хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Путін виклянчує, Сі сказав що подумає

  • 08.05.25, 20:40
Росія вітатиме появу китайських заводів на своїй території, заявив
президент Володимир Путін на переговорах з головою КНР Сі Цзіньпіном.


«Росія стала головним імпортером китайських автомобілів у світі. При цьому ми вітаємо створення і перенесення китайських промислових компетенцій до нашої країни », — сказав Путін.

Він додав, що Москва готова забезпечити «комфортні умови для діяльності компаній з Китаю в Росії» і вважає російсько-китайські відносини «зразком міждержавного спілкування в XXI столітті».

Обсяг російського експорту корисних копалин до Китаю б'є рекорди, повідомив Путін. "У минулому році Росія не тільки лідирувала в експорті нафти в Китай, але і займала перше місце з поставок трубопровідного газу. Крім того, ми є другими за обсягами поставок вугілля в Китай і третіми за обсягами експорту скрапленого природного газу », — похвастався російський диктатор.

Ставши найбільшим торгівельним партнером Кремля з початку війни, Китай досі утримувався від значних інвестицій у реальний сектор російської економіки. Статистика центробанку за три роки війни не зафіксувала значного припливу капіталу з «дружніх» країн. Навпаки, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у РФ неухильно знижується - на 63 млрд доларів минулого року, на 80 млрд доларів у 2023 році і на 138 млрд доларів у 2022 році.

Накопиченим підсумком з початку вторгнення в Україну економіка, за даними ЦБ, втратила 57% вкладень іноземних інвесторів, а їхній загальний обсяг опустився до $216 млрд — мінімума з 2009 року.

Хоча раніше президент Путін заявляв про «максимальну відкритість» для інвесторів з країн БРІКС і заохочував їх інвестувати в російський «капітал», влада Китаю заборонила місцевим компаніям інвестувати в російський нафтогазовий сектор, відмовлялася фінансувати проєкт «Сила Сибіру-2» і давала вказівки автомобільним компаніям не будувати заводи в РФ.

Незважаючи на 9 років переговорів, уряду РФ так і не вдалося домовитися про випуск державного боргу в юанях: Пекін як і раніше допускає тільки розміщення «панда-бондів», які не пускають гроші за межі КНР.

Російсько-китайська торгівля після бурного росту перших двох років війни на 30% в 2022 році і 26% в 2023 році,  в минулому році перейшла до стагнації:      товарообіг зріс лише на 1,9%, до 244,8 млрд дол. За підсумками першого кварталу товарообіг РФ і КНР почав знижуватися - на 7%, до 53,2 млрд доларів - найнижчого рівня з квітня-червня 2022 року.    

Закупівлі Китаєм російських вуглеводнів, на які припадає три чверті всього експорту з Росії в КНР і майже половина всієї двосторонньої торгівлі, скоротилися на 16% - до 20,2 млрд дол. Поставки китайських товарів на російський ринок скоротилися на 7%, до 22,7 млрд дол.   

На переговорах з Сі Путін планує знову порушити питання будівництва нового газопроводу в Китай, повідомили Bloomberg джерела, знайомі з ситуацією.   

За їх словами, президент КНР готовий пом'якшити вимоги: якщо він спочатку наполягав на зниженні ціни на газ до внутрішньоросійського рівня (менше 100 доларів за тисячу кубометрів), то тепер готовий погодитися на середній рівень - між російською ціною і світовими ринковими цінами. 
https://os1.i.ua/3/1/15719305_d748ec2e.jpg

Підписання контракту, якого Путін домагається майже 10 років, не передбачається, зазначає Bloomberg.

(с)тибрено

Як же хочеться...

  • 08.05.25, 17:31
Як же хочеться ніжно всміхнутись,
До душі доторкнутись теплом,
У думках — не губитись, не злитись,
Хай добро переможе над злом.

Як же хочеться просто узріти,
Те, що змушує жити й цвісти.
Твоє серце любов’ю зігріти —
І дорогу до щастя знайти.

Як же хочеться тихо торкнутись
Пелюсток неземної весни,
До плеча твого ніжно горнутись —
І з тобою побачити сни.
©

Українська музика 2904







0%, 0 голосів

40%, 2 голоси

20%, 1 голос

40%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Achtung! Achtung!

 Якщо вам доводилось зустрічатися з росіянами ви мали відчути їхню нерушиму національну гордість. Мені вона була справді незрозумілою оскількі огидних фото і відео звідти було забагато.
 Величезна пляма на карті світу, це мабуть і підштовхує до подібних почуттів. Скількі люду було перечавлено за ці землі ніхто точно не знає. Наврядчи цим можна пишатись. Але знати що таке Проекція Меркатора має кожен росіянин. Це була би чудова тема для першого занаття на уроках географії.


    


Українська музика 2903







43%, 3 голоси

29%, 2 голоси

0%, 0 голосів

29%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Птахам з невидимого острова

  • 07.05.25, 08:43
Зазвичай я не пишу некрологи чи щось подібне, але цього разу все ж не можу обійти увагою втрату, яка пройшла майже непомітною на тлі вже рутинних масових втрат, які ми маємо щодня.

У моєму дитинстві було не так щоби багато саме дитячих книжок, ще менше – саме українською, які мені подобались більше. Не дивно, що зачитував я їх десятки разів. З-поміж інших однією з моїх улюблених була «Панна квітів», збірка з шести казок 1990 року видавництва, авторства Валерія Шевчука.

Хоча такі деталі мене як дитину мало цікавили, куди менше за самі твори. Вони були несхожі на стандартні народні казки, надто химерні, часом трохи моторошні. Уже пізніше я збагнув, що справа була не тільки в змісті, як у стилі їх написання. То була українська мова, в яку неможливо не закохатися, настільки смачна й квітуча, сповнена чудних слів та оборотів. У переважно совковому середовищі Кривого Рогу початку 90-х, та книжка стала однією з найбільш вагомих речей, що формували мою свідомість.

Ми всі звикли, що автори книг, які стоять на наших полицях, жили колись давно й померли задовго до нашого народження. У цьому плані я, певно, здивувався, коли взнав, що той Валерій Шевчук досі собі живий і продовжує писати. Не можу сказати, коли я точно про це дізнався. У шкільній програмі його не було, не було і в шкільній бібліотеці (зате скільки другорядної рускої хтоні ми мали прочитати за ті роки, шоб шо?). Одну з його книжок нам задавали на літнє читання, яке ніколи ніхто не перевіряв, та й знайти її було нереально.

Тому з Шевчуком – дорослим письменником я познайомився набагато пізніше, коли отримав змогу купувати його книжки в паперовому варіанті (спасибі тобі, Книгарня «Є») чи стягувати з інтернету ті, яких так і не зміг знайти, щоб купити.

Я не можу назвати себе зразковим його читачем, багато досі не прочитав, але то більше щоб розтягнути задоволення. Деякі книжки відверто не зайшли, надто вже філософські та специфічні. Але були й такі, що залишили в мені свій слід назавжди. І звісно, всі вони – це та сама чудова мова, заради якої я дочитував до кінця навіть ті твори, які за авторства інших письменників покинув би на пів шляху.

Десь у паралельному вимірі, хоча насправді не так і далеко, письменник Шевчук продовжував жити й творити, наскільки йому могла дозволити старість в купі з діабетом. Іноді мені хотілося якось з ним сконтактувати, хоча б символічним листом-подякою, але все залишалося на рівні думок. Він не користувався інтернетом і, здається, не надто радів незнайомцям у реальному житті, то я й вагався, а якщо йому нафіг не потрібен той лист?

На початку 2024 року доля підкинула мені знак у вигляді фейсбук-акаунта старшої доньки письменника. Він тоді саме серйозно хворів, і я таки зважився написати та попросити передати йому свого листа. У відповідь вона мені переслала аудіозапис подяки Валерія Олександровича, якому, здається, було таки приємно, що його пам'ятають. Так у мене з'явився шматочок його голосу, який чомусь виявився саме таким, як я уявляв.

У листі зокрема я бажав йому дожити до дня нашої перемоги, хоча сам відверто не вірив, що це можливо. Шевчук оклигав від тієї хвороби, брав трохи участь у київських літературних заходах минулого року, але ж і справа тут не в ньому, а в тому, наскільки той день далекий до нас усіх.

Вранці 6 травня письменник відправився на зустріч зі своїми старими знайомими, шістдесятниками, які уже майже всі там.

Хоча в часи, коли ми щодня втрачаємо молодь та дітей, відхід 85-річного дядька не мав би виглядати великою трагедією, мені здається, ми втратили набагато більше, ніж просто одну людину. А що мало хто сьогодні може усвідомити глибину цього горя, для нас тільки гірше.

P.S. «Панна квітів» загубилася десь під час моїх численних переїздів. Зрештою, я знайшов її у форматі pdf, так щоб саме з тими малюнками, які пам'ятаю з дитинства. Варто було б купити і паперовий примірник, хоча б уживаний з olx, поки є така можливість, якби я мав хоч мінімальну впевненість, що у мене є майбутнє, у якому можна дозволити собі таку розкіш, як паперові книжки.

Замовкли й загусли в цьому вечорі. Молоко в їхніх чашках перетворилось у білий лід, перетворились у лід і вони самі. Часом зривались і глухо падали в тиші яблука і замерзали там, між мокрої трави. Ішли в тому сутінку два їжаки, торкнулися холодними рильцями яблук, але були пересичені. Цвіркуни зібрали духовий оркестр на лопушиному листку, й раптом заграла їхня перша скрипка. Мелодію підхопив цілий оркестр, і в темряві задзвеніло фортепіано. "Перший концерт для фортепіано з оркестром", — подумав старий і згадав той час, коли й гадки не мав, що таке може вчуватися. Усміхнувся своїй мовчазній дружині і зчудувався ще з одного мимовільного відкриття: люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться вони одне на одне і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна й несподівана музика звучить часом у їхніх серцях.