хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Дочка мольфарки.


  Випала Миколі нагода навчатися на лісогосподарському факультеті, щоб отримати професію кваліфікованого лісівника. Інакше і бути не могло, бо виріс він в глухих поліських лісах і не уявляв іншого життя, як там, де легенди і повір’я живуть поруч зі звичайним життям.

  Одного разу Микола побачив біля навчального корпусу тендітну струнку дівчину. Щось в ній було таке невловиме, що примушувало Миколу не відривати від неї свій погляд.  Дівчина відчула на собі цей пильний погляд, і подарувала Миколі таку усмішку, від якої його серце готове було вискочити з грудей.

  Після того випадку Микола втратив спокійний сон. Та дівчина снилася йому майже кожної ночі. А вдень він відчайдушно шукав з нею зустрічі. Та все марно. То він її бачив в останню мить, коли вона заходила до аудиторії перед початком пари,То вона знову дарувала йому чарівну усмішку через вікно автобусу №1.

  Як потім Микола дізнався, дівчина навчалася на другому курсі і була родом із Закарпаття. Звали її Марічка. А Микола вже мав закінчити четвертий курс, тому так не просто було зустрітися з Марічкою. До того ж вона жила в своєї тітки в Києві, а Микола у гуртожитку. 

  І все ж таки здавалось дивним, що доля ніяк не хоче влаштувати їм зустріч. Та схоже було, що й сама Марічка не горить бажанням зустрітися з Миколою. Вона ніби грається з ним, даруючи в останню мить чарівну усмішку і знову зникає десь у натовпі.

  Навчання на факультеті швидко добігало до кінця. Залишалася лише дипломна практика, на яку Миколу відправили в гори Карпат.  

  Якось сидить він на лаві біля лісництва і милується мальовничими горами. Раптом хтось , підкравшись ззаду, закриває йому очі і мовчить. Ці тендітні дівочі руки, цей ледь вловимий подих, і це шалене його серцебиття не залишало сумніву.

– Марічко, це ти?

– Нічого собі! Як ти дізнався, що це я?

– У серця свої очі. Від них важко сховатися.

  У відповідь Марічка розсміялася дзвінким чарівним сміхом.

– Як же мені пощастило тебе тут зустріти. Ти навіть не уявляєш.

– Може пощастило, а може то иоя забаганка. Адже я дочка мольфарки і багато на що здібна.

  І Марічка знову розсміялася тим чарівним сміхом, від якого у Миколи серце мліло.

  Потім були численні взаємні подорожі по Закарпаттю. Мукачівський замок Паланок, руїни замку в Хусті, неймовірне озеро Синевир, мальовниче містечко європейського типу Берегове. А також ряд інших цікавих місць.

  Щастю Миколи не було меж. Але як тільки він намагався освідчитись Марічці у коханні, вона завчасно притуляла свій тонкий пальчик до його губ.

– Мовчи, Колю.

– Чому?

– У долі свої правила і закони. Я не можу їх порушувати. На тебе давно чекає в поліських лісах лісова Мавка. І я не можу у неї тебе забрати.

  Після цих слів Марічка сумно зітхнула.

– Ти мене, Колю, забудеш, Ти мене забудеш.

  І Марічка пішла, а Микола, розбитий горем, навіть не зміг підвестись, щоб її наздогнати. І голос в нього пропав, щоб закричати.

  Наступного дня Микола вже нічого не пам’ятав. Ні тих щасливих днів з Марічкою, ні її самої. А після закінчення навчаггя, він повернувся в поліські ліси, де серед численних боліт зустрів свою Мавку.

  Час від часу Марічка снилася Миколі, і він знову згадував своє минуле щастя. Після таких ночей Микола декілька днів ходив як тінь, поки Марічка знову не забирала у нього спогади про себе.

– Кохана, що зі мною не так? Я зовсім не пам’ятаю, де був вчора.

– Тебе знову крала у мене моя сестра по крові прадавніх часів. Але зараз ти знову зі мною.

  Микола сидів зі своєю дружиною біля чепурної хатинки, що стояла на узліссі, і вони милувалися безмежним зоряним небом, і слухали, як соловей співає свою весняну пісню. І були вони щасливі від того, що були разом.

Случай в Мадриде

     Небольшой посёлок  Мадрид нежился в жарких объятиях августа. Раньше это было тихое село ХренОво о 15 дворах с общей банькой, раскинувшееся на берегу безымянной, но на удивление чистой речки. 
Село окружали старые леса и болота, так что путь к нему был доступен только на авто и только в сухую погоду. 
   Название же свое оно получило  от странной природной аномалии - на всех подворьях бурно рос хрен, вне зависимости от того сажали его или нет.     
      
    Не все правильно понимали его название, ох не все. И вот его обитатели 
путем долгих, наполненных не трезвой страстью  дебатов,  выбирали новое. Вдохновителем  переименования  был  Лавр Моисеевич  Нургайып, известный как бывший журналист, зачинщик попоек и беспорядков.  
 
    На общей сходке он убеждал сограждан - пора нам привлечь туристов:  Василиса будет водить их на болота по клюкву, где они непременно перемажутся. А тариф на помывку в баньке мы установим  круче чем  в городских ЖЕКах.  И начнем быстро богатеть, построим свой пиво-водочный завод. И поскольку в стране уже вроде есть  Париж, Нью Йорк, Копенгаген  и Сорренто, надо нам стать Мадридом, обижать невниманием солнечную  Испанию, сами понимаете, не резон. Может она, узнав о том,  поможет  нам  с своими прекрасными винами. На безвозмездной основе само собой.   
 
     Ныне  Лавр  пребывал на дачной веранде в глубоком, мягко говоря, миноре. Его мучила жажда, тело, нагретое зноем, безумно хотело пива.
 Но достать оное не было никакой возможности.  Денег не было и в обозримом будущем не предвиделось. 
    
      Все работодатели давно отказались от его услуг, не желая терпеть пьяные загулы и хулиганские писания  Моисеева  сына. Квартиру он пропил и ныне был пригрет сестрой  Аделью, на чьем подворье  ныне и жил. 
И жизнь та была  безрадостна, ибо Адель, будучи дамой с железным норовом, только кормила братца.  Денег не давала,  на слезные вопли о братской любви и жалобные  просьбы о материальной помощи ответ 
был один - иди работать. 
                                 
      И возроптал Лавр сын Моисея на такую жизнь и начал поносить ее черными словами. 
 - Будь проклят этот поганый мир, захваченный олигархами, швондерами, трампами, владельцами баров и прочей жадной сволочью!  Все их остояния нажиты кражами и грабежами, как писал о том великий мыслитель Карл Бендер!  А еще эти гады, явно жулики в пятом колене, повышают тарифы, развязывают войны, вздрючивают цены и акцизы на спиртное, лишая  бедных рыцарей пера вдохновения и заработка. 
      И сваливают всё, эти дети гиен и крокодилов, на волю Господа  и происки сатаны.  Вот хотел бы я задать ему пару вопросов... 

     И тут  вдруг покачнулся громадный старый  тополь, залаяли, с ноткой безнадеги, все псы поселка, хором закаркали вороны и на веранде перед Лавром оказался субъект  весь в черном и с красным шейным платком. 
   И был он поразительно похож на  Арамиса в фильме о трех мушкетерах.                                                               
       - Задавайте! 
       - Но позвольте... а где же рога, хвост, копыта наконец? 
       - Оклеветали конкуренты и завистники. Тебе ли не знать... 
       -  Но как же это возможно?  
       - Ты немного не в себе... вот подлечись... 
   И на столе появились три запотевших бокала пива. 
       -  О! Спасибо большое!  Как божественно! Но это верно плата за мою душу?   
       -  Фирма угощает, не переживай... а есть желание продать?
       -  Нет, нет, пока нет... и вспомнив свои страдания, шепнул - разве что потом...  
    
  Прикончив два бокала Лавр, придя в себя, спросил о главном.
       -  Как же Господь терпит все те мерзости, что творятся у нас на земле? 
       -  Он давно уж на вас обижен. Его дитя, такую прекрасную планету,
          вы изгадили  и  по всякому разрушаете.  Покинул Он вас.
      -   Куда же он делся и как же нам теперь?
      -   Неизвестно то. С собой взял только старые детские сказки. 
          Сказал, что они  лучшее, что создано вами со времен Адама и Евы. 
          И получается, что ныне я за него.               

    Ужаснувшись, Лавр споро вылакал третий бокал  пива  и спросил
       - А как же все эти войны? Они возникают по вашей воле? 
       - Чушь!  Они плод вашего безумия, алчности и глупости. 
          Мы же заняты только  шоу бизнесом, ТВ, прессой, соц сетями. 
          Особо удачно получилось с  FB и YouTube, можешь поверить...
      -   В чем же мы так обгадились? 
      -   Ваши правители лишены ответственности. Могут начать бойню,
          могут убить массы подданных. Безнаказанно!  А следовало бы за то 
          не медля лишать их свободы , а еще лучше жизни. Ибо неизлечимы.

     Только что выпитый бокал вдруг сам собой наполнился.
     Довольно облизнувшись, Лавр отважился на личный вопрос. 
      -  А можно узнать, почему именно меня Вы удостоили беседы? 
      -  Понравился ход твоих мыслей... 
     Опять колыхнулся старый тополь, опять, но уже как то радостно, 
     взлаяли псы и гость исчез. Остался только одинокий бокал пива.
     Правда высочайшего качества...  
                                          

Факти, про які люди не дізналися у школі...

День може бути похмурим, важким, довгим або зовсім невдалим, але якщо ви можете дізнатися про щось нове, навіть найпростіший факт, то ваш день буде успішно завершено. І немає кращого місця для цього, аніж ця добірка. Сьогодні ми вирішили зібрати для вас 15 нових цікавих фактів, про які мало хто знає.

Нідерланди дарують Канаді 20000 тюльпанів щороку як подяку за захист голландської королівської родини під час Другої світової війни

 

Їм пощастило побачити те, що приховано від більшості

Ні для кого не секрет, що в житті часом трапляються вражаючі речі та явища. І підтвердження цього ми часто бачимо в інтернеті. Наприклад, у соцмережах з’являються фотографії, дивлячись на які ми скрикуємо: «Очманіти!». Наша сьогоднішня добірка змусить вас не лише здивуватися, а й поламати голову над дуже дивними речами.

Такого результату тесту на вагітність точно ніхто не очікував



Як це вийшло?  [ Читати далі ]

Никто не обходился без потерь...

  • 02.02.24, 17:22
З тими, хто втратив мене, як людину, розмов уже не буде...ні душевних, ніяких...

История твоей жЫзни

А вот не скажу!

Читайте мемуары...
И нИкапельки не стыдно за содеянное.
Но будущим внукам сказать будет стрёмно про "опыт былого".


А шО у вас?

Ведь никто, кроме нас(с) И ещё - оч.люблю 3-х человек - себя, меня и вон ту богиню в зеркале... А тут мне предложили вариант побывать в гостях - "первое время у меня поживешь, а с утра поедешь домой"...(с)