Захоплення Захват Рубань, Марьянівка, Бондурівка, Жорнище, Криківці, Немирів та Іллінці німцями фашистами 1941-ий рік Немирівський район та Іллінецький район у липні 21-22 –го липня 1941- го рік.

Вказані к0мандувачі діяли якраз у пр0між0к 22-е червня – 20-е ж0втня 1941-г0 р0ку.

 На к0нкретний час – 21-22 липня 1941-г0 р0ку.

 

На Вінничині йшла група армій «Південь» (3-и армії і танк0ва група Клейста)  Рунштедта.

К0нкретн0 на Вінницю і п0тім Немирів йшла з них - 17-та армія Штюльпнагеля.

К0нкретн0 на Немирів, Іллінці йш0в 49-ий гірський к0рпус ціеї 17-0ї армії.

К0нкретн0 на Рубань, Марьянівку, Криківці, Б0ндурівку, Ж0рнище п0пали діяти 125-а піх0тна дивізія Шнекенбюргера та 97-ма легка піх0тна дивізія Руппа.

Далі – ут0чнення к0мандувачів:

Командувач 17-ю арміею - генерал від інфантерії ( піх0ти) Карл-Генріх фон Штюльпнагель  (20 грудня 1940 — 5 жовтня 1941), учасник заг0в0ру пр0ти Гітлера, страчений. Наступник - генерал-полковник Герман Гот.

Склад й0г0 17-ї армії:

 4-й армійський корпус- генерал від інфантерії( піх0ти) - Віктор фон Шведлер

52-й армійський корпус генерал-май0р - Альберт Цехлер.

49-й гірський корпус — генерал г0рн0-піх0тних військ Людвиг Кюблер.

наступник з 19.12. 1941 - генерал горних військ - Рудольф Конрад.

Та 100-а легка піх0тна дивізія – генерал-лейтенант Вернер Занне.

 

 

Тепер склад ць0г0 (нас зах0пивш0г0) 49-г0 к0рпусу –

1-ша гірсько-піхотна дивізія,  генерал гірсько-піхотних військ -  Губерт Ланц.

4-та гірсько-піхотна дивізія, генерал гірсь0-піхотних військ - Карл Еглсір.

125-та піхотна дивізія, генерал-майор - Віллі Шнекенбюргер.

97-ма легка піхотна дивізія. генерал-лейтенант - Максимилиан Фреттер-Пико.

Так0ж –

295 –а  піх0тна дивізія з 24!!07.1941, забрана з 4-г0 к0рпусу  – генерал-лейтенант Херберт Гейтнер.

454-а охоронна дивізія, - генерал-лейтенант Рудольф Кранц.

 Вела через Немирів 22-г0 липня 1 тис. радянських військ0в0п0л0нених.

Брала участь в розстрілах 29-30 вересня у Бабин0му Яру у Київі евреїв і українців. Так0ж брали участь там 75-а та 299-а піхотні дивізії. У книзі «Бабин Яр».

Пізніше складалася з 4 російських козачих полків і 2 російських некозачих батальйонів.

-          68? Піх0тна дивизія - генерал-майор Р0берт Мейснер.

257? Піх0тна дивізія – Карл Закс.

99? лпд.

444? 0х0р0нна дивізія.

 

 

 

Відступали  радянські 6-та  і 12 –та  армія. Йшли д0щі.

Далі -

• 20 липня XXXXIX гірський корпус 0тримав задачу п0чати переслідування відходячих радянських військ: 1-я гпд (Ланца) п0винна наступати на Немирів, 97-а лпд (Фреттера-Пік0) - на Іллінці. 125-а пд (Шнекенбюргера) п0винна була активно подключитися д0 наступу в районі Ворошилівка ( Тиврів) . 4-а гпд знаходилась в районі Винниці на відп0чинку.

 Решение задачи вскрытия обороны советских войск по реке Соб было возложено на 97-ю легкопехотную дивизию, которая наносила удар на Ильинцы через Писаревку, Ободна и словацкую моторизованную (Быструю) бригаду (Пілв0усека), которая должна была наступать с направления Счастливая на городок Липовец.

         Движение 1-й горнострелковой дивизии (Ланца) немецкого 49-го горного корпуса (К0нрада) вдоль дороги Винница - Немиров началось в 8 часов утра. Позади и несколько севернее продвигалась 125-а пехотная дивизия.

         В течение дня 12-я армия производила перегруппировку сил для ведения наступления в восточном и юго-восточном направлении, с одновременной организацией сильной обороны на рубеже Славна, Липовец, Поповка, Б0ндуровка, Остолопов (зараз Черв0не).

 От Поповки и далее начиналась полоса оборона радянськ0г0 13 ск.(12-0ї армії).

Це 21-22 липня.

 К 13 часам на рубеж Поповка - Бондуровка отошла и заняла оборону 60 гсд. Т0бт0, відступали 60 гсд 13-г0 к0рпусу 12-0ї армії (П0півка-Іваньки-Ж0рнище-Б0ндур0вка)

К0мандир - Салихов, Маркис Бикмулович (24.04.1941 — не позднее 16.07.1941), генерал-майор.

После отступления дивизии с фронта, был судим и приговорен к 10 годам лишения свободы, но в связи с недостатком офицерских кадров срок ему предстояло отбывать после войны. В дальнейшем С. был назначен командиром 960 СП 275-й СД Южного фронта. Попал в плен контуженным в августе 1941 г. близ Киева. В начале 1943 года перешел на службу к Власову, командовал частями «Русской освободительной армии».В мае 1945 года при попытке бежать в американскую зону был задержан сов етскими войсками в Чехословакии и отправлен в Москву, где арестован. 1 августа 1946 года по приговору Военной коллегии Верховного суда за измену Родине был повешен. Лишен орденов. - По другим сведениям с апреля 1942г. Салихов М. Б, работал старшим преподавателем Варшавской разведшколы и старшим лагеря №1. Одновременно с ноября 1943г. являлся преподавателем в филиале Варшавской разведшколы на станции Нойкурен. Позднее являлся преподавателем агентурной разведки в школе резидентов – радистов в Нидерзее.

А к0мандир 13 СК -Кириллов, Николай Кузьмич, генерал-майор (назначен в феврале 1938 года). В начале августа из-за нанесения противником фланговых ударов и выхода в район Первомайска корпус был окружён южнее города Умань. Генерал-майор Николай Кузьмич Кириллов 10 августа 1941 года попал в плен. Приказом Ставки ВГК № 270 от 16 августа 1941 года Кириллов был объявлен злостным дезертиром, нарушившим присягу и предавшим свою Родину, а решением Военной коллегией Верховного Суда СССР от 13 октября 1941 года был заочно приговорён к расстрелу. В плену Кириллов содержался в концентрационных лагерях Вольфхайде и Дахау. 3 мая 1945 года Кириллов освобождён союзными войсками и передан представителям советской военной администрации в Германии, после чего переправлен в Москву, 25 августа 1950 года был осуждён Военной коллегией Верховного суда СССР по ст. 58, п. 1 УК РСФСР («измена Родине военнослужащим») и приговорён к высшей мере наказания. В тот же день расстрелян.

А к0мандир 12 -0ї армії – П0неделін П.Г

 Заочным приговором Военной коллегии Верховного Суда в 1941 году приговорён к расстрелу. С августа 1941 года по 29 апреля 1945 года находился в немецком плену.  29 апреля 1945 года был освобождён американскими войсками. 3 мая 1945 года передан советским представителям. Арестован 30 декабря 1945 года и заключён в Лефортовскую тюрьму. Обвинялся в том, что «являясь командующим 12-й армией и попав в окружение войск противника, не проявил необходимой настойчивости и воли к победе, поддался панике и 7 августа 1941 года, нарушив военную присягу, изменил Родине, без сопротивления сдался в плен немцам и на допросах сообщил им сведения о составе 12-й и 6-й армий». 25 августа 1950 года Военной коллегией Верховного Суда приговорён к расстрелу с исполнением приговора немедленно

 

Чим все закінчил0сь - 1 августа группа Понеделина, обороняясь с северо-востока, запада и юго-запада, продолжала выход на рубеж Терновка, Ново-Архангельск, р. Синюха, Звенигородка, ведя бои с прорвавшимися частями противника. К утру 2-го числа 60 гсд сосредоточилась на юго-западной окраине Свердликово, имея задачей наступление на Ново-Архангельск с севера. Это был последний день, когда в оперативных сводках 12-й армии дивизия упоминалась как отдельная боевая единица.

2 августа немецкая танковая группа Клейста соединились с 17-й армией, взяв в окружение части Юго-Западного и Южного фронтов.

Группа Понеделина в течение 4 августа, почти не имея боеприпасов, горючего и питания, пыталась пробиться из окружения на восток или юг. К 8 августу немцы ликвидировали Уманский котёл.

19 сентября 1941 года 60 гсд была расформирована как погибшая.

 

Та 99 гсд 13-г0 СК 12-0ї армії (Марьянівка-Ліс)

99-я стрелковая дивизия стала первым советским соединением, которое награждено орденом в годы Великой Отечественной войны.-Наг0рджена 22-г0 липня…)))))))- за б0ї перших днів війни.

Дивизия попадает в окружение под Уманью, где большая часть личного состава дивизии погибла или попала в плен, удалось избежать окружения только части артиллерии и тылов;

К0мандир - Опякин, Павел Прокофьевич, полковник (пленён, бежал) (02.07 — 11.08.1941 г.)

.

22 июля 1941 г.
Общая обстановка
	Войска 12-й армии продолжали отходить в юго-восточном направлении, ведя ожесточенные бои с наседающими немецкими войсками. Выставив оборону на рубеже Липовец, Остолопов, Бондуровка, Битковцы, войска 12-й армии одновременно наносили удары в восточном и северо-восточном направлении по районам Оратов, Лукашевка, Княже-Креница, Монастырище, занимаемым охватывающей немецкой группировкой. А німці - – Сл0вацька бригада (Пілв0усека)  на Лип0вець північ. 97-ма лпд (Фреттера-Пік0)– на П0півку (А ці брали Ж0рнищі і мабуть Б0ндурівку). 125-а пд (Шнекенбюргера)– на Райг0р0д ( ск0ріше за все в0ни й були в Рубані). 1-а гпд – на півдні на Брацлав. . В это же время на правом фланге 13-го стрелкового корпуса, части 18-й армии Южного фронта, не согласовав свои действия и не предупредив командование 12-й армии, начали отход в восточном направлении. Правофланговые части 18-й армии в районе 15 часов были замечены в районе Юрковцы. Воспользовавшись этой несогласованностью в действиях, и наступая вслед за отходящими частями Южного фронта, немецким войскам удалось к 13 часам захватить переправы через Южный Буг и сосредоточить в районе Райгородок до 15 танков и до двух батальонов пехоты, а затем начать наступление в направление Криковцы.  99-я стрелковая дивизия, державшая оборону в этом районе, под давлением немецких танков и пехоты, с 16.30 левым флангом начала отходить на рубеж Криковцы, Ометинцы, что, в свою очередь, создало угрозу дальнейшего обхода противником левого фланга 13-го стрелкового корпуса.          Исходя из сложившейся обстановки начался отвод дивизий 13-го корпуса на новые оборонительные позиции Б0ндурівська 60 гсд відійшла і стала за р. С0б. Марьянівська 99 гсд – лишилась у Юрк0вцях. 25 липня всі уйшли на Стрижаков, Даньковка, Пархомовка, Тодоровка . Німці пр0д0вжили 97-ма лпд (Б0ндурівськ0-німецька) на Гран0в, 125- та пд ( Рубанськ0-німецька) - на Іванг0р0д… 295-а пд 25-г0 липня взяла Іллінці. . 26-г0 липня радянські ще відступили - Звенигородка, Христиновка, Теплик. . Так в0ни відступали д0 Умані ще тиждень, п0пали 0бидві ці армії  6-та та рубанськ0-б0ндурівська 12-та в Уманський К0тел, і 4 серпня іх всіх 0безвредили..20 тис. там вбили, 103 тис. взяли у п0л0н. 11 тис. втікл0.

 

у нього ж лице фашиста))) прототип
типовий аріець!
білесі очі!
хоче влади любим шляхом, навіть ціною свого життя.
Це ж такі і приперлись тоді сюда!!!
.
виснувок - бабусю Навального трахнув якісь із тих наглих типу арійців - тоді вони звались фашисти. есесівці. відбірна Германії. вершки. слівкі народу.

Фашизм - це ще не страшно. Така ж ідеологія, як і комунізм. Чи - соціалізм.
Наукова течія.
.
Але докатитись до того, щоб
носити значок черепа с кістками на фуражці...
І робити з жидів перчатки...
.
це, вже говорить тільки одне - що Ти Сам - Труп!
.
смертна ідеологія. вона не може їснувати.

Відеосюжет одного німецького каналу про українських активістів, які протистоять владі на вулицях та інтернет-сторінках.

Радянські джерела переконують, що УПА таки воювала проти гітлерівців

У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року, де повстанці проголосили Колківську республіку. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єд­нань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому — потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі — УШПР). Невже радянські партизани “брешуть”? Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні. Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців». Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить — это очень простая вещь… Националисты — наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай». Свідчення німецьких документів А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне — Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь — Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях — Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець — діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання». Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: «УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж». Колківська республіка У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами. До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни — Ковель, Ковель — Брест і Сарни — Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки — Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода — радянські партизани, і від річки Стоход на Захід — повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, — якась біла пляма на карті Полісся». «Суперсекретний» документ російських спецслужб Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.  До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму — командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в'язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.  Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов'язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. — Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц. Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці — не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці — не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують. «Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). — Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, — писалося в одному зі звітів СД. — Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів… Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація». До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади. Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати. Співпраця УПА і партизанів Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти — не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу — б’ють гітлерівців. Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій. Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин — Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. — Авт.). Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога — німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією. Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики. Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете». Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, що його з’єднання також підписувало мирні домовленості. З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності. …Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі — у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами. Володимир Гінда, історик

Народний оглядач

Член спортивного комітету Бундестагу Франк Штеффель (Християнсько-демократичний союз) закликав УЄФА відібрати в України статус господаря чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Про це він заявив в інтерв`ю Handelsblatt Online, повідомляє "Німецька хвиля". "УЄФА має можливість зробити символічний жест проти державного свавілля та політично забарвленого правосуддя. Країні, яка топче ногами права людини та правову державу, не можна надавати подіум для самопрезентації", - зазначив він. "УЄФА регулярно забороняє матчі на стадіоні, де фани поводяться неналежним чином та панує безправ`я. Тому "коли країна зневажає право, її треба виключити", - вважає Штеффель. Водночас християнський демократ зауважив, що якщо відібрати в України право приймати Євро, будуть в тому числі покарані футбольні уболівальники країни: "В такий спосіб буде чинитися максимальний тиск на українську владу з тим, щоб вона діяла у правовий та демократичний спосіб". На думку Штеффеля, сім років ув`язнення для Тимошенко та 137 мільйонів євро штрафу не мають нічого спільного із правовою державою у Європі.

"Отже, Євро-2012 має проводитись не у двох країнах, а лише у демократичній Польщі", - підсумував він.

Провідний німецький енергетичний концерн Eon веде переговори з "Газпромом" про зниження цін на газ.

Про це в інтерв'ю газеті Westdeutsche Allgemeine Zeitung його глава Йоханнес Тайссен.

У той же час він не виключив, що дане питання буде вирішуватися в суді.

"Поки ми продовжимо переговори. Однак можуть виникнути ситуації, коли доведеться вирішувати спірні питання", - сказав Тайссен, передає Deutsche Welle.

При цьому він додав, що Eon не залежить тільки від поставок "Газпрому". Також глава Eon зазначив, що концерн не веде пошуки нових партнерів.

"Ми не шукаємо стратегічних партнерів, проте співпраця в реалізації окремих проектів цілком допустимо", - сказав Тайессен.

За його словами, така взаємодія можливо, наприклад, у сферах видобутку газу і використання сили вітру для виробництва електроенергії.

Раніше конкурент Eon німецький концерн RWE уклав угоду про тісну співпрацю з "Газпромом".

Останнім часом "Газпром" наполегливо пропонує компанії "Нафтогаз України" створити єдину структуру. В обмін на це російський монополіст обіцяє знизити ціни на газ

Нагадаю, Україна закупає газ за вищою ціною ніж Німеччина, хоча відстань до України значно меньша. А ще, "МИ БРАТСЬКІ НАРОДИ". А ще, ми транспортуємо газ у Європу.

АФІГЄЗНИЙ КОНТРАКТ ТАЛАНОВИТОЇ ТИМОШЕНКО (ДИРЕКТИВИ ОРИГІНАЛ)

ЧОМУ ВИСОКА ЦІНА?

20.04.2011 

Чому справа проти Дем’янюка – це змова проти України?

Те, що відбувається з Дем’янюком – це є фарс, який видно неозброєним оком. 12-го квітня в США було опубліковано розсекречені матеріали ФБР (25 років вони зберігалися) про те, що головний документ, на якому базується все обвинувачення, - це посвідчення Івана Дем’янюка з концтабору «Собібор» - є фальшивкою. Суд буде в травні. Докладніше: 

http://sd.org.ua/news.php?id=19744

 Українці,

допоможіть українцю перенести, вкотре, знущання фашистів! То катували його дитиною, зараз судять вже старого та немічного. Хоч настрій дідулі листами підніміть! Бо від тюрми і від суми не можна зарікатися. Адреса Івана Дем’янюка у

німецькій в’язниці:

 John Demjanjuk Justizvollzugsanstalt

Munich Stadelheimer Str. 12 81549 Munich GERMANY