В звязку з встановленням памятника сталіну жителі міста вирішили позбавитись від такого позору ось яким чином!
Особисто я підтримую жителів міста Запоріжжя! Але памятники то не істоти, а боротись потрібно насам перед з тими істотами що встановлює такі "памятники".
Зима, весна, яскраве літо
І осені барвисті шати…
Живемо у прекраснім світі.
Його потрібно пізнавати
Вивчаймо, друзі, з юних літ
Обряди, звичаї і мову.
Це – наш чарівний дивосвіт.
Це – роду нашого основа
Ігор Тарасенко
Розпочинаємо подорож у глибину століть, до пракоренів нашого старовинного українського роду, до родинного багаття, звідки світить вогник людині все життя.
Багато чого відкриєш для себе, осмислиш, а особливо те, що досягти такого високого рівня розвитку національної культури міг народ лише духовно цілісний і глибоко обдарований.
Неквапно, місяць за місяцем, помандруєш дорогами нашої розмаїтої духовної культури – дорогами її пісень, казок, бувальщин, легенд, обрядів, дійств. На тебе чекають розповіді про древню українську астрономію, чому свято Миколая відзначають двічі на рік, а Касяна – лише раз на чотири роки, познайомишся з колядками, щедрівками, віншівками, як відрізнити писанку від крашанки та багато іншого.
Отож вирушаймо в путь до невмирущих духовних джерел нашого талановитого народу
Грудень на радість людям сніжком присипле замерзле груддя
Святолік
Введення, Видення, третя Пречиста (4). Вважають, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому і свято називають Виденням.
Прокопа (5). У давнину в цей день ставили на шляхи віхи, щоб подорожні не збилися з путі.
Канун святої Катерини (6). З цього вечора дівчата починали ворожити.
Катерини (7). Дівчата роблять те ж саме, що і в Канун.
Парамона або Передандрія (12). Молодь увечері збиралася на калиту.
Андрія (13). В цей день не можна було пекти хліб, шити і прясти. Дівчата ворожили.
Наума (14). У давніші часи навчальний рік починався взимку – першого грудня за тодішнім літочисленням. Батьки відводили до школи дітей саме цього дня, бо «пророк Наум наведе на ум».
Варвари (17). Починає збільшуватися день. «Варвара кусок ночі увірвала, а дня доточила».
Сави (18). Сава відпускає морози, крижані перини стелить.
Миколи (19). Він вважається захисником всіх бідних і знедолених.
Ганни (22). Від Ганни набирає розгону зима: «Прийшли Ганки – сідай у санки».
Спиридона Сонцеворота (25). На Спиридона сонце на літо, а зима на мороз повертає.
Томи (29). Один з найхолодніших днів грудня. «Прийшов Тома – сиди вдома».
Даниїла (30). Якщо з’явитися іній – Різдво буде теплим.
Кожне сільце має своє слівце
Весна була суха – зима буде на сніг глуха.
Зима без трьох підзимків не буває
Сніг у грудні глибокий – урожай високий.
Сумний грудень у свято і в будень.
Не так та зима, як призимки.
Як зазимує, то жаба оніміє.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.
Зимовий деньок , як комарів носок.
Грудень землю грудить і хату остудить.
Грудень не брат, а морознеча не сестра.
Хоч мороз припікає, зате комарів немає.
Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.
Якби не зима, то б літо було довше.
То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.
Мороз невелик, та стоять не велить.
Той в зимі голодує, хто влітку гайнує.
Січень рік починає, а грудень кінчає.
Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день.
Грудень – кінець року, а початок зими.
Хвали зиму після Миколи
Три зимові свята – Варвари, Сави і Миколая, що йшли одне за одним, звалися в народі «миколаївськими святками». Цей факт говорить про те, що у народі до Святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник на землі»
Зимовий Миколай вважавсяпокровителем усіх бідних і знедолених, землеробства й тваринництва, а також земних вод, на яких рятував людей. У цю пору зима остаточно «лягає на землю». Вже зібрано збіжжя, зроблено припаси, а тому можна не тільки посвяткувати, а й з боргами розрахуватися. Про тих, хто не встиг чи не зміг віддати до цього дня позичку, казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи».
Але найбільше чекали 19 грудня діти. В Україні, особливо в західних областях, до цього дня готували обрядодії. Ввечері Миколай заходив до оселі з подарунками. Якщо діти спали, Миколай клав подарунки їм під подушку. Вручаючи кожному окремо гостинець, Святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити Святого, який знає про все. Так виховувалося шанобливе ставлення до батьків, діти привчалися до чемності і праці. Про повагу, з якою ставилися до Миколая в народі, свідчить і те, що практично в кожній оселі були ікони Святого. На його честь складено чимало молитов.
ВасильСкуратівський
Дитинство Святого Миколая
Давно-давно, понад тисячу років туму, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Та коли виходив він із свого гарного будинку і грався з дітьми, бачив, у яких темних, глиняних хатках вони живуть. Чув, що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні. Був у Миколи старий учитель, який учив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо, а було там написано: «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить лівиця.
- Учителю, поясни мені, як це розуміти? – запитав у задумі.
- А так, сину: коли робиш добро іншому, не треба про це нікому розповідати. Краще не хвались своїми добрими вчинками, - відповів учитель.
Це було пізньої осені. Микола вже знав, що багато діток у його околиці сидять голодні неопалюваних хатках. Он – родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема черевиків, а вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб затопити піч. «Не можу я спокійно спати, коли інші діти голодні, коли їм холодно в хаті», - подумав.
Устав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. Набрав у торбинку харчів – муки, олії, повні кишені сухих яблук і слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та новенькі черевики. Ще й кілька товстих полін захопив, все поскладавши у велику торбу.Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він надумав зробити, Миколай удав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:
- Я вже помолився, добраніч, няню! Іду спати.
І коли всі поснули, він вийшов з торбою і пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад.
Усі спали. А вранці старий Олександр знайшов торбинку й не міг натішитися дарунками, не знаючи, що робити,і не міг здогадатися, кому дякувати.
Отак розпочалося таємне обдаровування Миколаєм бідних. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм,та ніхто не здогадувався, що то був Миколай. Але слуги його помітили, як зникають харчі та одежа, ще й дрова. І стали пильнувати Миколиного добра. Одного разу, коли хлопчик тільки-но спакував торбу й вийшов зі свого подвір’я, слуга побачив це і наздогнав Миколу:
-Куди ж ти несеш цю торбину? Вона ж важка, не під силу тобі! – жалів слуга хлопчину.
-Там діти голодні! Я не можу заснути, як згадаю їх голодних у неопалюваній хаті! – тяжко зітхнувши, сказав Микола. – От зроблю цей добрий вчинок, і мені стане легше, і я спокійно засинатиму тоді.
Минули роки. Виріс Микола, здобув освіту і не схотів зберігати свого майна для себе. Віддав усе біднимлюдям. Сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро, вчив людей те самечинити для власного доброго самопочуття. За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають у в’язницях, кожному в його потребі йшов назустріч. Усі знали й любили Миколу. А коли він помер, то церква зарахувала його до святих.
А тепер діти моляться до святого Миколая, щоб він допоміг їм бути добрим і щоб нагороджувати їх за добрівчинки. Вони чекають ночі з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки насанчатах, якими їде до дітей святий Миколай. Кажуть, що тоді радіє місяць на небі, посміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радітимуть. І ті, хто робить подарунки, і ті, для кого вони призначені. Бо найбільше щастя у житті – це творити добро.
Ніна Наркевич
Повір, але перевір
Який перший день грудня, така й уся зима буде.
Іній на деревах – на мороз, туман – буде відлига.
Багато снігу намело – багато хліба прибуде.
Як на Миколая випаде великий іній – на гарний врожай хліба.
Як на Миколая піде дощ, то врожай на озимину.
Грудень багатий на опади – червень буде дощовий.
У грудні багато інею на деревах – буде багато меду.
Снігурі прилетіли в грудні – зима буде сувора.
Хмари йдуть проти вітру – на сніг.
Вітер взимку повіяв з півночі – на великий холод.
Горіхів та жолудів багато, а грибів мало – зима буде сувора.
Грудневі імена
1 – Платон, Роман;
2 – Іларіон, Варлам, Йосип, Адріан, Філарет, Овдій;
3 – Анатолій, Іван, Іпатій, Григорій, Савелій;
4 – Марія, Олександр;
5 – Валер’ян, Максим, Архип, Михайло, Петро, Ярополк;
6 – Григорій, Олександр, Митрофан, Макар;
7 – Катерина, Августа, Симон, Меркурій;
8 – Клим, Климентій, Клавдія, Петро;
9 – Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій, Назар;
10 – Всеволод, Гаврило, Роман, Яків;
11 – Василь, Григорій, Федір, Степан, Серафим;
12 – Ольга, Неоніла, Іван, Анакій;
13 – Андрій;
14 – Наум, Ананій, Філарет;
15 – Іван, Опанас, Андрій, Матвій, Стефан;
16 – Сава, Серафим, Федір, Іван;
17 – Варвара, Іван, Уляна, Юліана, Геннадій;
18 – Анастасій, Захар, Сава, Гурій;
19 – Микола;
20 – Іван, Антон, Павло, Нил, Амвросій;
21 – Анфіса, Кирило, Потап;
22 – Ганна, Степан, Софрон;
23 – Хома, Ангеліна, Йосип, Степан;
24 – Данило, Никон, Лука;
25 – Олександр, Спиридон;
26 – Арсен, Лука, Євген, Орест, Аркадій, Євстрат;
27 – Лев, Филимон, Фірс;
28 – Степан, Трифон, Павло, Сусанна;29 – Феофанія, Софія, Огій;
30 – Ананій, Данило, Стефан, Михаїл;
31 – Зоя, Клавдій, Максим, Модест, Семен.
Всі фото використані з інету
Карабо. Вже не мавпа, ще не людина.
Хата - це символ батьківщини; символ тепла і доброти; символ світосприймання; символ людини як духовного і фізичного начал Всесвіту.
Німецький географ Йоган Георг Коля, перебуваючи в Україні 1838 р., писав: "Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно". Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці.
В.Скуратівський у книзі "Берегиня" про роль батьківської хати писав так: "Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність ..."
Хата і весь замкнений цикл господарських будівель - "клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця" - були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім`ї.
Крім того, хати розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін - по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чільної стіни.
Українська хата мислиться нескінченним ланцюгом людських доль, що простягнувся аж у Всесвіт. В українській літературі батьківська хата стала величною метафорою у творчості О.Довженка, В. Симоненка, Олеся Гончара, Лесі Українки, Т.Шевченка, Д.Павличка, А.Малишка.
Хата моя, біла хата, Символ тепла й доброти. А хата Шевченка, Франка і "білий будиночок" Лесі Українки стали символічними колисками, де народились українські генії, де виплекався дух, розум, совість, надія нації, і в цьому плані символізують Україну, її духовне начало серед держав світу.
Ось тут хатки в більших розмірах і маю надію, що буду поповнювати цю колекцію.
Україна , колишня Скіфія , на давніх картах розташована під знаком Тельця , через це вона для стародавніх народів — Країна Тура,Бика. “Влесова книга” на дощечці 7 є мовить :“Ми-коровичі:скіфи,анти,руси,боруси,сурожці” . Автор “Влесової книги” недвозначно самоідентефікує , самоотожнює себе і свій народ з коровичами -кравенцями-українцями.
Бо,зокрема польське діалектне karv ,споріднене з етнонімом коровичі і означає і “корова” і “бик” . У своєй книзі “Таємниці розкриває санскрит” Степан Наливайко доводить що назви Таврика ,Скіфія,Русь,Україна,Волинь(як і Буковина ,Гуцульщина,Бойківщина) — семантичні двійники і означають “Край/Країна Тура/Бика” . Найдавнішим санскритським відповідником польському karv є go яке теж означає і “корова ” і “бик” , тому цілком імовірно що У в Україна — залишок від go . Що таке можливо засвідчують факти порівняння санскритськіх слів з українськими,gosayin - хазяїн, gudabha — худоба. Санскритські go ,gu в українській мові можуть передаватися як ха , хо ,ху,го, гу. Дуже ймовірно що Одеса , “Край Бика” , постала від первісного Годеша ,Годеса , де деша , деса - “край” , “країна” . Одещина багата на трипільські пам'ятки пов'язані з поклонінням Бикові.
У багатьох народів бик,тур-живе втілення досконалої краси,нездоланної могутності й божественності, а в давніх уявленнях вони посідали першорядну , навіть світотворчу роль. Бик в українському фольклорі — символ творення , парубок,чоловік-віл, дівчина — телиця,жінка,земля -корова. Така символіка переповнює наші весільні пісні та обряди.На Галичині у вересні відзначали Туриці — свято Тура.
В Індії бик теж уособлював віру , закон (дгарму, у ведах арта). У Давній Індії биків чорної масті жертвували Варуні , слов'янський аналог Варуні — Даждьбог.В Україні жертвоприносини чорного бика зафіксовано востаннє у 1520 році.
Дгарму формують шастри — священні книги , а в ІІІ ст до н.е. жителі Херсонеса Таврійського ,літописного Корсуня , звідки у Х ст. до Києва прийшло християнство,у так званій Херсонеський присязі , клянуться “...я охоронятиму для народу састер і не розголошуватиму нічого потаємного ні еллінові(!), ні варвору...” , тут састер — це відповідник шастр. Наявність цього терміну на теренах України засвідчує етнічну осібність херсонесців — таврів від греків і варварів ,довколишніх племен , і він також засвідчує індоарійську приналежність таврів,столицею яких і був Херсонес,літописний Корсунь. Так що шастри Давня Україна знала ще два з половиною тисячоліття тому ,хоча ,звісно вони існували і до цієї писемної згадки.
За давніми уявленнями ,назва “Країна Тура,Бика” була рівнозначною назві “Праведна країна” ,”Країна Дгарми-Арти”, “Артанія”. Саме за таке значення для Давньої України промовляють факти: скіфи-сколоти й таври-руси-поляни- вони ж коровичі-кравенці-українці, сповідували дгарму. Та й для деяких античних авторів скіфи-кравенці- найсправедливіший і найправедніший народ.
Зв'язки Києва і літописного Корсуня ,кримських таврів і подніпровських русів споконвічні і непреривні.Недарма через 13 століть після Херсонеської присяги саме з Корсуня князь Володимір приніс до Києва християнство. Візантійський автор ХІІ ст. Іоан Цец , прямо каже , що назва таври тотожня назві руси. “Влесова книга” багато уваги приділяє ареалові сучасного Криму , давньої Таврики, але знає тут тількі русів , а не таврів. Бо таври — руси , грецький переклад місцевого етноніму руси.
Тож з усього цього випливає що Україна та українці набуток не недавніх , а найдавніших історичних часів. Назви Україна та українці існували на нашіх теренах упродовж тисячоліть й існують і нині. Вони ,як і сам народ , як і країна цього народу ,котрі собою означають,незнищені.
********************************************************************************************
Malorossa і малороси
В українскому назвотворенні як і в етногенезі простежується іранський вплив , тому цілком виправдане залучання іранських мовних фактів до витлумачення українських реалій. У нас в Україні існує безліч назв та призвіщ на “чорно” , Чорновіл , Чорнотур , Чернобиль , козацькі призвища Калнавіл , Кальміус , які теж означають Чорновіл,Чорнотур (н-перс.kal — бик)
В цьому плані привертає увагу назва Malorossa , яка засвідчена в “Космографії” у VІІ ст. коли ще не існувало не етноніма малороси ні назви Мала Русь, місто в азійській частині Боспору на Таманському півострові .
Виникнення назви Малоросія відносять до XVІІ ст. , тобто через тисячоліття після фіксації назви Malorossa . Грецькою “melas”, “melan” - “чорний” (латис. Melпs),від і.-є. “mal”
В боспорському ареалі знаходимо чимало “чорної” топономії , тому цілком можливо що Malo в Malorossa означає теж саме що і “melan” , тобто “чорний” , а rossa при прийнятому тлумаченні має означати “бичичі” , “туричі” . За дослідником Трубачовим , саме до Криму сходять найраніші (VI ст) письменні фіксації назви русь.
А тисячоліттямі раніше (VI ст до н.е.) “Книга Ієзекіїля” згадує народ рош в етнічному контексті з кімерійцямі і скіфами ( тут слід зауважити що кімерійці це грецька вимова сіверців ) . У такому разі назва Malorossa означає “Чорнобиків” “Чорнотурів”, стає в один ряд із назвами Кімерік, Чернігів , Вороніж,Чорнобиль , а етнонім малороси — до ряду етнонімів кімери-сувіри-сівери-галичани.
Тож виходить що назва Маларосія насправді не Мала Русь , а поготів не Мала Росія , а Чорна Русь , Країна Чорного Бика-Тура, Край Чорнобичичів — чорнотуричів.
Назва Кімерія-Сіверщина-Малорусь, тобто Чорнорусь, могла первісно означувати кімеро-чернігово-сіверські, древлянські й галицько-волинські землі, протиставлені в літописах Поляно-Руській землі, сприйманій як Біла Русь, тобто найбільш праведна й чеснотлива з-поміж інших. Назви малоруси — «чорнобичичі» й Малорусь — «Чорнорусь» на певному історичному відтинку і з цілком певних великодержавних міркувань зазнавали вмисного, цілеспрямованого й масованого наступу, що мав якомога затушувати, знецінити їх первісне значення і переосмислити до значення малороси й Малоросія, протиставного назвам великороси й Великоросія. Що якнайкраще лягало в концепцію безпідставного і штучного міфу про «старшого» й «меншого» брата. Хоча тут явне намагання поставити все з ніг на голову, бо насправді «старший брат» виявляється молодшим, та і взагалі чи “братом”.
* При написанні цього блогу були використані матеріали з книг Степана Наливайко "Індоарійські таємниці України" та "Таємниці розкриває санскрит"
С.Наливайко - Сходознавець - індолог,перекладач,член Спілки письменників України,завідувач кафедри іноземних мов і порівняльних досліджень в науково - дослідному інституті українознавства МОН України.
