Лука Костелина: Концентраційний табір “Береза Картузька”

додано: 26-10-2007

В неділю, 21 жовтня 2007 року, в авдиторії собору свв. Володимира й Ольги в Чикаґо, відбулася прем'єра фільму “Береза Картузька”. Режисер фільму - Юрій Луговий з Монтреалю, Канада (він же режисер фільму “Свобода має ціну”, співавтор фільму “Жнива розпачу” та інших коротших стрічок). Музичне озвучення до фільму підставив Роман Луговий, родом з Тернополя, тепер проживає в Києві, а розповідний голос у стрічці належить акторові Богданові Бенюку, телеведучому в Україні. Технічно - фільм бездоганний.

Подавши технічні дані про нього, треба відповісти ще на питання: Що спонукало Юрія Лугового випустити у світ фільмову стрічку про цей концтабір? Ми ніби чули щось про нього тут і там, але знаємо небагато, мабуть тому, що не було достатньо споминів про цей концтабір в нашій пресі. А він поставив демократичну Польщу, ще й до того суперкатолицьку, на третє місце після Совєтського Союзу (Росії) та Німеччини у списку тих держав, що утримували в своїх країнах концентраційні табори.

В'язнем концентраційного табору “Береза Картузька” був Ярослав Луговий, батько Юрія, якого арештувала польська влада на початку 1939 року й без жодних звинувачень, а тим більше без суду, кинула його до цього жорстокого концтабору. Розповіді батька про жахіття, які доводилося переносити в'язням у “Березі Картузькій”, про ті знущання над виснаженими від важких робіт людьми, про безпричинні побиття, спонукали сина зробити документальний фільм, щоб висвітлити те, якою була польська окупація Галичини в 20-30 роках 20-го століття.

Фільм “Береза Картузька” - документальний. В ньому домінують два аспекти. Перший - висвітлення політичного, суспільного та економічного тла на західньо-українських землях під окупацією Польщі між Першою і Другою Світовими війнами та історія створення крнцтабору. Другий аспект - свідчення в'язнів про ті умови, в яких їм доводилося перебувати.

Коментарі про історичне тло періоду подали українські вчені-історики: Тарас Гунчак, Роман Висоцький та Ярослав Розумний - професори американських та канадійських університетів. Ось коротка описна картина того періоду, зафіксована у фільмі.

29 червня 1919 року новостворена польська держава одержує від Мирової Конференції у Парижі мандат на окупацію Галичини, яка по певному часі мала би дістати автономію. Але польський уряд з самого початку починає колонізувати українські землі, що протирічило Версальському мировому договорові. Це не турбувало Польщу. Вже в серпні 1919 року польський сейм уводить закон, який унеможливлює українським селянам купувати землю в поміщиків. Водночас, польський уряд почав поселювати в Галичині своїх колишніх військових, які майже даром отримували великі земельні ділянки. Внаслідок цього на західніх українських землях появилося велике число польських колонізаторів.

21 липня 1924 року польський уряд вилучує з ужитку українську мову в урядових установах, закладах, документації й веде політику ліквідації українських шкіл та церков. Згадаймо: в 1911 році в Галичині було 2420 українських шкіл, а в 1937 році тільки 352; на Волині й Холмщині із 540 українських церков залишилося тільки 60, при чому 150 було переіменовано на римокатолицькі, а решту - знищено. Починаючи з 1924 року, польський уряд застосовує в Галичині стан пацифікації, тобто “втихомирення” чи приборкання українського населення, за що відповідав міністер внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький. І ще одна деталь згадана в фільмі. Полякам хотілося показати перед світом, що поляки є найчисленнішою етнічною групою в Галичині, численнішою за українців. Це робилося за рахунок подавання українців за русинів, щоб чисельність українців була занижена.

На ці всі заходи польського уряду “відізвалася” Організація Українських Націоналістів (ОУН). 15 червня 1934 року в столиці Польщі, у Варшаві, вона виконала атентат на міністра внутрішних справ Перацького, який був архітектом пацифікації. Атентат виконав бойовик ОУН Григорій Мацейко. Метою атентату було звернути увагу світу на жалюгідний стан українців в Галичині. У два дні після атентату польський президент прийняв рішення про створення на Поліссі концтабору “Береза Картузька”, сьогодні це територія Білорусі.

В’язнями концтабору були вбільшості українці, члени ОУН, особи підозрювані в приналежності до ОУН, священники, українська інтеліґенція - свідомий прошарок українського суспільства. В перших роках, у концтаборі нараховувалося 250-300 в'язнів, а під кінець 1938 року - їх було 7112. Згадаймо, що в’язнями були такі відомі постаті, як: Дмитро Донцов, Евген Коновалець, Роман Шухевич, Тарас Бульба-Боровець, Богдан Кравців та його брат Михайло, Володимир Янів, Григорій Климів, Омелян Матла та багато інших. У Чикаґо ще живе колишній в’язень концтабору Орест Казанівський. Із тих, що жили в Чикаґо, але вже відійшли на вічний спочинок, були: Богдан Старух, П. Гуцал та Павло Клим. Дочка останнього пані Марія Клим-Пакош, переглядаючи архів батька, знайшла детальний рисунок концтабору зроблений її батьком, який включений, як документ у фільмі. До речі, пані Марія Клим-Пакош разом з інж. Левом Боднаром переводили в Чикаґо збірку на видання фільму. Збірка незакінченна, бо продуценти фільму мають намір видати фільм в англійській мові.

Про обставини перебування в крнцтаборі “Береза Картузька” розказують в’язні, які вижили. Слухаючи їх розповіді, вас проймає жах. Дивуєтеся, як вони могли витримати ті психологічні та фізичні знущання, які їм доводилося переносити.

По-перше, в'язням у концтаборі було заборонено між собою говорити. До малих камер концтабору заганяли багато в'язнів. Цементову підлогу в камерах часто зливали холодною водою, щоб в'язні не сідали. Всі в'язні носили полотняний одяг із круглими шапочками на голові, а взуттям - їм служили дерев'яники. По-друге, в'язнів постійно виганяли на важкі роботи. Все відбувлося бігом. Їх підганяла сторожа, б’ючи ґумовими нагайками. За будь-що адміністрація табору кидала в’язнів до карцерів, в яких умови були нелюдяні. По-третє, пайок харчування заледве дозволяв вижити, щоб не вмерти від голодової смерті.
У фільмі в’язні-очевидці називають сторожів, що були садистами, розказують про іхню жорстоку й нелюдяну поведінку. Розповіді ґрафічні. Ви довідуєтеся, що в’язням доводилося переносити не тільки фізичне знущання над ними, але й садистську поведінку, понижуючу, ніби в’язні - це худоба. Важко вірити, що якась людина може допускатися до таких брутальних, при тому садиських, знущань над іншою людиною.

Треба бути вдячним Юрієві Луговому, що він створив документальний фільм про “Березу Картузьку”. Адже фільм чітко демонструє, якою була польська окупація на українських землях і пригадує ті знущання, які окупант застосовував безпощадно проти автохтонного українського населення на його рідних землях.

Нещодавно Президент Віктор Ющенко в рамках поїздки на Харківщину поклав квіти до Пам’ятного Хреста жертвам Голодомору-ґеноциду 1932-33 років у селі Покотилівка. Він там заявив, що “Час вимагає від нас вшанування історичної правди - вшанування без гніву, але в скорботі”. Тут треба додати, що час вимагає щось більше. По-перше, ми мусимо пригадали собі всі кривди, яких зазнали від кожного окупанта, починаючи від царської, а потім комуністичної Росії, Польщі, Німеччини і інших, що посягали по нашу землю. По-друге, мусимо усвідомити собі, що ми зазнавали знущань і понижень тільки тому, що не мали своєї державної незалежності. Тому, здобувши її великою ціною, ми сьогодні мусимо її берегти понад усе, щоб вже більше ніхто не знущався над нами. Бажання не знати вже ніколи поневолення повинно стати складовим компонентом нашої національної ідеї на шляху до нашого національного самоутвердження як нації. То ж не тільки співаймо пісню “Вже досить мук, наруги і знущання” - поступаймо так, щоб вже більше ніхто не панував на нашій Батьківщині, тільки ми!

http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1193387226.html

Народні депутати України від Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олег Панькевич, Андрій Мохник, Анатолій Вітів та інші підготували проект постанови Верховної Ради України “Про вшанування жертв депортацій та етнічних чисток з ознаками геноциду (до 70-х роковин від початку депортацій українців Польською Народною Республікою 1944–1951 рр.)”. Про це повідомляє Інформаційне агентство “Поряд з вами” з посиланням на УНН.

Як йдеться в повідомленні, підготовлений проект передбачає підготовку та організацію на державному рівні заходів із вшанування жертв депортацій та етнічних чисток, зокрема встановлення на території Республіки Польща пам’ятних знаків українцям, насильно переселеним із своїх етнічних земель.

Документом також передбачена організація міжнародних наукових конференцій, видання книг українською та іноземними мовами, надання можливості депортованим та їхнім нащадкам спрощеного отримання віз для в’їзду на територію Республіки Польща з метою відвідування місць колишнього проживання, могил рідних.

Окрім цього, передбачено внесення змін до законодавства України, що регулює статус депортованих та жертв політичних репресій тощо.

“Вшанування жертв депортацій та етнічних чисток із ознаками геноциду щодо українців, які здійснювала Польська Народна Республіка 1944–1951 років., стане нагадуванням про жахливі наслідки тоталітаризму та сприятиме примиренню між обома народами”, — зазначив Олег Панькевич.

Коментуючи використання терміну “геноцид” щодо етнічних чисток українців 1944–1951 рр., Олег Панькевич нагадав про Конвенцію ООН щодо запобігання злочину геноциду і покарання за нього, зокрема статтю 2, в якій йдеться, що геноцидом є “навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення”.

“Примусове виселення 700 тис. українців з їхніх етнічних земель у складі Польської Народної Республіки 1944–1951 рр. було однією з найтрагічніших сторінок у новітній історії України. Цілеспрямована політика польської держави та діяльність польських шовіністичних організацій призвели до руйнування історичних та культурних цінностей Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, поставили під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу. Українське, польське суспільство та світове співтовариство повинні засудити ці злочини, щоби вони більше ніколи не повторювалися. Україна та Польща мають працювати над новою спільною історією — історією справедливості, взаємоповаги, співпраці та дружби”, — наголосив Олег Панькевич.

Деякі речі, що відбуваються в сучасному світі, недоступні для розуміння звичайної людини. Ось, наприклад, я ніяк не можу зрозуміти, як можна стерпіти публічну образу, причому, коли ображають не однієї людини, а цілої держави!

Поляки, ця стаття присвячена вам. Нації, яка не шкодуючи життя, завжди боролася за свою свободу і незалежність. Горда, незалежна, але в той же час великодушна і гостинна Польща. Країна, котра дала світові таких людей як Ромуальд Траугутт, Юзеф Пілсудський, Владислав Сікорський. Іменами цих великих борців за свободу і незалежність свого народу названі вулиці багатьох польських міст. Поляки знають і пам'ятають свою історію, заслужено пишаються нею. А пишатися є чим. Крім вищезгаданих людей не можна не згадати "Познанський червень", 1970-71 роки. Ніколи Польща не схиляла голови перед загарбниками. Чому ж зараз ви мовчите? Де ваша гордість, поляки?
Чорний квітень 2010 року. За наказом чекістського виродка Путіна був убитий всенародно обраний Президент Республіки Польща Лех Качинський. Що характерно, убитий на тому ж самому місці, де попередники Путіна вбивали поляків у 1940 році. Доказів, про причетність до вбивства керівництва Польщі Росії вистачає. Підміна тіл загиблих, яка розкрилася в результаті ексгумації, заклепки від обшивки літака, які знайдені в тілі однієї із жертв, відмова Росії передати Польщі "чорні ящики" відразу після катастрофи, марення про "помилку пілотів" та інше. Але не тільки технічні моменти вказують на причетність Росії до міжнародного теракту (а те, що сталося називається саме так!). Мотивом цього злочину є моральний (якщо тільки можна говорити про мораль стосовно Путіна) аспект.
Качинський стояв поперек горла у Путіна. І справа тут зовсім не в антиросійській риториці, до речі, вельми справедливій, і не в бажанні провести повну люстрацію і повністю виключити колишніх і нинішніх прислужників КДБ з управління країною, а значить практично повністю виключити вплив Росії на Польщу. І економічний вектор на видобуток сланцевого газу теж не був основною причиною, через яку Путін вбив Качинського.
Історію не приховати.
Старі стукачі старіють і вмирають, а нове покоління не бажає жити за чужий рахунок, будувати свою історію на крові і підлості. Як сказав мені один поляк: - ".. Всі хочуть жити нормально, по закону Так простіше".
І технічний прогрес теж не зупинити. Нема Качинського, а сланцевий газ видобувається і щосили використовується в Європі. Звичайно, енергетична незалежність - це сильний удар по Росії, але всього лише удар по кишені, і то не по кишені Путіна особисто, а його подільників. Як вони несли господареві частку, так і будуть нести, господаря не цікавить, звідки вони візьмуть гроші.
Зовсім не через це Путін пішов на божевільний теракт. Справа в тому, що пан Качинський зірвав Путіну його загарбницькі плани у війні, розв'язаній Росією проти волелюбних народів Кавказу.
Качинський відкрито називав Росію тим, ким вона є, тобто агресором. Він чудово був обізнаний про злочини, вчинені "борцями з тероризмом" в Чечні.
Качинський був єдиним із лідерів ЄС, які стали плечем до плеча з Михаїлом Саакашвілі, коли російські танки рвалися до Тбілісі. До столиці незалежної держави залишалося всього 40 кілометрів. Це менше, ніж від центру Варшави до її об'їзної дороги № 50. Не буде перебільшенням сказати, що Качинський грудьми закрив Саакашвілі. У історії немає умовного способу, але просто спробуйте уявити собі, що сталося б, якби російські танки увірвалися до столиці Грузії. Припустимо, що Саакашвілі заарештували (хоча його неможливо і нема за що судити, швидше за все, він був-би убитий при "спробі до опору", як це люблять робити росіяни, та й Путін цілком відкрито заявляв про своє бажання повісити Саакашвілі). А що робити з Качинським? Відпустити? Це неможливо, він був поруч з Мішіко до останнього і занадто багато бачив і знав. Заарештовувати? На якій підставі? Та й потім що з ним робити, відпускати? Брати в полон? І що далі? Смішно ... Вбити? Можна. Але уявіть собі наслідки. При спробі агресії, на території незалежної держави, країною-агресором убитий лідер іншої незалежної держави, члена ЄС і НАТО. Вчитайтеся уважно в ці слова. Яка була би тоді реакція НАТО? Що після цього сталося би з Росією і особисто з Путіним?
Путін бандит і негідник, але він не дурень. Він прорахував наслідки і віддав своїм покидькам стоп-наказ. Але він не пробачив пану Качинському такого приниження.
Як не пробачив, у свій час, інший червоний злочинець, Хрущов, американського президента Джона Кеннеді. Пан Кеннеді виставив дуту "військову міць" Радянського Союзу на загальне посміховисько. Результатом Карибської кризи та гонки озброєнь, яку після неї почав Радянський Союз, став розвал СРСР, колоса на глиняних ногах. На уламках якого виникло ще більш потворне утворення, що увібрало в себе все наймерзенніше, що було в Російській Імперії і пізніше в СРСР.
У маленького Путіна надмірно завищене самолюбство. Очевидно, в дитинстві він піддавався насильству, іншими причинами неможливо пояснити його маніакальну пристрасть здаватися "надлюдиною". Саме тут слід шукати коріння його любові до Сталіна ("ефективног менеджера", за словами Путіна), який погубив мільйони ні в чому не винних життів. Саме звідси походять путінські "польоти зі Стерхами" і на винищувачах, таврування тигрів (попередньо накачаних до напівсмерті транквілізаторами), "гасіння" лісових пожеж з літака та інші, малозрозумілі нормальній людині, витівки. Цей маленький чоловічок може пробачити, коли його обкрадуть, до того ж, за його поняттями, злодійство зовсім не є злочином. Але коли йому здається, що хтось зазіхає на його самолюбство, то тут пощади не чекай. Як підтвердження, можу навести недавній вирок "Pussy Riot". Невже ви думаєте, що їм би дали по два роки в'язниці, якби вони заспівали, наприклад, "Богородиця, Ходорковського на небо забери"? Анна Політковська, Олександр Литвиненко та багато інших були вбиті тільки тому, що насмілилися прямо назвати Путіна тим, ким він є насправді, бандитом і покидьком.
Саме за це Путін і вбив Леха Качинського. Він помстився, а заодно і вирішив, як йому здавалося тоді і здається тепер, безліч дрібних, по його розумінню, проблем. Як то: відстрочив настання енергетичної незалежності ЄС, загальмував розгортання американської системи ПРО. Але життя показує, що неможливо зупинити бажання людей бути незалежними від істеричної і непередбачуваної особи, під назвою Росія. Система ПРО все одно розгортається, сланцевий газ видобувається ...
До Качинському можна ставитися по різному. Немає на світі ідеальних людей. Але він був вибором польського народу, а значить, убивши його, Росія відкрито оголосила про те, що не визнає незалежності Польщі. Підтасовуючи факти і речові докази, Росія продовжує принижувати польський народ, трактуючи поляків як сліпих і глухих ідіотів.
Я слухаю польське радіо, дивлюся польське телебачення. Я не можу зрозуміти, чому після всіх експертиз і ексгумації Військова Прокуратура і Уряд Польщі не можуть відкрито заявити про те, що Росія і особисто Путін здійснили жахливий теракт. Депутат Сейму Артур Гурський заявив про те, що це теракт, відразу після катастрофи. Його змусили принести публічні вибачення. Але зараз, після двох з половиною років, коли всі факти підтверджують його правоту, хоч хто-небудь вибачився перед ним? Чому громадяни вільної Польщі дозволяють відверто знущатися над собою країні-злочинцю? Це абсолютно невідповідний випадок, щоб демонструвати толерантність. Є речі, які не можна прощати, на які не можна закривати очі. Замовчування цього питання приведе тільки до того, що злочинне утворення, під назвою Росія, з очманілим від безкарності чекістом на чолі здійснить новий теракт. Тільки проти кого на цей раз? ...
І не варто думати, що корінь зла криється виключно в особистості Путіна. Аж ніяк ні! Росіяни були і залишаються по суті своїй рабами. Вони не хочуть свободи для себе, вони хочуть, щоб оточуючим було гірше, от і все. Тим, хто сумнівається, рекомендую почитати в російській блогосфері коментарі до нечисленних статей про теракт 10 квітня 2010 року. І не варто думати, що з відходом Путіна щось зміниться в менталітеті російського народу-раба, який досі мріє про "сильну руку".
Я пишу цю статтю 11 листопада, День Незалежності Республіки Польща. Я вважаю, що свято Дня Незалежності має бути найголовнішим святом. Адже незалежність завжди оплачується кров'ю і життями борців за Свободу. Так нехай же їх жертви не будуть марними.
Антон Пєтушков, він же Антоша Ручкін
11 листопада 2012. Згоржелец. Польща

В Польщі в місті Познань поліція поповнила свій арсенал дорожньої охорони двома! Porsche Carrera S. Правда помічені вони були без проблискових маячків, які характерні для всіх поліцейських автомобілів Польщі (ну і світу звичайно). В польському Інтернеті шквал критики на тему податків і кризи. Проте існує припущення, що ці дві автівки - це всього-навсього приготування до великої міжнародної виставки, яка відбудеться в квітні в Познані.

Джерело: Glos Wielkopolski
Про міжнародну виставку можна подивитися на сторінці.

FB, Андрій Іллєнко ©


Пан Качинський заявив, що "Україну не візьмуть до Європи з Бандерою".

Не буду повторювати очевидного - іноземці не можуть диктувати нам, як жити в себе вдома і кого вважати героєм.

Так само не буду нагадувати про те, що зверхня позиція Польщі щодо України завжди призводила до поразки самої Польщі і вигідна завжди була Москві.

Натомість давайте відповімо пану Качинському просто - Польщу ж взяли у Європу з Пілсудським, то в чому ж тоді проблема України з Бандерою?

Коротка історична довідка.


У 1887 році Юзеф Пілсудський заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений до сибірського заслання. Потяг до атентатів на керівників окупаційного режиму зовсім як у молодого Бандери.

Після повернення із заслання Пілсудський був організатором бойової школи у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення (таємної поліції Росії) П. Заварзіна, школа "масово готувала вбивць та грабіжників". Приблизно так само польська влада трактувала дії Бандери по підготовці озброєного підпілля.

Пілсудський керував бойовими групами, які вчиняли терористичні акти проти окупаційної влади та здійснювали експропріації (грабували банки та державні установи в інтересах визвольної революції ). Зовсім як Бандера та його бойові групи на Західній Україні в 1930-ті.

Під час Першої світової війни воював на чолі польської бригади на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Тобто з точки зору Російської імперії та її союзників з Антанти був "колаборантом" і "зрадником", адже Пілсудський був народжений у окупованій Варшаві та був підданим Російської імперії. Бандера так само грав на протиріччях імперіалістичних держав та використовував їх конфлікти заради створення української держави. Так само воював з окупантами і так само був оголошений ними "зрадником".

Будучи на чолі Польщі, Пілсудський спочатку війною знищив Західно-Українську Народну Республіку, а потім за спиною українців домовився з більшовиками про новий поділ України. Бандера на чужі землі ніколи не претендував і чужих держав не ділив. Тим більше ніколи не мав жодних угод з Москвою.

У 1926 Пілсудський вчинив державний переворот в Польщі, після чого був встановлений жорсткий авторитарний режим. Були проведені каральні акції проти українців (так звана "пацифікація") та інших національних груп. Бандеру важко змалювати прихильником ліберальної парламентської демократії, але як бачимо і Пілсудський ним теж аж ніяк не був.

У 1934 році завдяки Пілсудському відбулося підписання угоди з Гітлером, яка була одним з перших дипломатичних успіхів Третього Рейху та давала можливість німцям вільніше почувати себе на інших напрямках своєї політики. На знак особливої поваги Адольф Гітлер особисто був присутнім на похороні Пілсудського у 1935 році. Бандера ніколи угод з Гітлером не підписував, натомість свого часу сидів у нацистському концтаборі.

Так в чому проблема з Бандерою?

Україна і Польща. Роздуми після перегляду фільму «Волинь»
11 жовтня 2016, 20:10



Кшиштоф Становський

(Рубрика «Точка зору»)

Кшиштоф Становський – президент Міжнародної фундації «Солідарність», член Комітету громадянської солідарності з Україною, колишній заступник міністра освіти Польщі (2007-2010) і екс-заступник керівника польського МЗС (2010-2012)

Варшава – Я не кінокритик і не кіноман. Мені не подобаються фільми, що викликають страх кров’ю і жорстокістю. Можливо тому, що я надто багато нещастя зустрів у житті: у слідчих камерах, у таборах для біженців, у селах, де не було чоловіків. Так багато зустрів поранених із Майдану. Так багато знайомих загинуло в Криму, не повернулось із фронту…

На прохання регіональної влади розмовляв учора у містечку Голенюв із першими глядачами фільму Смаржовського «Волинь». У місцевій спільноті є багато українців, переселених під час операції «Вісла», близько 2 тисяч мігрантів із України. Перед входом у зал – виставка, присвячена 25-й річниці Незалежності України.

Кінець фільму. Люди мовчать. Частина виходить. Як розпочати розмову?

Вічний відпочинок даруй їм, Господи… Вибачаємо і просимо вибачення.

На Волині по-звірськи замордовано 40-60 тисяч поляків. Голокост поглинув мало чи не всіх євреїв. На тих теренах під час війни загинули також десятки тисяч українців. Фільм нагадує важливу правду про націоналізм. Кожному. Польський, німецький, український, російський… Націоналізм вбиває душу. У світлі смолоскипів і вигуків веде сусідів на смерть.

Думаючи про трагедію на Волині, слід пам’ятати, що там вбивали і були вбиті громадяни Речі Посполитої. Якщо ми звикли простіше говорити про них – поляки, то необхідно послідовно казати, що поляки вбивали поляків.

Фільм Смаржовського є розповіддю однієї сторони. Він показує події на Волині польськими очима. Навіть моментами виникає враження, що це, буцімто, кіно про повстання Спартака, режисером якого є громадянин Риму. Все було надзвичайно чудово, жили ми у злагоді, а вони, з невідомої причини, збунтувалися і почали мордувати сусідів. Не було так гарно. Фільм опосередковано нагадує про соціальну нерівність. Про поляків, які займали всі посади. Знищення церков у 30-х роках польським військом. Помилково (відповідно до того, що знаю) показано поляків, які вільно володіють українською мовою (аж включно до молитви українською мовою ), численні змішані шлюби. Фільм цілковито ігнорує той факт, що єдиними союзниками Польщі у польсько-радянській війні 1919-1921 років були вояки Петлюри з Української Народної Республіки. Не згадано про генерала Марка Безручка, командира Дивізії Січових стрільців, який очолював оборону Замостя від Червоної Армії. Всі вони були зраджені Польщею мирним договором у Ризі у 1921 році, коли ми визнали Українську радянську республіку, а воїнів, які обороняли Варшаву перед радянською окупацією, замкнули в таборах для інтернованих. Значна частина цих військовослужбовців померла, знищена хворобами. Зраджені і забуті. Замість цього, Смаржовський без жодних джерельних підтверджень показує акцію освячення сокир і ножів у греко-католицькій церкві (відсутній у той час на Волині).

Окрім однієї з останніх сцен – помсти поляків українцям, у фільмі гинуть переважно тільки поляки, євреї, радянська вчителька. Смерть оминає українців. Фільм підтримує стереотип, що поляки бувають добрі, нейтральні і підлі. Але українці – лише злі, дуже злі і ті найстрашніші, які кричать «Слава Україні! Героям Слава!». Про таких українців, про таку Україну розповідає сьогодні російська пропаганда.

Масові вбивства поляків на Волині є злочином страшного часу націоналізму. Зізнавались у цьому багато разів, просячи нас, поляків, про вибачення ієрархи Української греко-католицької церкви, президент України. У моєму рідному Любліні вибачення просила Надія Савченко, українська героїня, яку не змогли зламати російські слідчі.

Під час агресії Росії проти України

Немає доброго часу для таких фільмів. Не слід забувати тодішньої трагедії. Фільм про Волинь повинен був з’явитися. Але буває час особливо поганий. Фільм Смаржовського виходить на екрани тоді, коли Україна захищається від російської агресії. Це війна за Незалежність. Також і нашу. Окупованим є Крим. Упродовж останніх двох років на фронті загинули близько 20 тисяч українських військовослужбовців, лікарів, журналістів. Саме такою є кількість населення Голенюва. Півтора мільйони людей (разом Познань, Щецін, Ґданськ і Ґдиня) змушені були залишити свої бомбардовані і окуповані будинки на Донбасі і в Криму. Переселенці є у кожному українському містечку. До українських домівок повертаються домовини, покалічені герої. Показ цього фільму сьогодні можна порівняти до підтримки ідеї про безчинства польської шляхти, зради Тарговиці під час Варшавського повстання. Тішиться лише Москва. Ох, якби знову ж так посварились.



Реклама фільму Войцеха Смажовського «Волинь» у Варшаві

Фільм є на екранах. Кінозали заповнюються молоддю. Водночас поруч нас живуть українці. Вчителі англійської, програмісти, прибиральниці, робітники. Дехто вибереться подивитись «Волинь». Більшість із них бачить рекламу на плакатах чи телебаченні. У мовчанні слухає поляків, які коментують фільм в автобусі, на роботі, вдома. Більшість не чула раніше про волинський злочин. Їхні батьки жили у Радянському Союзі, який, з одного боку, підживлював ненависть до польських панів, а з іншого, випробував Україну штучним голодом, в якому загинуло багато мільйонів жителів. Виходячи багато разів на вулиці міст, під час Революції на граніті, Помаранчевої революції, врешті Революції гідності, українці вірили, що їхня омріяна країна теж піде європейським шляхом. Можливо, не тепер, але колись доєднається до європейських спільнот. Усупереч традиції, переказаної дідами і бабусями, повірили, що найкращими сусідами, які пізнаються у біді, є поляки.

Пам’ятаємо про жертв вбивств на Волині. Вибачаємо і просимо вибачення. Знаємо, що наші предки не були святі. Здійснювали різні негідності, про які хтось в ім’я правди створить фільм. Зробімо все можливе, щоб пам’ять про минулі злочини не посіяла ненависть сьогодні. Ненависть, яка вбиває душі, а іноді й сусідів. А починається все від показаних Смаржовським написів на будинках, і нав’язування сьогодні в Польщі мови ненависті, руйнування надгробків, нападів на людей, які моляться на могилах своїх предків.

Наближається 100-річчя Варшавської битви. Битви, в якій поляки та українці солідарно встали на захист Речі Посполитої, України, Європи. Зробімо все, щоб пам’ятати водночас і добрі моменти спільної польсько-української історії. Подбаймо про цвинтарі. Помолимось спільно на могилах спільних героїв. Розповімо про них нашим онукам. У Польщі та в Україні.

Кшиштоф Становський – президент Міжнародної фундації «Солідарність», член Комітету громадянської солідарності з Україною, колишній заступник міністра освіти Польщі (2007-2010) і екс-заступник керівника польського МЗС (2010-2012)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди
http://www.radiosvoboda.org/a/28046278.html

БГ: Вдяний автору за його правдиву позицію, щиру і чесну. Найперше запитання виникає по цій темі: яка мета? Рішень Сейму про геноцид? Цей фільм? Моя думка однозначна: почнеться зворотня реакція з боку українців і їх негативи в бік поляків з полонізацією, пацифікаціями, концтабором Береза-картузька, операція "Буря" АКа тощо. Навіщо це? Безглуздо, якщо не більше: divide et impera. Авторо правильно привертає увагу на потрібне перенесення акцентів де українці і поляки бились разом проти агресора, зокрема варто згадати і про тисячі українців у Війску Польському під час трагічного вересня 1939 р., коли колаборантами-союзниками в Гітлера була сталінська СРСР, що власне і до подій на Волині в 1943-му доклала чимало зусиль провокаціями червоної партизанки - про це потрібно розповідати. Я так вважаю.

          Талісмани Евро 2012: 2 близнюки-надгерої Славек і Славко

          Розташування місць 1-ої, 2-ої, 3-ої цінової категорії на Евро 2012

    Я вирішив написати про цю подію, бо в Україні за 20 років непідлеглості відбулася лише одна масштабна подія — це 50-иј ювілејниј пісенниј конкурс Евробачення (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пісенний_конкурс_Євробачення_2005) в Києві 2005 року.
    Власне, в Україні відбувалося не надто багато подіј світового або европејського значення. Најзначніші події були по або завдяки Помаранчевіј революції. Зокрема, внаслідок перемоги з 280 очками Русляни Лижичко 12-15 травня 2004 року з піснею «Wild Dances» («Дикі Танці») в Стамбулі, Туреччина на Евробаченні 2004 (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пісенний_конкурс_Євробачення_2004), наступного року відбувся 50-иј ювілејниј пісенниј конкурс Евробачення (http://uk.wikipedia.org/wiki/Пісенний_конкурс_Євробачення_2005) в Києві на арені Палацу спорту 19-21 травня 2005 року.
    А тепер, тобто за 7 років, має статися друга велика подія — 14-иј чемпіјонат Европи з копаної опуки (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_Європи_з_футболу_2012) 2012 року, щоправда не лише в Україні, але ј у Республіці Польща. Між іншим, скільки років футболу? Думаєте, 100 чи 50? Знајдена давньогрецька ваза із зображенням футболіста, що б'є по м'ячу. Праворуч від нього стоїть тренер і дає вказівку, як треба направляти удар. Вазі 2 000 років. А українськиј футбол бере початок од 14 липня 1894 року. Того дня вперше було зіграно матч за участю клюбів Львова та Кракова з результатом 1:0.
    Взагалі, вибір країни-господаря чемпіјонату Европи з футболу 2012 тривав од 2005 до 2007 року. На початку було відібрано 5 чолобитних заявок на проведення, представлені 7-ма країнами: Хорватія/Угорщина (спільна заявка), Греція, Італія, Польща/Україна (спільна заявка) та Туреччина. 8 листопада 2005 року комітет УЕФА зменшив кількість заявок до 3-х шляхом голосування: Італія (11 голосів), Хорватія/Угорщина (9 голосів), Польща/Україна (7 голосів). 31 травня 2006 року завершено 2-гу фазу відбору шляхом подання більш детальної інформації країнами-учасницями. І нарешті, 18 квітня 2007 року Україна спільно з Польщею у Кардиффі, Уельс перемогла тих потужних претендентів-фіналістів Італію (4 голоси), Хорватію/Угорщину (0 голосів), набравши 8 голосів з 12-ти можливих та виборола право проведення европејського чемпіјонату від 8 червня до 1 липня 2012 року. Дотепер українська збірна ще жодного разу не грала в фінальніј частині цього чемпіјонату, хоча має деякиј досвід, бо одного разу виступала в фінальніј частині на 18-му чемпіјонаті світу з футболу (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_світу_з_футболу_2006) у Німеччині, що відбувався від 9 червня до 9 липня 2006 року.
    Трохи історії. Позаяк Польща ј Україна отримали путівки до фінальної стадії як господарі чемпіјонату, решта 14 збірних були визначені на основі матчів відбіркового турніру (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_Європи_з_футболу_2012_(кваліфікаційний_раунд), що проходив між командами націјональних збірних 51-ї країни від 11 серпня 2010 року до 15 листопада 2011 року. Жеребкування відбіркового турніру було в Палаці Культури ј науки в Варшаві 7 лютого 2010 року. Для жеребкування 51 збірну було розподілено на 6 кошиків. В результаті утворили 9 кваліфікаціјних груп від «A» до «I». Фортуна потрапити на ЧС посміхнулася 16-ом командам: Еспанія, Німеччина, Нідерланди, Англія, Португалія, Італія, Хорватія, Данія, Росія, Греція, Франція, Швеція, Ірландія, Чехія, Україна, Польща.
    Після завершення відбіркового турніру до фінальної частини 16 листопада 2011 року УЕФА оголосив «посів» (http://ua.uefa.com/uefaeuro/news/newsid=1716659.html) перед жеребкуванням команд, які вијшли до фінальної стадії чемпіјонату Европи з футболу 2012 року. До першого, з 4-х, кошику посіву жеребкування фінальної стадіії Евро 2012 разом з господарями потрапили Еспанія ј Нідерланди. А, власне, саме жеребкування фінальної частини чемпіјонату Европи з футболу 2012 (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чемпіонат_Європи_з_футболу_2012_(жеребкування)) відбулося у київському Націјональному палаці «Україна» 2 грудня 2011 року. Українська збірна потрапила до останньої четвертої групи «D» разом з Англією, Францією, Швецією. Це надзвичајно класні, потужні команди. Цю групу ще називають групою смерті, але не впадајте в розпач, це не те, що «матч смерті» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Матч_смерті) київської команди «Старт» проти німецької команди «Флакельф», що відбувся в Києві 9 серпня 1942 року.
    Спочатку в Україні було 6 міст-кандидатів на проведення Евро 2012: Київ, Коцюбіїв (нині Одеса), Львів, Половиця (нині Дніпропетрівськ), Юзівка (нині Донецьк), Харків. Головні претенденти — це Київ, Львів, Половиця і Юзівка. В Половиці збудовано першим новиј стадіјон у 31 003 місць. Проте він виявився меньшим за норму у 35 000 місць для проведення матчів такого рівня. Через те проведення передано Харкову, хоча Коцюбіїв сподівався, що саме јому пощасте. Наразі остаточно вирішено, що пријматимуть чемпіјонат 4 міста: Київ, Львів, Юзівка, Харків.
    Стадіјони 6 міст кандидатів. Київ: НСК «Олімпіјськиј» (http://uk.wikipedia.org/wiki/НСК_«Олімпійський») у 70 050 місць, Коцюбіїв: стадіјон «Чорноморець» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Чорноморець_(стадіон)) у 34 164 місць, Львів: «Арена Львів» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Арена_Львів) у 34 915 місць, Половиця: «Дніпро-Арена» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Дніпро-Арена) у 31 003 місць, Юзівка: «Донбас-Арена» (http://uk.wikipedia.org/wiki/Донбас_Арена) у 51 504 місць, Харків: ОСК «Металіст» (http://uk.wikipedia.org/wiki/ОСК_«Металіст») у 38 633 місць.
    Календар матчів фінальної частини чемпіјонату Евро 2012 (http://stadion.lviv.ua/ua/UEFA_Euro_2012_schedule). Першу гру, тобто відкриття, заплановано провести на стадіјоні «Націјональниј» у Варшаві 8 червня 2012 року. Останню гру, тобто закриття, проведуть на НСК «Олімпіјськиј» у Києві 1 липня 2012 року.
    Чи є шанси української збірної виграти цеј чемпіјонат? Вважаю: є! Але за двох умов, якщо суперники виставлять другиј склад команд (дубль) і якщо фортуна посміхнеться українцям. Це, звичајно, жарт! Україна має всі шанси вијти з групи у чвертьфінал, позаяк по-перше: вона завжди добре гра на власному полі, а по-друге: вона краще ся почува з командами атакуючої дії, бо тоді суперники розкриваються, і українці діють на швидких контратаках.
    Квитки на футбольні матчі можна придбати вже зараз на Порталі з продажу квитків УЕФА Евро 2012™ (https://ticketing.uefa.com/euro2012-ua/default.aspx) у гендлярів. А також можна замовити квитки (https://ticketing.uefa.com/euro2012-pna/default.aspx?dt=634601476709805563&groupref=49&grouppassword=&digest=a16dd3a204483b5a37c51d0861dc337550455269) безпосередньо на сајті UEFA.com на любі матчі української збірної од 12 грудня 2011 року до 2 березня 2012 року. Поспішајте! Подати заявку можуть лише ті, що постіјно мешкають у Вкраїні або мають українське громадянство.
    До речі, најдешевші «Індивідуальні Квитки На Матчі» («Individual Match Tickets») 3-ої категорії на групові матчі коштують 300 грн. (€ 30), а најдорощі 1-ої категорії на фінал — 6 000 (€ 600). Також є у продажу комплекти квитків «Разом З Командою» («Follow My Team») од 700 грн. (€ 70) до 7 700 грн. (€ 770) і «Міј Стадіјон» («Venue Series») од 2 100 грн. (€ 210) до 4 100 грн. (€ 410).

    «Індивідуальні Квитки На Матчі» («Individual Match Tickets»).
    Квитки 1-ої категорії (центральна трибуна та трибуна навпроти):
Матч-відкриття — 2 500 грн. (€ 250), групові матчі — 1 200 грн. (€ 120), чвертьфінальні матчі — 1 500 грн. (€ 150), півфінальні матчі — 2 700 грн. (€ 270), Фінал — 6 000 грн. (€ 600).
    Квитки 2-ої категорії (бокові трибуни та верхні яруси трибун за брамами):
Матч-відкриття — 1 400 грн. (€ 140), групові матчі — 700 грн. (€ 70), чвертьфінальні матчі — 800 грн. (€ 80), півфінальні матчі — 1 500 грн. (€ 150), Фінал — 3 300 грн. (€ 330).
    Квитки 3-ої категорії (нижні яруси трибун за брамами):
Матч-відкриття — 450 грн. (€ 45), групові матчі — 300 грн. (€ 30), чвертьфінальні матчі — 400 грн. (€ 40), півфінальні матчі — 450 грн. (€ 45), Фінал — 500 грн. (€ 50).

    Комплект квитків «Разом З Командою» («Follow My Team»).
    «Follow My Team» — особливиј вид квитка, придбавши якиј прихильники можуть відвідувати матчі за участю своєї улюбленої команди. Квитки комплекту «FMT» пропонуються лише у другіј ціновіј категорії. Замовляючи комплект квитків «Follow My Team», можете обрати лише націјональну збірну команду країни, в якіј мешкаєте, або країни, громадянином якої ви є. До продажу пропонується два різних типи комплекту квитків «Follow My Team»:
    «Follow My Team Group» (комплект квитків «Разом З Командою» на групові матчі) (3 матчі) (всі групові матчі обраної команди).
    «Follow My Team Tournament» (комплект квитків «Разом З Командою» на всі матчі турніру) (від 3 до 6 матчів, в залежності від того, наскільки успішною є участь обраної вами команди в турнірі).
    Придбавши комплект квитків «Follow My Team Tournament», прихильники можуть відвідувати всі матчі за участю обраної команди до самого фіналу. Комплект квитків «FMT Tournament» стає недіјсним, коли команда вибуває з турніру. Після цього власник комплекту отримує відшкодування, оскільки він має сплачувати лише за ті матчі, до яких потрапила обрана ним команда.
    Комплект квитків «Разом З Командою» на групові матчі «Follow My Team Group»:
Усі команди* — 2 100 грн. (€ 210), надбавка за матч-відкриття** — 700 грн. (€ 70).
    Комплект квитків «Разом З Командою»  на всі матчі турніру «Follow My Team Tournament»:
Усі команди* — 7 700 грн. (€ 770), надбавка за матч-відкриття** — 700 грн. (€ 70).
* До повної вартості квитка буде добавлено плату за послуги у розмірі 10%.
** Якщо обрана команда бере участь у матчі-відкритті, до вартості «Follow My Team» буде додано надбавку за матч-відкриття.

    Комплект квитків «Міј Стадіјон» («Venue Series»).
«Venue Series» — особливиј вид квитка, придбавши якиј, прихильники можуть відвідати всі матчі, що відбуваються на конкретному стадіјоні. Купивши такиј комплект квитків, мешканці пријмаючого міста мають чудову нагоду відвідати всі матчі, що проходять у їхньому рідному місті.
    «Venue Series Group» (комплект квитків «Міј Стадіјон» на групові матчі) (3 матчі) (всі групові матчі на обраному стадіјоні).
    «Venue Series Knockout» (комплект квитків «Міј Стадіјон» на матчі плеј-офф)* (2 матчі) (всі матчі стадії плеј-офф на обраному стадіјоні).
* Цеј комплект квитків наявниј лише для стадіјонів у Варшаві, Києві та Юзівці, на кожному з яких проходитиме по 2 матчі стадії плеј-офф. Якщо бажаєте відвідати матчі плеј-офф, що проходять на інших стадіјонах, будь ласка, замовляјте «Individual Match Tickets».
    Комплект квитків «Міј Стадіјон» на групові матчі «Venue Series Group»:
Варшава — 2 800 грн. (€ 280), Вроцлав, Ґданськ, Познань, Київ, Львів, Харків, Юзівка — 2 100 грн. (€ 210).
    Комплект квитків «Міј Стадіјон» на матчі плеј-офф «Venue Series Knockout»:
Варшава, Юзівка — 2 300 грн. (€ 230), Київ — 4 100 грн. (€ 410).
    Ви також можете випробувати удачу і спробувати виграти квитки на Евро 2012 абсолютно безкоштовно. УЕФА своїм офіціјним партнерам надає величезну кількість квитків, які ті розігрують у різних конкурсах. Для цього панству необхідно час від часу заходити на веб-вузли цих компаніј і стежити за розіграшами. Серед спонсорів УЕФА: Adidas, Canon, Carlsberg, Castrol, Coca-Cola, Continental, Hyundai, KIA, McDonalds, Sharp, Епіцентр, Укртелеком.
    Але хочу застережити: придбавши квитки на матч з англіјською збірною, та узрівши там п. Януковича, не показујте јому з трибуни середнього пальця. Справа в тім, що англіјські прихильники вважатимуть, що показують знак саме їм, і можуть неправильно зрозуміти панства, позаяк в середньовіччя під час віјни англіјські воїни відрізали полоненим французьким лучникам середніј палець, щоб ті більше не могли натягувати тятиви лука. Саме звідси пішов відомиј жест — показування середнього пальця, — якиј час від часу показували вільні французи англіјським віјськам, демонструючи свою силу, мовляв вони ще можуть боротися.
    Удачі українськіј збірніј з копаної опуки на Евро 2012!

Приєднатися до події

    Чи збирається панство відвідати матчі Евро 2012?

За відсутності реформ через декілька років переважна більшість працездатного населення України працюватиме в Польщі. І ось чому.

Податкова повістка: погляд на майбутнє

Напередодні тридцятого Дня Незалежності України у звичний стиль життя мимоволі вплітаються узагальнюючі ретроспективні нотки. У далекому 1991 році ми прокинулися в незалежній державі, економічний потенціал якої був паритетним із Португалією, Ізраїлем і Польщею. Через три десятиліття зазначені країни пішли далеко вперед (розмір їхніх економік перевищує нашу в 1,5 - 4 рази), а "затоптаним" рефреном в українських політиків і економістів стало: Україна наздожене Польщу через скількись років (за бажанням підставляємо цифри 40, 50 або навіть 75).

Порівняння з нашим найближчим сусідом є ще більш контрастним на тлі таких цифр:

• Польща в 2019-2020 роках - найбільш швидкозростаюча економіка серед 36 країн-членів ОЕСР;
• Україна шостий рік поспіль найбільш економічно невільна країна Європи, а минулий рік продемонстрував антирекорд залучення прямих іноземних інвестицій в країну (за даними НБУ мінус 0,87 млн дол., до цього найгіршим був 2015 рік - мінус 0,37 млн);
• у 2020 році економіка Польщі впала лише на 2,7% ВВП, тоді як в Україні мінус 4% ВВП (і це при вливанні до 1,5% ВВП у "Велике будівництво" президента Зеленського).

На прозаїчне питання "чому так вийшло?" простої відповіді не існує. Однак часткове розуміння процесів, що відбуваються, дає банальне порівняння податкових повісток двох країн за останні п'ять років (див. таблицю).

Навіть поверховий огляд говорить про те, що українська і польська податкові політики демонструють протилежні тренди: з одного боку – системні зміни, спрямовані на поступове зниження податкового і регуляторного навантаження на бізнес, з іншого – держава послідовно проповідує на догоду макрофінансовій стабільності і під тиском зовнішніх кредиторів проводить недружню швидко змінювану політику надзвичайно агресивного збору податків на тлі точкових позитивних змін, які мало на що впливають. Така конфігурація закріплює на найближчі роки для України еру високих податків, викликану експансією зростання збору податків для фінансування високих і незрідка неефективних витрат бюджету. Країна буде продовжувати йти назад як з точки зору нашої конкурентоспроможності в питаннях оподаткування, так і ступеня державного контролю і втручання в економіку.

Висновок напрошується нехитрий і однозначний - економічне зростання, а в ширшому сенсі й економічна свобода, не були і не є пріоритетом для української влади. Держава виявилася голою з точки зору перспектив розвитку. Ще кілька років і вже не мільйон-півтора українців працюватимуть у польській економіці, а переважна більшість працездатного населення. Тому що зрозуміліше, зручніше, вигідніше і безпечніше.

Втім, ще не пізно одуматися. Україна поки має можливість провести роботу над помилками і відмовитися від тупикового шляху антиррозвитку, почавши проведення радикальних реформ, однією з яких стане і податкова реформа, заснована на домінанті економічної свободи. Характеристиками податкової системи стануть:

• проста податкова система, яка забирає мінімум часу платника податків. Потрібно завершити процес, розпочатий в 2010 році, коли діяло 42 податки та збори, і скоротити кількість податків до мінімальних 7-8;
• справедлива податкова система - реалізація принципу доброї збираності при помірних ставках податків унаслідок скасування більшості наявних податкових пільг, преференцій і знижених ставок, досягнення нейтрального податкового ландшафту без спотворень конкуренції та дискримінації;
• стабільна податкова система - дворічний мораторій (з 2022 року) на зміну податкового законодавства підвищить стабільність і передбачуваність для інвесторів і платників податків податкової системи.

В'ячеслав Черкашин