Мабуть цього року всі (батьки, діти, вчителі), як ніколи чекали закінчення навчального року. Вайбер у батьківських групах пілікає безперестанку, всі батьки без зупину по черзі шлють вітання із закінченням цього дистанційного чудо-навчання. 

Надибала сьогодні цікаву картинку в мережі . Мабуть вчорашньому дню філолога присвячувалась. І наштовхнула вона мене на думку . От я, в принципі, в повсякденному житті не вживаю лайливих слів . Ну по суті взагалі їх не використовую. Та бувають моменти… ну до прикладу стукнути той же лікоть, чи палець… чи ще що дуже болюче і не приємне. О цей не ловкий момент . Вирвалось.

 От так думаю. Чому саме в цю мить вимовляю це? Чому ми не говоримо «лишенько», як на картинці, чи просто «ОЙ!». В такі моменти ми не усвідомлюючи кажемо матюк. Але ЧОГО? Ось у чому питання. Це мабуть якась тонка психологія.

P.S.я не філолог.

Скільки зараз сайтів розвелося, різних соцмереж. Чому ви обрали саме цей сайт?
Я сюди заходжу здебільшого, щоб відволіктись від домашньої рутини, виговоритись, поговорити ні про що, іноді підняти настрій і просто бути собою. Інші соцмережі використовую для викладання фото і спілкування зі знайомими, там у мене в друзях: учні, батьки, батьки учнів, начальник, свекруха, чоловік, сусіди... короче викладати свої всі думки якось не того. Тому зависаю тут, де легко знайти однодумців, вислухати критику чи навпаки... і ніхто на мене не тицятиме пальцем завтра на вулиці, бо не знатиме, що це саме я.

Цікавить статистика віку блогерів на і.юа.

Прокинулась. Подивилась на календар... пригадала, як у дитинстві відзначали цей день.

Гуляю блогами. Багато політики, постів присвячених Зе. Десь промайне поодинокий вірш, подекуди фото природи.
А хочеться якоїсь відвертої розмови, може навіть філософської. Не раз чула фрази: "За період карантину люди багато чого переосмислили", "Світ став не такий, як був, змінився на зовсім"...чи щось типу цього. А ви як думаєте? Ви справді багато чого переосмислили? Змінили свою думку з приводу якихось подій?

 

Йож Туманный:
Что самое забавное: вот будут через какое-то время выборы (надеюсь, что дотянем до них), и мы, допустим, выберем нормальных людей. Пускай без Порошенко - плевать. Выберем таких абстрактных реформаторов-идеалистов. Которые и технократы, и умницы, и не воруют, и очі добрі, и цицьки третьего размера.

И буду они страну реформировать. Допустим, даже всерьез. Допустим, даже денно и нощно. И пройдет сто дней, и двести дней и год реформ, и все пять. И жить лучше не станет потому, что пока они пять лет систему реформируют, система сопротивляется и пытается реформы заблокировать. И на выходе мы получим не еще один Сингапур, а очередную Украину. С бедным населением, корявыми реформами, бабками, которые палят траву, войной, олигархами, херовыми судами и ростом экономики 3-4% в год.

И тогда преисполнившись вековой мудрости, нарид опять проголосует за тех, кто пообещает чудо побыстрее, бо "нема вже сил терпіти". Хочется мёду, да чтоб ложкой.

И потом опять окажется, что нарид обманули. Что под маской очередного Славного Парня пришел какой-нибудь чорт или хуже того – долбо…б, и пока он там ролики снимал и рейтинг замерял, его окружение откатило все реформы, пересажало или прогнало реформаторов, и в каждую щель засунуло по очередному решале и подонку, которых следующая порция реформаторов будет из этих щелей пять лет выколупывать. И окажется, что уже не +3%, а -20%. Что мы опять в ж…пе, и что наша песня хороша, начинай сначала.

Хотя чего это я размечтался? Любой нормальный человек после "горіла хата" на предложение пойти пореформировать Украину только пальцем у виска покрутит. Реформировать чтобы что? Чтобы заиметь врагом Беню, чтобы твою недвигу сожгли, а реформируемая страна радостно этому улюлюкала? Зачем? Проще послать этих малохольных нахер...

Весело иногда полистать камменты под репостами (когда я говорю весело - это значит, что печаль вселенская, на самом деле). Пишешь такой, мол, для достижения цели нужен долгий и упорный труд, надо меняться самим, менять систему, зарабатывать репутацию итп. Говоришь, что если ты 15 лет бухал на заваленке, и решил завтра бежать марафон, то, вероятно, тебя ждет былинный отказ, или даже катафалк. Что надо тренироваться, готовиться и т.п.

И вот расписываешь ты все это с примерами, метафорами, цифрами, объясняешь для самых маленьких и тупых на пальцах... и первый же комментатор какого-нибудь паблика такой "то есть автор предлагает ничего не делать, и не трогать нынешнее ворье?!".

Эти люди - безнадежны. Они тупо не воспринимают ничего, кроме "все сжечь, и построить заново", и каждый раз, когда за три дня из говна и палок не получается Тадж-Махал, они опять все сносят, и начинают новую стройку века. Я хз, что тут делать, чесслово. Должно быть, совок - это на всегда, это место проклято на веки-вечные, и пока нас не завоюют какие-нибудь инопланетяне, и пи…дюлями не выбьют это дерьмо из голов аборигенов - кіна не буде.

Щось нагадала один репортаж про статистику, де відображали країни за ступенем щасливого населення ( оце я загнула). Не пам'ятаю точних даних, лише, що Україна в переліку країн займала одне з останніх мість. Словом, наше населення, за даними досліджень мало не найнещасніше. Давно це було... ще до пандемії.
Так мені стало цікаво, а учасники і.ua щасливі люди? На скільки ви задоволені життям в цей важкий час?

На скільки ви себе вважаєте щасливою людиною? Прошу відповідати чесно і відверто. Можна коментувати.

Часто в соцмережах зустрічала пости типу " Що для вас найважче під час карантину?"
Вирішила трохи знайти позитив у сьогоднішніх буднях. Я сьогодні нарешті опанувала програму zoom і навчила користуватись нею кількох людей. І це для мене є досягненням, так, як програма відкриває можливості, яких я не мала раніше, а освоїти її я хотіла вже близько місяця. Більше того, якби не цей карантин, я б про неї (програму) і не дізналась мабуть.
А чого ви досягли завдяки карантину? Можливо хтось почав вивчати іноземну мову, до якої не доходили руки, хтось намалював картину, хтось зв'язав носки... з рештою в усьому можна знайти позитив. Чекаю ваших коментарів із якимось позитивним підтекстом. Ну правда суцільне ниття як усім важко вже трішки дістало.