хочу сюди!
-
-
46 років, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років
Пошук
Стрічка заміток за місяць
Пояснити не змогли навіть вчені...
- 03.04.23, 09:42
- НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ
Раніше, коли люди не мали наукових знань про навколишній світ, все пояснювалося богами. Вони проливали дощі, рухали землю, вбивали і лікували людей. Зараз велика частина того, що відбувається зрозуміла, хоча б частково, однак залишилося те, що пояснити не вдається навіть передовим ученим.
[ Читати далі ]
6
Галопом по світу...)).
- 03.04.23, 09:36
- ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Африка!
Країна, в якій середня зарплата 1000 доларів
Найбагатшою країною в Африці вважається Республіка Екваторіальна Гвінея.
Рівень ВВП тут дійсно високий: за даними Міжнародного валютного фонду ООН, держава знаходиться на 24 місці.
Розбагатіла Екваторіальна Гвінея на експорті нафти, яку вона активно добуває з 1990-х років.
9
Случай в воздухе
- 02.04.23, 23:32
- Курилка
После взлёта оказалось, что на сто пассажиров взято только сорок обедов.
Стюардесса, после горячих извинений, объявляет:
- Каждый, кто любезно откажется от обеда в пользу других пассажиров,
будет бесплатно получать выпивку в течении всего полёта!
Через два час она опять обращается к пассажирам:
- Леди и джентльмены у нас осталось ещё 38 порций обеда.
Может кто то желает закусить?
16
А якби не Зеленський то...
- 02.04.23, 21:04
Є деякі , хто каже що якби не Зеленський то...
Якби був Порох, то втік би, а Україну давно б захопили.
Люди на жаль багато забувають, а може й не знають.
Тому треба все пригадати
https://youtu.be/VmnQkbFpTag
А тепер , з огляду на все те що ми побачили, подумаємо
А може, якби не Зеленський то й не було б 22 лютого ? Росіяни ж пішли на Україну з явно недостатніми силами . Памятаю перед війною багато наших експертів саме тим і обгрунтовували свою невіру в напад, що Росія зосередила занадто малі сили. Воно ж так і виявилося.
Але росіяни нехай і не сильно мудрі, та не повні ж ідіоти?
Чому вони наважилися на напад ?
Чи не тому що бачили що в Україні при владі лохи?
Чи не тому що знали що в Україні надають перевагу дорогам перед армією?
Отож, Думай Те...
Якби був Порох, то втік би, а Україну давно б захопили.
Люди на жаль багато забувають, а може й не знають.
Тому треба все пригадати
https://youtu.be/VmnQkbFpTag
А тепер , з огляду на все те що ми побачили, подумаємо
А може, якби не Зеленський то й не було б 22 лютого ? Росіяни ж пішли на Україну з явно недостатніми силами . Памятаю перед війною багато наших експертів саме тим і обгрунтовували свою невіру в напад, що Росія зосередила занадто малі сили. Воно ж так і виявилося.
Але росіяни нехай і не сильно мудрі, та не повні ж ідіоти?
Чому вони наважилися на напад ?
Чи не тому що бачили що в Україні при владі лохи?
Чи не тому що знали що в Україні надають перевагу дорогам перед армією?
Отож, Думай Те...
8
Дякую за цей допис Яна Валетова
- 02.04.23, 15:47
Те, що ще недавно викликало ностальгію, тепер викликає огиду
Вони знищили та покалічили все, що змогли, й навіть більше. Від спогадів до мови спілкування
У мого покоління вкрали частину молодості, частину пам’яті, частину міфології. Вкрали пісні, які ми співали молодими. Вкрали «Вальс Бостон», «Білоруський вокзал», «Пора-пора-порадуемся»… Все, до чого могли дотягтися, забруднили своїми імперськими руками.
Слава богу, Висоцький уже помер, і Галич теж. Інакше сталося б з ними те, що і з Юнною Моріц. Як можна дивитися старі «Три Мушкетери», бачачи перед собою Боярського, що з’їхав з глузду? Як можна дивитися «Рабу Любові» авторства неадекватного Міхалкова?
Телецентр «Останкіно» для мене вже не спогад про молодість, про клуб «Що? Де? Коли?», а фабрика фейків, до якої гидко підійти. Чомусь зовсім не хочеться питати зайвий квиток у московські театри. Машков, Миронов, Безруков… Та про що ви кажете? Маленьку Ахеджакову вигнали за громадянську позицію, позбавили можливості дожити на сцені останні роки.
В Ермітаж, де я вперше побачив Роденівську «Весну», чомусь не тягне. У Лувр, Прадо, Метрополітен тягне, а в Ермітаж — ні. І сам не зрозумію чому. Напевно, щось особливе розлилося в сирому пітерському повітрі, перебиваючи гнилий сморід стоячої води. Рашизм, путінізм, ксенофобія — це вражає більше за шедеври Растреллі.
Навіть про спільну перемогу, сплачену мільйонами життів, згадувати не хочеться. Адже, як з’ясувалося, вони могли перемогти й без нас. Та й чи була перемога, якщо ми «нацисти» та «німецькі поплічники і нас треба знищити»? Звільнити «споконвічно руські землі» від українців. Бомбити Київ. Гвалтувати у Бучі. Понівечити Ірпінь.
Їм було мало вкрасти спогади — одними спогадами ситий не будеш. Вони вкрали Крим. Вони зганьбили ліси під Кремінною, куди я мріяв приїхати порибалити з родиною. Набили їх іржавим залізяччям, мінами, горілими машинами. Вони знищили вікові сосни, отруїли землю напівзогнилими трупами, втопили у Сіверському Дінці свої танки, перегородили розтяжками стежки. Прийшли визволителі! Радійте!
Вони вкрали у нас Бердянськ з його косою, бичками та будинком біля моря. Вкрали Генічеськ із нескінченною Арабаткою. Скадовськ з йодистим запахом водоростей та добірними комарами.
Вони вбили Маріуполь, де жили та познайомилися мої дідусь із бабусею. Вони зруйнували Бахмут, де познайомилися мої тесть та теща. Вони били по Миколаєву, де народилася моя дружина. Вони гатять по Сумській області, де виріс мій батько. Скалічили Чернігів, мучать Харків та Херсон. Моє рідне місто Дніпро тепер ховає вбитих російською ракетою земляків. Вона потрапила до житлового будинку, неподалік будинку моїх батьків. У звичайний житловий будинок.
Їм не дають спокою Одеса, Очаків, Запоріжжя. Вони і їх хочуть перетворити на Маріуполь. Вони все хочуть перетворити на Маріуполь. Заповідна Кінбурнська коса тепер на багато років стане зоною лиха, бо вони туди прийшли. Їм завжди мало. Їм головне не захопити, примножити та покращити, а дотягнутися, вкрасти, зламати, зганьбити, зробити нежитловим, непридатним для використання. Щоб якщо вже не дісталося їм, то й нікому.
Спільного минулого більше немає. Спільне теперішнє — кровопролитна, руйнівна війна. Спільному майбутньому ніколи не бути. Ніхто не захоче мати щось спільне з убивцею, ґвалтівником, злодієм та вандалом.
Вони знищили та покалічили все, що змогли й навіть більше. Від спогадів до мови спілкування. Нема бажання мати нічого спільного. Навіть того, що вже було, згадувати не хочеться. Те, що ще недавно викликало ностальгію, тепер викликає огиду.
Дякую за цей допис Яна Валетова
19
Вибач, друже.
- 02.04.23, 15:44
Приміський електропоїзд вечірнього вихідного дня. Більшість пасажирів вагону власники дач та їх гості. Хто дрімає, хто читає книжку, хто незмінно веде бесіду про те, що краще вирощувати і як краще за ним доглядати.
Дехто повертається зі своїми меншими побратимами. І якраз з боку від мене молода жіночка їде з собакою. Точнісінько такий пес колись був у мене в молодості. Навіть цяточка на вусі така ж.
Пес чомусь уже давненько на мене дивиться. І очі в нього такі сумні. Він то покладе голову на лапи, то підніме її і тихенько, ледь чутно заскавчить все так же дивлячись на мене. А його хазяйка ніяк не може зрозуміти, що з ним коїться.
– Рекс, заспокойся, вже не так довго залишилося їхати.
Я подумки відмітив, що мого звали Полкан. Скільки ми з ним пройшли лісових доріг, скільки прожитих років він мені вірно служив. Думаю, що своє собаче життя він прожив щасливо, залишивши по собі світлі спогади.
Поринувши у свої спогади, я ледь чутно вимовив слово Полкан. І відбулося щось неймовірне. Пес підскочив і через мить був біля моїх ніг, поклав свою голову на мої коліна і тихо заскавчав. Мені здалося, що на його очах з’явилися ледь помітні сльози.
– Рекс! Рекс! Йди до мене1
Збентежений голос жіночки був наповнений здивуванням і тривогою.
– Дозвольте Полкану посидіти біля мене і згадати своє минуле життя.
– Його звуть Рекс. Я його маленьким щеням взяла у подружки. Він не може вас знати.
– Тим не менше, в іншому житті він був моєю собакою і його звали Полкан.
Я ніжно гладив Полкана-Рекса по голові і читав в його очах запитання чи не залишу його, чи прогуляємось знову з ним мальовничими лісовими дорогами.
– Вибач, друже, у тебе зараз нове життя. В одну і ту ж ріку не ввійти два рази. Можливо в якомусь із життів ми будемо знову разом. А зараз на тебе чекає твоя хазяйка.
Вони вийшли раніше за мене. А по моїх щоках текли теплі сльози. Сльози спогадів і вдячності долі за таку неймовірну зустріч зі своїм другом з його минулого собачого життя.
22
