Поетично-музичний етюд

(за мотивами поетичних творів Тараса Шевченка)

 

[ Читать дальше ]

(Заявка на сценарій)

Її звати Світланою. І треба сказати, це ім’я надзвичайно личить дівчинці, адже Бог наділив її здатністю заражати усіх світлом і радістю. Навіть дорослі люди, зустрічаючи її кожного ранку на доріжці, якою вона йде до школи, мимовільно посміхаються, їхній настрій одразу ж покращується і їм щастить упродовж цілого дня. Деякі з них навіть помітили цю прикмету і завжди радіють щойно побачать її. Дівчинка немов випромінює сонячне проміння, вона надається до любові, бо її зсередини осяває любов. Дивлячись на неї, кожен хоче жити, творити, любити. Таку здатність розпалювати любов Світланки Розуменко у серцях людей ще з народження підмітила її бабця Варвара Олександрівна. Тільки-но вона побачила дитину, то відчула енергію світла і добра, а про себе подумала – ця дівчинка врятує світ від жорстокості та насильства, вона принесе у світ добро та злагоду, це видно навіть неозброєним оком!

© Риженко Тетяна,2014 

Читать полностью: http://h.ua/story/413071/#ixzz3MzQs2iDw

1. Побиття беркутом досить явно подібне на заплановану показушну провокацію.

2.Ріска зміна розрекламованого політичного курсу - як явна таж сама провокація.

3. Всі події в Україні й висловлювання як нашого керівництва так і російського навели на досить логічну думку.

Перечислю тільки факти: 

- Втеча нашого президента в пік напруженості спланованої провокації (щоб потім на всяк - "я тут не був, вони все самі")

- Задіяння "пацанів" спортивної форми в провокаціях.

 -Підняття свого проросійського електорату в противагу протестуючим

- Відправка внутрішніх військ в Київ саме з Криму й наперед проголосивши що їдуть без зброї (вона з ними, це не оговорюється, особливо на камеру)

- Вкид інформаційної провокації про підкидку мертвих на майдан як засіб "бензину в вогонь", з чийого боку така інформація я тк толком і не зрозумів, від опозиції що розкрила карти сценарію, чи від влади на упередження вже розкритих запланованих ними провокацій, чи упередження владою справжіх провокацій опозиції чи..... це вже неважливо.

- Заява Путіна що Росія не буде втручатись у внутрішні спрви України

З якою метою

Сценарій напрошується як логічний вивід.

Путін риторить досить спокійно, дуже розважливо (як по сценарію) про невтручання - це як головна ознака що БУЛА ДОМОВЛЕНІСТЬ з Януковичем - він жорстко сам розправиться з майданом. Тут є два окремі моменти - чи розправа буде ефективною власними силами, чи вогник спеціально буде триматись як тліючий -  це ГРОМАДЯНСЬКА СПЛАНОВАНА ВІЙНА! Коли справа дойде до затяжної кровавої нестабільності - Росія як "стабілізуючий" фактор без мандату ООН вводить свої війська під приводом захисту "своїх" і як миротворча безальтернативна поміч свому братському народу.

Що може зробити майдан:

1. Згуртуватися і монолітно у більшості регіонів зробити тотальну "баста" дійочій владі! як при помаранчевій революції.

2.Не піддаватись на провокації і мітингувати мирно недаючи приводів - по букві закону.

3. Розійтись по хатам і спати.

4. Щоб армія перейшла на бік народу.

Другий варіант як і третій влаштує звісно спланований сценарій. Перший - це фортуна, причому з меншими шансами ніж колись.

Четвертий варіант - ? На нього всі наші сподівання як раптом прийде час "ч"..

П.С. Чомусь події виглядають розіграними, аля комедія яка почалась з "товарної" війни і закінчуючи відворотом політичного курсу. Не находите?

Спочатку не знаєш взагалі нічого, але бачиш, що навколо тебе всі це роблять. Хоча, це може бути й настільки природно, що тривалий час навіть не замислюєшся над існуванням подібних речей у світі. Живеш приблизно за такими принципами "Мамо і тато є завжди, і ніколи не вмирають", "Ковбаса сама по собі з'являється у холодильнику", "Дітей приносить лелека, або знаходять у капусті".

Потім по-трішки починаєш помічати, що у кожного це виходить по-різному. Де-не-де чуєш, що комусь не вистачає вміння, а комусь можливостей, щоб цим займатись... Копнеш трішки глибше, і дивуєшся, що цьому ще і вчитись потрібно, і зусиль докладати, і ще всі сприятливі умови самому треба влаштувати. 

Перший раз завжди виходить "млин комом". Незграбно, невпевнено, ненадійно. Наступного разу, якщо наважишся, вже краще, бо справа майстра боїться. Чим більше вивчаєш, досліджуєш, випробовуєш - тим краще в решті результат.

Звісно, можна найняти когось, і отримати все швидко - за гроші, але радість від такого - миттєва. "Що легко виникає - те хутко зникає".

І нарешті настає такий момент, коли ти маєш точно визначитись, як тобі жити далі: чи навчатись, вдосконалюватись, набувати досвіду і професіоналізму, занурюєш все глибше і глибше, робиш це невід'ємною частиною життя , чи навпаки, намагатись жити таким чином, щоб зовсім не перетинатись з цим питанням, щоб ці події ніколи в житті більш не турбували, не непокоїли - викреслюєш це цілком та повністю раз і назавжди зі свого життєвого шляху.

Це може бути що завгодно в нашому житті, будь-що яскраве та помітне - спорт, міжстатеві стосунки, дружба, прояв таких рис характеру, як чесність, шляхетність, чи навпаки, злошкідливість, кулінарне чи інше мистецтво, прагнення освіти, або кар'єри... а може бути і секс... Просто не хочу проводити анології з сексом, бо саме розуміння його настільки зкривдилось, збоченілось, що таким чином тільки зашкодить статті...

------------

Все йде за одним сценарієм... Якесь непереборне правило життя, про яке, напевно, завжди слід пам'ятати...

В кіно, як взагалі і в літературі, дуже важливою є проблема діалогів.
Здавалось би, а що такого: спостигай життя, підслуховуй розмови й бери – записуй їх.
Так, справді, записуй діалоги з життя: хтось обронив одну фразу в одному місці, інший іншу у іншому – драматург був присутній при цих розмовах і поєднав їх - так і склалась розмова його персонажів у сценарії, а режисер знайшов акторів, що відповідають типажам цього діалогу і талановито сфільмував епізод.
Саме так, на мою думку, народжуються неперебутні діалоги у фільмах:

Наприклад, сценарні діалоги Е. Брагинського і Е.Рязанова – «не надо меня ронять» чи « живенько, оно, конечно лучше» чи «пусть все будут здоровенькие… какой хороший тост»…
                          

(Про створення діалогів у сценаріях своїх фільмів саме таким чином, запозичуючи із життя, писав Е.Рязанов у книгах)
Думаю, саме тому фрази із фільмів Е.Рязанова й прижились в народі.
Бо вони взяті із життя.
Так би мовити, відбувся природний колообіг: життя-мистецтво-життя!

У цьому контексті ще приходить на думку робота таких сценаристів, як Ю.Дунский і В.Фрид.
Наприклад, у фільмі А. Митти «Екіпаж», де Майстри були сценаристами, пригадуються діалог лікаря і медсестри у напівзруйнованому літаку, що долає повітряний шлях в екстремальних умовах:

Медсестра (пафосно): Если бы я закончила мединститут, то не летела бы здесь…
Лікар (філософськи, знижаючи хибний пафос): А я вот закончил, и тоже лечу…

            

Чи коли наприкінці фільму герої, прогулюючись засніженим парком, бачать присипані порошею горобинові ягоди і А. Яковлева, що грає стюардесу, захоплено каже:

- Как капельки крови…
І Г.Жженов, що грає капітана,  урівнює це захоплення до звичайної розмови, відповідає:
- Прилетят снегери, склюют.

Саме такий-от урівноважено-конкретний і цілком відповідаючий життю діалог має бути на увазі у підході драматурга в створенні сценаріїв чи драматичних творів.
Ну, і звісно, - талант!
А це вже від Бога…