До Дня Жалоби.

Олесь Бабій. На руїнах.

Не проклинаймо ворогiв,
Не називаймо їх катами:
Найбiльший ворог наш – мiж нами,
По цей бiк наших берегiв.

З нас кожний стежку стелить сам
Собi квiтками чи смiттям:
Нас не Москва б'є, не ляхи,
А нашi чорнiї грiхи.

Не смiй на других грiх складати
За те, що промiнь волi згас.
Удармось в груди: винуватий
I ти, i я, i кожний з нас!

Покуту ми за грiх складаймо.
Не проклинаймо!
Такий життя святий закон:
Безсилля силi б'є поклон.

Коли ж ми черв, плазун безкрилий,
То хтось нас мусiв розтоптати.
Бо гине i орел безсилий,
Коли не вмiє сам лiтати.

Зiгнилий овоч до болот
Паде в день бурi iз висот.
На вiтах зв'ялених конвалiй
Росте мiцний хижак-бур'ян.

Навiщо тут прокльони, жаль?
Так хоче Пан, всесильний Пан.
Тож як на вас паде камiння,
То ви не плачте iз терпiння,

Але з камiння в лютий мент
Будуйте силi монумент
I силу силою стрiчаймо,
Не проклинаймо!

Те, що нас не вбиває - робить сильнішими.(с)