Рай в моїй  оселі

                                               Іронічно-реалістичний вірш,  з прихованими між рядками  надією

та вірою в майбутнє

 

Окрайчик сонця відламаю,

Гвіздком до стелі –світло в хаті!

Зірки - у лантух, ось і маю

Підлогу  в зорях. Волохаті

     М’які хмарки – перинки в ліжко,

     Квіткові пахощі – до скрині

     (Лише до свят виймати.) Діжку,

 Ще й не одну, повітрям синім

Наповню щільно – до комори;

Вдихатиму повітря чисте.                 

Відкраю кусень щедрий – море

В оселі хлюпатиме…

                Місто,

     Багатолике й метушливе

     Гуде, вирує, підганяє;

     Наш одяг - клопоти важливі…

     Храм неба двері відчиняє…

 

 

25.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

 

     

 

 

За минулий тиждень:

- Зробив афішу з анонсом на наступні три тиждні та рекламні буклети і флаєри для свого проекту "Клуб Бізнес-Кіно"

- Знайшов та почав розробляти ще три місця для майбутніх філіалів мого Клуба

- Підтримав свого партнера словом та справою. Передивились нашу спільну стратегію подальшої співпраці. Він передивився окремо для себе, а я - окремо для себе. Результатами, нажаль, не поділились один з одним. Маємо виправитись. Правда, як не намагався, всеж не вберіг його від того стресу, через який він захворів та втратив можливість активно працювати... Хех, Дмитрик, тримайся, я в тебе вірю, ти обов'язково швиденько одужаєш... Точніше, у тебе є час похворіти лише до понеділка, а далі я будь-яким чином витягну тебе з ліжка!

- Телефонував подругам... у них нема на мене часу... Що-ж, я маю куди витрачати свій час, окрім як на очикування невідомо чого та навіщо (-:

- Налагоджую тісні стосунки приятелями, які зараз зайнялись активним розвитком їх новопридбаного проекту - піцерії... Якщо я вірно їх оцінюю, то найближчим часом вони будуть розширюватись до мережі піцерій. І у мене є можливість мати якусь частку прибутку на правах спів-засновника...

- Двічи вдалось побачитись із мамою!!! Велике досягнення... справді! Моя мама, як завжди - неперевершена та найкраща в світі! Я дуже її люблю!

- Домовився за поїздки в лютому до Київа, Мінська, Коломиї та Кривого Рогу. В кожному з цих міст маю цікаві плани із користю на майбутнє.

- Спав не більше 5 годин кожної ночі. Піздно лягаю, рано прокидаюсь... Хех... після звільнення з роботи моє безтурботне життя зкінчилось! Слава Богу!

- Багато спілкував з братом про життя... Зараз чомусь здається, що я просто змарнував свій час на пусті балачки із ним, бо ніяких змін з його боку не бачу. Взяв собі на замітку, що більше не стану ні про що серйозне із ним спілкуватись, коли він випивший, або під травкою... навіть, якщо він мені казатиме, що вже протверезів, і все сприймає серйозно... Наркоманам вірити - себе дурити.

- Прочитав більше 3000 сторінок тексту. Переважно - статті з інтернета. Навчився читати швидше. Декілька разів поривався шукати матеріали для тренування швидкочитання.... але щось так і не зробив цього.

- Взагалі, весь цей тиждень я більше слухав та розмірковував, ніж виражав свої думки. Освідомлено замкнувся в собі і працював на прийом. До речі, дуже й дуже ефективно! Мабуть, раз на місяць потрібно приділяти хоч один тиждень на "чистий прийом"

- Кожного дня зі мною траплялось безліч цікавих подій (деякі з них можна навіть назвати пригодами). Але писати про них тут і зараз я не стану. Кому цікаво - ті знають, як запитати (-:

---

відтепер і на майбутнє я робитиму підпис до кожного запису в своєму блозі , який має виглядати приблизно так:

---

 

---

Залишається привітати всіх вас з початком другого місяця року, і мабуть на цьому завершу запис.

Бажаю вам всього найкращого, любі друзі, приятелі та шановні читачи!

Бережіть себе. До скорих зустрічів!

Найновіший анекдот. І найдорожчий.

 Учора відсвяткував своє вісімнадцятиліття. Як завжди: алкоголь, сигарети. Друзі, можна сказати, змусили спробувати курнути траву . Спасибі друзям . Гидота неймовірна . Упевнений, що більше в житті не вживатиму наркотиків.

Збрехав. Нудна компанія, робити було нічого . Викурили по косяку . Посміялися.

У курінні трави не бачу нічого поганого. Залежності не викликає. Якийсь час відчуваєш легкість , свободу, радість , любов до всіх і всього , що тебе оточує, забуваєш про всі проблеми. По-моєму, це найкращий спосіб розслабитися.

Деякі з моїх друзів говорять, що я став на слизьку доріжку. Дурниця. Сила волі є. Звикання немає. У будь-який момент зможу кинути. Наркоманом бути не хочу і не буду. Наркомани — не люди, а живі трупи. До наркоманів усім байдуже, крім таких, як вони. Не хочу стати одним із них. Трава — незначний момент у моєму житті. Незабаром набридне.

Хто б міг подумати, що так багато людей у моєму дворі курять травку регулярно . З'явилися нові друзі , багато старих друзів від мене відвернулися . Дивні люди. Яка різниця, курю я чи ні? Ідеальних людей не буває. Це були несправжні друзі, вони просто шукали привід розірвати відносини зі мною — і знайшли.

Чесно кажучи, не розумію, що я робив раніше. Життя було нудним і одноманітним. Трава відкриває в мені й у навколишньому світі речі, яких я раніше не помічав . Я насолоджуюся життям, мене багато чого цікавить. Але не хочу, щоб про це довідалася мама. Вона мене не зрозуміє, їй буде боляче. Як це — дізнатися, що твоє дитя, на яке покладали такі надії, — наркоман, їй же не станеш пояснювати різницю між наркоманом і растоманом, ким я помалу стаю. Мене це не лякає. Розумні люди говорять, що трава шкодить здоров'ю менше від сигарет .

Купую велику кількість у надійних людей   . Продаю ще надійнішим. Із цього маю свій відсоток . Подумати тільки: це — мій перший бізнес .

Забив косяк перед парами . Ніколи не думав, що вища математика — це так смішно .

Був на вечірці. Познайомився з хлопцями, що запропонували мені «екстазі». Я довго «ламався», але потім погодився на символічну дозу. Супер, я увійшов у ритм музики і танцював до ранку .

Весь наступний день — депресія. Більше нічого .

Колеса — це супер. Проковтнув одну таблетку — і тобі добре  . Сині сонячні промені освітлюють різнобарвну галявину, на якій я лежу. Мені добре, легко... Знаю, що завтра буде погано, все буде боліти. Але це — ніщо порівняно з кількома годинами блаженства.

Одного разу на черговій трансовій вечірці під «екстазі» я полетів у космос . Бачив зірки, міг до них доторкнутися. Було цікаво подивитися, що там на них. Раптом я згадав про маму, яку люблю, без якої не можу жити — повернувся на Землю, уже таку далеку... Прийшов до тями у лікарні . Лікарі сказали, що в мене — сильний «передоз». Мене дивом відкачали. Мама, звичайно, про все дізналася. У той день я серйозно замислився над своїм життям. До чого я дійшов ! Більше — ніяких наркотиків .

Ходили до психолога. Він сказав, що я зможу подолати це самостійно, без допомоги лікарів.

Уже тиждень я без наркотиків. Важко... Мене тягне до... Сам не знаю до чого. А, ну звичайно, ось що таке — залежність.

Вийшов погуляти . Від пива стало тільки гірше.

Ходив на медичне обстеження. У крові знайшли СНІД. Коли це я встиг? Хоча, звичайно, я ж не пам'ятаю , що було на вечірках... Хворобу не міг приховувати під своєї дівчини . Вона була єдиною людиною, яка мене завжди підтримувала й любила, незважаючи ні на що . Пішла. Сказала, що це була остання крапля. Я зайшов надто далеко. Звичайно, її можна зрозуміти, ніхто б не витримав. Навіщо, для кого жити ? От чорт, що це зі мною? Звичайно ж, для мами. Піду-но я вип'ю пива .

Запій . Довгий запій . Глибокий запій.  Мене знайшли наркомани. Так, так, саме ті особистості, що розкладаються. Укололи мені дозу. Мені було все одно. Я навіть не пам'ятаю, що зі мною було .

Мати занепала духом. Вона ходила похмура. Схудла. Не хотіла зі мною розмовляти. Вона знала все і знала, що допомогти вже не може. Можливо, їй варто було б прив'язати мене до ліжка, поки я спав , і викликати лікаря . Мене б забрали до лікарні, може, вилікували б. Мати не винна, її я не звинувачую. Не маю права.

Опинився вдома, слава Богу. Але мене щось гнітило . Я вийшов надвір. Зустрів тих самих наркоманів і прийняв дозу. Цього разу я пам'ятав усе. Краще б не пам'ятати. Світ став чорним. Над моєю головою літали величезні птахи, сонце було чорне, люди перетворилися на монстрів . Мене охопив страх, точніше, жах, я боявся невідомо чого, мене трусило, я постійно чув якийсь звук , який не можу описати. Так продовжувалося увесь день.

Нарешті протверезіла голова. Я зрозумів, що дійшов до межі. Я вмер уже давно, заодно занапастивши долю своєї матері. Безглуздо жити й завдавати близьким болю. Мамо, пробач мене за все. Я завжди тебе любив. Мені не хотілося, щоб так усе закінчилося. Досить. Набридло. Усе...   (с)

 

 

Я не знаю, чи жила ця людина колись, чи ні, але з упевненістю можу сказати, що зараз її немає серед живих.

 

 

Є у мене один давній знайомий. Колись я називав його своїм другом, але після того, як дізнався, що він переконаний наркоман, перестав ставитись до нього як до друга, але і спілкуватись із ним не перестав, хоч рівень нашого теперішнього спілкування зовсім інший... Час від часу я намагаюсь дізнатись від нього навіщо він це робить, і чи не збирається передумати. Відповіді стандартні - він вживає важкі наркотичні речовини великими дозами тому що:

А) Це найкращий кайф в його житті (принаймні, був таким, доки у нього не почала з'являтись толерантність); Б) Тому що це надає йому можливість хоч іноді відчути себе міцним, енергічним та оригінальним. В) Таким чином він начебто тримає свою вагу на певному рівні - намагається схуднути, це йому не вдається, але і не набирає вагу. ...

Але я не про це хочу повідомити. Наркомани нам хоч і не друзі, але на їх помилках можна добре повчитись, і придбати такий досвід, який при відсутності знань про наркоманську реальність, здобути просто неможливо.

Роки три-чотири тому - ще до того, як він вперше спробував амфетамін, він казав що у нього є велика мрія: відкрити власниу харчевню, в який він сам був би і головним шеф-поваром, і адміністратором. Казав, що йому дуже подобається готувати та експерементувати у творінні нових блюд. Іноді я навіть ласощився тим, що він готував, коли приходив до мене "на горілку"... (ну да, до цього він не вживав наркоту - а просто пиячив. І пиячив так, що я особисто готовий розповідати справжні легенди про його талант професійного пиячки, бо перепиячити його ніхто на моїй пам'яті ще не зміг)

Отже, була у нього мрія. Велика, чиста мрія. І іноді я навіть вірив в те, що колись вона у нього здійсниться... Але замість мрії він зустрів наркоділера, і з того часу його життя змінилось повністю та безповоротно.

Тиждень тому він заходив до мене, щоб позичити трішки грошей. Казав що ми разом можемо дуже дешево та кльово приторчати і що він все влаштує, і щоб я ні за що не хвилювався ... ну і все в такому дусі. Я до таких його тріад вже звик, і відповідав напівавтоматично - "грошей нема", "складати компанію не хочу", "навіщо воно тобі потрібно", "забудь ти про цю гидоту..."

А він мені бац! І таке запитання в лоба:

- Скажи, Колян, а ты до скольки лет вообще дожить хочешь?

Так вже сталось, що якраз на днях я розмислював над цим, тому без паузи відразу відповів, що мене влаштує дожити десь до 150-400 років, в залежності від того, які будуть технології, методи та засоби подовження життя на той час, що мені пощастить прожити...

Він трішки засмутився, а потім сказав свій вариант:

- А я где-то до 40 лет поживу... и все... дольше не хочу.

... я глянув на нього і побачив що каже чисту правду.

... тоді я просто позіхнув та помовчав трішки, а потім сказав йому, що краще йому більше ніколи не підіймати при мені тему вживання наркотиків або інших засобів загублення свого життя, якщо він хоче, щоб я принаймні із ним вітався при зустрічі... бо нам з ним зовсім-зовсім-зовсім не по дорозі...

Баловство баловством, але тепер я боюсь знаходитись поруч із ним ще більше. Одна справа - наркоман... зазвичай наркоман вбиває сам себе... ну, іноді мабуть може на когось накинутись, щоб уникнути болі від ломок (не знаю... я з такими не спілкувався). А цей мій знайомий виявився просто камікадзе без башні, спрямованим на те, щоб не дожити до 40 років... І якщо йому раптом стане сумно йти на той світ самому,.... коротше, мені трішки не по собі стало тоді від таких роздумів, і я схаменувся на тому, що вбираю всі колячі та ріжучі прекмети в шкаф на кухні, щоб на очі не потрапляли.

... Я своє життя досить чітко оцінив тоді.

І стало цікаво, а хто зараз взагалі як розмислює про своє власне життя?

Запитав у декількох знайомих - ніхто не сказав, що збирається прожити більше ніж до 60 років... 

Це що, у всіх таке зараз????? 

Колиска

Автор - Сергій Фоменко (Фома)
Виконує гурт Мандри

Вітер колише колиску
серед зірок золотих,
ніжна та лагідна пісня
квіткою в серці горить.
Вітер колише колиску
в травах лелечих шляхів
і над бентежливим лісом
тая колиска святить втомлену Землю...

Богом посіяне древо
Матір-Земля догляда.
Дикі птахи та олені
куштують від  древа плода.
А зачаровані стежки,
що в'ються серед лободи,
повз вовчі ями та хащі
ведуть до живої води мандруючих й спраглих...

Теплим промінням зігріє
землю ранкова зоря
і  у  колисці пробудить Сонце дитя...

Набрано як почуто, неточності можливі.

На моє тверде переконання, винен у цьому не народ, а влада (вчорашня-сьогоднішня-завтрашня). Вона незмінна. Змінюються тільки посади, а прізвища - ні. У нас сьогодні одна і та ж людина може бути міністром однієї галузі, а завтра - іншої.

При владі залишаються люди з совковим мисленням. Це - вчорашні члени КПСС та їхні діти. Потім діти передадуть владу своїм дітям. І так буде, мабуть, ще довго. Змінивши цю формулу, можна сподіватися на якісь зміни до кращого життя. А зараз в Україні проходять через кожні чотири-п'ять років вибори без вибору.

А як вважаєте Ви: хто винен більше? У своїх коментарях поясніть свою позицію.