Спочатку не знаєш взагалі нічого, але бачиш, що навколо тебе всі це роблять. Хоча, це може бути й настільки природно, що тривалий час навіть не замислюєшся над існуванням подібних речей у світі. Живеш приблизно за такими принципами "Мамо і тато є завжди, і ніколи не вмирають", "Ковбаса сама по собі з'являється у холодильнику", "Дітей приносить лелека, або знаходять у капусті".

Потім по-трішки починаєш помічати, що у кожного це виходить по-різному. Де-не-де чуєш, що комусь не вистачає вміння, а комусь можливостей, щоб цим займатись... Копнеш трішки глибше, і дивуєшся, що цьому ще і вчитись потрібно, і зусиль докладати, і ще всі сприятливі умови самому треба влаштувати. 

Перший раз завжди виходить "млин комом". Незграбно, невпевнено, ненадійно. Наступного разу, якщо наважишся, вже краще, бо справа майстра боїться. Чим більше вивчаєш, досліджуєш, випробовуєш - тим краще в решті результат.

Звісно, можна найняти когось, і отримати все швидко - за гроші, але радість від такого - миттєва. "Що легко виникає - те хутко зникає".

І нарешті настає такий момент, коли ти маєш точно визначитись, як тобі жити далі: чи навчатись, вдосконалюватись, набувати досвіду і професіоналізму, занурюєш все глибше і глибше, робиш це невід'ємною частиною життя , чи навпаки, намагатись жити таким чином, щоб зовсім не перетинатись з цим питанням, щоб ці події ніколи в житті більш не турбували, не непокоїли - викреслюєш це цілком та повністю раз і назавжди зі свого життєвого шляху.

Це може бути що завгодно в нашому житті, будь-що яскраве та помітне - спорт, міжстатеві стосунки, дружба, прояв таких рис характеру, як чесність, шляхетність, чи навпаки, злошкідливість, кулінарне чи інше мистецтво, прагнення освіти, або кар'єри... а може бути і секс... Просто не хочу проводити анології з сексом, бо саме розуміння його настільки зкривдилось, збоченілось, що таким чином тільки зашкодить статті...

------------

Все йде за одним сценарієм... Якесь непереборне правило життя, про яке, напевно, завжди слід пам'ятати...

Був світ безмежним і чудовим, Мить невловима – вічність ціла,        Небес та сонця тиху мову До лук, озер я розуміла. Світ зачарований, широкий, Неначе книжку, я читала, Побожно сторінки гортала… Дитя, пізнайко яснооке!.. 04.02.2011 

© Stepans’ka Marina (SMG)

Сьогодні їду на роботу, у вухах (як завжди) музика…. улюблена хвиля 106, 4 FM і тут реклама:
«Вічно можна дивитися на вогонь, воду і КОВБАСУ!!!»   : )))))
Ось така от сучасна філософія…. ;))) а в цьому ж щось є, якщо ковбаса на
столі є…..  ;)))

Ви бачили фільм "Зоряний пил"?

Тим, хто не бачив, дуже раджу знайти час подивитися цю голівудську казку. Напрочуд дивно, але інколи і у Голівуді знімають хороші фільми.

А ті, хто бачив, зрозуміють, про що я.

Так-так, про зачаклований підсніжник, який охороняв тих людей, які їм володіли, від злих чар. Уточню, що більшість чар апріорі є злими, бо спрямовані на зламання волі іншої людини. Підсніжник же, недаремно прикладений принцесою-полонянкою в якості посагу до свого сину, охоронив його від чар відйом, поки був з ним. А коли він, обдурений однією з цих відйом, віддав їй підсніжник, тут же був перетворений на шиншиллу. Що ж, може, позитивній розв'язці сюжету це тільки допомогло. Однак далі герой повертає собі підсніжник і на нього не діють чари навіть головної відьми. Ну, і далі все закінчується добре. Той, хто бачив, і так все згадає, а хто не бачив - подивіться.

Підсніжник... Поки вони ще є у горах і на лісових галявинах, це є індикатором відновлюваності весни і нашої природи. А коли щезнуть, вирвані дощенту квітковими браконьєрами заради тимчасового задоволення потреби у букетах на свята, що буде тоді? Чи прийде на наші луки справжня весна, яка захистить нас від вічного холоду наших сердець?

З побаченого напередодні

 

Похнюплену багатоповерхівку

Тендітними плечима підпираєш,

За морок зачепившись поглядом.

П’єш пиво з присмаком туману

 

Та липкої мряки…

                       Ліхтар підморгує ,

І вікна сито мружаться  - чужі!..

Похнюплена багатоповерхівка,

На тебе спершись, позіхає…

Їм байдуже!

                        П’єш пиво крижане...

  18.01.2011

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

 

Чомусь згадалась сьогодні одна пісня... Свого часу вона допомогла мені вибратись з доволі важкого депресивного стану. Пам ятаю, яким я був тоді - як ходив, усміхався, спілкувався... І якою страшною була порожнеча в душі. Провалля... Ельфи від такого вмирають.
Приятель приніс мені диск. Він не знав... Ніхто не знав... Ніхто не знає й досі, що сталося.
Все це давно минуло. Тільки оці дні перед Зимовим Сонцестоянням наповнені смутком. Чекаю відродження Сонця. Тоді я відродився разом з Сонцем - потрапив випадково до гурту язичників, їв кутю, співав колядок, і зрозумів раптово, що нічого, ну нічого страшного не трапилось. Що можна відродитись наново в сяючій броні нового Світила.
А зв язок залишився... Пісня Лори... Найтемніші ночі року... Наближення чогось... Загибелі... Ні - відродження.

Познайомився з дівчиною. Вродливою, веселою, з почуттям гумору, амбіційну, дійову... Зустрілись пару разів у місті, прогулялись ввечері у парку, запросив її до себе в гості на вечерю.. і все було б напевно за сценарієм, якби не отримав у відповідь "точно обищять не буду(" (це було після "вабще", і "патом")

Все... на слові "обищять" мене перемкнуло, і я зрозумів, що краще б у неї всі справи склались так, щоб не було жодної можливості прийти в гості.  Просто воротити починає від думки, що людина може дозволити так нехтувати культурою мови. Краще б вона неохайно виглядала або дивакувато поводилась, чи мала б якісь фізичні вади - з цим простіше зміритись, ніж з розумінням, що культурний рівень для неї нічого не значить, і розвитку в цьому напрямку вона не прагне.

Я навіть не зможу уявити тепер, що цілую її туди, звідки вона таке казала , і не тільки туди, а й взагалі )-:

Виявляється, мені простіше миритись із самотністю, ніж бути простіше, і не заморочуватись подібними речами. 

Здається, я просто вимру, тому що не знайдеться у світі - Саме Та, Єдина У Світі, Моя Друга Половинка... 

Рятууууйтеееее !!!! 

На мій блог підписані 284 читачі.. Свою замітку про участь у конкурсі я розіслав 319 друзям... А досі маю лише 17 голосів у конкурсі... Яка цікава статистика... Ось так, мабуть, і виміряється справжність "дружби в Інтернеті".

Зуби - то фігня. І конкурс цей - для мене нічого не значить. А сумно через те, що люди ось так залишаються в стороні від доброї справи, для якої потрібно приділити лише пів хвилини, щоб допомогти "другу".

П очути не завжди в нас є причина,
Р озбити світ душі – лиш мить і все…
А гонія любові з мрій очима
В останнє нам нагадує про це.
Д арма любов не цінимо завчасу,
А   потім сльози… – що з тих сліз тоді?!

Д ано нам жити раз і більше шансу
О двіку в долі не вблагати, ні!
Б ез рідних ми – птахи без крил й польоту.
Р озваги не замінять, даль доріг,
Е крани моніторів чи робота,

А    ми міняємо на це не рідко їх…

Щ о варті сонця дивні переливи,
А корди зір без усмішки очей?
С карби які зрівняються з щасливим
Т аким бажаним порухом плечей?
Я кби зібрати всі багатства світу,

Щ едроти, блага всіх же поколінь –
Е дем із них навряд чи сотворити,

К оли не буде душ й сердець сплетінь.
Р озправте крила, бережіть коханих,
А   миті вдвох цінуйте повсякчас,
Щ об мрій не розгубити, – довгожданий
Е кспрес любові мчить по них до вас!