Контррозвідка СБУ затримала колишнього бойовика "ДНР"
- 13.09.21, 21:21

Ним виявився мешканець м. Курахове Донецької області, який у 2014 -2015 роках вступив до лав бойовиків «ДНР».


До ЄС – як до космосу
Джон Сміт
Кулеба бідкається, що в ЄС нас не
беруть через політичні причини, а не через відсутність реформ.
Перед цим Президентка Естонії заявила, що Україна на відстані 2 світових років
від ЄС.
От такі розмови почалися з перемогою олігархів. Тепер вже “нас тримають на
гачку реформ”.
“Це не Порошенко отримав безвіз, –
казали вони. – Це народ України зробив!”.
Народ України обрав нарколиг, гвалтівників, ідіотів і злодіїв у владу, і раптом
“ми питаємо, що нам треба зробити, щоб нас прийняли, але нам лише відповідають
– працюйте”.
Порошенкові теж так відповідали. Всі, хто в темі, знають, що чиновники ЄС його теж годували завтраками про безвіз. Але Порошенко тиснув і дотиснув, змусив їх поставити підписи під списком зі 144 реформ. А потім тиснув в Україні й дотиснув, щоб їх прийняли. Бо косата смерть і інші московські гниди срати хотіли на безвіз для бидла. У них дипломатичні паспорти.
Ось як діють нормальні Президенти.
А ваше Зелене Чучело 8 разів їздив у відпустку лише в 2019 році. Ото такі й результати.
Ну а Європу олігархи вам і не дадуть. Бо там боротьба з корупцією і бородатими бабушками. Зелені вже і порошенковий безвіз просрали, ковідних невакцинованих папуасів чисті країни не пустять. Сидіть вдома, раби, годуйте цю шваль.
«Ефект Барбари Стрейзанд» по-українськи
“А що, так можна було?” – вони привчають електорат до такого лозунгу. Тому й ламають звичні традиції, започатковують нові правила, їх же самі не виконують, ставлять все з ніг на голову й кажуть: “Так, можна було!” Бо начебто старі “еліти” були надто консервативними, ми – нове покоління, треба все старе зламати й не боятися бути іншими.
Але виявилося, що “інші” зовсім не означає, що повинні бути тупими. Смішними можна, але не тупими. Не тут. Не у владі. Не під час війни. Не під прискіпливим поглядом людей в Україні, які часом знають та вміють більше, ніж “слуги народу”.
Ні, ось ТАК не можна було. Наплели, накрутили вже собі на кілька довічних, мабуть, і за зраду, і за саботаж, і за втрату Україною інвесторів, і за розкрадання бюджетних коштів, і за корупцію.
І за покриття своїх злочинів.
Тепер, доки кожний з них буде при владі чи просто “на слуху”, буде асоціюватися з речами, досить болючими для суспільства. Хтось із них – з високою комуналкою. Хтось – з низькими пенсіями. Хтось з проваленим процесом боротьби з ковідом. А хтось – зі злитою спецоперацією по вагнерівцях.
Ось такий він – “ефект Барбари Стрейзанд”.
Премудрі біло-зелені пальта
У нас знову загиблий і десятки
поранених, про яких принципово мовчить влада.
На кордоні з Білоруссю замість Білорусі тепер РФ.
Добудовано “Потік-2”, який має потенціал обрушити економіку та безпеку.
На фоні цих загроз хтось високо у владі злив Путіну операцію українських
спецслужб, про що вже знає весь світ, тільки не інформаційно окуповані власними
“ЗМІ” українці.
Без доказів і права на захист в клітках сидять військові, в парламенті
жлобський угар, в економіці криза, оборонне замовлення не виконано вже другий
рік…
… І тут одночасно від біло-зелених пальт лунає: “Порошенко что-то нє так сказал!”, “ЄС не така, ГО не такі, всєх надо разогнать!”, “Оні нічєму нє учаться, нє надо нікакіх сєток і обладнання на фронт!”, “Нас нє услишат, как ми нічєго нє прєдлагаєм!” – перелічувати можна годину. І кульмінаційне, відмежувально-інфантильне – “Опять просрєтє (?) вибори”.
Більше ж нема про що переживати і говорити, наприклад, як взагалі до тих виборів добратися без повноцінного узурпатора та капітуляції.
До українців, вистріливших собі в ногу в 2019-му, застосовують нехитру технологію – обкатують людей, наступного разу готових спробувати вистрілити собі в голову.
А тут вже навіть найідеальніший Порошенко безсилий, тим більше завжди знайдуть, як премудро від безпомилкового головного відволікти помилками в деталях.
Трансформації Голобородька
Чувак, який до виборів розказував що:
§ президент має жити як простий вчитель;
§ будуть нові обличчя, ніякого кумівства.
Після виборів:
§ поселився на державну дачу державним коштом;
§ державним коштом купляє носочки для собачок за цінами, на які звичайні пенсіонери можуть жити роками;
§ роздав найвищі державні посади друзям;
§ надав персональну довічну стипендію власному батькові;
§ сьогодні нагородив орденами колег по серіалу.


Фахівцями Північно-східного офісу Держаудитслужби постійно проводиться аналіз процедур публічних закупівель (оприлюднених на веб-порталі prozorro.gov.ua) та виявляються ознаки порушень законодавства. За результатами 38 моніторингів публічних закупівель, проведених за серпень місяць, охоплено контролем закупівлі загальною вартістю 192 млн гривень.
За результатами проведених моніторингів по 22 процедурам закупівель, аудиторами попереджено, незаконні витрати бюджетних коштів на загальну суму понад 52 млн гривень.
Найпопулярніші порушення, що допускають замовники – це порушення законодавства в частині розгляду та не відхилення замовником тендерної пропозиції, невідповідність тендерної документації вимогам законодавства та порушення встановлених законом термінів оприлюднення інформації на веб-порталі prozorro.gov.ua.
За результатом складених аудиторами висновків про результати моніторингу закупівель, замовниками здійснено відміну результатів 15 торгів на суму понад 45 млн грн та розірвано 7 укладених договорів на суму понад 6 млн гривень.
Задопущеніпорушення вимог законодавства у сфері закупівель, за серпень місяць до судових органів направлено один протокол про адміністративне правопорушення, для подальшого притягнення особи до адміністративної відповідальності.








Баба Зіна поставила каструлю на плиту. Поки дід впіймає півня, заріже, кров спустить дивись вже й вода закипить.
Всі думки про майбутній холодець вибив потужній вибух. Від вибуху захитались стіни, дошки на підлозі пішли хвилями, а баба Зіну рухнула на лавку.
- От іроди! Ніяк не вгамуються, хай їм грець – вилаялась та промовила – Це ж зовсім близько бахнуло! Півник, мабуть, вже на димарі, як його тепер зловиш?
Вийшла на ганок. Заклякла. Двору більше не було. Від забору залишились лиш верії, та де ніде, чорніли зламані дошки. На місці сараю зяяла воронка від вибуху. Погріб провалився сам в себе, з ями тирчали арматурини зі шматтями бетону. Сонячні проміні не проникали через густий дим.
Дід Митрофан лежав на спині біля ганка. Зламана кісточка правої ноги були викривлена під прямим кутом. Груди справа здибились горбом, очі закотились, білки рясніли розірваними капілярами.
- Митя, Митечко… да що ж це… Як жеж так? – баба Зіна підбігла до свого діда – Живий? Га? Живий, я тебе запитала? Живий, живий… Господи, твоя воля! Лікар. Потрібен лікар.
Подивилась навкруги. Починався перший листопадовий сніг. Він падав великими білими хлопавками змішуючись з курячим пір’ям.
- Де, його взяти, лікаря того? Хіба в райцентрі. Далеко… - примовляла старенька та тягнула з-за хати здорові дощаті санки – пусте. Я тебе до солдатиків відтягну, а вони швиденько літаком до лікарні довезуть.
Поставила одну лижу на нижню сходинку, почала затягувати діда на санчата.
- Чого, чого стогнеш? Чи мені легко? Я терплю, терпи і ти. От так. Так.
Затягнула, вклала. Прислухалась. Навкруги грохали вибухи, тріскотали постріли. Вирішила йти через город – там, наче, тихіше.
- От я зараз тебе покатаю, старий! Ти тільки солому та дрова тут возив, а я от – смикнула, проте санчата навіть не ворухнулись. Сніг падав та відразу танув, перетворюючи все навкруги в брудну мішанку.
Баба Зіна накинула вірьовку від санчат собі на плечі, перехопила руками. Запрігшись, стала тягнути всією вагою свого тіла. Санчата зіскочили зі сходинки, дід застогнав, баба Зіна рушила.
- Змерз там старий? Мабуть, що ні. Ти завжди гарячий був! Катались з пагорба, мороз тріщить, а ми з тобою в сніг впали, ти під куфайку вже лізеш. Дурень старий. Це зараз старий. Тоді ніт, тоді просто дурень був. Руки без рукавиць, а обпікають.
Перетягнула через город, через польовий шлях. Виїхали на незасіяне поле. Санчата стали вгрузати в чорнозем, залишаючи глибокі канави. Ноги застрягали в грунті. Чоботи спадали. Дуже швидко баба Зіна знесилено впала біля санчат.
- Все старий. Більше не зможу ні кроку. Що ти очі закотив? Кажу сили не залишилось ні краплі.
Дід Митрофан почав здригуватись від нестатку кисню. Дихав все тяжче, аж поки задушливий напад не вигнув тіло підковою.
- От же ж. Ви тільки погляньте на нього! Розходився. Відпочила вже. Спробую, потягну скільки-нескільки.
Баба Зіна вже звично впряглась та почала рахувати кроки:
- Р-р-раз, два… пітнадцять… ще два кроки і все… тридцять…
Коли дійшла до шістдесяти п’яти щось пригадала.
- Ранком семеска, від внученьки, від Оленки, прийшла. Як там їй в Європі тій живеться? Тяжко, знамо. Вітаю пише, з залізним весіллям. Це нас з тобою старий, ага. Золота була, діамантова, а тепер залізна. От як! От я й вирішила холодця на свято приготувати. Будь він неладен.
Права нога провалилася в якусь дірку. Чи то нору, чи може ямку від снаряду. Коли витягнула ногу, чобіт залишився в землі. Діставати не стала. Зрозуміла, якщо присяде вже не підніметься. Йшла далі в одному чоботі.
- П’ятсот шістнадцять… Що кажеш? А, нічого, хропиш. Ну-ну. Тут завжди перший був. Коли Нюрку рожала, навкруги бруд, сляковть, така як і зараз. Ти мене на підводі в райцентр повіз, коні грузнуть. Шкода скотини, але нічого не вдієш. Їхати треба. Поступила я тоді до пологового вже вночі. А ти заснув на підводі під вікнами. Хропів так, що всі три поверхи глаз цілу ніч не зімкнули.
Коли обходила бездонну воронку помітила, що здалеку мерехтить вогник.
- Дванадцять тищ двісті сімдесят чотири… Он вже солдатики. Наші, а як інакше? Це коли вперше прийшли було не зрозуміло. А потім пояснили, що освободили они наш хутор от фашистской хунти. Ковалнки та Черненки ті виїхали. А ми зістались. Довелось, щоправда хлопцям військовим віддати хряка нашого. Ну вони молоді їм їсти треба. Нехай. Потім прийшли інші, і знову кажуть звільнили Трьохізбенку. Тоді Коткови з Гусейновими втекли. Залишись ми одні на весь хутір. Потім знов і знов звільняли. Хто крайній нас звільним – піди зрозумій. А коли всі хочуть нас так звільнити, які ж вони раді будуть коли ми самі до них явимось.
Єдиний чобіт зліз і тягнувся, зачепившись за халявою. Боса нога змерзла та в синцях майже не слухалась. Мозолі на руках в котре вже тріснули та гноїлись. Із пошматованих плечей бігла кров, збиралась в рукавах та капала.
Але баба Зіна нічого цього не помічала. Єдине, що її лякало це зупинитись. Здавалось, що буде йти поки рахує. І вона рахувала:
- Дев’ятнадцять тищ дев’ятсот дев’яносто вісім …
- Стій! Жодного руху! – почула старенька голос над головою
Звідки взялись ці дві фігури в військовій формі було не зрозуміло.
- Що везеш?
- Дід мій. Лікар нам потрібен.
Військовий підійшов до санчат. Склонився. Обшукав. Спробував намацати пульс на шиї. Глянув на свого напарника, потім на стареньку. Піджав губи та повів головою справа на ліво.
Баба Зіна зробила крок до свого діда. Рухнула так, наче в тілі не залишилось жодної цільної кістки:
- Не відпущу одного!