хочу сюди!
 

Натали

39 років, овен, познайомиться з хлопцем у віці 27-40 років

Замітки з міткою «помста»

В полон не брати і не шкодувати нікого

Жодних полонених російських артилеристів більше не буде – ССО
ОЛЕНА РОЩІНА — СЕРЕДА, 2 БЕРЕЗНЯ 2022, 22:08
65352
Командування Сил спеціальних операцій ЗСУ попередило, що після обстрілу житлових кварталів міст російських артилеристів більше не братимуть у полон.

Джерело: командування Сил спеціальних операцій Збройних сил України

Дослівно: "Братство ССО України передає привіт російським артилеристам! Ми вас вітаємо: після того, як ви накрили найжорстокішими обстрілами наші мирні міста, наших рідних, дітей, близьких – ви, черв'яки, стали нашою мішенню номер один. (...)

Відтепер жодних полонених російських артилеристів більше не буде. Жодної пощади, жодне "будь ласка, не вбивайте, я здаюся" вже не пройде. Кожен розрахунок – не має значення: командир, водій, навідник, що заряджає – будуть зарізані, як свині".

Деталі: ССО заявило, що збирає інформацію про тих, хто обстрілює житлові будинки, дитячі садки, школи та лікарні: "Інформація про вас – уже у нас. А якщо по комусь ще немає, то це питання лічених хвилин".

Випадок у Києві.

Ось як буває! Бойова блондинка у рожевому!
Дивитися усім, не пошкодуєте!
ВІДЕО

Якщо хтось не роздивився - це Порше Бокстер. Коштує в Україні від 6 347 510 грн до 7 277 400 грн

Так, я кровожерлива...

    Цю статтю мене спонукала написати невелика перепалка з одним із "місцевих" користувачів, яка зав'язалася в розділі "Кіно" де я залишила невеликий коментар до фільму "Голодні ігри: Переспівниця" провівши аналогію деяких подій у фільмі з теперішньою війною на Сході, ну і додала деякі свої міркування що до того як має здохнути Путін... За це мене охристили "кровожерливою вівцею"... Так-так, зараз хтось скаже, що моє порівняння тупа спекуляція на подіях, уявлення про які я не маю... Читайте далі, і зрозумієте в чому "фішка" моїх слів, не треба робити передчасних висновків. Тож, почну з того, що мій двоюрідний брат зараз на передовій, нещодавно він приїздив на ротацію, хотів зробити сюрприз рідним, але передчасно був помічений у містечкові де сідав в автобус, і жінка яка його побачила відразу ж зателефонувала його матері, в зв'язку з чим мої тітки почали активно різати птицю і разом з бабцею і його дружиною готувати бенкет. Зрозуміло-що радості жінок родини описати не можливо, так само як і болю... Брат мій має досить спокійну, і на перший погляд навіть трохи апатичну вдачу, і коли йому прийшла повістка, ніхто не очікував, що він вирішить воювати, а не сховатися або відкупитися як це зробили деякі мої і їхні односельчани. Тітка моя (його матір) відправляла сина на війну б'ючись в істериці і на колінах благаючи не йти... Але він пішов... А повернувся геть іншою людиною. Такого навіть я не очікувала... Він виходив на вулицю і просто дивився на ще зелену де-інде травичку з такий захватом, ніби дитина... Він здається цілком нормальним, тільки-от відчуття світу в нього змінилося, ніби в людини яка дізналася що в неї смертельна, невиліковна хвороба... За весь час свого перебування в дома жінки безперестанку годували його і просто не могли натішитися, що він живий... Та щойно опинялися самі починали плакати, адже він збирався їхати назад, і навіть не думав про те, щоб якось "відкосити"... Знаєте, мені не віриться, що в мене є такий брат, адже я не можу похвалитися щляхетністю чоловіків нашого роду, а він став справжнісіньким виключенням!.. З тих пір як почалася ця війна, багато моїх знайомих з навколишніх сіл відправилися туди, і є ті хто повернувся з війни завчасно і назавжди... Війна, це страшна, просто унікальна за своєю кривавістю епідемія... З тих пір, як вона почалася я можу на пальцях порахувати ночі коли я спала нормально, все решта - це нічні, криваві марення... Ви колись чули запах вивернулих людських нутрощів?.. Оскільки я з села, то знаю запах нутрощів різної скотини, а ось людські... Роки зо два тому мені довелося відчути цей запах... Я ніколи в житті його не забуду... Але останні пів року я змушена переживати його в своїх снах частіше, ніж хотілося б... У снах, на мінах підриваються мої рідні люди, їх смертельно калічать, розривають... Я вже безліч разів була свідком загибелі своїх батьків і сестер, і кожного разу це ніби вперше... Так вийшло, що колись я пережила втрату рідної людини, і я пам'ятаю це відчуття, коли тіло б'ється в істереці, з горлянки виривається щось схоже на рев, а мозок не може зрозуміти, що відбувається... І ці сни... Це не можливо описати... Та ще страшніше, знати, що по всій Україні тисячі матерів ховають своїх синів, а материнське горе, воно в мільйони разів страшніше... Коли померла моя однокласниця, її матір кілька днів безперестанку кричала, і цей крик божевільного горя примушує кров холонути в жилах... І вони все це відчувають, переживають... І все через тих "північних сусідів"... Я кажу в множені, бо це не провина однієї людини, Путін - то лиш верхівка айзбергу, під ним багатомільйонний народ - Росія... Якби Росія справді не хотіла війни, то на мітинг в Москві вийшла б не якась жалюгідна купка в кілька тисяч, а багатомільйонний потік обурених росіян!.. О, і так - тіште себе надіями, ніби то початок, то був і кінець! Бо на більше ці ниці створіння, серед яких і тисячі наших колишніх співвітчизників, не спроможні... Через них, гинуть наші хлопці, наше майбутнє... Там, на Сході - кров нашої Землі, - найкращі зпоміж нас, наша опора, наші жили, наші світлі голови, - сік нашого народу... Сини, які б могли дати Україні гідне потомство безстрашних воїнів і прекрасних дівчат, гордих і відданих Батьківщині... І зараз, вони там, гинуть через дурний і дикий північний народ, і через наших зрадливих очільників... І знаєте, що я хочу понад все - відплати. Я хочу, щоб той народ вразила чума, щоб вони вмивалися власною кров'ю, щоб тонули в блювотинні п'яного угару, щоб вони горіли живцеми і вдихали полум'я смертельної кари, корчилися і борсалися у власному лайні, як черви... А для наших зрадливих чільних, всіх тих продажних генералів і дешевих лицедіїв-політиків, хочу побажати пережити те, що переживають зараз матері нашої землі - втратити дітей... Побажати їм смерті? Я вас прошу, - це жалюгідна плата, після смерті вони нічого не відчуватимуть, а ось якщо вони поховають власних дітей, оце буде рівноцінний обмін... А головне, щоб вони знали, за що покарані... Хочу почути завтра в новинах, що одного з синів Януковича розстріляли, а післязавтра, почути про автокатастрофу в якій загинув і інший його нащадок, і так почути про втрати в родині кожного, хто промисув страждати наших матерів, сестрер, дружин... Хочу, щоб вони ридали і билися в істериці... Ви скажете, що цими побажаннями я тіпа карму собі зіпсую, та я не хочу щоб ті, хто вмили Україну кров'ю платили більше ніж треба, я прошу в Небес одного - баш-на-баш... Щоб вони відчули те тремтіння, яке охопило всю Україну і всіх небайдужих українців; жах - який переживають ті, хто змушений бачити як снаряди розривають їхніх друзів; щоб вони почули цей запах смерті який стоїть над Східною Україною, і щоб вони збожеволіли від нього... А Путін... Хм-м, для нього й так приготована смерть, пекуча, довга, в муках, і весь цей час він буде лишатися при тямі... А так-звана "вата", - купка дрібних пацюків, хай роблять що хочуть, за те, що через них гинуть люди вони й так отримають по голові рукою господньою, кожен з них... А особливо дістанеться тим, хто за сраних двісті гривень продає місця дислокації наших солдатиків, яких потім б'ють градами... Наші солдатики... Скільки їх вже пішло, молодих і гарних, таких позитивних і віруючих, скільки їх згоріло, скільки пожертвувало собою... Я підписана на сторінку де кожного дня викладають фотографії наших павших воїнів... Знаю, що накручую себе, та деякі з цих фотографій я зберігаю, аби пам'ятати, цих мужніх чоловіків та парубків зі щирими усмішками, тих які боряться за нас... Іноді я плачу за ними (без понтів, я справді плачу), іноді, вони приходять в мої сни одягнені у вовчі шкури, такі збентежені, і розгублені... Як же, це боляче... Як страшно усвідомлювати, що ми живемо в ці страшні часи, а для декого морока те, що в нас доллар подорощав... Побійтеся Небес! Там люди гинуть, а ви переживаєте, що суші мать вашу подорожчало! Особливо бісить, коли їдеш в метро, а там двометрові громили-качки розсідаються на два місця, і вони тіпа мужики, ще й бороди собі відпускають... Які ви в біса мужики?! Мужики Батьківщину захищають! А ви так - побічний продукт попдемагогії... Таким качкам, треба забитися в куток і не показуватися, їм треба визнати, що вони лише накачаний планктон, який не збагатить наш ганофонд світлими думками і гідними членами суспільства... 
  Так, я кровожерлива, і ніколи не попрошу пробачення за це, бо в мене є привід бути такою, бо я чую плач, я відчуваю чужий біль, і мені не байдуже... Я вже пів року не можу нормально спати, я виснажена і нажахана тим, що відбувається в моїй країні, тим, що відбувається довкола... Я виснажена тупим скиглінням дівчат які "через доллар не можуть дозволити собі купити джинси в бутіку", злісним плюванням тугодумів які казали, що Майдан був підплачений, і все то політичні ігрищща... А добровольці на Сході теж гинуть за американські доллари, чи може через якусь проамериканську ідеологію?! Мене виснажує тупа марудність яка так і не вивітрилася з голів деяких людей, вони живуть і ніби не помічають, що зовсім поряд справжня війна, що нас хочуть захопити і зтерти на порох чужинці. Виснажує жах, усвідомлення того, що я живу на Сході як на пороховій діжці, страшно за моїх вже не молодих батьків які живуть за кілька десятків кілометрів від Слов'янська... Аура паніки сповнює все довкола... Я хочу вбити об асфальт тих, хто бажає затіяти ще один майдан... Хочете воювати? Ласкаво просимо на схід, у нас тут є де розігнатися... Чи ви такі тупі, що не розумієте - ще один майдан дасть привід Росії почати повноцінний наступ зі словами "Ось бачите, вони не задоволені новою владою яка засіла в Києві, тож, ми допоможемо їм отримати справедливість!" Ні, ви реально думаєте, що нова влада щось змінить?! Ви що мать вашу, довбо*оби?! У нас війна, якщо ви не помітили!!! Якщо почнеться нова заворушка, наші солдати втратять яких-не-яких координаторів, і багатотисячна армада московитів іх просто на фарш порубить... Це по-перше. А по-друге, Європа зрозуміє, що Україна абсолютно нестабільна, і якщо зараз нам хоча б якусь милостиню підкидають, то після вони на нас плюнуть і тоді всі зрозуміють, як це лишитися віч-на-віч з тупими "північними різниками"... Для тих хто не розуміє, поясню популярно... Ви хочете в Європу?! А чому по-вашому Порошенко називає бійню на Сході "АТО"?  А тому, що якщо він назве її "війною" то Європа втратить можливість фінансувати Україну, за якимсь-там статутом, вони не повинні втручатися у війну між країнами які не належать до "ЄС" чи "НАТО", чи хоча б якось фінансувати одну зі сторін. Ну, а АТО - ніби-то невеличка заворушка, яка не завадить двостороннім відносинам "ЄС" і України, при цьому дозволяяючи готувати державу до вступу в асоціацію... Тому, блін, попустіться!!! Спершу треба вигнати фашистів зі Сходу, і біль-менш економіку відновити, а вже після влаштомуйте хоч десять Майданів... Україні і так не солодко, що один Майдан вб'є її і в моральному, і економічному, і може навіть у фізичному плані, Путін тільки на нього й чекає! Так, це гірко, це страшно... Вбиті на Майдані лишилися невідплаченим... Так, знайдіть тих хто це зробив і порвіть їх! Особливо вражає правий сектор, як кидатися з рейдерським захопленням - завжди готові, а як реально взятися за дію і влаштувати полювання на винуватців кривавої бані на Майдані, так то хай Порох! Якщо ви такі круті - так покажіть це! А то всі погані, одні ви хороші... Так, не сперечаюся. вони зробили чимало для Майдану, та після вони перетворилися на гопників в камуфляжках... 
   Від мільйонів думок хочеться волосся на голові рвати, але чи допоможе це якось... Дибіли як були дибілами, так ними і лишилися, вантаж "200" продовжує розходитися Україною мов довбана отрута, тупа молодь продовжує тусуватися в клубах, на М1 продовжують розігрувати п'ятий айфон, на каналах так і крутять російські серіали, і всім на все начхати... Багаті - багатіють, "вата" - "ватніє", всі чекають на Новий рік аби хоча б на кілька днів в п'яному угарі забути про божевілля в Україні... Життя прекрасне, вашу мать!

В Донеце забросали коктейлем молотова особняки местной "элиты"

Это вам не придуманные для сокрытия региональных разборок "Макеевские террористы". Тут все серьезно. Неизвестные пытались сжечь три жилых дома и административное здание в городе Часов Яр (Донецкая область) в ночь с 22 на 23 августа. По неофициальной информации, обстрелу «коктейлем Молотова» подверглись особняки и офисы, имеющие отношение к представителям местной власти. Так, по словам источника, неизвестные пытались сжечь дома бывшего мэра города Владимира Гирчака, генерального директора Часовярского огнеупорного комбината Константина Третьякова, владельца городской дискотеки «Шарк» Александра Сорокина и генерального директора ООО «Часовоярский ремонтный завод» (производство микроавтобусов на базе российских «ГАЗелей») Алексея Плосухина. Кроме того, была предпринята попытка поджечь административное здание Часовяроского огнеупорного комбината. Факт попытки серийного поджога жилых и административных зданий «ОстроВу» подтвердил начальник Отдела по связям с общественностью Главного управления МВД Украины в Донецкой области Игорь Демин. При этом в милиции отказались предоставлять официальную информацию о владельцах зданий, которые пытались сжечь. «В период с 24 часов до часу ночи неизвестные лица осуществили попытки поджечь три жилых дома и административное здание. Неизвестные лица бросили бутылки с жидкостью, которая возгоралась», - рассказал И. Демин. Начальник отдела сообщил, что ни одно из зданий не пострадало, лишь во дворе одного из них оплавился пластиковый контейнер. По его словам, в настоящее время эксперты устанавливают химический состав зажигательной смеси, находившейся в бутылках. Правоохранителями проводятся оперативно-розыскные мероприятия по установлению лиц, причастных к данным действиям. «Разыскиваются лица, совершившие противоправные действия… Они будут найдены, не сомневайтесь», - пообещал Игорь Демин, отметив, что факты серийных поджогов в практике донецкой милиции встречаются крайне редко. И Игорь совершенно прав. В Донбассе поджигают только журналистов с целью вразумления и воспитания. Братва предпочитает друг друга просто взрывать.

http://donetskie.com/novosti/2011/08/31/nachalos-donetskie-partizany-zabrosali-kokteylem-molotova-osobnyaki-mestnoy-elity

Спочатку сяде Азаров.

Політолог Віктор Небоженко спрогнозував, що в разі приходу до влади лідера партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко на лаві підсудних першим опиниться нинішній прем'єр-міністр України і голова Партії регіонів Микола Азаров.

   Про це експерт заявив у коментарі Gazeta.ua."Спочатку сяде Азаров. Але у Азарова вже є маса заготовлених документів про важке дитинство, жалюгідне минуле і про важке здоров'я", - додав Небоженко.

   На його думку, опозиціонерка Тимошенко зараз вчиться у чинної влади тому, як слід поводитися із своїми опонентами."Я думаю, що Тимошенко багато чому навчиться на ставленні до неї нинішньої влади. У разі приходу на владний Олімп вона вже не дозволить робити з нею те, що противники чинять з нею зараз - принижувати і тримати у в'язниці", - підкреслив політолог.

   Разом з тим, на переконання Небоженка, гасло "Бандити сядуть у тюрми" буде здійснене тільки тоді, коли "помаранчеві" політики повною мірою відчують на собі від "бандитів" тиск, переслідування і репресії.

   "Насправді, це ж суд не над Тимошенко. Це спроба посадити усіх керівників помаранчевої революції на одну лаву підсудних", - пояснив Небоженко.

Нагадаємо, 5 серпня Печерський суд заарештував екс-прем'єра Юлію Тимошенко. Відповідну постанову оголосив суддя Родіон Кірєєв. На його думку, Тимошенко на волі ухиляється від слідства.

Помста! Повна версія.

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...

Коли мені було 8 років, я в перше закохався! Закохався я в сусідку, на рік за мене меншу. Про те нічого доброго з цього не вийшло, я їй не подобався, вона мене ігнорувала. Всі мої спроби добитися її уваги закінчувавлися невдачами, стало навіть ще гірше, вона перестала зі мною спілкуватися! Її звали Юля.
Потім була школа, штарші класи і все таке. В кінці 8-го класу я закохався в дівчину з протилежного класу, це було на останній дискотеці перед літніми канікулами. Ну літом я забув про неї, а от з 1-го вересня 9-го класу, я пішов в наступ! Виявилось що я можу писати вірші! І поїхало! Квіти, вірші, записки, якісь причини щоб зайти в її клас (хотів навіть перевестись), пісні на дискотеках в її честь! Але нічого не приносило результату. Так тривало аж до випускного. Потім хто куди, всі розїхались. Вона зі своєю золотою медалю поступила аж на другий рік після випуского, в той же рік вона вийшла заміж і народила дівчинку. Її звали Оля.
Далі був інститут. В кінці 2-го курсу, їдучи в маршутці на пари, я помітив дуже незвичайну і красиву дівчину, на моє велике здивування і радість - вона доїхала до самого інституту! Згодом там я з нею і познайомився. Десь на 5-ий день знайомства я розповів їй про свої почуття до неї. Реакція була вже до болі мені знайомою, відповідь "Ні". Після того вона нвіть вітатися перестала! Звичайно, я робив спроби налагодити з нею спілкування, про те все було марно. Тоді я спробував її забути, але не зміг! Так і мучився до кінця навчання в інституті.

Після інституту вирішив закинути ті амурські справи, через які я стільки настраждався і почати втілювати свою мрію! Автомобіль! Перше що я зробив - записався в тренажерний зал. Жорсткий режим тренировок і правильна дієта давав свій результат, я ставав сильнішим! Через півтора місяці на тілі вже почав зявлятися "рельєф" з м,язів! З пенсії по інвалідності та з зарплати від роботи, я нашкріб на свій перший автомобіль. Я придбав десятирічного Фольксваген Гольф. Декілька місяців їздив без прав, та згодом нзвазаючи на всі неприємності, перепони, та ДАІ я все ж отримав права! Коли вже почував себе впевнено за кермом, почав брати участь в вуличних гонках та аматорському ралі. Мої гонки знімали на відео і викладували на Ютюб, таким чином мене помітив сам Євген Червоненко і взяв під свою опіку! Я став досить відомим в області. Від дівчат не було відбою! Проблема сексу пропала, про те справжніх почуттів не докого не відчував.
Так сталося що в моє авто потрапила Юля, моє перше кохання. Вона намагалась зі мною фліртувати, "строила глазки" і так далі. Раптом в мене виникла думка "А чи не помститися мені їй за те що вона причинила мені в дитинстві?". Ну і завертілось! Спочатку дозволив їй себе звабити, потім я мав її в себе закохати! Квіти, кіно, романтичні поїздки, швидкість, моє авто та популярність зробили своє діло, день весілля був назначений! Загс, довгий білий лімузин, гості, квіти, хтось щось говорить за обручкі, вона з шикарною зачіскою і просто неземною весільною сукнею яка облягає її шикарне тіло і я, високий брюнет з широкими плечима та в дорогому костюмі. І ось вона, та мить коли питають чи згодні, після її відповіді, коли настала моя черга відповідати...
Я тримаючи її руки дивився в її очі, в яких було видно що вона до нестями в мене закохана, я згадував дитинство. Як вперше її побачив, як намагався добитися її уваги, як з мене глузували друзі після всіх моїх невдач. І ось вона тут, в весільній сукні, згодна зі мною хоч на край світу! Я відпускаю її руки, набираю повні легені повітря і на весь зал, щоб всі почули, кажу "Ні!" Жвавим крокаом виходжу з приміщення, сідаю в своє авто і їду геть!
На другий день Юля потрапила в лікарню, вона порізала собі вени, добре що її вчасно знайшли!

Я їхав. Я просто їхав і обмірковував те що щойно вчинив. Прокручував в голові її реакцію, реакцію оточуючих, реакцію працівниці загсу. Хм.. Напевно це в неї перший такий випадок. Думав наскільки це жорстоко по відношеню до Юлі. Проте, спіймав себе на думці що мені її зовсім не шкода! Більш того, мені це навіть сподобалось! Про спробу самогубства я дізнався аж через два місяці, але ж нічого! Жива!
Відчуття було cхоже на те, коли я виграв свою першу гонку. Я причинив таку ж біль, як причиняли мені! Звичайно, вони це робили не навмисно, про те мене це не хвилювало! Я вирішив взятися за Олю!
На той час вона жила нудним сімейним життям, виховувала восьмирічного хлопчика і варила їсти для свого чоловіка невдахи, який тинявся по шабашках щоб якось прокормити свою сім,ю. Мені заважав її чоловік і я вирішив його послати! Ну кудись подалі! Одного вечора я зайшов в генделик, де він час від часу "зависав", взяв плящину і вже через дві години ми були найкращими друзями! Виявилось що в автомобілях він трохи тямить і я зробив йому пропозицію від якої він ну просто не міг відмовитись! Дякуючи моїм зв,язкам, я його влаштував автомеханіком в "Мentos Ascania Racing", ця команда якраз збиралась на чемпіонат WRC, аж на 9 місяців! Мені цього вистачало з головою! Після його відїзду, я взявся за Олю на повну котушку! За те що я плацевлаштував її благовірного, її ставлення до мене змінилось в позитивний бік. Все йшло як по маслу, я став часто бувати в неї в дома, подружився з її малим, став часто катати його на своїй новій Субару Імпрезі, найняв для нього няню щоб Оля мала більше часу... На мене! Виявилось Олю цікавило культурне життя: картини, виставки, вистави і таке інше. Я цим і вирішив скористатись! Ми були на всіх культурних заходах області, обходили всі музеї і виставки, не пропускали жодної вистави!
Під виглядом термінових справ, мені вдалося затягнути її на тиждень в Київ. Цей тиждень в києві для неї виявмвся казковим! Ми ходили скрізь де тільки було можливо, на всі культурні заходи які відбувалися в той час, найбільше їй сподобалось в театрі опери та балету. Я показав їй те життя про яке вона завжди мріяла.
Я ні як не міг придумати як їй помститися за невзаємне шкільне кохання, проте ідею мені підказала вона! В них були проблеми з житлом, вони вже десять років жили разом з її батьками та старшим братом в одній хаті. Коли повернувся до дому її чоловік з кругленькою сумою на банківському рахунку я підкинув йому ідею купівлі власного житла і сказав що допоможу. Він погодився, бо приймацьке життя ох яке не солодке! Я знайшов їм новозбудований, двопорехвоий, зі всіма зручностями будинок, про те він був в найвідаленішому селі- 45 км від райцентру. Там навіть клубу не було, та й доріг теж! Оля була проти, вона взагалі вмовляла чоловіка ще назбирати грошей і купии квартиру якщо не в луцьку, то хоч в райцентрі. Про те я таки переконав її чоловіка купити той дім!
Оля дуже хотіла міського життя, вона хотіла квартиру, ліфт, кабельне ТВ, покупки в супермаркеті та регулярні відвідування театру і кіно! Натомість вона отримала будинок в забитому селі, майже гектар городів і худобу. Її чолвіка більше не взяли механіком в ралі команду, більш того, я постарався щоб в райцентрі його ніхто не взяв на роботу, та і її теж! Хороші зв,язки це страшна сила! Згодом вони завели коника, чоловік став пити і стали вони звичайною сільською сім`єю. Я ж більше до них не навідувався.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.
Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...



Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!

Помста! Частина четверта. Кінець.

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша чатина тут, друга тут, третя тут.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.

Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше  нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...

Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!

Помста! Частина третя.

 Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут, друга тут

Я їхав. Я просто їхав і обмірковував те що щойно вчинив. Прокручував в голові її реакцію, реакцію оточуючих, реакцію працівниці загсу. Хм.. Напевно це в неї перший такий випадок. Думав наскільки це жорстоко по відношеню до Юлі. Проте, спіймав себе на думці що мені її зовсім не шкода! Більш того, мені це навіть сподобалось! Про спробу самогубства я дізнався аж через два місяці, але ж нічого! Жива!
Відчуття було cхоже на те, коли я виграв свою першу гонку. Я причинив таку ж біль, як причиняли мені! Звичайно, вони це робили не навмисно, про те мене це не хвилювало! Я вирішив взятися за Олю!
На той час вона жила нудним сімейним життям, виховувала восьмирічного хлопчика і варила їсти для свого чоловіка невдахи, який тинявся по шабашках щоб якось прокормити свою сім,ю. Мені заважав її чоловік і я вирішив його послати! Ну кудись подалі! Одного вечора я зайшов в генделик, де він час від часу "зависав", взяв плящину і вже через дві години ми були найкращими друзями! Виявилось що в автомобілях він трохи тямить і я зробив йому пропозицію від якої він ну просто не міг відмовитись! Дякуючи моїм зв,язкам, я його влаштував автомеханіком в "Мentos Ascania Racing", ця команда якраз збиралась на чемпіонат WRC, аж на 9 місяців! Мені цього вистачало з головою! Після його відїзду, я взявся за Олю на повну котушку! За те що я плацевлаштував її благовірного, її ставлення до мене змінилось в позитивний бік. Все йшло як по маслу, я став часто бувати в неї в дома, подружився з її малим, став часто катати його на своїй новій Субару Імпрезі, найняв для нього няню щоб Оля мала більше часу... На мене! Виявилось Олю цікавило культурне життя: картини, виставки, вистави і таке інше. Я цим і вирішив скористатись!  Ми були на всіх культурних заходах області, обходили всі музеї і виставки, не пропускали жодної вистави!
Під виглядом термінових справ, мені вдалося затягнути її на тиждень в Київ. Цей тиждень в києві для неї виявмвся казковим! Ми ходили скрізь де тільки було можливо, на всі культурні заходи які  відбувалися в той час, найбільше їй сподобалось в театрі опери та балету. Я показав їй те життя про яке вона завжди мріяла.
Я ні як не міг придумати як їй помститися за невзаємне шкільне кохання, проте ідею мені підказала вона! В них були проблеми з житлом, вони вже десять років жили разом з її батьками та старшим братом в одній хаті. Коли повернувся до дому її чоловік з кругленькою сумою на банківському рахунку я підкинув йому ідею купівлі власного житла і сказав що допоможу. Він погодився, бо приймацьке життя ох яке не солодке! Я знайшов їм новозбудований, двопорехвоий, зі всіма зручностями будинок, про те він був в найвідаленішому селі- 45 км від райцентру. Там навіть клубу не було, та й доріг теж! Оля була проти, вона взагалі вмовляла чоловіка ще назбирати грошей і купии квартиру якщо не в луцьку, то хоч в райцентрі. Про те я таки переконав її чоловіка купити той дім!
Оля дуже хотіла міського життя, вона хотіла квартиру, ліфт, кабельне ТВ, покупки в супермаркеті та регулярні відвідування театру і кіно! Натомість вона отримала будинок в забитому селі, майже гектар городів і худобу. Її чолвіка більше не взяли механіком в ралі команду, більш того, я постарався щоб в райцентрі його ніхто не взяв на роботу, та і її теж! Хороші зв,язки це страшна сила! Згодом вони завели коника, чоловік став пити і стали вони звичайною сільською сім`єю. Я ж більше до них не навідувався.

Далі буде...

Помста! Частина друга.

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут

Після інституту вирішив закинути ті амурські справи, через які я стільки настраждався і почати втілювати свою мрію! Автомобіль! Перше що я зробив - записався в тренажерний зал. Жорсткий режим тренировок і правильна дієта давав свій результат, я ставав сильнішим! Через півтора місяці на тілі вже почав зявлятися "рельєф" з м,язів! З пенсії по інвалідності та з зарплати від роботи, я нашкріб на свій перший автомобіль. Я придбав десятирічного Фольксваген Гольф. Декілька місяців їздив без прав, та згодом нзвазаючи на всі неприємності, перепони, та ДАІ я все ж отримав права! Коли вже почував себе впевнено за кермом, почав брати участь в вуличних гонках та аматорському ралі. Мої гонки знімали на відео і викладували на Ютюб, таким чином мене помітив сам Євген Червоненко і взяв під свою опіку! Я став досить відомим в області. Від дівчат не було відбою! Проблема сексу пропала, про те справжніх почуттів не докого не відчував.
Так сталося що в моє авто потрапила Юля, моє перше кохання. Вона намагалась зі мною фліртувати, "строила глазки" і так далі. Раптом в мене виникла думка "А чи не помститися мені їй за те що вона причинила мені в дитинстві?". Ну і завертілось! Спочатку дозволив їй себе звабити, потім я мав її в себе закохати! Квіти, кіно, романтичні поїздки, швидкість, моє авто та популярність зробили своє діло, день весілля був назначений! Загс, довгий білий лімузин, гості, квіти, хтось щось говорить за обручкі, вона з шикарною зачіскою і просто неземною весільною сукнею яка облягає її шикарне тіло і я, високий брюнет з широкими плечима та в дорогому костюмі. І ось вона, та мить коли питають чи згодні, після її відповіді, коли настала моя черга відповідати...
Я тримаючи її руки дивився в її очі, в яких було видно що вона до нестями в мене закохана, я згадував дитинство. Як вперше її побачив, як намагався добитися її уваги, як з мене глузували друзі після всіх моїх невдач. І ось вона тут, в весільній сукні, згодна зі мною хоч на край світу! Я відпускаю її руки, набираю повні легені повітря і на весь зал, щоб всі почули, кажу "Ні!" Жвавим крокаом виходжу з приміщення, сідаю в своє авто і їду геть!
На другий день Юля потрапила в лікарню, вона порізала собі вени, добре що її вчасно знайшли!

Далі буде...

Сторінки:
1
2
попередня
наступна