Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Коли мені було 8 років, я в перше закохався! Закохався я в сусідку, на рік за мене меншу. Про те нічого доброго з цього не вийшло, я їй не подобався, вона мене ігнорувала. Всі мої спроби добитися її уваги закінчувавлися невдачами, стало навіть ще гірше, вона перестала зі мною спілкуватися! Її звали Юля.
Потім була школа, штарші класи і все таке. В кінці 8-го класу я закохався в дівчину з протилежного класу, це було на останній дискотеці перед літніми канікулами. Ну літом я забув про неї, а от з 1-го вересня 9-го класу, я пішов в наступ! Виявилось  що я можу писати вірші! І поїхало! Квіти, вірші, записки, якісь причини щоб зайти в її клас (хотів навіть перевестись), пісні на дискотеках в її честь! Але нічого не приносило результату. Так тривало аж до випускного. Потім хто куди, всі розїхались. Вона зі своєю золотою медалю поступила аж на другий рік після випуского, в той же рік вона вийшла заміж і народила дівчинку. Її звали Оля.
Далі був інститут. В кінці 2-го курсу, їдучи в маршутці на пари, я помітив дуже незвичайну і красиву дівчину, на моє велике здивування і радість - вона доїхала до самого інституту! Згодом там я з нею і познайомився. Десь на 5-ий день знайомства я розповів їй про свої почуття до неї. Реакція була вже до болі мені знайомою, відповідь "Ні". Після того вона нвіть вітатися перестала! Звичайно, я робив спроби налагодити з нею спілкування, про те все було марно. Тоді я спробував її забути, але не зміг! Так і мучився до кінця навчання в інституті.

Далі буде...

Коли минає кохання, переможців не буває.

Є тільки дезертири й переможені…

 Навіть у найкращому випадку, коли йдеш від того, хто став тобі байдужим, перериваючи  нежиттєздатні стосунки із власної волі, намагаєшся завершити справу швидко й чисто, – однаково залишається почуття, що довелося голими руками добити дрібне напівмертве звірятко…

А коли це мертве звірятко – твоє власне серце, поразка стає очевидною…

Начебто взяли тебе на ручки, приголубили, прискіпливо оглянули — і гидливо відпустили.

Не гарний, не годишся, не сподобався (як варіант – підібрав би, так ніде тримати)…

Потім, коли перший біль ущухає, тебе очікує підйом: якщо ти не зовсім вже цілковитий  невдаха (чи, як то й було до… і стало чи не головною причиною того, що сталося – заміна справжніх відчуттів маренням під акомпанемент «зеленого змія»), імовірний кар'єрний злет, досягнення небачених досі висот духу, або хоча б вдалий на твій погляд повторний шлюб.

Це твоя загублена душа намагається довести собі свою цінність, підвиваючи на зразок не дуже популярної рудої співачки — «всё равно счастливой стану, всё равно счастливой стану, даже если без тебя, бя-бя-бя».

І доводить, і стає.

Спочатку шукає нову зірку замість втраченої, поступово захоплюється, і їй просто починає подобатися життя — взагалі, безвідносно.

Ну, а потім вони знову зустрічаються. Наприклад, він відвідує спільно нажитих дітей (єдине спільне майно, про майбутнє яких обоє не думають через власний егоїзм), дзвонить або пише.

–       Як справи, як успіхи.

–       Ти як і раніше?

–       Молодець.

–       А раніше ти…

–       Ну-ну…

Це називається «світська бесіда», та скільки б років не минуло, варто повісити трубку, як у витаючаюча в небесах душа чомусь негайно падає й робивається об землю на друзки. Тому що раптом виявляється, що всі її (душі) перемоги були зроблені всупереч, щоб самоствердитися. І що нічого вона ними не довела.

Кар'єра, захмарні, на твій погляд, висоти й навіть той новий шлюб, це інше, інше і чомусь не те.

А ти повертаєшся на те, колишнє, де ти безнадійно програв. І ти знову тільки нелюб і причина усіх власних і чужих нещасть.

Споруджений такими важкими зусиллями бастіон виявляється всього лише меморіалом над тим напівзотлілим звірятком, якого день-рік-три-п'ять-десять років тому придушили двома пальцями і без особливого жалю.

О, психолог би сказав, що потрібно обирати іншу точку відліку, вибудувати систему координат навколо себе, а не вписуватись у чужу. Ну або що там говорять психологи в таких випадках.

Але ти знову йдеш!

Йдеш з місця яке колись було твоїм домом, чи вішаєш слухавку, чи…

Ти сідаєш на порозі фальшивої фортеці, ти закриваєш очі. Ти відчуваєш порожнечу!

Твоє серце давно залите бетоном у фундаменті спорудженого тобою ж п’єдесталу тому мертвому звірятку, а його примара бродить по будинку тінню улюбленої свійської тварини, і ти тремтиш від відчаю і безвиході.

Кохання давно немає у твоєму серці, залишилося тільки відчуття поразки і сірий липкий морок у який огорнена твоя понівечена тобою ж душа...

(із майбутньої книги, що носитиме назву «Легенда про кота», й існує наразі у далеких закапелках свідомості автора і можливо колись буде написана)

---

 Я, наприклад, для себе , зрозуміла одне просто добре стає на душі від думок про нього, від присутності поруч об’єкта кохання. Ти і я. Про нас у сьогодення  я вирішила написати щоб бодай хоч якось розібратись в моїх почуттях до тебе, чи ти той самий і я маю мчатись до тебе ,як того хочеться, чи треба спочатку зробити "все серйозне", а потім...той запал мине і можна жити "правильно" далі. Але цю школу ми вже проходили, діла якби багато  я їх не запланувала все одно знайдуться ще й ще, а витримка не спрацює- схибить в одну секунду і я без помилки в сліпу наберу твої 10 цифр і  ти знов примчиш, не зважаючи ні на що. Ми знов зустрінемось проведемо чудовий день( тому що нам добре разом), розстанемось і , пережовуючи наступного дня наші взаємини, я буду найзакоханіша з усіх закоханих. А ще через день в мене обов’язково зіпсується настрій і ти станеш мені байдужий, за те що не проводив до дому ,за те що розповідав якісь дурниці, за те що ти захоплюєшся тим про що я й гадки не маю, за те що ти якось підозріло пожартував щодо своїх вподобань, за живе пиво, від якого мені лишився вонючий перегар, за, за, за…
 діла!!! ми вже три роки так зустрічаємось. Якось, коли ми сиділи на березі річки ти сказав:
-  Женю, може припинимо валяти дурня і знову будемо разом.
- нащо, ми ж можемо обходимось один без одного?
А дійсно, можемо. Дивне кохання. А у піснях співають : «жити без тебе не можу», а ми можемо, то що ми не закоханні?
Ми зустрілись 5 сьогодні 9. Все, я можу жити без тебе я роблю свої звичайні справи та й ти не часто нагадуєш про себе: один дзвінок, і той такий короткий , що поки підійшла припинився. Передумав. Кажуть же , дурак думкою багатіє, а що казати про закоханого дурня. Фантазувати ми добре вміємо!  А щоб продовжити  термін дивного кохання ми його підживлюємо: обов’язково раз на півроку зустрічаємось. А почалася ця зЬОбра у стосунках з обману (принаймні, це він став причиною нашої першої серйозної розлуки). Мені добре відомо,що «Любов вибачає усі гріхи, окрім гріха зробленого проти неї». То був твій гріх і, на сьогодні, не такий страшний. Напроти, згодом, я стала винити й себе у непрозорості почуттів, адже тоді я захопилася новим цікавим життям , в якому не було тебе. А ті що були поріч були кращими за тебе і по відношенню і по поступках. А ти як на зло все більше й більше віддалявся, сьогодні я розумію що причиною того був твій обман ,який занадто затягнувся і прийшов час ,або професійно його продовжувати або розкрити. Все це (і твоє і моє «фу») спричинив розпад стосунків нормальних і ми перейшли на нову стадію - придуркувату якусь стадію. Нам ніщо не заважає бути разом, але ми йдемо цим шляхом. Останнього разу ти сказав , що ми садисти, ти мав рацію, то є так .
Не знаю чи це кохання чи дурість від відсутності занадто бурхливого життя, тобто від нудьги. Але одно я знаю напевно: кожне кохання різне, і неідеальне, як у книжках. мені навіть здається треба творити своє кохання таким, яким ти хочеш, як ти мариш і тоді воно вийде ще кращим за ідеальне, бо буде ТВОЄ, ТВІЙ ВИТВІР, ТВОЄ ЧАДО. Але як знати що саме з тебе в мене вийде найкращий витвір життя?
А може я й не права?
Кохання приходить в ідеалі,
 чи ми,відчувши потяг, маючи натхнення, зробити  мусимо таким його самі?

Кожен із нас має близьких людей, про яких ми турбуємося і намагаємося їм допомогти. У дорогих нам людей є певні труднощі в житті та недоліки норову, які нам часто «муляють очі» й нам боляче бачити, як вони страждають через те, що діють неправильно. І ми всіма силами намагаємося допомогти їм, вказуючи на їхні помилки та недоліки. Майже завжди ми наполягаємо на тому, щоби близька людина почала негайно змінюватись, адже це їй буде «тільки на краще». І майже ніколи нам не вдається нічого змінити та тільки псуються стосунки. А все через те, що ми забуваємо «одну маленьку дрібничку»: коли «майже силоміць» ми намагаємося «виправити» іншу людину, то позбавляємо при цьому її права власного вибору. Навіть якщо людина відчуває правильність вашого твердження, вона при цьому ніколи не погодиться мінятись, бо відчуває себе приниженою через те, що їй не дали змоги обирати власний шлях в житті, навіть якщо він помилковий. Часто таким чином ми просто «душимо» й принижуємо інших, вказуючи їм на те, що вони несамостійні, нерозумні та залежні від постійної сторонньої «допомоги». Ми повинні поважати життєвий вибір інших, яким би він «безглуздим» не був і дати їм можливість самим вчитися на своїх помилках. Людина може стати кращою лише добровільно й вона обов’язково (може із часом) прислухається до порад, якщо побачить, що при цьому їй залишають право вибору й самовизначення. Це надзвичайно важлива річ для кожного із нас.

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша чатина тут, друга тут, третя тут.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.

Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше  нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...

Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!

...неважно как, – измена, предательство, - не смертельно, но обман имел место... Как дальше? – Держать в себе, дабы не разочаровывать, не причинять боли тому, кого обманул?

Или признаться и всё рассказать? – Уберёшь недомолвки, облегчишь свою совесть, но рискуешь сделать больно близкому человеку и потерять его доверие.

Как честнее? Понятно, что честнее было бы – не допустить такой ситуации. Но если она уже произошла – тогда как?

Что же важнее – душевное спокойствие близких, или отсутствие недомолвок?

Дзвонила сьогодні знайомій - треба прийти до неї, покрутити з одним проектом.

Вона пояснює, що краще приходити, коли можна буде з дитиною на вулиці сидіти, бо дитина на вулиці в колясці якось краще спить.

Ось я і думаю: це дитина від спеки так - на вулиці ж якось і вітерець, і затінок.

Чи це батьки її розбалували і вона відчуває: на руках в кімнаті поносити можуть.

А ми ж взагалі часто прикриваємось якимись зовнішніми факторами, коли від людей чогось хочемо, еге ж?

Hey you!
           Гей, ви!

Hey you! out there in the cold
           Гей, ви! Хто десь надворі в холоді
Getting lonely, getting old,
           стає самотнішим і старішим.
Can you feel me
           Чи можете ви дослухатися до мене?
Hey you! standing in the aisles,
           Гей, ви, в проходах і коридорах
With itchy feet and fading smiles,
           із запрілими ногами і в'янучими посмішками,
Can you feel me
           чи зможете зрозуміти мене?

Hey you! don't help them to bury the light
            Гей, ти, не допомагай їм закопувати вогонь,
Don't give in without a fight
            не здавайся без бою!
Hey you! out there on your own
            Гей, ти! Хто десь сам по собі,
Sitting naked by the 'phone
            сидячи голяка біля телефону,
Would you touch me
            чи ти, бува, не згадаєш про мене?
Hey you! with your ear against the wall
            Гей, ти, хто приклав вухо до стіни,
Waiting for someone to call out
            чекаючи на когось, щоб погукати,
Would you touch me
            чи не звернеш свою увагу на мене?
Hey you! would you help me to carry the stone
            Гей, ти, чи не допоможеш мені нести цього каменя?
Open your heart, I'm coming home
            Відкрий своє серце, я шукаю те серце, що відгукнеться...
But it was only fantasy
           Та це була лиш фантазія...
The wall was too high, as you can see
           Стіна була зависокою, як бачиш.
No matter how he tried he could not break free
            Як не намагався, а не вирвався на волю,
And the worms ate into his brain
            і ті "хробаки" в'їлися тобі у голову.

Hey you! out there on the road
            Гей ти, хтось десь там на шляху,
Always doing what you're told
            хто непохитний у дотриманні слова,
Can you help me
            чи не допоможеш ти мені?
Hey you! out there beyond the wall
             Гей, ви! Десь там за стіною,
Breaking bottles in the hall
             хто розбиває пляшки в цьому залі,
Can you help me
             чи не допоможете ви мені?
Hey you! don't tell me there's no hope at all
             Гей, ви! Годі плакатися про суцільну безнадію!
Together we stand, divided we fall
             Разом ми тримаємося, поодинці - падаємо.

                                                           22.11.2017
Слухати