримними новинами... Що зовсім я не така здорова, як вважала... І що діток навряд чи матиму без спеціального тривалого лікування... Такі діла...
.... По дорозі додому передумала все і так, і по-іншому... Можливість помилки лікаря УЗД виключена... От як я зараз Йому скажу? Ну, підготувалася до найгіршого фіналу і пішла говорити коханому все як є... Я розуміла, що він молодий здоровий мужчина, йому необхідно будувати повноцінну сім'ю, а не чекати, поки я полікуюся... Та і дівчат навкруги багато. Різних. Та піде, звісно. Нащо я йому?
Отак прийшла додому і все виклала як є. Не тримаю, кажу. Все розумію. Іди. Бажаю щастя.
І тут - о чудо! Він каже про те, що любить мене. Всю. Таку, як є! Хвору і здорову. Здатну до народження діток або ні. Йому потрібен не інкубатор для нащадків, а саме я, як особистість! Він згоден на всиновлення. Я ж з вересня на шостому курсі, будуть заняття по лікарнях, щоб придивлялася до діток, може, хтось сподобається, всиновимо. А можемо згодом, за пару років... Як вирішимо, так і буде. А зараз поїхали вже скоренько, РАГС за годинку зачиниться, а ми вже вирішили, що одружуємося тільки 2 серпня, тож заяву подати сьогодні останній термін.
2 серпня було весілля. Третього - вінчання. Я у церкві весь час подумки просила в Господа дитинку, щоб була схожа на мого чоловіка - такого люблячого та любимого...
13 вересня тест показав 2 смужечки. Ми тупо не вірили своїм очам!! Раділи як діти! Я погналася до лікаря - так, мабуть, вагітність, але не точно! Дали направлення на УЗД за два тижні. Вау! Є! 5 тижнів! Без патології, всі розміри плода по нормі.
Далі були якісь місяці денних стаціонарів, бо загроза викидня (здається, у всіх вагітних періодично таке є), але я примудрялася і у стаціонар показатися, і на заняття попасти. Бо шостий курс, він випускний, тож ні про яку академ-відпустку не було мови!
Мене навіть не нудило. І голова не паморочилася. І плямочок пігментних не було.
А колись мойви наїлася, чоловік купив копченої кілограм, та квасу літр, і необережно лишив пакетик біля мене... За 20 хвилин йому не лишилося і хвостика. Ще за пів-години я зрозуміла всі "радощі" токсикозу..... Мала і досі риби не їсть. Ніякої.
Перший рух плоду 19 грудня, на Миколая.
Термін мені поставили 20 травня. Не пішла я туди 20. Бо нормально себе почувала. І трохи боялася народжувати. Мама тоді сказала, що все одно народжувати прийдеться, бо ще ніхто у світі вагітним не лишився. Практично силоміць чоловік мене привіз 28 травня до пологового, лікар, що ми з ним домовлялися, що прийду 20, був у шоці. Він думав, що я давно народила.
Не буду вас напружувати подробицями тієї чудової ночі з 28 на 29 травня, напишу лише, що поспати мені не вдалося. О 8.40 ранку я стала мамою чудової дівчинки зростом 57 см і вагою 4450. Вона була найбільшою у пологовому будинку.
На операційному столі мені все здавалося, що дитя якось тихо запищало. Далі почала напружувати неонатолога, щоб рахував пальчики на ручках та ніжках... Далі "діставала" його, як оцінив за шкалою Апгар (шкала оцінювання новонароджених) і чому саме 8 балів, а не 10? Ну і що, що 10 не ставлять, а тільки пишуть у підручниках? Алеж поставили 8! Лікарю, за що зняли ті 2 бали???
Коротше кажучи, під час пологів ніхто з персоналу не постраждав, всі лишилися задоволеними і щасливими :)
Дитинка моя народилася як у казочці - за 10 місяців після одруження. І все так, як я хотіла: схожа на нього і характером, і зовні.
За два тижні після того я ще здавала державні іспити, але то вже зовсім інша історія))))
І далі цікава особливість: після тих пологів пройшли всі патології і лікар вже рекомендував користуватися методами планування сім'ї. Народження дитини виявилося зціленням.
З того дня минуло вже 11 рочків.... Так почався наш сьогоднішній ранок))
Я щодня дякую Богу за те, що тоді дослухався до моїх благань і дав це чудо.
Просто коли чогось дуже хочеш - весь Всесвіт починає тобі допомагати.
Ось ми тут бажання задумували)) Мабуть, про гарні оцінки))
Добраніч! Позитиву вам, любові та гарних вихідних!
