хочу сюди!
 

Дария

36 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

jasc51

попередня
наступна

Як торгували в Радивилові сто літ тому


Це фрагменти із знімків, зроблених на ринковій площі в Радивилові (Радзивилові) початку 1900-х років.
Як бачимо, вже тоді надавалося значення рекламі товарів, адже вивіски магазинів не містять якихось малозначущих слів, а вказують на профіль продажів та власників торгових точок.
Скажімо, напис «писчебумажная торговля» засвідчував, що там можна було купити папір для письма та канцелярське приладдя, тобто все, що було необхідне для ведення документації в нашому містечку, для навчання та поштового листування.
Оскільки Радивилів мав статус прикордонного міста і великого залізничного вузла з митницею, попит на паперову продукцію тут був стабільно високим. Продавали і писальний, і поштовий, і цигарковий папір, а ще - обгортковий картон, промокальний папір (бювар), а також конверти різних форматів. На прилавках були металеві пера та дерев'яні ручки-тримачі, чорнило різних кольорів, чорнильниці, олівці, гумки, сургуч для опечатування листів і посилок, клей та лінійки. Для потреб численних місцевих купців, митників, банківських контор і державних установ продавали прошнуровані конторські книги, гросбухи, касові журнали, бланкову продукцію та копіювальний папір. Магазини забезпечували учнів місцевих училищ та шкіл зошитами, грифельними дошками, грифелями, пеналами та підручниками.
Нерідко «писчебумажные» крамниці поєднували торгівлю папером із продажем художньої літератури, релігійних книг, календарів, газет і журналів. На початку ХХ століття був справжній бум на ілюстровані поштові картки («открытые письма»), зокрема - з видами самого Радзивилова. Їх активно купували як місцеві жителі, так і приїжджі. При таких магазинах працювали і невеликі палітурні майстерні, приймалися замовлення на виготовлення візитівок, фірмових бланків, штемпелів та печаток.
«Залізна торгівля» (рос. «железная торговля») в Радивилові займалася оптовою та роздрібною реалізацією металу, ковальських і скоб'яних виробів, а також сільськогосподарського інвентарю. Довідники промисловості й торгівлі тих часів фіксували під цією назвою крамниці та склади, які забезпечували як місцеве населення, так і транзитну торгівлю. Наприклад, тутешні крамниці продавали сортове залізо (смугове, пруткове, листове), сталь, чавун та дріт, що їх купували місцеві кузні й ремісничі майстерні. Важливе місце в асортименті посідали будівельні та скоб'яні вироби: цвяхи, шурупи, замки, завіси, клямки, засуви, пічне лиття (дверцята, колосники, заслінки) та покрівельна бляха. Магазини також пропонували коси, серпи, вила, лопати, лемеші до плугів, підкови, цвяхи для підків (ухналі) та металеві деталі для возів. Населенню продавали чавунний, мідний та емальований посуд, відра, праски, самовари й дрібне господарське начиння.
На особливості торгівлі впливало й те, що через залізничну станцію «Радзивилов» проходив активний товарообіг із Європою. Частина металевих виробів (наприклад, якісні австрійські чи німецькі коси, інструменти, замочні вироби) надходила з-за кордону через місцеву митницю, тоді як російський метал та прокат везли залізницею зі сходу.
Більшість торгових лавок і складів у Радивилові належала місцевим євреям - купцям і підприємцям, які тримали спеціалізовані крамниці в районі ринкової площі та поблизу залізниці.
Окрім продажу готових товарів, торгівля обслуговувала, як уже зазначено, потреби місцевих ремісників - у місті працювали кузні, слюсарні майстерні, а також діяло ремісниче училище, де готували ковалів і слюсарів.
На одній із вивісок прочитується слово “какао”. У 1900-х роках торгівля цим продуктом, знову ж таки, визначалася статусом містечка. Какао тоді належало до категорії так званих «колоніальних товарів» (разом із чаєм, кавою та прянощами) і продавалося як великими транзитними партіями через митницю, так і в місцевих бакалійних крамницях.
Через Радивилівську митницю проходили вантажі з Європи вглиб Російської імперії. Австро-Угорщина та Німеччина були великими постачальниками обробленого какао-порошку, який привозили у великих дерев'яних ящиках або бляшаних коробах.
Однак слід мати на увазі, що на початку ХХ століття мита на імпортні делікатеси були високими. А прикордонний статус Радивилова та сусідніх Бродів (де діяла зона вільної торгівлі до кінця XIX ст., а торгові зв'язки залишалися дуже тісними) сприяв нелегальному перенесенню какао та шоколаду в дрібних пакунках для перепродажу на місцевих базарах.
У самому Радивилові, де значну частину купецтва становили єврейські підприємці, какао не було товаром повсякденного вжитку для селян, але мало стабільний попит серед місцевої інтелігенції, чиновників митниці, офіцерів прикордонного гарнізону та заможних міщан. Какао продавали радивилівцям двома способами: на вагу (з великих фірмових жерстяних банок продавці відважували потрібну кількість порошку у паперові кульки) та у фабричній тарі (невеликих бляшаних банках з яскравими етикетками).
На прилавках радивилівських крамниць початку ХХ століття поєднувалися два потоки продукції. Користувалися попитом імпортні бренди (через Броди), найбільше цінувалося голландське какао (наприклад, марки Van Houten, яка першою винайшла спосіб отримання розчинного порошку), а також продукція австрійських та німецьких фабрик (таких як Stollwerck чи Suchard). Залізницею з великих міст Російської імперії до Радивилова потрапляло й какао провідних кондитерських виробництв того часу, наприклад, харківської фабрики Жоржа Бормана чи київських виробників.
Підготував Володимир ЯЩУК.
1

Коментарі