хочу сюди!
-
-
49 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 49-60 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Корупція під час війни – співучасть у вбивстві своїх громадян
- 23.02.26, 20:49
Аліна Михайлова: Корупція під час війни — співучасть у вбивстві своїх громадян
Корупція під час великої війни - це не просто злочин. Це зрада. Пряма. Відкрита. Цинічна. І вона болить не десь "у Києві" - вона болить на фронті.
Щодня я бачу людей, які рятують інших, які лежать у крові, в грязі, в окопах, які не сплять і не скаржаться, бо знають: якщо зламаються вони - впаде країна.
І водночас я бачу інше. Цивільних, яким війна вже поперек горла, плівки, схеми, відсотки, торги, впливи на держпідприємства, цілі мережі, які вважають державу своїм бізнес-проєктом.
Скандал з "плівками Міндіча" - це ж не про одного жадібного персонажа. Це про СИСТЕМУ, що роками ЖИВЕ всередині країни. І найстрашніше те, що за даними розслідування, частина коштів зі схем взагалі йшла до Москви. Тобто поки українські військові гинуть від російських снарядів,
поки цивільні помирають у власних квартирах, коли ракета прилітає о 3-й ночі, поки ми втрачаємо найкращих - тут, у тилу, знаходяться бездушні, безсердечні, морально мертві мразі, які крадуть у країни, що воює, і по факту фінансують тих, хто нас убиває.
Це не просто корупція. Це фактична співучасть у вбивстві своїх громадян.
На цих плівках люди спокійно обговорюють,
чи варто виділяти гроші на зміцнення критичної інфраструктури. І хтось каже: "нема сенсу".
Що ви таке взагалі? Що ви про себе думаєте?
Яке право дали собі вирішувати, кому жити, а кому замерзати в темряві? У той час, коли ваші рішення прямо впливають на те, чи впаде енергосистема, чи встоїть фронт, чи доживе до ранку дитина, що спить у квартирі на передостанньому поверсі.
Ми сьогодні бачимо дві України.
Україну виживання - окопи, стабпункти, операційні, відтерміновані евакуації (іноді на дні!!!), зламані долі, поламані тіла, але незламні люди.
І Україну схем - домовленостей, відкатів, ухилєсів, захланності, зв’язків, мереж і грошей, які, замість фронту, можуть опинятися в країні-ворога.
Це зіткнення не просто моральне. Це зіткнення за майбутнє країни. Бо якщо ми дозволимо тим, хто наживається на війні, продовжувати це робити -
ми визнаємо, що смерті наших військових були марними.
Я хочу жити в Україні, де стратегічні підприємства - це не дойна корова, а фундамент оборони. Де відповідальність невідворотна. Де корупція під час війни - це не очєрєдной "скандал", а кримінальний злочин без права уникнути покарання.
І так, історія знає багато прикладів імперій, які здавалися непорушними, всесильними, вічними.
Але будь-яка імперія, будь-яка система зла навіть найміцніша здається непорушною, допоки не знайдеться один сміливець який пустить тобі кулю в голову.
Аліна Михайлова, військовослужбовець; сторінка автора у Фейсбук
Фото ОП
8
Давно мабуть не таємниця.
- 23.02.26, 16:32
День державної зради.
23 лютого 1918 року матрос-анархіст Дибенко з загоном розгильдяїв-матросів мав стежити за демаркацією лінії Нарва-Псков між німецькими військами та "Червоною гвардією", на що мав мандат від самого Троцького - голови Реввійськради та наркома з військових та морських справ.
Цього дня взвод німецьких геодезистів у кількості 18 осіб на примітивних самокатах заїхав на 20 км на південний схід від Нарви, заблукавши в сніговому бурані. Вони мали проводити демаркацію з боку Німеччини. Дибенку доповіли, що в тилу опинилися незліченні полчища німців.
Не гаючи часу даремно, тут же було викрадено з депо Нарви паровоз із тендером, а також захопивши в Гатчині запаси спирту, хоробре військо Дибенка рушили на схід, безчиняючи дорогою на залізничних станціях. і через 22 години опинилося на вузловій станції Сизрань на Волзі.
Троцький дізнався про це від німецьких дипломатів у Пітері і наказав повісити Дибенка перед строєм. Але тут заступниця-коханка Коллонтай пішла плакати до Ілліча.
Ленін пом'якшив покарання, велів Дибенко не заїжджати до столиці і не показуватися нікому на очі п'ять років, як мінімум. Наказ про боягузтво та дезертирство оголосили у військах. Дибенко відбувся лише винятком із партії та зняттям з поста наркома.
Ось так і святкують у Росії 23 лютого – День державної зради
****
23 лютого — великі перемоги, а 24 лютого, дізнавшись про перемоги, товариш Ленін, матюкаючись і кусаючи нігті, пише, що весь минулий тиждень був для всього радянського народу «гірким, образливим, важким уроком».
І Ленін роздає найцінніші поради: із супротивником треба боротися! З ворогом треба вміти боротися! З наголосом на слові «вміти».
Який глибокий ленінізм! Якби не були ленінські томи, ми б і не знали, що з противником треба боротися. Та не просто треба боротися, а ще й уміти. Ленін, не називаючи на ім'я, криє когось, не вміє боротися:
«…болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все і вся під час відступу; не кажучи вже про втечу, хаос, короткозорість, безпорадність, розгильдяйство».
***
"При Николая I ,во время Севастопольской войны 1854-55 годов, один из его министров сказал ему, что следовало бы в газетах опубликовать более подробные сведения о ходе войны, ибо жители Петербурга встревожены и волнуются, он ответил: «Волнуются! А им какое дело?»
***
А навігатори ж "За три дні" показували, як завжди.
***
А взагалі декрет про створення Червоної Арміі був підписаний Леніним 15 січня 1918 року. Але підігнали під бої в лютому, щоб замазати ганебну поразку?.
Поразку орків на північній ділянці фронту замазували фейковою домовленністю від квітня 2022го?
8
Чи можна вірити Проповідникам..
- 23.02.26, 11:36
· Великий російський промисловець Сава Морозов утримував своїм коштом партію більшовиків. Прийшовши до влади, вони відібрали у його спадкоємців все майно, а спадкоємців розстріляли.· Лев Толстой (Левко Гладкий) жодного разу не відвідав жодної толстовської комуни, і ставився до толстовців з великою підозрою.· Леві Страус (Levi Strauss) ніколи не носив джинсів, вважаючи, що солідній людині робочі штани не личать.· Олександр Пушкін (Сашко Гарматний) все життя любив заміжніх жінок. Коли йому натякнули на можливість зради його дружини, він викликав кривдника на дуель і загинув.· Ненсі Берд (Nancy-Bird Walton) відома ідеологиня вегетаріанства, не була вегетаріанкою.· Вожді світового пролетаріату на жодних заводах не працювали.· Під час паризької комуни Карл Маркс (Karl Heinrich Marx) не рвався на барикади, а писав комунарам листи зі своєї лондонської квартири.· Керолл Сімпсон (Carole Simpson) засновниця Союзу незайманих США, була двічі одружена.· Лікар Спок (Benjamin McLane Spock), чиї книги про виховання дітей виходили мільйонними тиражами, наприкінці життя вибачався за свої поради.· Дейл Карнегі автор книги «Як заводити друзів…» та інших посібників для юних кар'єристів ніколи не займався бізнесом і помер на самоті.· Вірити не можна нікому!
7
Morfey Travel 2
- 23.02.26, 00:53
Колись я вже робив таку добірку, але підзабив з часом. Але подорожую снах я знов більше ніж наяву, тож хай це залишиться тут.
1) Маріуполь, декілька разів. Постійно кошмари, хоч і не такі яскраві як описаний у першій частині. Жоден з них я не міг запам'ятати. Після пробудження залишається тільки увідомлення, що я знову там був, і там коїлось щось жахливе.
2) Італія. Зовсім іного типу сон. Ніби я щойно приїхав туди з вінницьким тур-клубом «Бідняжка», заселився в окремий номер у готелі в якомусь маленькому містечку та взявся за планування – у програмі було кілька вільних днів, а я примітив кілька цікавих міст поблизу (після пробудження зміг не забути лише Перуджу).
Прокидатися після такого й усвідомлювати, що я не в Італії, хуйово, м'яко кажучи, гівняний настрій після такого тримався весь день. Особливо коли я подивився фото Перуджі в інтернеті.
3) Херсон. У снах я все фотографую, як і в реальності, а от у цьому сні я малював – потрібно було зобразити на папері місцевий театр, і в мене ще й непогано виходило. Знати би тільки, навіщо я це робив. До речі, мій мозок узяв за прототип цілком реальну будівлю (ось цю), яку я бачив у свій приїзд у 2020 році. Тільки звісно ж, ніякий це не театр.
4) Грузія. А тут все було знову добре (з неприємним пробудженням у цю срану реальність після такого сну). Ми з дружиною опинилися у якомусь готелі на узвишші, від якого вниз до моря спускалася крута довга стежка, а якщо лінь іти вниз, то при готелі передбачено басейн. Гадки не маю, чи є щось подібне у справжній Грузії, думаю, що навряд. На півдорозі до моря над стежкою стояв багатоквартирний будинок в якомусь циганському стилі, що для мого мозку, певно, характеризує хаотичну сучасну архітектуру цієї країни.
Хоча я обожнюю грузинську кухню, в реальному житті мене в саму Грузію ніколи не тягнуло. Ще задовго до того, як їхня влада плотно взяла рускій хуй собі до рота.
5) Кривий Ріг (зате який). Довжелезний сон, в кінці якого я спостерігав небесні явища за мікрорайоном, де живуть батьки, і чого там тільки не було. І величезний червоний місяць, і північне сяйво, і неймовірних кольорів хмари, які на додачу підсвічував найближчий ТРЦ, чомусь показуючи на небі голограми китайських ієрогліфів. З одного боку я бачив, що по годиннику залишилось 10 хв до початку комендантської, з іншого – не міг відірватися від тієї краси.
Уже прокинувшись, я зрозумів, що перед цим була ще денна частина сну, де я старанно вкалував на батьківській-таки дачі, і якась бабця підкралася з вулиці й почала бити мене палицею, бо прийняла за крадія. А ще перед цим, як пригадалося, я пробував три різні види канабісу (також уві сні, стоп, стоп, не дзвоніть копам). Цим принаймні можна пояснити й моє заповзяття до дачної роботи, яку я ніколи не любив, і незвичайне небо:) Незважаючи на наркоманський підтекст, саме місто (дача і район батьківського дому) виглядали вкрай реалістично.
6) Бершадь, Вінницька обл. Сутінкове місто в моєму сні нічого спільного зі справжнім не мало. І в жопу логіку: хоча мені там треба було якось пробратися на автовокзал непомітно для тцк, я бігав вулицями і верещав «Бершадь, Бееершадь»! Порівняно з іншими райцентрами Вінниччини, це місто чомусь сниться мені найчастіше.
7) Якесь місто Курської народної республіки, лол. Наснилося за кілька днів після початку наступу наших. Може навіть сам Курськ, бо понад туманною сірою дорогою, якою ми йшли з дружиною у невідомому напрямку, тягнулися монотонні блоки багатоповерхівок. Ми зайшли у якусь держустанову на кшталт пошти, де на дверях висіла купа об'яв-агіток в їх пропагандистському стилі із приписами типу «Победа за нами, враг будет разбит», але органи, які те надрукували, були підписані саме як із КурНР, а не росії.
Але навіть звідти я найбільше запам'ятав птахів. Точно була величезна сіра ворона, розміром з лебедя. А ще сімейство грифів, двоє дорослих і маля, що тусили на землі в якомусь убогому дворі. Я почав фоткати пташеня, батьки кинулись на мене, а я лупив їх по головах, одного фотоапаратом, іншого лівою рукою. Не знаю, чим би це скінчилося, якби не задзвенів будильник.
8) Чечня. Там я опинився з напарником, якого після пробудження згадати не можу. Напарник десь спиздив два старовинних, легких і дуже гострих меча, які нам непомітно треба було винести з дивних безлюдних вуличок, що своїм видом більше нагадували Китай, ніж Чечню. Раптом звідкись вибіг, прости, Господи, Апті Алаудінов і кинувся на нас також з мечем. Зав'язалася бійка, у якій я, користуючись нашою чисельною перевагою, зніс мечем йому голову.
Сон закінчився хепі-ендом, у якому ми з напарником по черзі селфились з відрубаною головою. Словом, не дивіться «Гру престолів» перед сном, що я ще можу про це сказати.
9) Одного разу я напився і спонтанно заскочив у перший стрічний потяг, що привіз мене у Сарни. Настільки спонтанно, що в мене не було з собою речей і навіть взуття на ногах – благо, що літо, тож я пішов гуляти по Сарнах босий, правда, скоро десь намутив ношені кеди за 30 гривень.
Я не придумав нічого кращого, окрім як ходити точнісінько по тому ж маршруту, що і в реальності у 2019, до речі, місто виглядало майже як в реальності. Заодно я все хотів шукати потяг назад, хоч би будь-куди у Вінницьку область, пам'ятаючи про блок-пости на кордонах областей, та все щось відволікало. Зрештою, я побачив трійку заготовітєлєй і в самих Сарнах, від яких довелося ховатися в місцевому музеї-скансені. На цьому сон обірвався, розклад поїздів я так і не узнав.
10) Рижавка. Таке село дійсно існує недалеко від Вінниці, і біля нього навіть стоїть якась мітка у моєму навігаторі ще з початку ковідних часів, коли я готувався до виключно велосипедних вилазок навколо міста… коли це було так легко і доступно, ех.
Уві сні я приїхав туди таки на велосипеді. Спочатку відшукав добре побитий часом одноповерховий панський маєток з колонами у класичному стилі. Його наче як хтось щойно викупив, через що я боявся, що до нього закриють доступ. Далі забрався у хащі біля річки, де знайшов колоритні руїни, схожі на млин, про який нікому не було відомо.
Нарешті приїхав у центр села. У центрі виявилася велика й рівна зелена площа, де збиралося щось типу ярмарку з різними ятками по периметру. Оскільки я вже промелькався і місцеві недовірливо поглядували на мій фотоапарат, я пішов перекинутися кількома словами з сільським головою, з яким був особисто знайомим. Мене цікавило щось за ярмарком, щось таке, що перед тим, як його шукати, треба було збити пильність місцевих… Але що саме, я вже ніколи не довідаюсь.
Цікаво було б знати, чому мій мозок вибрав для мандрів саме це село, про яке я сам давно забув. А ще та точка у моєму навігаторі (уже наяву) виявилася штучним водоспадом, біля якого справді є старий млин. А в самій Рижавці хай і не збереглося панського маєтку, проте має залишитися господарський двір.
В цілому, то вийшло таке собі узагальнене віддзеркалення моїх колись масових мандрів по селах України, що дарували стільки позитивних емоцій, включаючи іноді навіть радість першовідкриття. Час від часу мені самому дивно, чому я досі не вийшов у вікно, давно усвідомивши, що більше такого ніколи не буде.
P.S. Список, можливо, буде доповнюватися.
4
Як головний шашликожер готувався до війни.
- 22.02.26, 16:38
Трохи висновків про нові подробиці ЦРУ та МІ6, як Зеленський готувався до війни. Про це видало великий матеріал The Guardian.
- Перше. Путін задумав повномасштабне вторгнення в Україну ще в першій половині 2020 року. Період ковіду він посидів в ізоляції, де читав книжки про російських самодержавців. Далі вирішив і собі вляпатись в історію як Іван Грозний чи Сталін. Задумався про своє місце в історії і вирішив, що окупувати Україну — ідеальний план.
- Два. До саміту в Женеві з Байденом Путін уже утвердився у своїх намірах і хоч вирішив не нагнітати на зустрічі з американським лідером — за кілька тижнів видав досить специфічне есе про те, що "суверенітет України може бути лише в партнерстві з Росією".
- Три. У жовтні 2021 року ЦРУ та МІ6 вперше грунтовно повідомили Зеленського про смертельну небезпеку — він вважав, що це жарти. І боявся паніки народу.
- Чотири. У січні 2022 до Києва до президента приїздить керівник ЦРУ Бернс із детальними планами про напрямки вторгнення — Зеленський вирішив, що Омєріка нагнітає. І замість того аби серйозно почати підготовку — за пару тижнів після візиту записує звернення про шашлики у травні і не купуйте сірники. Тут же розвідки вказують, що це було хибне рішення, бо так мільйони людей були дезінформовані і опинились у пастці окупації, бо вірили Зеленському.
- Пять. У той же час Генштаб Залужного і ГУР МО починають відпрацювання планів захоплення столиці, але роблять це не привертаючи уваги — головного пацієнта. При чому окремо розглянули навіть сценарій — що буде, якщо РФ відріже західні виходи до ЄС і ми не матимемо каналів постачання з Польщею.
- Шість. Головна людина, яка перекинула Зеленського, що війни не буде — це Андрій Єрмак. The Guardian надіслалала йому запит на вю, але ласий до слави рішальє — відмовився.
- Сім. 22 лютого РНБО вирішує провести засідання стосовно воєнного стану, що мало на меті дозволити переміщення військ — ця річ могла краще захистити Київщину та Південь. Утім Зеленський боявся паніки і врешті Рада проголосувала за мякий в таких умовах надзвичайний стан.
Останнє. Після засідання Секретар РНБО Данілов приніс папку Зеленському, де було написано, що росіяни хочуть не лише взяти Київ, а й грохнути його самого. Після цього Зеленський почав чухати і зрозумів, що все це не жарти.
Окремо — ЦРУ та МІ6 вважають, чому 2020 рік став критичним?
Протести у Білорусі того ж року посилили залежність Лукашенка від Кремля, що дозволило використати країну як плацдарм нападу на Київ. Журналісти зазначають, що отруєння Навального також було складником великого плану Путіна із захоплення України. Це дозволило зацементувати настрої плебсу РФ, що все ок і всім пора на СВО.
Мораль? Страшно мати на чолі верховного головнокомандувача особу, яка півроку ігнорує попередження розвідок і ставить під загрозу кордони та людей. І починає щось робити лише після папки Данілова, де є інфа, що планують вбити і його.
автор: Марина Данилюк, журналіст, блогер
Зображення вгорі: Зеленський "на шашликах" з заробітчанами від журналістики: Дмитро Гордо (ліворуч), Сам Головнокомандуючий, головна редакторка видання «Гордон» Олеся Бацман, телеведучий та продюсер ток-шоу «Свобода слова Савіка Шустера» Савік Шустер (праворуч). Фото з відкритих джерел
10
"Сигнал в арктичну ніч" - для тих хто володіє англійською
- 21.02.26, 23:46
Зайдіть, переглянте, поставте оцінку й напишіть коротенький відгук, все, що думаєте - Amazon.com: Сигнали в арктичну ніч: 9798249188337: Дорош, Олекса: Книги
0
