Вiн був тiєю людиною, яких тепер називають спонсорами, меценатами або й просто благодiйниками. Майже всi спорудженi в Радивиловi на його кошти будинки, простоявши вже близько сотнi рокiв, використовуються досi.

Мойсей народився 19 грудня 1851 року в мiстечку Радивиловi (тоді Радзивилові) в бiднiй єврейськiй сiм’ї Мес. Iм’я отримав на честь дiда Мойсея Менделя. Батька звали Акива. Отже - Мойсей Акивович, але за слов’янською традицiєю у зрiлому вiцi його звали Мойсеєм Якимовичем. А прiзвище змiнив у юнацькi лiта, коли в пошуках щастя опинився в Америцi, – далекий родич Гiнсбург пiдказав, що Мес по-англiйському звучить погано (mess – безлад).

А втiм, про все – за порядком. У п’ять рокiв Мойсея за звичаями того часу вiддали навчатися в хедер, але iнтересу до науки вiн зовсiм не проявляв, часто втiкав вiд своїх учителiв. На велику прикрiсть батькiв, якi мрiяли бачити сина вченим талмудистом. Урештi-решт вони зрозумiли, що з цiєю мрiєю доведеться попрощатися, а сина варто хоч би прилучати до торгової справи. У Радивиловi громадська думка не була прихильною до перекупникiв, тому одинадцятирiчного Мойсея вiдвезли до його дядька у Вiнницю. Там вiн i почав заробляти собi на життя, як хлопчик на побiгеньках.

Через два роки батьки забрали сина в Радивилiв – i вiн деякий час вiдвiдував тут народну школу. Оскiльки навчання велося лише росiйською мовою, то мусив опанувати її. Одночасно став пiдзаробляти на мiсцевiй митницi: купцi й торговцi, не знаючи росiйської мови, при заповнюваннi квитанцiй, фактур чи адрес стикалися з неабиякими труднощами, отож Мойсей i взяв на себе обов’язки писаря, за це щоденно отримував вiд 20 до 30 копiйок. На ту пору це були певнi грошi, якi допомагали пiдтримувати прожитковий рiвень сiм’ї.

Але хлопець пiдростав, i незабаром з’ясувалося, що йому нiде сповна проявити себе в провiнцiйному, притиснутому до кордону Радивиловi. Зiбравши вузлик iз харчами та одягом, вирушив на Одесу. Грошей на дорогу не мав, тому здебiльшого йшов пiшки, ночував у добрих людей. У Кишиневi випадково зустрiв знайомого своїх батькiв, i той дав трохи грошей. В Одесi мав адресу одного радивилiвця, який допомiг улаштуватися писарем до старого єврея. Затим удалося потрапити на службу до iменитого купця, де зарплата вже складала 20, а то й 30 рублiв на мiсяць.

У вiцi 17 рокiв Мойсей, наслухавшись розповiдей про людей, якi емiгрували до Америки, запалюється думкою i собi спробувати там щастя. Їде в Радивилiв, прощається з батьками, адже, можливо, вже бiльше не судилося їх побачити. Далi були Гамбург, Лiверпуль, до Америки плив юнгою на парусному суднi, подорож тривала 46 днiв.

У Нью-Йорку зустрiв євреїв, i тi, як i в кожному мiстi, з турботою поставилися до свого юного одноплемiнника. Тут уже, як було сказано, починається бiографiя Мойсея на прiзвище Гiнсбург. Працював за 6 доларiв на тиждень у кравця, склив вiкна. Шукав кращих заробiткiв у Чикаго, потiм вирушив на Сан-Франциско. I тут були євреї, якi пiдтримали. А свої грошi взявся заробляти вуличною торгiвлею. За три роки зумiв зiбрати 90 доларiв. Майже всi вони пiшли на пароплавний квиток до Китаю.

Так, так, Мойсей уже рвався кудись далi, в незвiданi свiти. Дорогою пароплав зайшов у Йокогаму, це мальовниче японське мiсто так сподобалося хлопцевi, що вiн змiнив свої початковi плани i залишився в ньому. Було це в 1875 роцi. Завдяки тому, що тепер володiв росiйською, англiйською i нiмецькою мовами, дiстав службу в iноземному магазинi корабельних припасiв. Дуже швидко справи йшли вгору, i Мойсей Гiнсбург вiдкрив свою фiрму: здобув пiдряд постачати всiм необхiдним росiйський клiпер "Гайдамак", який саме стояв у йокогамському порту. Згодом послугами молодого комерсанта стали користуватися й iншi росiйськi кораблi, у тому числi судна вiйськового флоту, якi знаходилися в Тихому океанi.

У 1880 роцi загострилися росiйсько-китайськi вiдносини, на Далекий Схiд прибула велика кiлькiсть суден пiд командуванням адмiрала Лiсовського, i Гiнсбург постачав їх усiм необхiдним. У 1885 роцi прибула вся ескадра адмiрала Крона, обслуговувати їх доручається фiрмi Мойсея Якимовича. Вiн стає єдиним постачальником росiйського флоту на Тихому океанi. Пiсля того, як росiйська ескадра в 1898 роцi зайняла Порт-Артур, створює там великi склади вугiлля i iнших предметiв першої необхiдностi. Доводилося фрахтувати велике число пароплавiв, невдовзi в розпорядженнi Гiнсбурга була цiла флотилiя, проте мусив дiяти так, аби не привертати уваги японцiв.

Почалася росiйсько-японська вiйна. Але гарнiзон Порт-Артура не страждав вiд нестачi продовольства – Гiнсбург був людиною завбачливою. За це його високо ставив адмiрал Макаров. Для вирiшення проблем постачання Мойсей Якимович бував у Петербурзi, у морського мiнiстра Авелана. Пiсля ганебної поразки Росiї змушений був переїхати в це мiсто на постiйне проживання. Нарештi, з’являється можливiсть регулярно приїздити в рiдний Радивилiв, де вiн востаннє побував у 1885 роцi. Про мiсто, про свою матiр (Расю) Мойсей не забував нiколи, надходили листи iз Сан-Франциско, надходили грошi з Йокогами.

I ось тепер Гiнсбург жертвує на потреби Радивилова великi кошти з тим, щоб пiдняти його з бiдностi, вiдкрити ряд громадських установ. З’являється фабрика перламутрових ґудзикiв (нинi це мiсце при вул. Соборній , напроти церкви). Будуються початкова школа для єврейських хлопчикiв, єврейське жiноче початкове училище (кожний заклад на 100 - 150 учнiв). Вiдкривається народна школа для мiсцевих українських i росiйських дiтей (на 200 учнiв), ремiсниче училище – як для євреїв, так i для не євреїв. (У примiщеннi колишньої народної школи нинi дитсадок «Усмішка», поряд ще з півтора десятка літ тому стояла напiвзруйнована дерев’яна будiвля колишнього ремiсничого училища). Старi корпуси лiкарнi теж були спорудженi за участю Гiнсбурга, до речi, до Першої свiтової вiйни над входом на територiю лiкарнi висiла величезна таблиця з написом: "Земская больница имени коммерции советника Моисея Акимовича Гинсбурга". Крiм цiєї, була збудована єврейська лiкарня, де давалася суворо ритуальна їда. Лазня в Радивиловi теж з’явилася завдяки старанням багатого земляка.

Крiм того, вiн усiляко пiдтримував жителiв мiстечка, якi гостро потребували допомоги, причому не лише євреїв. Благодiйницькiй дiяльностi присвятила свої похилi лiта й мати. На прохання єврейської громади було збiльшено кладовище, його обнесли камiнною стiною, упорядкували дорогу. Немало зробив Мойсей i для єврейських громад у Петербурзi та iнших мiстах.

Лютнева революцiя 1917 року змусила сiм’ю Гiнсбурга втiкати в Японiю, звiдти в 1920 роцi вона переїхала в Париж, де Мойсей Якимович i провiв решту своїх днiв. I тут вiн, мiж iншим, не забував про Радивилiв. Коли наприкiнцi 20-х рокiв єврейська громада надумала взятися за спорудження нової синагоги замiсть старої, що була зруйнована пiд час вiйни, Гiнсбург видiлив 5000 доларiв. А коли їх забракло, дав ще 2500 доларiв. Це вiдновлене примiщення в 50-i роки було перероблене пiд мiський кiнотеатр. Про це є меморіальна таблиця на приміщенні.

У 1931 роцi друзi i знайомi, широка громадськiсть вiдзначили 80-рiччя Гiнсбурга. З цiєї нагоди магiстрат Радивилова присвоїв ювiляровi звання почесного громадянина мiста, про що й повiдомив його дипломом за пiдписами вiце-бурмiстра й бурмiстра. Iм’я Гiнсбурга 18 квiтня 1931 p. було присвоєне вулицi Кременецькiй вiд злиття вулиць 3 Травня i Костельної до вулицi 11 Листопада (нинi – це вiдтинок вул. Кременецької, на якiй розташованi будинок культури, вiддiл статистики, два п’ятиповерхових житлових будинки тощо). З нагоди ювiлею була пiдготовлена до друку i в 1933 роцi в Парижi видрукувана книжка "Моисей Акимович Гинсбург. Его жизнь и деятельность. С предисловием Г. Б. Слиозберга. Издание кружка друзей М. А. Гинсбурга". У книжцi – 11 фотографiй з видами Радивилова. Умiщенi також фотокопiї згаданого диплома i офiцiйного повiдомлення влади Радивилова про присвоєння iменi Мойсея Гiнсбурга однiй з вулиць.

Помер Мойсей Якимович у Францiї 3 липня 1936 року.

Володимир ЯЩУК, журналіст, краєзнавець.