Президент США Ф.Рузвельт був американським патріотом і демократом.Але за всю історію ніхто у світі не допоміг запекловому ворогові США Московщині зміцнити її імперію так , як це зробив Рузвельт.

Також окремо можна сказати про дружину Ф.Рузвельта :

Вона :

1. допомогала комуністам чим могла

2. вела запеклу пропаганду , щоб знищити Комісію з розлідування антиамериканської діяльності

3. запрошувала відомих комуністів до Білого Дому і вихваляла їхню антидержавну діяльність

4. вела запеклу пропаганду щоб прийняти комуністичний Китай до ООН

5. була членом ліберального клану мафії

6. вела пропаганду щоб знищити державність США і підпорядкувати країну ООН

7. пропагувала у своїх статтях різноманітні соціалістичні ідеї

8. сприяла статевій розпусті молоді та пияцтву

9. її син Іван , відмовився служити у війську США

Сам Рузвельт допомогав комуністам може і не свідомо , але саме завдяки радникам які його оточували. Серед його радників був соціаліст Алджер Гіс , який був московським шпигуном, фактичним Міністром скарбу був московський шпигун Г.Декстер Гвайт.Надзвичайно впливовим радником був соціаліст професор Ф.Франкфуртер.

Історія знала багато випадків ,коли вбивано провідників тількі тому , що вони знали аж занадто багато таємниць. Таких убивств у СССР є дуже багато. Ф.Рузвельт був знаряддям урядової мафії , він був хворий не тількі фізично , але й душевно. Душевно хвора людина може легко зломатися і відкрити безліч таємниць. Отже під кінець життя Ф.Рузвельт міг з розпуки і рятуючи своє ім'я міг оприлюднити таємниці урядової мафії. Коли він помер , то його труну відразу закрили і забили цвяхами , Й.Сталін наказав послові СССР у США А.Громикові подивитися на мертвого Рузвельта , Громико звернувся з такою просьбою ні до влади чи дітей Рузвельта , але до його головного помічника — дорадника жида С.Розенмана.Той не дозволив відкривати труну ні для кого , навіть задля сина Рузвельта який на час смерті батька був поза США.Ф.Рузвельт помер далеко від Вашингтону , коли він вмирав , то біля нього не було нікого ані з родини , ані зі слуг. Єдиним свідком його смерті була московка Єлізавета Шуматова , яка після його смерті терміново покинула країну. У США скоро поширилася чутка , що лікар Рузвельта адмірал Дж.Макінтайр казав , що тіло було чорне як земля , а таке буває від отруєння арсеном.

Ф.Рузвельт був розумною людиною і обдурити його було не легко , вся його особиста трагедія була в тому , що він був у полному полоні мафіозних шестиколоників .Вони ,знаючи його вдачу , спритно керували ним. Обставини ІІ Світової війни висунули президента США на провідника майже всього світу . “Влада псує людину ; необмежена влада псує безмежно”, - казав давно вже лорд Актон.Це власне і сталося з Рузвельтом.

Дж.Кеннеді ,коли був ще сенатором ,ганив 1949 року політику Рузвельта та Трумена ,називаючи її зрадою США.. Кеннеді казав “Що наше військо здобуло дорогою ціною , те наш президент та його дипломати віддали задурно ворогам США” Коли військо США було вже під Берлином , Трумен наказав не брати Берліна , а відступити на Захід , тим самим давши можливість СССР захопити Берлін. Президент Трумен наказав усім американським установам в Європі ніякому разі не допомогати антикомуністичним силам , а понадто українським ,бо всі українці ,мовляв ,антисеміти.

Саме Трумен на Потсдамський конференції подарував СССР купу німецьких заводів , а також 10 німецьких підводних човнів найновішої будови. Не шпигуни , а саме уряд США вислав до Москви одну з найбільших військових таємниць — бомбовий прицільник Нордена.Та ще послав радника , щоб той навчив як їм користуватися.Виготовлення ядерної зброї вимагає дорогих наукових приладів , уряд США вислав до Москви таких приладів на суму понад 65 мільйонів доларів.Уряд США вислав (безоплатно) до Москви половину свого урану ,хоча Америка ще не зробила своєї атомної зброї.Уряд вислав Московщині у 1942 році літаками 834,000 фунтів кадмію , 13,440 фунтів торіума вартістю 22,848 доларів ,11,912 фунтів нітрату тодіума.

Неймовірно швидкий війсково — технічний розвиток СССР у 1939-45 р.р. розбудував ніхто інший як уряд США,

Все це відбулося тількі завдяки політики Ф.Рузвельта , який доручив своєму радникові , москволюбові Г.Гопкінсу визначити скількі і якої допомоги висилати СССР у вигляді позики. Служба безпеки у 1939 році повідомила , що Алджер Гіс є московським шпигуном , але після цього Рузвельт призначив його своїм головним дорадником і наказав понищити всі документи про комуністів у війську та військовому флоті.

США подарували Москві 35,000 мотоциклів , 415,000 телефонів , 15,000,000 пар чобіт , 4,000,000 тон харчів , 52,000 автомобілів . За війни США допомогали СССР на 10,8 мільярдів доларів., а по війні ще на 220 мільйонів.

Фактично ІІ Світову війну у липні 1933 розпачоло світове жидівство . Перед 1933 роком Німеччина лежала спаралізована , розпанашувався комунізм , у Баварії був комуністичний уряд , отже ніякої загрози для СССР не було. Але у 1933 до влади всенародним демократичним голосуванням прийшов Гітлер , СССР перелякався. Перелякалося також світове жидівство , воно поквапливо зібрало в Амстердамі нараду щоб обміркувати всебічний бойкот Німеччини. Два місяці по тій нараді , президент Рузвельт визнав комуністичний уряд СССР , іншими словами почав готуватися до війни з Німеччиною. Німеччина пропонувала ще 1937 року , а потім знов 1938 розпочати переговори , щоб дийтися якогось порозуміння , але Рузвелть відкинув не лише будь-які переговори , але і відкликав посла США з Берліна. Німеччина вимушена була відкликати свого посла з Вашингтону. А Гітлер отримав добрий доказ того що “гармати потрібніши більше ніж масло” Тількі після закінчення ІІ Світової ці документи про пропозицію Німеччини були оприлюднені.

У листопаді 1939 року Москва напала на Фінляндію , вся світова спільнота була на боці Фінляндії , СССР як агресора було викинуто з Лігі Націй. Півтора року пізніше Рузвельт закликав до себе у Вашингтон посла СССР А.Уманського та генерала Ф.Голікова . Ті москвини входили до Білого дому сумні та невеселі , бо знали що без допомоги США , СССР завалиться у тій війні., а про допомогу США вони навіть мріяти не сміли. Ідучи до президента нааймогутнішої та найбагатшої у світі держави , ті москвини гадали що він подасть їм рахунок всіх їхніх харцизтв , але виходили звідти веселі , усміхнені , задерши свої кирпаті носи. Чому ? Бо сталося неймовірне чудо , Ф.Рузвельт не тількі не згадав про будь — який рахунок , але без жодних передумов запропонував їм всебічну , нічим не обмежену допомогу США , просив надати йому список всього , чого і скількі потребує Москва , і він негайне накаже вислати все це до СССР.

Ще у квітні 21 ,1941 Ф.Рузвельт наказав флоту США ( у той час коли вони були ще нейтральними ) висліджувати німецькі та італійські кораблі в океані і подавати їхнє місцезнаходження кожні чотири години телеграфом не кодованою мовою , тоб то наказав робити розвідку на користь англійського флоту .Командувач флоту США адмірал Г.Старк

тоді писав :”Ми вже воюємо”. Відкрита ,офіційна допомога США ворогам Німеччини — це був виклик для нападу , але Німеччина мовчала , навчена досвідом минулої війни.Холоднокровних німців не вдалося спонукати до нападу , довелося спонукати гарячих японців. 25,07,1941 Рузвельт наказав заморозити японські гроші в США , хоча на той час Японія нічогісінько ще злого не зробила проти США. Наступного дня 26,07,1941 Ф.Рузвельт заборонив продовати Японії нафту та бензин. Рузвельт дуже добре знав що Японія нападе , бо сам навмисно і свідомо штовхав її до нападу.

Англо — американське військо 1944 року вже було на кордоні з Німеччиною .Московське військо було в Польщі. У Рузвельтових “радників” від перемог запаморичолося в голові і вони розперезалися. Одним з них був жид Генрі Моргентау , Міністр скарбу , його заступником також був жид Гаррі Декстер Гвайт . Пізніше з'ясувалося що він був московський шпигун. Цей Гвайт склав план знищення Німеччини , знищити всю її промисловість і обернути на цілком сільськогосподарчу державу назавжди. Нові німецькі покоління він пропонував тримати на такому рівні , щоб їх якнайбільше вмирало. Все це мали робити капіталістичні США , Великобританія та Франція . Отже вся ненавість німецького народу звернулася б на них , а комуністична Москва мала б вилику нагоду виступати у ролі оборонця. Вона сама допоможе створити Німецьку Совєтську Соціалістичну Республику , яка сама попроситься до складу СССР.

Генеральні штаби США ,Великобританії та Франції вже на початку 1943 року бачили що Німеччина війну програла. Й.Сталін вже мав свої плани на те що має бути після війни , Черчиль думав дуже мало , Рузвелть взагалі не думав. Й.Сталін надзвичайно твердо і вперто вимагав щоб союзники відновили західний фронт , але висадка десанта має відбутися у Франції , через протоку Ла-Манш . Чому ? Всі добре знали , що Німеччина зміцнила береги на Ла-Манш так добре , що висадка десанта там рівнозначна самогубству. Тому У.Черчілль хотів висадки на Балканах.Й.Сталін дуже сильно цьому протиставився. (Саме у той час німецька армія розбила московське військо вщент , і Москва лежала безсилою ) Якщоб англо-американські війська наступали через Балкани , то тоді їхні війська були б у Греції , Болгарії,СербіЇ, Чехословаччині , Мадярщині ,Австрії , усій Німеччині .Зайнявши Балкани , англо-американські війська висадилися б також в Одесі ,Криму , на Кавказі. Розбите військо СССР і висадка на Балканах була б дійсно величезною нагодою знищити “савєтскую” владу назавжди. А поготів ще й тому що в Україні діяла ОУН та УПА , і Москва це добре розуміла. Знала також що США та Англія і не думають з України робити колонію , як це пробувала робити Німеччина . Крім того у війську США та Канади були сотні тисяч офіцерів та вояків українців ,самозрозуміло що з населенням України у них би зав'язалися приятельські , дружні стосунки, та найголовніше в Україну приїхали б сотні кореспондентів з усього світу які на власні очі переконалися б , що є московській соціалізм насправді.

Політична уява Черчілля не сягала далі східних меж Польщі , тому йому неможливо було уявити роль України якби союзники наступали через Балкани. Але він добре уявляв собі всі наслідки балканського наступу для Західної Європи. Він розумів що наступ через Францію чи Балкани був планом не стратегії , а далекосяжної політики, і тому настирлові вимоги Москви наступати через Ла-Манш відкинув. Великобританський уряд ще у липні 1942 року ухвалив НЕ НАСТУПАТИ через Францію , а наступати лише через Балкани. Тоді Рузвельт послав свого радника Гопкінса до Англії переконати англійців у потребі наступу через Францію. Англійці не піддавалися , хоча боялися псувати стосунки з США , розуміючи що без їхньої допомоги вони загинуть. Та жидівська урядова мафія і не думала здаватися , щоб посилити тиск на англійців , Гопкінс витягнув документ “Позиції Росії” , цей документ нібито був написаний військовими знавцями США , хоч ніким і не був підписаний. Цей документ став відомий тількі після смерті Рузвельта та Гопкінса.

В цьому документі було написано про повоєну позицію Росії і радили не псувати з неюстосунків задля “не значних розходжень” У січні 1943 року у Касабланці відбулася нарада Генеральних Штабів . Урядова жидівска мафія боялася що на тій нараді під тиском генералів уряди ухвалят наступ через Балкани. Тому Рузвелть поквапно відіслав до Касабланки генерала Дж.Маршалла, щоб той переконав їх наступати через Францію. Дж.Маршалл намовляв три дні , але так і не намовив , бо всі знали що кожний сантиметр узбережжя Ла-Маншу під таким обстрілом , що висадка там війська суцільне самогубство. Зрештою погодилися відкласти до 1944 року. Рузвельт був дуже розчарований такою розв'язкою , а Гопкінс пригноблений. Але Ф.Рузвельт надолужив втрачене “вистрелів” мафіозну засаду “про безумовну капітуляцію Німеччини”. Ті хто поразумніше згодом визнали , що вимога “безумовної капітуляції” була найбільшою помилкою “Ця помилка не лише без потреби продовжила війну , але головне те що світ загубив мир і посіяв насіння 3-й Світової”

На той час Німеччина готова була прийняти найтяжчі умови миру , крім однієї — пустити до неї Москву. Своєю відповіддю “безумовна капітуляція “ Рузвелть закрив німцям шлях до здачі і їм тількі залишилося як битися далі. Й.Геббель використав цю рузвельтовську “пропозицію” на 100 % , німці приперти до муру відчайдушно билися ще 2 роки показуючи приклади безмерної мужності , бо вони добре розуміли що робитиме в Німеччині московське військо та під його захистом Комінтерн. Ці два роки були найдорожчим рузвельтовським подарунком Московії.

Допомога США у 11 мільярдів доларів відбудувала знищене московське військо , але найголовніше дало змогу відновити та зміцнити похитнувшуюся комуністичну владу.

Тегеранська нарада була важливішою за Ялтинську ,бо в Тегерані визначали основні засади які в Ялті були тількі оформлені.Московські шпигуни та розвідники в США повідомляли Сталіну , що Рузвельт є його щирим приятелем і в цьму він сам особисто переконався. Сталін запросив жити його до себе у домі посольства СССР , мовляв , так буде безпечніше. Ф.Рузвельт дуже зрадів на таке і погодився. Звісно що там скрізь було понатикано мікрофонів і Сталін йшовши на чергову нараду знав думки не тількі Рузвелта , а також і Черчілля , бо ж Рузвельт радився зі своїми порадниками про погляди та думки Черчілля.

Ото ж насправді у Тегерані було не три союзника , а лише два проти “англійського імперіалиста” — Черчілля. Демократ Рузвельт з “найдемократичнішим демократом “ Сталіним. У Тегерані Сталін відразу поставив питання наступу руба — щоб союзники не розпорошували себе на якісь там Балкани , але щоб зосередили свої сили на наступу через Ла-Манш. На Тегеранській нараді всі балакали багато про повоєний устрій миру , Рузвельт висунув там ідею “чотирьох жандармів світу” , СССР , США ,Великобританія та Китай мали б взаємно зобов'язатися охороняти мир у світі. Сталін в душі сміявся з цієї балаканини , але ідея поширити владу СССР поза межі на весь світ йому сподобалась. На Тегеранській нараді Рузвельт міг накидати свою волю всім трьом учасникам , в тому числі Сталінові , бо ж Москва трималася тількі завдяки допомоги США , і Сталін все це добре розумів. Московія зараз могла би бути у межах XVII століття , якби Рузвельт встав тоді на бік Черчілля і наступ проводився через Балкани.

Генерал Марк Кларк (командувач військом США в Італії) писав :”Не лише на мою думку , але й в оцінці знавців справи , найбільшою помилкою в тій війні було те , що ми замість наступати чере Балкани наступали через Францію. Так ми змарнували стратегію , яка могла геть цілковито змінити всі стосунки між Західним Світом та СССР.Й.Сталін дуже добре розумів , що йому потрібно . Все чого він найбільше хотів — це не допустити нашого наступу через Балкани”

У Тегерані Рузвельт запитав Сталіна про московські бажання щодо намірів на теріторіальні здобутки.Той відповів “Тепер немає потреби балакати про це , але прийде час коли ми скажемо”

Чехословацький президент Е.Бенеш бачив Сталіна в Москві коли той щойно повернувся зТегерану . Бенеш дуже здивувався побачивши зазвичай сумного Сталіна дуже радісним та веселим.Е.Бенеш казав , що Сталін виглядав тоді як переможець , мало що не танцював з радощів.Він же справді був переможцем , бо здобув на тій нараді стількі ,що не міг собі й уявити.За всі ці здобутки москвини мали би поставити посеред Москви пам'ятник Рузвельтові , але все на що вони спромаглися — це назвати його ім'ям вулицю в Ялті.

Е.Бенеш казав :”Як показали пізніше події ,Тегеранська нарада була тим зворотним пунктом,після якого кермо подій перейшло до рук Й.Сталіна.Вся відповідальність за це падає лише на Ф.Рузвельта”

У Чернігівської області відбулись меморіальні заходи до 69-х роковин Корюківської трагедії.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Чернігівської облдержадміністрації, у місті відбулася урочиста хода до Меморіалу на честь героїчного опору жителів м. Корюківки німецько-фашистським загарбникам, церемонія покладання квітів та мітинг-реквієм. У заходах узяли участь керівництво Чернігівської облдержадміністрації, обласної ради, Українського інституту національної пам’яті, Корюківської районної та міської влади, громадськості.

У своєму виступі голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир ХОМЕНКО підкреслив, що у вересні минулого року Президент України підписав указ, яким визначив вшанування 70-х роковин Корюківської трагедії на державному рівні. Документ передбачає будівництво Меморіального комплексу пам'яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, та проведення відповідних жалобних заходів на всеукраїнському рівні.

В.ХОМЕНКО повідомив, що у даний час триває підготовка до спорудження у Корюківці цього меморіалу. На найближчій сесії Чернігівської облради буде розглянуто питання про створення комунального закладу «Музейно-меморіальний комплекс пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами».

Крім того, у рамках заходів презентовано «Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 року» – список, що містить понад 1600 прізвищ людей, знищених у Корюківці у березні 1943 року.

*** У роки Великої Вітчизняної війни Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині, там постійно діяло партійне та комсомольське підпілля. 27 лютого 1943 року партизани розгромили фашистський гарнізон, визволили в’язнів з тюрми та повернулися в ліси. Упродовж 1-3 березня німці знищили містечко, убивши та спаливши заживо майже 7 тисяч його мирних жителів. За даними істориків, це наймасовіше одномоментне вбивство нацистами мирного населення за всі роки Другої світової війни (а не виссаний жидами з пальця Бабин Яр). Інформація про Корюківську трагедію тривалий час замовчувалася, оскільки, на думку радянських ідеологів, ця подія кидала тінь на партизанський диверсантський рух.

Радянські джерела переконують, що УПА таки воювала проти гітлерівців

У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року, де повстанці проголосили Колківську республіку. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єд­нань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому — потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі — УШПР). Невже радянські партизани “брешуть”? Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні. Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців». Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить — это очень простая вещь… Националисты — наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай». Свідчення німецьких документів А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне — Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь — Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях — Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець — діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання». Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: «УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж». Колківська республіка У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами. До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни — Ковель, Ковель — Брест і Сарни — Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки — Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода — радянські партизани, і від річки Стоход на Захід — повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, — якась біла пляма на карті Полісся». «Суперсекретний» документ російських спецслужб Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.  До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму — командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в'язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.  Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов'язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. — Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц. Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці — не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці — не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують. «Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). — Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, — писалося в одному зі звітів СД. — Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів… Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація». До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади. Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати. Співпраця УПА і партизанів Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти — не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу — б’ють гітлерівців. Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій. Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин — Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. — Авт.). Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога — німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією. Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики. Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете». Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, що його з’єднання також підписувало мирні домовленості. З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності. …Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі — у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами. Володимир Гінда, історик

Народний оглядач

Стівен Спілберґ про подробиці зйомок нової стрічки

«Бойовий кінь» – одна з найвеличніших історій про дружбу та війну. Це успішна книжка, що стала не менш успішною театральною постановкою, яку нині можна побачити на Бродвеї. Тепер ця історія вийшла на екрани з-під рук одного з найбільших режисерів у історії кіно. Стрічка Стівена Спілберґа оповідає про вірність, надію і стійкість на тлі Європи в часи Першої світової війни. «Бойовий кінь» починається з дружби між конем Джої та хлопцем Альбертом, який приручає і дресирує тварину. Коли їх насильно розлучають, глядач бачить подорож коня крізь війну, коли він змінює життя й надихає тих, хто зустрічається на його шляху: британських і німецьких солдатів, французького фермера та його онуку.

У. Т.: Цікаво, як ви відкрили для себе «Бойового коня», адже є і книжка Майкла Морпурґо, й вистава Ніка Стаффорда, яку вперше показали в Національному театрі Великої Британії режисери Том Морріс і Маріанн Елліот. – Кеті Кеннеді (продюсер фільму. – Ред.) і Стейсі Снайдер, президент DreamWorks, побачили виставу у Вест-Енді (західний район Лондона, де зосереджене концертне й театральне життя), і вона їх вразила. Ляльки на лаштунках мали неймовірний вигляд, а ляльководи бачилися свого роду зірками постановки. Але ми знали: якщо передаватимемо цю історію, то зі справжніми кіньми, а не макетами чи маріонетками. Тому ми відразу домовилися про придбання прав, перш ніж я побачив спектакль, просто завдяки сюжету, який мені дуже сподобався. До того ж я читав книжку Майкла Морпурґо і був у захваті. Але там розповідь була від імені коня Джої; читач, по суті, чув його думки. Я знав, що в кіно цього не передати, але такий підхід допоміг мені зрозуміти історію з кількох різних поглядів. У. Т.: Які теми в «Бойовому коні» ви виділили для себе як ключові? – Це кіно здебільшого про мужність. Мужність хлопця, який стільки всього переживає і багато через що проходить, аби досягти того, що йому необхідно – і не тільки йому, а і його найкращому другу – коневі Джої. А ще воно про стійкість цієї надзвичайної тварини.

У. Т.: Як ви фільмували потрібні вам сцени з живими кіньми? Це ж непросто?

– Річ у тому, що досі я мало знімав коней. У більшості кінокартин про людей, наприклад вестерні «Індіана Джонс», кінь – це істота, на якій їздить Гаррісон Форд. Моя робота полягала в тому, аби привернути увагу публіки до Індіани Джонса, а не його коня. Тому зазвичай на коней ніхто особливо не звертає уваги. Кінь просто везе героя вестерну або безстрашного археолога з пункту А до пункту Б. А в житті ми з родиною вже якийсь час мешкаємо поблизу ранчо, де є коні. Я звик до їхньої експресивності ще задовго до свого нового фільму.Провівши з цими тваринами стільки років, я знаю, що вони здатні передавати надзвичайні емоції і будь-хто може легко їх прочитати. Але в кінокартині від нас часто не вимагається присвячувати час роздумам про те, що відчуває кінь. Та в цьому випадку, побачивши, як блискуче ляльководи поставили цю історію на сцені, я зрозумів, що вони не зображували коней як людей. Вони не передавали тих характеристик коня, які ми можемо ідентифікувати із собою, не переносили людської реальності на тварин, а просто відтворювали їхню поведінку, про яку більшість із нас знають, але якої не помічають. У. Т.: Чи вдалося їм «зіграти» у вашій стрічці переконливо? – Мені хочеться вірити: коні точно знали, що роблять, і грали свої ролі так, як і решта акторів. Іноді під час зйомок мені навіть не доводилося їм казати, щ саме потрібно робити. Вони опинялися в кадрі й поводилися перед камерами так, як я навіть уявити не міг. А іноді просто можна було розслабитись і подякувати провидінню, бо коні якось розуміли, що від них вимагалося. Ніби інтуїтивно ловили потрібний момент у кадрі. У. Т.: Розкажіть про родину головного героя, хлопця Альберта. Очевидно, що вона перебуває на межі постійного конфлікту. Звідки взявся цей стан? – Це родина, розбита війною. Батько Альберта брав участь у англо-бурській війні, й вона його зламала, залишивши помітні сліди від поранень. Дух членів сім’ї чимдалі дужче занепадає, аж доки до них потрапляє кінь. Сюжет трохи схожий на давню англійську казку про Джека й бобове стебло. Джек приносить матері боби замість грошей за єдину корову-годувальницю родини. Мама викидає боби – і вони, звичайно, проростають. Джої тут чимось подібний до цих бобів. Він виростає і приносить таку користь, якої уявити собі ніхто не міг. Але сюжети казки й роману схожі лише в тому, що обидві родини розбиті. Зцілити їх може диво. І воно випадково трапляється їм на шляху.

У. Т.: Окрім Джої, що ще тримає вкупі цю сім’ю?

– Земля. У фільмі вона не менш важлива, ніж люди. Адже земля для цих людей – усе. Без неї родина ніколи не вижила б. Вона прив’язана до землі значно більше, ніж може дістати віддачі. У. Т.: Можете виокремити якісь особливі моменти або персонажів, що додали фільму виразності? – Я хотів, щоб німецьких персонажів утілювали німці, тож ми знайшли блискучого актора Гіннерка Шенеманна, який зіграв одного з них – юнака, що намагається допомогти Джої, коли той заплутується в колючому дроті. Тим часом із британського боку до бідолашного коня, аби виплутати його, підходить солдат із Ньюкасла, в ролі якого – Тобі Кеббелл. Оцією сценою я, мабуть, найбільше пишаюся. У. Т.: Ви чули бувальщини про Першу світову від британських учасників своєї знімальної команди, родичі яких брали в ній участь? – Так, вони всі добре пам’ятали історії своїх предків. Їх передають від покоління до покоління. Ту війну зберігають у пам’яті – в найкращих європейських традиціях, які приділяють минулому чимало уваги. У нас (у США. – Ред.) нова генерація не так дбає про історичну пам’ять. Але в Англії батьки й діди завжди все розповідають дітям. Тож і мені пощастило почути захопливі перекази про особистий героїзм і чотирирічне жахіття в окопах війни. У. Т.: Наскільки для вас і вашої творчої групи було важливо об’єктивно її зобразити? – Ми не пристали ні на чий бік і не намагалися розбиратися, хто в конфлікті правий, а хто – ні. Наша історія зводиться до того, як персонажі поводяться з кіньми. У роботі з цими тваринами в кіногероїв немає політичних переконань. То був надзвичайно важливий аспект і саме це додає людяності цій воєнній історії. Мені здається, ті, хто турбується про коней, здебільшого дуже гуманні, особливо якщо безпосередньо доглядають за тваринами, годують їх. Тож не важливо на якому боці кінь у війні – британському чи німецькому. У. Т.: Що означає пов’язка на Джої, яку бачимо впродовж усього фільму? – Мені треба було з’єднати якось усі частини історії, оскільки події відбуваються на французькій фермі, потім на німецькому боці фронту, а опісля на британському. Я хотів, аби був якийсь один елемент, що об’єднував би всі ці лінії, які, на перший погляд, не мають нічого спільного. Мені здалося, що це буде цікаво, тому я запропонував ідею сценаристу Річардові Кертісу. Він написав, що то була пов’язка Альбертового батька з англо-бурської війни, яку хлопцеві передала мати. Той прив’язує її до вуздечки, і коли коня купують, забираючи з ферми й від найкращого друга, він проносить цей оберіг і пам’ять про стосунки крізь усе кіно. І ця хустина переходить з історії в історію, аж доки врешті повертається на сам початок Тиждень Від автора блогу.  Подивіться цей фільм. Відсутність кінозірок повністю компенсується як гарним матеріалом - першоджерелом, так і головним героєм - чудовим і розумним конем. Вмінню дружити і боротися за життя мають у нього повчитися люди.

С окупацией Украины , немцы ввели на её территории деспотичный режим. В соседней Белорусии отношение к населению было намного мягче. Рейхкомисар Вильгельм Кубе обеспечил белорусам национальный язык, развитие культуры , школы, национальную атрибутику.

В 1949 году, перед празднованием 70-летнего юбилея Сталина, в бывшем СССР были расстреляны фронтовики инвалиды ВОВ. Часть их расстреляли, часть увезли на далекие острова Севера и в глухие углы Сибири.Валаам — лагерь инвалидов второй мировой войны расположенный на острове Валаам (в северной части Ладожского озера), куда после второй мировой войны в 1950—1984 свозили инвалидов войны. Основан по указу Верховного совета Карело-Финской ССР в 1950 году. Находился в бывших монастырских зданиях. Закрыт в 1984 году.

"Таким
чином, можна зробити висновок, що в українській частині віртуального
простору активно діють спецслужби сусідньої (можливо й інших) країн.
Причому – не тільки займаються моніторингом опублікованих матеріалів і
ведуть полеміку, а й діють всіма доступними засобами для формування
інформаційних потоків в українському віртуальному просторі. І це – на
доповнення до практично повної окупації телебачення, газет та радіо. Ці
дії виконуються з використанням московської «п'ятої колони» на території
України. Боротьба з цією «колоною» ведеться українськими спецслужбами
явно не в достатньому об'ємі, «п'ятиколонники» діють нахабно і майже
відкрито. Більше того, спалах активності відразу після початку нового
року і спрямованість цієї активності дає підстави припускати, що наші
спецслужби зайняті ловлею «відьом» і боротьбою з політичними опонентами
влади у зв'язку з виборами, що наближаються. Тому, поки що, їх іноземні
колеги можуть виконувати свою роботу в українській частині соціальних
мереж достатньо комфортно.
Вся стаття за адресою"
http://lelekanews.blogspot.com/2012/01/blog-post_15.html?spref=fb

У березні 1943 бригаденфюрер СС Отто Вехтер,який прихільно ставився до українців,попросив дозвіл на формування поліцейського полку "Галичина",Гімлер підтримав його і запропонував збільшити полк до дивізії . Українці на переговорах з Вехтером наполягали на виконанні таких умов : Дивізія повинна бути українською у складі німецької армії (а не німецькою зформованою з українців) Дивізія має формуватися у складі Вермахту , а не СС , оскількі в такому випадку частини "Ваффен- СС" не мали духовної опіки над солдатами,що мало велике значення для українців; Дивізію повністю моторізують і нададуть їй всіх видів зброї , включаючи танки; Дивізія в цілому та її окремі частини не можуть використовуватися проти українського народу. 12 березня 1945 німці прийняли рішення про формування Української Національної Армії, до якої увійшла і дивізія "Галичина" 25.04.1945 дивізія склала присягу на вірність Україні. За знайденими документами ,підрозділи дивізії "Галичина" не брали участі у каральних операціях військ СС.

11 січня 2012 року відбулася чергова, чотирнадцята сесія Хмельницької міської ради шостого скликання. У ході обговорення Програми реалізації молодіжної політики та розвитку фізичної культури і спорту в Хмельницькому на 2012–2016 роки депутат від ВО "Свобода" Віталій Діденко вніс пропозицію передбачити в рамках програми, окрім зустрічей школярів з ветеранами ІІ Світової війні, локальних війн, солдатів Збройних сил України обов'язкові зустрічі з ветеранами Української Повстанської Армії. Хмельницька "Свобода" своїми силами регулярно популяризує історію УПА, проводячи акцію "Пам'ятай дні наших визвольних змагань". Регулярно відбуваються тематичні лекції, зустрічі з вояками УПА, кіно- відеопокази, виставки тощо. Вносячи пропозицію, свободівці сподівалися на підтримку фракції ВО "Батьківщина", яка за підсумками виборів отримала 41 депутатський мандат з 60 і посаду міського голови. Однак у ході обговорення пропозиції частина представників "Батьківщини" висловилася категорично проти того, аби у місті в навчальних закладах проводили бодай зустрічі з ветеранами УПА. Від депутатів пролунали заяви, які відверто суперечать декларованим центральним керівництвом "Батьківщини", котре з метою електоральної вигоди намагається загравати з борцями за українську незалежність. Натомість, депутати місцевих рад, усупереч таким заявам керівництва "Батьківщини" щодо УПА, спільні з фракцією Партії регіонів.

Під час сесії пропозицію Віталія Діденка два рази ставили на голосування, але обидва рази депутати від "Батьківщини", на догоду кільком присутнім на сесії "регіоналам", не підтримали організацію в навчальних закладах міста зустрічей з ветеранами УПА.

Українська правда (свіжа замітка від Ігора Мірошниченка)

(((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((((

Сьогодні від пана Соболєва пролунала чергова ПОПУЛІСТСЬКА, БРЕХЛИВА заява, що 22 січня на Софіївській площі у Києві опозиція об"єднається і підпише меморандум. Питання тільки, яка опозиція і з ким об"єднається???