Скандали навколо оборонних контрактів посилюють увагу міжнародних партнерів до того, як Україна витрачає мільярди гривень і європейської допомоги

Від справи «Львівського арсеналу» до закупівлі бракованих мін і кризи навколо Агенції оборонних закупівель — оборонна сфера України не раз ставала центром корупційних розслідувань та суспільних скандалів. Тепер Берлін прямо заявляє про необхідність контролю й вимірних результатів.

Берлін вимагає не обіцянок, а результату

Візит канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Києва мав продемонструвати незламність європейської підтримки України. Але за дипломатичними заявами й домовленостями прозвучала тема, яку українській владі дедалі важче відкладати на потім, — корупція.

Разом із Мерцом до української столиці приїхала міністр економіки Німеччини Катаріна Райхе. Вона зустрічалася не лише з українським керівництвом, а й із представниками німецького бізнесу, які вивчали можливості участі у захисті критичної інфраструктури України від російських атак.
За словами Райхе, переговори з президентом Володимиром Зеленським були непростими. І серед тем, які обговорювалися, була корупція.
«Так, звичайно, про це теж треба говорити, і ми це робимо», — заявила німецька міністр у підкасті шеф-редактора BILD Пауля Ронцхаймера.
На перший погляд — звичайна дипломатична фраза. Насправді ж за нею стоїть значно серйозніший сигнал.

Європа платить — і хоче знати, куди йдуть гроші

Німеччина стала одним із найбільших донорів України. Йдеться про мільярди євро допомоги — на озброєння, протиповітряну оборону, інфраструктуру та інші потреби держави, яка воює. Тому для Берліна питання корупції давно перестало бути виключно внутрішньоукраїнською проблемою.
Райхе сформулювала позицію німецького уряду максимально чітко: Берлін хоче бути впевненим, що виділені кошти використовуються саме за призначенням. І це принципово.
Європейські партнери готові допомагати Україні вистояти у війні, але вони не можуть погодитися з ситуацією, коли гроші платників податків перетворюються на джерело збагачення чиновників, посередників або наближених до влади бізнесменів.
Ще важливіше інше. Україна претендує на членство в Європейському Союзі. А отже, боротьба з корупцією — не декоративна вимога для красивих звітів перед Брюсселем, а одна з фундаментальних умов європейської інтеграції.
«Нам також доведеться стежити за тим, щоб справа не обмежилася одним запевненням, а щоб ми мали вимірні результати», — наголосила німецька міністр. Фактично це можна прочитати як дипломатично коректне: Європа більше не хоче чути лише обіцянки. Європа хоче бачити результат.

«Львівський арсенал»: 1,5 мільярда і жодної міни

Особливо болісно питання корупції звучить тоді, коли йдеться про оборонні закупівлі. У 2022 році Міністерство оборони уклало контракт із компанією «Львівський арсенал» на закупівлю 100 тисяч мінометних снарядів. Держава перерахувала 100% передоплати — близько 1,5 млрд гривень. Але українські військові не отримали обіцяних боєприпасів.
Гроші були переведені на рахунки іноземної компанії-посередника. У справі фігурували, зокрема, колишній керівник департаменту військово-технічної політики Міноборони Олександр Лієв, тодішній очільник департаменту Тоомас Нахкур та директор «Львівського арсеналу» Юрій Збітнєв.
Важливо, що кошти зрештою вдалося повернути до оборонного бюджету. Але залишається принципове питання: чому взагалі під час великої війни держава змогла віддати мільярди за боєприпаси, яких армія так і не побачила?
Для родини загиблого військового це не просто бухгалтерська помилка. Це питання, чи могла на фронті бути врятована чиєсь життя, якби замість паперових контрактів і фінансових схем армія вчасно отримала необхідні боєприпаси.

Браковані міни — коли корупція може ставати питанням життя

Ще більш небезпечною виглядає історія із закупівлею непридатних мін майже на 2,9 млрд гривень. За даними, наведеними у матеріалах справи, було укладено п’ять державних контрактів із фіктивним товариством на постачання артилерійських мін. Боєприпаси виявилися технічно непридатними та бракованими.
Проблема не обмежувалася фінансовими втратами. Наприкінці 2024 року українські військові масово повідомляли про проблеми зі 120-мм мінами — осічки, нештатне спрацювання та аномальні вибухи. Тобто там, де держава повинна була забезпечити військового надійною зброєю, з’явився ризик перетворити боєприпас на загрозу вже для самого військового.
ДБР повідомляло про затримання чотирьох учасників схеми. Підозри отримали також військовослужбовці Міноборони та посадовець державного підприємства. І тут уже важко говорити лише про «економічні злочини». Бо корупція під час війни має іншу ціну. Вкрадений мільйон — це гроші. Вкрадений оборонний ресурс — це потенційно чиєсь життя.

23 мільярди, прикордонники і питання прозорості

Наприкінці 2024 року серйозні питання виникли й навколо рішення Кабінету Міністрів перерозподілити 23 млрд гривень з Агенції оборонних закупівель на Державну прикордонну службу для закупівлі боєприпасів. Антикорупційні розслідувачі побачили в цьому спробу обійти прозорі процедури АОЗ.
Особливе занепокоєння викликала польська компанія PHU Lechmar, з якою намагалися укласти контракт. За інформацією розслідувачів, компанія вимагала 100% передоплати, не мала необхідної експортної ліцензії та вже мала проблеми з постачанням у 2023 році. Навіть якщо відкинути політичні оцінки, сама конструкція подібних контрактів породжує питання, на які влада повинна відповідати публічно.
Адже під час війни прозорість оборонних закупівель — це не бюрократична забаганка. Це механізм, який має захищати державні кошти від тих, хто може сприймати війну як найкращу можливість для заробітку.

«Війна реєстрів» навколо Агенції оборонних закупівель

На початку 2025 року Україна отримала ще один удар по довірі до системи оборонних закупівель. Конфлікт між тодішнім міністром оборони Рустемом Умєровим та очільницею Агенції оборонних закупівель Мариною Безруковою переріс у масштабну кризу, яку називали «війною реєстрів».
У центрі конфлікту опинилося питання: хто і як контролюватиме багатомільярдні закупівлі зброї для української армії. Громадські антикорупційні організації звинувачували керівництво Міністерства оборони у спробах повернути закупівлі під ручний контроль та відновити практику роботи через неефективних посередників.
НАБУ повідомляло про кримінальне провадження у зв’язку з подіями навколо АОЗ. Для міжнародних партнерів це був дуже тривожний сигнал. Адже Україна просить у Заходу дедалі більше зброї, грошей і технологій. І водночас всередині самої держави точиться боротьба за контроль над системою, через яку проходять сотні мільярдів гривень.

Бронежилети, які не захищали

Окрема історія — справа колишнього заступника міністра оборони В’ячеслава Шаповалова та екскерівника департаменту закупівель Богдана Хмельницького. На початку повномасштабної війни держава закуповувала для армії величезні обсяги амуніції. Але, за даними слідства, частина бронежилетів, касок та іншого спорядження виявилася непридатною. Йшлося про закупівлі на понад 1,4 млрд гривень.

Захист не відповідав заявленому класу безпеки.
Уявімо просту ситуацію: військовий одягає бронежилет, тому що вірить державі. Він виходить на бойове завдання, переконаний, що має хоча б мінімальний захист. А потім з’ясовується, що цей захист не працює.

Тоді корупція перестає бути абстрактним словом із кримінального кодексу. Вона стає питанням між життям і смертю.

«Мідас» і новий рівень суспільного запиту

На цьому тлі особливо показовим є нинішній резонанс навколо справи «Мідас» та інших масштабних антикорупційних проваджень. Українське суспільство вже не готове сприймати корупційні скандали як неминучий побічний ефект державного управління. І тим більше — під час війни.
Коли мільйони українців донатять армії, коли військові збирають гроші на автомобілі, дрони, тепловізори та зв’язок, коли родини загиблих рахують кожну гривню, інформація про мільярдні оборудки викликає не просто обурення. Вона руйнує довіру. А довіра — один із головних ресурсів держави у війні.

Німецьке попередження Києву

Саме тому слова Катаріни Райхе варто сприймати не як чергову дипломатичну репліку. Берлін фактично поставив перед Києвом просте питання: чи здатна Україна довести, що міжнародна допомога використовується чесно, прозоро і за призначенням?
Німеччина готова підтримувати Україну. Німецький бізнес готовий дивитися на можливості відновлення та захисту української інфраструктури. Європа готова допомагати Україні наближатися до ЄС. Але разом із грошима, зброєю та політичною підтримкою приходить і відповідальність.
Не може бути європейської інтеграції без верховенства права. Не може бути довіри без контролю за бюджетними коштами. І не може бути справжньої європейської держави, якщо мільярдні оборонні контракти залишаються територією для непрозорих схем.
Україна воює не лише за територію. Вона воює за право стати іншою державою. Саме тому боротьба з корупцією під час війни — це не вимога Берліна, Брюсселя чи Вашингтона. Це українська вимога до самої себе.
І тепер європейські партнери дуже чітко дають зрозуміти: обіцянок недостатньо. Потрібні вимірні результати.

Проблема не приходить одна. Так часто буває і трапилось знову. По-перше, протираючи окуляри зламав оправу. Добре, якщо можна буде здати в ремонт. По-друге, почали боліти зуби. Причому і той зуб, який треба лікувати, і другий зуб, з яким наша стоматполіклініка навряд чи зможе щось зробити. Звісно, розхвилювався. Поліз питати у ШІ що і до чого. По-третє, почалась розхитуватись коронка на передньому зубі (скільки разів казав собі не їсти тверде). Тепер би заснути з такими проблемами.

Ну, добре, з запланованим ремонтом зуба спробую розібратись. А що можна бути зробити з другим зубом? У скільки грошей виллється лікування? Якщо треба буде серйозне втручання, на седацію буде шкода грошей.

Також очікується плановий візит до психіатра (ледве встиг записатись, бо згадав у останній момент). Ну а коли до коронки дійде справа, не знаю.

Три речі, які уникають пояснювати: як робиться політика, з чого роблять сосиски і що треба, аби ми цьогоріч отримали ще понад 20 мільярдів євро допомоги від Євросоюзу.

Приділимо останньому належну увагу, трохи зануримося в деталі.

Чи хоче від нас Євросоюз чогось надзвичайного? Чогось скерованого на те, аби позбавити Україну конкурентних переваг чи зробити життя українців гіршим? Ці питання висять у повітрі, бо відповідь на них не дуже зручна для тих, кому вони адресовані.

Візьмімо за основу листа єврокомісарів, надісланого до Верховної Ради в середині вересня, на початку минулої пленарної сесії. Список перелічених там законів умовно ділиться на три однаково важливі для українців категорії: боротьба з корупцією, ефективність роботи державних органів та добробут.

Антикорупційна стратегія 2026-30 – назва говорить сама за себе. У ній ідеться про те, як має розбудовуватися антикорупційна інфраструктура.

З травня – очікує розгляду у Верховній Раді.

Конкурси для вступу на державну службу – це боротьба з феодальними замашками та кумівством.

З квітня триває підготовка у Верховній Раді до другого читання.

Затвердження процедури банкрутства – це створення правової рамки для виходу малого і середнього бізнесу з кризи та підвищення ефективності управління державним майном.

З лютого по вересень 2026 проєкт лежав у Верховній Раді й лише тепер готується до другого читання.

Закон про оцінку майна переводить її на міжнародні стандарти й серед іншого дозволяє адекватне відшкодування збитків.

Понад рік лежав у ВР до першого читання, тепер готується на друге.

Міжнародні експерти з відбору до Рахункової палати не цікавитимуться, з якої партії кандидат до органу, який перевіряє, як витрачають наші податки та міжнародні позики – зокрема на оборону, ліки й відбудову.

У вересні Рада провалила голосування, комітет подав повторно.

Новий Митний кодекс переводить українську митницю на правила ЄС, які стануть запобіжниками для зловживань на митниці. Внесений до Верховної Ради цього літа, зараз лише готується на друге читання.

І це ми говоримо лише про те, що конкретно привязане до грошей, а є ще зобовязання, які Україна має виконати, аби вступити до ЄС. Ідеться, зокрема, про судову реформу, реформу ДБР, незалежну експертизу для НАБУ. Усі ці закони спрямовані на посилення верховенства права в Україні.

На 6 жовтня зволікання вже коштує Україні €5 млрд за планом Ukraine Facility. Ось за що:

— Боротьба з корупцією, ~€1,7 млрд: антикорупційна стратегія, прозорий відбір керівників прокуратури, дисциплінарна відповідальність прокурорів, посилення протидії відмиванню грошей, прозорість переказів криптоактивів.

— Ефективність державного управління, ~€1,6 млрд: зміни до закону про держслужбу, сучасний портал вакансій держслужби, незалежні наглядові ради та корпоратизація держпідприємств, незалежний статус енергорегулятора НКРЕКП, відновлення закону про державну допомогу.

— Добробут громадян, ~€1,8 млрд: спрощене банкрутство для малого й середнього бізнесу, стратегія захисту прав людини, захист від шахрайства з платіжними картками, дорожня карта лібералізації ринків газу й електроенергії, вимоги до енергоефективності будівель.

Про те, як гальванізувати процес ухвалення законів у парламенті, я вже писала. Разом із тим уряд Корецького заявив, що на кінець вересня із 42 запланованих рішень виконано вже 17. Решту 25 пообіцяв завершити до 15 жовтня, тобто за 9 днів.

І тут питання не в тому, наскільки негативно в Брюселі сприймають затягування Україною ухвалення обіцяних законопроєктів. А в тому, як до цього ставимося ми самі. Адже йдеться не тільки про гроші. Кожен із вищезгаданих законів сприятиме створенню належних правових рамок, усуненню зловживань і зменшенню корупції. Що саме по собі сприятиме і бізнес-клімату, і тому, що гроші не зникатимуть мішками.

автор: Лана Зеркаль, дипломатка, надзвичайна і повноважна амбасадорка; сторінка авторки у фейсбук

Для театру цей альбом — спроба показати українську класику з менш відомого боку та нагадати, що наші поети вміли говорити про кохання і секс тонко, ніжно й без вульгарності. Команда сподівається, що ці тексти знайдуть нових слухачів і надихнуть молодих авторів сміливіше говорити про близькість мовою поезії.

Промокод

Спеціально для слухачів альбому інтимної лірики! Магазин Amurchik.ua дарує промокод 8HEAB, який дає 15% знижки на покупки товарів до кінця 2026 року. 

Учасники проєкту

• Вірші про кохання читають: Айрін Сафарлі та Герман Гошкадор.
• Музичне оформлення: Герман Гошкадор.