хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

***



"Храм Надії та Снів"

Буває, тінь минулого кохання стукає у вікно в дощову ніч, зриває засуви на дверях і стискає душу невидимою петлею.
Хочеться просто клацнути вимикачем, щоб зникли всі спогади, але на стіні його немає - від себе не сховаєшся в темряві....

Тоді лишається тільки піти. Залишити все зайве позаду, взяти з собою лише крихку свічку мрії та рушити туди, де спочивають зранені серця - у власний Храм Надії та Снів.
Запалити там  вогонь від залишків тепла в грудях. Дочекатися, поки догорить свічка, і теплим воском загоїти рани розбитої душі. Побути в тиші, помолитися за себе, набратися сил....
І нарешті повернутися у світ - зціленою, спокійною і готовою знову відкритися справжньому коханню.

*   *   *

Розкажи мені... Мені це так потрібно. 
Спиши собою дрібно-дрібно мій чистий аркуш паперу, якого ще ніхто не торкався.
Поділися своїми мріями, зорями, снами й тією незримою стежкою, якою блукає твоя душа в прозорому місячному сяйві.

Переконай мене, що добро завжди перемагає, 
повідай про вітер у твоїх крилах і нагадай, як це - літати, не відриваючись від землі.
Поясни це дивне божевілля, яке було подароване нам обом згори.

А потім - перейди на шепіт. 
Розкажи про пристрасть і ніжність рук, відкрий свою найсокровеннішу таємницю.
Поділися бажанням, солодкою мукою очікування та тихими зітханнями в обіймах мерехтливих свічок.

Просто розкажи всю правду про те, про що ти думаєш, коли тобі не спиться....



Українська музика 3458







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 2 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Жовтень-2. Похмуре

  • 20.11.26, 12:21
Замість вступу, напевно, варто нагадати, що копія мого блогу живе за адресою https://v1snyk.dreamwidth.org/, а також мене можна знайти в інстаграмі – v1snyk. Якщо раптом цей текст взагалі хтось побачить. Непрацююча майже місяць стрічка блогів чи новин – це потужно, це майже рівень сайту сільради села на 300 людей, де єдиний програміст, він же місцевий алкаш Степан, втопився в нужнику за діскатєкою.

* * *

1. Загалом я більше не люблю осінь, ніж люблю. Особливо мені не до вподоби, коли похмуро, мокро чи холодно, а ще більше – коли все одразу. Проте зараз іншої реальності немає, тож я людина проста: раз похмуро, йду і фоткаю як є.


[ Читати і дивитись далі ]

Українська музика 3457







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

40%, 2 голоси

60%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська музика 3456







0%, 0 голосів

20%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

20%, 1 голос

40%, 2 голоси

20%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як торгували в Радивилові сто літ тому


Це фрагменти із знімків, зроблених на ринковій площі в Радивилові (Радзивилові) початку 1900-х років.
Як бачимо, вже тоді надавалося значення рекламі товарів, адже вивіски магазинів не містять якихось малозначущих слів, а вказують на профіль продажів та власників торгових точок.
Скажімо, напис «писчебумажная торговля» засвідчував, що там можна було купити папір для письма та канцелярське приладдя, тобто все, що було необхідне для ведення документації в нашому містечку, для навчання та поштового листування.
Оскільки Радивилів мав статус прикордонного міста і великого залізничного вузла з митницею, попит на паперову продукцію тут був стабільно високим. Продавали і писальний, і поштовий, і цигарковий папір, а ще - обгортковий картон, промокальний папір (бювар), а також конверти різних форматів. На прилавках були металеві пера та дерев'яні ручки-тримачі, чорнило різних кольорів, чорнильниці, олівці, гумки, сургуч для опечатування листів і посилок, клей та лінійки. Для потреб численних місцевих купців, митників, банківських контор і державних установ продавали прошнуровані конторські книги, гросбухи, касові журнали, бланкову продукцію та копіювальний папір. Магазини забезпечували учнів місцевих училищ та шкіл зошитами, грифельними дошками, грифелями, пеналами та підручниками.
Нерідко «писчебумажные» крамниці поєднували торгівлю папером із продажем художньої літератури, релігійних книг, календарів, газет і журналів. На початку ХХ століття був справжній бум на ілюстровані поштові картки («открытые письма»), зокрема - з видами самого Радзивилова. Їх активно купували як місцеві жителі, так і приїжджі. При таких магазинах працювали і невеликі палітурні майстерні, приймалися замовлення на виготовлення візитівок, фірмових бланків, штемпелів та печаток.
«Залізна торгівля» (рос. «железная торговля») в Радивилові займалася оптовою та роздрібною реалізацією металу, ковальських і скоб'яних виробів, а також сільськогосподарського інвентарю. Довідники промисловості й торгівлі тих часів фіксували під цією назвою крамниці та склади, які забезпечували як місцеве населення, так і транзитну торгівлю. Наприклад, тутешні крамниці продавали сортове залізо (смугове, пруткове, листове), сталь, чавун та дріт, що їх купували місцеві кузні й ремісничі майстерні. Важливе місце в асортименті посідали будівельні та скоб'яні вироби: цвяхи, шурупи, замки, завіси, клямки, засуви, пічне лиття (дверцята, колосники, заслінки) та покрівельна бляха. Магазини також пропонували коси, серпи, вила, лопати, лемеші до плугів, підкови, цвяхи для підків (ухналі) та металеві деталі для возів. Населенню продавали чавунний, мідний та емальований посуд, відра, праски, самовари й дрібне господарське начиння.
На особливості торгівлі впливало й те, що через залізничну станцію «Радзивилов» проходив активний товарообіг із Європою. Частина металевих виробів (наприклад, якісні австрійські чи німецькі коси, інструменти, замочні вироби) надходила з-за кордону через місцеву митницю, тоді як російський метал та прокат везли залізницею зі сходу.
Більшість торгових лавок і складів у Радивилові належала місцевим євреям - купцям і підприємцям, які тримали спеціалізовані крамниці в районі ринкової площі та поблизу залізниці.
Окрім продажу готових товарів, торгівля обслуговувала, як уже зазначено, потреби місцевих ремісників - у місті працювали кузні, слюсарні майстерні, а також діяло ремісниче училище, де готували ковалів і слюсарів.
На одній із вивісок прочитується слово “какао”. У 1900-х роках торгівля цим продуктом, знову ж таки, визначалася статусом містечка. Какао тоді належало до категорії так званих «колоніальних товарів» (разом із чаєм, кавою та прянощами) і продавалося як великими транзитними партіями через митницю, так і в місцевих бакалійних крамницях.
Через Радивилівську митницю проходили вантажі з Європи вглиб Російської імперії. Австро-Угорщина та Німеччина були великими постачальниками обробленого какао-порошку, який привозили у великих дерев'яних ящиках або бляшаних коробах.
Однак слід мати на увазі, що на початку ХХ століття мита на імпортні делікатеси були високими. А прикордонний статус Радивилова та сусідніх Бродів (де діяла зона вільної торгівлі до кінця XIX ст., а торгові зв'язки залишалися дуже тісними) сприяв нелегальному перенесенню какао та шоколаду в дрібних пакунках для перепродажу на місцевих базарах.
У самому Радивилові, де значну частину купецтва становили єврейські підприємці, какао не було товаром повсякденного вжитку для селян, але мало стабільний попит серед місцевої інтелігенції, чиновників митниці, офіцерів прикордонного гарнізону та заможних міщан. Какао продавали радивилівцям двома способами: на вагу (з великих фірмових жерстяних банок продавці відважували потрібну кількість порошку у паперові кульки) та у фабричній тарі (невеликих бляшаних банках з яскравими етикетками).
На прилавках радивилівських крамниць початку ХХ століття поєднувалися два потоки продукції. Користувалися попитом імпортні бренди (через Броди), найбільше цінувалося голландське какао (наприклад, марки Van Houten, яка першою винайшла спосіб отримання розчинного порошку), а також продукція австрійських та німецьких фабрик (таких як Stollwerck чи Suchard). Залізницею з великих міст Російської імперії до Радивилова потрапляло й какао провідних кондитерських виробництв того часу, наприклад, харківської фабрики Жоржа Бормана чи київських виробників.
Підготував Володимир ЯЩУК.

Випити на новий рік. Доля.

  • 18.11.26, 09:01
Діло було на початку 80 -х років минулого століття. Я служив в армії. Служити довелось на нині відомому, а тоді дуже секретному полігоні Капустін Яр. На службу було гріх жалітися, ми були підрозділ елітних технарів, хоч називалися ротою, але мали сім взводів, кожен взвод мав конкретну спеціалізацію. Нічого дивного, бо майже всі солдати мали технікумівську освіту, а сержанти вищу. В їх вузах не було військової кафедри. Власне полігон складався з окремих "площадок", кожна з котрих теж мала свою спеціалізацію. Ні нашій був розташований обчислювальний центр а також фото лабораторія. Була осінь, почалося звільнення, тобто демобілізація відслуживших свої два роки. Звільняли в совєцький армії не весь призов одразу, а партіями по три-чотири чоловіка. Згідно тодішнього закону, людину призвані восени треба було звільнити до 31 грудня, тобто до кінця поточного року. Конкретну дату звільнення ротний мав право вирішувати особисто. Тим більше що наша рота була окремою.
Пішла на дємбель чергова партія, хлопець мав потрапити в наступну, тобто служити йому залишилося кілька днів, але щось пішло не так. Згідно неписаних правил, на ніч в роті залишався відповідальний, це був один з командирів взводів, або сам ротний чи замполіт чи старшина. Залишалися відповідальними всі по черзі. Саме на ту ніч відповідальний був якраз ротний. Цей дурень напився, що само по собі дивно, бо добути алкоголь на окремій військовій площадці це був ще той квест, продовольчий магазин в наявності був, але алкоголь там не продавався. Та все ж він десь його знайшов. Замість того щоб лягти спати його чорти понесли на вечірню повірку, ні щоб тихо себе поводити, він почав ротного матюкати та ображати, хоча дарма, ротний був мужик нормальний. Він поглянув на цей цирк і сказав, покладіть його спати, завтра поговоримо. На ранок він прокинувся, нічого не пам'ятає, коли йому розповіли все він схопився за голову, побіг до ротного, мовляв, вибачте, біс поплутав, я нічого такого не думав... Рота вишикувалася, а ротний сказав, ну що, ти вчора випив, це нічого. Кожен може випити і я теж. Але якщо не можна то за порушення прийдеться відповідати. Вважай що випив ти на новий рік. Щоб інші дивилися на тебе і перш ніж щось вчудити добре подумали. Таке буде моє рішення. Весь його призов уже звільнився, а цей все стирчить в роті, дуркує, судить та нічого не допомогає. Вся рота просить, товаришу старший лейтенант, та відпустіть ви його, толку від нього все одно ніякого! Ні, моє слово тверде, дивіться і робіть висновки! Невдовзі і Новий рік підійшов. Багато кому з дому посилки поприходили, кожен взвод собі стіл новорічний робив, тут уже яка в кого фантазія і можливості та уміння. З того столу мені найбільше запам'яталося олів'є. Та справа не в тому, ротний віддав хлопцю документи десь о сьомій годині, на дворі вже була ніч, певно сподівався що він залишиться і буде зустрічати Новий рік з ротою. Та він взяв давно зібрану валізу і пішов у бік КПП. Пішов і пішов, назад не повернувся, значить якось таки виїхав. Зазвичай демобілізованих з різних підрозділів площадки на залізничній вокзал Волгограда вивозив спеціальний автобус, але заради одної людини автобус ніхто не пошле, площадка серед степу, до найближчої сусідньої площадки з десяток кілометрів. Так що виїхати точно велика проблема, особливо в такий день. Через пару місяців від хлопця прийшов лист, де він і пояснив все що сталося з ним в той вечір, навіть розписана хронологія ледве не похвилинно. Точно її я вже не пригадаю, багато років минуло, але сутність листа така: хлопці, нічого не бійтеся, це все дурниці, все нормально, дівчина дочекалася, такого то числа, такого то місяця весілля, якщо хто буде в цей час їхати у відпустку, їдьте через Донецьк, ресторан такий то, адреса така то. Ласкаво просимо, будете дорогим гостем. Ротному передайте що він... і далі дрібним почерком на двох аркушах ні разу не повторившись. А головне що я таки на Новий рік випив і не де небудь, а вдома за родинним столом. Як встиг? Поталанило, і мабуть таки доля. Тільки підійшов до КПП, аж тут військова вантажівка, їде на іншу площадку, водій солдат, ясна річ мене взяв, і зробивши коло в кілька кілометрів вивіз мене на трасу Астрахань- Волгоград, сказав далі не можу. І на тому дякую! Не встиг викурити цигарку, бачу здалеку фари, піднімаю руку, зупиняється жигуль, запрошують сідати, дорогою розговорилася, майор з дружиною і сином їдуть до друзів у Волгоград зустрічати новий рік. Вони теж зробили коло, спершу завезли мене в аеропорт. Тільки зайшов, тут об'явлення, що закінчилась регістрація на рейс до Донецька. Я в касу, на цей рейс квитки є? Є! Ще встигнеш! Схопив квиток, побіг на регістрацію, потім на посадку, автобус, що підвозять пасажирів до літака вже пішов, мені сказали, бачиш вогні, то твій літак, якщо побіжиш швидко то встигнеш. Я так не біг на жодних змаганнях, посадка вже скінчилася, трап почав відходити, я помахав йому руками і він повернувся, мене пустили в салон, невдовзі ми пішли на зліт. Летіли трохи більше ніж годину. По дорозі розговорилися з сусідкою по кріслу, жінка затрималася у відрядженні, її повинен зустріти в аеропорту чоловік з машиною. Взяли, спершу завезли мене, потім поїхали самі. Врешті десь за хвилини 40 до нового року я вже був вдома. Ось так і закінчилася моя новорічно-дембельска пригода. Все добре!

Українська музика 3455







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

20%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

20%, 1 голос

40%, 2 голоси

20%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
…
42138
попередня
наступна