От і дочекався сорокету! У молодості вважав, що такий вік це ого-го, але
за відчуттями, як 33-35. Хоча, якщо чесно, важко порівняти нинішнього
себе із собою з минулого, бо є лише "тут" і "зараз". До того ж,
поступові зміни важче помічаються. Розумію, що побільшало хвороб. Є
підозри на гіпертонію і підвищений рівень цукру. Характер з роками лише
погіршується – і це я помічаю як за іншими, так і за собою, але не можу
нічого вдіяти. А якщо подивитись на досягнення, то взагалі стане сумно:
ні дружини, ні нащадків, ні крутих статків, ні багато друзів. Шо тут
сказати..? В молодості вважав, що нічого буде згадати, але було багато
чого цікавого, веселого і сумного.
Святкувати не хочеться. Нема
настрою. По-перше, тому що брата мобілізували. По-друге, тому що кажуть,
що що 40-річчя не святкують. По-третє, вдома постійні сварки з
батьками. По-четверте, докучають блохи. Ну і, звісно ж, не до
подарунків. Є дещо, що хотілось би отримати, але від коханої людини. Та й
не на часі. А про подарунок самому собі теж не може йти мови, бо
урбекс-екскурсії зараз не проводять.
Якби пив, то мабуть би набухався. Але вже 2 роки не вживаю алкоголь. Так що єдине, чим можу відволіктись – поринути в роботу.