Дніпрі багато місць, які мають давню та захоплюючу історію. Одне з них – так звана Мандриківка. За даними Вікіпедії, Мандриківка — козацьке селище й сучасна історична місцевість міста Дніпро, що розташована вздовж правого узбережжя річки Дніпра у Соборному районі. Повідомляє сайт «Наше Місто».
Навпроти Станового острова на правому березі річки Дніпро розташовувалося поселення Мандриківка. Його заснування пов’язують із зимівником козацького єсаула Мандрики. Андрій Мандрика згадується у джерелах другої половини XVII ст. як козак з Нового Кодаку. Селище розвивалося як «виселок» із Половиці. Коли на місці слободи Половиці почали будувати Катеринослав, частина мешканців перебралася до Мандриківки, збільшивши її населення. Кажуть Андрій Мандрика одружився пізно, мріяв про сина, але народилась донька, яку батько виховував як козака, він вчив дівчину їздити верхи, рубатися шаблею, стріляти з пістоля. Дівчина була дуже гарна, хлопці на неї задивлялися, але Марійка, так звали дівчину тримала себе незалежно і на залицяння ніякі не піддавалася, до того ж майже ніколи не розлучалася з шаблею, яку подарував їй батько. В ті часи на українські хутори та села часто налітали кримські татари, щоб наловити людей і потім продати їх на базарі. Найбільше цінувалися в такій якості молоді гарні дівчата.
Якось Марійка поїхала на Дніпро купатися, звісно прихопивши з собою шаблю. Свої речі вона склала на березі, тут же поставила коня, який першим побачив татарський роз'їзд і голосно заіржав. Марійка теж побачила татар, одягатись не було часу, тому вона схопила шаблю, скосила на коня і кинулась на зустріч татарам. Татари від такого видовища ошаліли, воно і не дивно, красива дівчина на коні, а з одягу на ній лише шабля. Доки татари кліпали очима, вона встигла двох зарубати, а одному відтяти руку з ятаганом. Двое зоставшихся втекли і діставшись своїх розповіли, що наткнулись на "шайтанкизим", тобто доньку шайтана. Розповідь побратимів вразила татарських нукерів і деякий час тататри-людолови оминали Мандриківку, саме в цей час туди і потяглися люди, бо вільної землі було вдосталь, до того ж жити було безпечно. Ішли роки, місто Катеринославі росло і врешті решт поглинуло селище Мандриківка, яка залишилася просто районом міста, забудованого приватними будинками. Серцем району була вулиця Мандриківська, яка тяглася від вулиці Космічної, зараз там стоїть магазин АТБ і до інституту фізкультури, залишки цієї вулиці існують і досі, але лише по лівій, непарній стороні. Я ще пам'ятаю ті часи, коли берегова лінія Дніпра проходила приблизно там, де знаходиться асфальтована дорога набережної, на місці багатоповерхівок лежали плавні, в плавнях у людей були городи, мали город у плавнях і мої бабуся з дідусем, сам огород був невеликий, але урожай давав добрячий, бо річковий мул дуже родючий. Десь в середині 60-х років минулого століття партія та уряд прийняли рішення про забудову вільної території багатоповерхівками, пригнали два земснаряди, це агрегат, який тягне пісок з дна водойми і далі по трубах разом з водою жене його куди треба. Почали називати основу під майбутнє будівництво. Ці роботи тривали кілька років, плавні, та низький мулистий берег Дніпра нині поховані під добрячим шаром піску. Потім пісок ще років п'ять просто вилежувався, і тільки після цього розпочалося будівництво. Перше, що було зроблено це асфальтована дорога від інституту фізкультури, закінчувалась дорога кільцем, вона існує і досі, напроти нього розташований Макдональдс. Спочатку будувалися перший, другий та третій масиви, все інше будувалося значно пізніше. Але це вже новітня історія.
