«За давніми традиціями, коли вишня, мов наречена, одягається в біле вбрання, і яблуня красується в пишному вінку, на українську землю приходить світле і лагідне свято День Матері. Воно стукає в кожну оселю, й ставши на порозі, нагадує всім про призабуту мудрість віків — звичай вшановувати Материнську Долю. Напередодні Дня Матері у міській бібліотеці-філії №1 відбулося засідання клубу «Світоч»: літературно-музичне свято «Усе бере від матері початок… Матуся наша — ангел на землі». До світочанців завітала Жінка, Мати, волонтер, член правління громадської організації «Вогонь Відродження» Вікторія Іванько. Вона розповіла про те, як справляється зі своїми сімейними справами, виховує двох дітей, працює, а ще займається громадською роботою у вільний від роботи час. Молодь у дружній, щирій атмосфері спілкувалася з пані Вікторією та отримали корисні поради».

Джерело: https://eco.cg.gov.ua/index.php?id=299329&tp=0

Вікторія Іванько, громадська діячка, волонтерка, член правління громадської організації «Вогонь Відродження»

Церква Успіння Пресвятої Богородиці. Вранішня година. Ласкаве сонце, що зігріває рідну українську землю, омиту нічним дощем. Привітна, працьовита парафіянка, що доглядала квіти, висаджені біля храму. Благословенна тиша. Бог і Україна.

І скромна, але потужна волонтерка Вікторія Іванько. Людина з сильним характером. З власними переконаннями та принципами. В зовні відкритій та привітній жінці відчувається цілеспрямованість випущеної стріли. Вона з тих, хто завжди досягають мети. Ми розпочали діалог. Розмовляли просто, відкрито та чесно.

Якось інтуїтивно зрозумів, що чесність та принциповість цієї людини часто стає поперек горла байдужому соціуму та корумпованим можновладцям. Поруч зі мною в храмі під іконами знаходилася жінка, котра не шукає вдячності чи визнання. Поруч зі мною була УКРАЇНКА, котра живе своєю правдою, котра, не озираючись ні на кого, віддала силу силенну сил, часу та душі заради допомоги нашим воїнам.

Волонтерство — це важка праця. Складна. Це форма самопожертви на межі людських можливостей, сил, любові та віри. Я бачу по всій Україні цих неймовірних дівчат та хлопців. Вони на своїх плечах витягують країну. Своїми душами лікують найстрашніші рани. Вони поруч з нами, поруч з Нацією в найскладніші часи. Вони палають. Іноді цей вогонь випалює їх зсередини, залишаючи по собі порожнечу.

А вони, знесилені, усім бідам наперекір, продовжують слідувати обраним шляхом, не озираючись ні на що. Навіть попри байдужість соціуму, котрий забуває, наскільки ж ці білі птахи нам потрібні. Там, в намоленій тиші храму, під іконами, ми були потрібні одне одному.

Мені важливо було почути душу людини, котра стільки робить для нашої країни, а їй важливо було відчути, що вона не самотня у своїй самовідданій любові до рідної країни. Така взаємно необхідна розмова. Коли ми це усвідомили, спілкування одразу стало зовсім іншим: більш відкритим, спокійним та теплим. Пані Вікторія почала посміхатися, а я дякував Господу за все.

Ієрей Володимир Павлина, котрий зустрічав та супроводжував нашу знімальну групу в Бахмачі у черговий раз підтвердив моє переконання про те, що парафіяльний священик, котрий віддає всього себе служінню Богу і Україні, ділиться частинкою своєї душі з кожним парафіянином. Він душею відчуває кожного, хто приходить до Бога, приходить до храму. Він з батьківським теплом турбується про ті душі, котрі йому відкрилися, любить та непокоїться про них.

Всі по-справжньому важливі речі, події та відкриття залишають відбиток на нашій душі. Ось так і це знайомство, за яке я вдячний мудрому та небайдужому священику, назавжди залишиться зі мною.

Я щасливий тим, що маю змогу висловити свою повагу та вдячність українці, котра так любить нашу країну, котра підтримала її в надскладні для Нації часи. Я дуже хочу, щоб вона знала та відчувала: вона не самотня у своїй любові до рідної країни й посеред нас є сила силенна тих, кому не байдуже. Вони – сила нашої землі.