хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

4 жовтня. СРСР. Політичне-побутове. JPG.

b0f61fb04d8b127e0adf0d6a56367c07.jpg be95b9ae0301a9e2c2a2ec46b98cb36f.jpg

2a5d4fd9e058ded3c5f92ab3297d8689.jpg


556d88050b2797cf120c8008b67ff2a1.jpg
5c283fe2635f4f961af13307d5ce7725.jpg 206ff7a927c4542ded3bf9cddaefadeb.jpg 24cf7c92b170ca5f58655ff0777cbe5e.jpg 9a7ccdffdebb0d7262e454f085266aaa.jpg 828fc3559f2b74780e08c52ba409ed5a.jpg b268d3763e7a2ea583e27d4a026aba7b.jpg ddc9330768863a49e84ce438e6829fe2.jpg 016ce7f0e5d9db0ffc953e05b6d1b4af.jpg



"...Самого ж главного мирового пролетария из мавзолея потихоньку выселяют. По крайней мере, в прессе можно встретить и такие строки:

«19 сентября ночью на Волковском кладбище захоронят детородный орган Ленина. До этого эту часть тела Ленина в банке возили по Санкт-Петербургу и Ленобласти в автобусе, названном Передвижной мавзолей.

Детородный орган Ленина был удален от основного тела при мумификации. Однако его не выбросили, а законсервировали в специальном растворе. В 90-е чтобы важная часть тела не пропала — коммунисты унесли ее домой. И там хранили до сего дня.

 Затем показали людям в передвижном мавзолее.
Коммунисты прикладывались к частице тела Ленина и целовали банку.
Потом все же решили придать земле, так как во время показов банка потеряла герметичность и в раствор попали бактерии, которые привели к быстрому разложению частицы тела.

Поэтому не весь Ленин, а его важная часть будут захоронены в 2021 году, на месте, которое он купил 100 лет назад, рядом с его родными"..."

Узурпація, зрада, диктатура.

Валерій Прозапас

Отже, як і передбачалося, після "Трускавця" "слугами" офіційно взято напрямок на повну білорусізацію країни.

З потоку свідомості їхнього лідера можна зробити висновок навіть не про "два терміни", а аж поки не "проведуться всі реформи".
Лукашенко ж захищає "порадочєк" вже 27 років, чому б їм не повторити.

Офіційно оголошено монополізацію парламенту, а регламент названо шкідливим для економіки (?)

Це означає, що закони прийматимуться прямо в ОП, ніякі парламентські процедури тепер не матимуть значення, в крайньому випадку можна буде заднім числом змінити стенограму, як наприклад з "олігархічним" законом.

Ніяких міжнародних зобов'язань визнаватися не буде: у нас "нахабна політика", "найкращі в Європі дороги" та "немає часу проситися в ЄС" - як думаєте, Захід сприйме такого союзника?

І головне - РНБО мають БОЯТИСЬ.
Прямо так і сказано.
Хто "злочинці" та "зрадники" теж визначатиме РНБО.
Більше ніякого натяку на законність та право - тільки засідання і брифінги.

Принципово все було зрозуміло ще після Оману та зливу "вагнерівців", а тепер маски зірвано остаточно - узурпація, зрада, диктатура.







Чи день той був, чи то була примара...

Чи день той був, чи то була примара,

Яка торкнулась враженням чола.

Пішла зоря вечірня на мадяри,

На чужину, як водиться, пішла.

І я б пішов – не видно небокраю,

Я б залишивсь – та що робить мені?

І я б заснув – а сну усе немає,

Є тільки ніч крилата у вікні.


«Храм»


В бушующем море безвременной серости,
Мой храм одиноко вдали возвышается,
И ветер, взывая к потерянной смелости,
Поёт и поёт о душе, что сжимается.

Он воет, опять бесконечно вибрируя,
Осколками звёзд поднебесного качества,
Я тьму выжимаю, все чувства парируя,
Смешав в одну реку любовь и чудачества.

Бушует вода, размывая понятия,
Я тучам поклялся в незыблемой верности,
Уносит их ветер за грань восприятия,
Куда-то за рамки обыденной ревности.

Я буду жрецом в этом храме подмоченном,
Ты будешь в моем пантеоне таинственной, 
Богиней, молитвами не замороченной, 
Богиней, в моем пантеоне единственной.

© William van Warg

Заброшки нашого містечка

Місцеві закинутості вже неодноразово показував у звітах, але фільмував лише руїни очисних споруд. Тому вирішив відзняти збірний огляд більшості місцевих заброшок. Вийшло більш-менш норм. На одному об'єкті навіть полазив.

Ну а так, скоро буде рік вез вилазок.


Вікторія Іванько не самотня у своїй любові до рідної країни

Поруч зі мною в храмі під іконами знаходилася жінка, котра не шукає вдячності чи визнання – Олег Володарський (відео)
Усе бере від матері початок… Матуся наша — ангел на землі

«За давніми традиціями, коли вишня, мов наречена, одягається в біле вбрання, і яблуня красується в пишному вінку, на українську землю приходить світле і лагідне свято День Матері. Воно стукає в кожну оселю, й ставши на порозі, нагадує всім про призабуту мудрість віків — звичай вшановувати Материнську Долю. Напередодні Дня Матері у міській бібліотеці-філії №1 відбулося засідання клубу «Світоч»: літературно-музичне свято «Усе бере від матері початок… Матуся наша — ангел на землі». До світочанців завітала Жінка, Мати, волонтер, член правління громадської організації «Вогонь Відродження» Вікторія Іванько. Вона розповіла про те, як справляється зі своїми сімейними справами, виховує двох дітей, працює, а ще займається громадською роботою у вільний від роботи час. Молодь у дружній, щирій атмосфері спілкувалася з пані Вікторією та отримали корисні поради».

Джерело: https://eco.cg.gov.ua/index.php?id=299329&tp=0

Вікторія Іванько, громадська діячка, волонтерка, член правління громадської організації «Вогонь Відродження»

Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Вранішня година. Ласкаве сонце, що зігріває рідну українську землю, омиту нічним дощем. Привітна, працьовита парафіянка, що доглядала квіти, висаджені біля храму. Благословенна тиша. Бог і Україна.

І скромна, але потужна волонтерка Вікторія Іванько. Людина з сильним характером. З власними переконаннями та принципами. В зовні відкритій та привітній жінці відчувається цілеспрямованість випущеної стріли. Вона з тих, хто завжди досягають мети. Ми розпочали діалог. Розмовляли просто, відкрито та чесно.

Якось інтуїтивно зрозумів, що чесність та принциповість цієї людини часто стає поперек горла байдужому соціуму та корумпованим можновладцям. Поруч зі мною в храмі під іконами знаходилася жінка, котра не шукає вдячності чи визнання. Поруч зі мною була УКРАЇНКА, котра живе своєю правдою, котра, не озираючись ні на кого, віддала силу силенну сил, часу та душі заради допомоги нашим воїнам.

Волонтерство — це важка праця. Складна. Це форма самопожертви на межі людських можливостей, сил, любові та віри. Я бачу по всій Україні цих неймовірних дівчат та хлопців. Вони на своїх плечах витягують країну. Своїми душами лікують найстрашніші рани. Вони поруч з нами, поруч з Нацією в найскладніші часи. Вони палають. Іноді цей вогонь випалює їх зсередини, залишаючи по собі порожнечу.

А вони, знесилені, усім бідам наперекір, продовжують слідувати обраним шляхом, не озираючись ні на що. Навіть попри байдужість соціуму, котрий забуває, наскільки ж ці білі птахи нам потрібні. Там, в намоленій тиші храму, під іконами, ми були потрібні одне одному.

Мені важливо було почути душу людини, котра стільки робить для нашої країни, а їй важливо було відчути, що вона не самотня у своїй самовідданій любові до рідної країни. Така взаємно необхідна розмова. Коли ми це усвідомили, спілкування одразу стало зовсім іншим: більш відкритим, спокійним та теплим. Пані Вікторія почала посміхатися, а я дякував Господу за все.

Ієрей Володимир Павлина, котрий зустрічав та супроводжував нашу знімальну групу в Бахмачі у черговий раз підтвердив моє переконання про те, що парафіяльний священик, котрий віддає всього себе служінню Богу і Україні, ділиться частинкою своєї душі з кожним парафіянином. Він душею відчуває кожного, хто приходить до Бога, приходить до храму. Він з батьківським теплом турбується про ті душі, котрі йому відкрилися, любить та непокоїться про них.

Всі по-справжньому важливі речі, події та відкриття залишають відбиток на нашій душі. Ось так і це знайомство, за яке я вдячний мудрому та небайдужому священику, назавжди залишиться зі мною.

Я щасливий тим, що маю змогу висловити свою повагу та вдячність українці, котра так любить нашу країну, котра підтримала її в надскладні для Нації часи. Я дуже хочу, щоб вона знала та відчувала: вона не самотня у своїй любові до рідної країни й посеред нас є сила силенна тих, кому не байдуже. Вони – сила нашої землі.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Вікторія Іванько, громадська діячка, волонтерка, член правління ГО «Вогонь Відродження»