хочу сюди!
 

Milana

56 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 25-70 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

чо за антивакцинарный бред ??

  • 07.11.21, 15:28
немного поражает вся эта херня и неразбериха с вакциной

с одной стороны может казаться, что есть две кучки неадекватов: глупенькие "антивакцинаторы", что надумывают всякую дичь абы не вакцинироваться, прям целый список — его то по всему и-нэту и высмеивает другая группа, которая умненькие "отвакцинированные"

с другой стороны: есть люди, которые действительно против вакцины, но ни одна из их причин не совпадает с надуманным список, а значит и в категорию "антивакцинаторы" их отнести по факту нильзя

выходит, что надуманную дичь по сетям гоняют только "отвакцинированные", а эти "антивакцинаторы" — всего лишь ихние воображаемые друзья....

даже не знаю: злиться тут надо или посочувствовать?

ну и как бэ да, хреново что по глупости своей кто-то будет путать "антивакцинаторов" с теми, кто против, но с другой стороны: насколько раз натыкался на мысль, что вакцины на всех может и не хватить, и зачем тогда весь кипиш?


лично я не определился, но принуждёнка напрягает: в смысле, чинуши о нашем здоровье заволновались, да? это скоро выборы или чо? просветите, бо давно не следил

???

  • 07.11.21, 13:50
с чем Вы бы сравнили воскресенье?

с последним месяцем лета
или недоеденным печеньем?
с парой непрочитанных страниц книги?
с неосуществленными планами ?

для меня воскресенье это как неначатая бутылка шампанского
если открою то скоро закончится)
так и воскресенье 7:00 утра и бац уже 14:00 ещё мгновенье и 21:00....

а что для Вас воскресенье?

Я розчарована в еволюції

  • 07.11.21, 13:22
Науковці пишуть,  що еволюція дала людині найсильніший інтелект,  але я щось в цьому дуже сумніваюсь, явно переоцінено.  Щойно, під черговим постом в ФБ про вакцинацію, знов знайшла коментар типу "А коли буде вакцина від туберкульозу?", хоча за 100 років її існування можна було би і загуглити. І це на фоні заяв,  що фармкомпанії навмисне знищують своїх клієнтів іншою вакциною,  а магазини закриваються по приколу


Віталій Іванович звик висловлювати себе справами, а не словами

Коваль. Художник. Митець. Віталій Онищенко перетворює незламну сталь на витончені витвори мистецтва — Олег Володарський (відео)
У центрі Сосниці встановлять «Камеру Довженка»

Скульптуру робить місцевий коваль, завершити роботу над нею має за місяць  до дня народження Олександра Довженка. Віталій Онищенко цілує молот  це, каже, давня ковальська традиція. Ковальство  спадкова справа Віталія Онищенка. Ковалями були його дід і батько. Металеву композицію «Ведмідь на сосні», встановлену у центрі Сосниці, зробив він.

Тепер у своїй кузні працює над іншою скульптурою з металу  Довженковою кінокамерою, яку теж планують встановити в центрі селища. Вона складатиметься з понад сотні деталей, розповідає автор. Вони зараз розкладені в різних кутках кузні. Частина  тут, у слюсарні.

Джерело: https://www.gorod.cn.ua/news/foto-i-video/105877-u-centri-sosnici-vstanovljat-kameru-dovzhenka-video.html

Віталій Іванович Онищенко, коваль

— Знаєте, я і коваль, і токар, і художник… Уже й не знаю, скільки у мене тих спеціальностей. Мабуть, від Бога все це. А ще у мене дід Дмитро, по материнській лінії, був майстром. Чого тільки не виготовляв! Музичні інструменти, меблі… Вчився я у технікумі в Сосниці. Якось учитель, що слюсарну справу викладав, загадав нам дверні гачки з дроту зробити. Показав — як треба, дав матеріал. А я взяв і по-своєму зробив, обрізав рівненько, зігнув, де треба, прокрутив, пошліфував. Поки я один гачок робив, інші встигли — по чотири-п’ять. Повикладали на стіл, а я не поспішаю. Тоді вчитель: «Онищенко! Що там у тебе вийшло?» Показав учителю, а він мені: «Ого, подаруй!»…

Джерело: https://desnyanka.com.ua/publications.php?id=225

В той день Любов Миколаївна Наконечна запросила до музею тих, хто любить Україну, хто живе нею та надихається духом українства у своїй творчості. Ми познайомилися з героями наших програм і почали знімати.

Першою в той день була «Сповідь» з Віталієм Івановичем Онищенко. Дивовижна людина. Коваль. Художник. Митець. Віталій Онищенко перетворює незламну сталь на витончені витвори мистецтва. Він надзвичайно талановитий. Знаний. Працьовитий та неймовірно відданий своїй не простій справі.

Він подарував мені підкову — оберіг, символ удачі та добробуту. Цікавий у нас вийшов діалог про творчість. Так, саме про неї. Але про творчість через призму неймовірно глибокої душі цього українця.

Віталій Іванович не звик говорити про себе. Звик висловлювати себе справами, а не словами. Та усім, хто його знає, очевидно, скільки добра та тепла ховається за зовнішньою суворістю та стриманістю цього чоловіка.

Батьківська душа. Він не лише гідний син своєї країни, нащадок козацького роду, а й люблячий батько та дідусь. Він пишається своїми нащадками та шанує своїх предків. Та все ж таки відчувається, як йому болить те, що відбувається сьогодні в нашій країні.

Віталій Онищенко, на відміну від багатьох, не ховається у творчості від реалій сьогодення, а відчуває пульс своєї Батьківщини, відчуває її біль. Йому не байдуже. Не однаково. Він з такою любов’ю втілював у життя монументальну скульптуру з гербом рідного міста, з такою шаною розповідає про роботи, котрі робив для храмів та церков.

Коваль Онищенко багато подорожував світом і кожна така подорож лише поглиблювала його любов до рідного краю. Ця людина живе там, де велить його душа і займається там улюбленою справою.

Щаслива, поцілована Богом людина. Дух, загартований полум’ям та металом. Про нього можна розповідати багато, але більше за слова говорять його справи та переконання. Інколи слова бувають зайвими. І це саме той випадок.

Талановитий митець, висококласний професіонал своєї справи, люблячий чоловік, батько та дідусь. І справжній, щирий, небайдужий українець. Я щасливий, що моє знайомство з Сосницею розпочалося саме з діалогу із цією душею під час якого я відчув цей край так, як не описали б його жодні слова.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми  Віталій Іванович Онищенко, коваль

Сказки осеннего рассвета. Рианна и Энтони(ч1).


   Рианна и Энтони проживали в разных, достаточно отдаленных городах. Но в мире тотального Интернета расстояние давно уже не было помехой для знакомства между людьми. Конечно, такое знакомство не заменяет живого общения, когда видишь лицо собеседника и чувствуешь его настроение. Обычно виртуальные знакомства не переходят в дружбу. Но иногда бывают исключения, когда по непонятным причинам начинаешь чувствовать человека, и он становится тебе близким.

  У Рианны и Энтони был именно такой случай. Они познакомились в сети поздним вечером. Им было немного одиноко, а душа жаждала простого теплого общения.

  Череда бегущих дней не нарушила связь между ними, скорее укрепила. Хотя и были минуты разочарования, но со временем они казались такими пустяковыми, словно их и не было.

  За многие годы общения в соцсетях  Рианне и Энтони не выпадал случай встретиться в реале. Но случилось так, что Рианне довелось по делам посетить город, в котором проживал Энтони. И они решили не упускать шанс встретиться.

  Немного смущенные первой реальной встречей, они брели улочками оживленного города и почти украдкой, с неподдельным интересом поглядывали друг на друга.

  Случайное кафе на их пути была очень кстати.

– Давай зайдем в эту кафешку. Ты не против, Рианна.

– Давай зайдем. Смотри, какое у неё странное название. Я уже в предвкушении.

  Название кафе действительно было весьма оригинальным – «Нигде и везде. Никогда и всегда». Да и интерьер зала тоже был странным. В довольно большом помещении был всего лишь один стол посредине с мягкими креслами вокруг. И ни одного посетителя.

– Энтони, ты уверен, что это кафе?

  Не успел Энтони что либо ответить, как элегантно одетый официант пригласил их за столик и сообщил, что угощение за счет заведения. Что для первых посетителей всегда всё бесплатно. А между тем время близилось к полудню…

  Угощение оказалось просто великолепным, не оставив в душах друзей сомнений и некоторой первоначальной тревоги. И друзья решили уйти только тогда, когда вдоволь наговорились и съели всё прекрасное угощение. Официант услужливо открыл входную дверь, через которую Рианна с Энтони вышли. Но на улице они так и не появились. Никто не видел, чтобы они выходили. Да и странной вывески «Нигде и везде. Никогда и всегда» над дверью не было…

 

                                                       P.S. Далі буде.

Українська музика 1662









0%, 0 голосів

100%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Йелле Роймер “Homo Urbanus. Парадокс еволюції”

  • 07.11.21, 09:16

Чи задумувалися ви над тим, в якому напрямку еволюціонуватиме людство і яка форма організації суспільного устрою чекає на нас у майбутньому? Нідерландський професор біології Йелле Роймер переконаний, що вид Homo sapiens в певний історичний момент зникне, як зникали до цього і інші види. Зрештою, це незмінний життєвий цикл, що підтримує різноманіття життя на планеті. Однак ми навряд чи зникнемо в наслідок ядерної війни чи іншої катастрофи. Ймовірніше, ми еволюціонуємо у якийсь інший вид, як свого часу Homo erectus еволюціонував в Homo sapiens. І цим новим видом може стати Homo Urbanus.


Далі без спойлерів не обійтися, тому якщо книга зацікавила і хочете прочитати її самостійно, то краще не продовжувати читати ці рядки.


Якщо ви очікуєте на портрет людини майбутнього, то його там немає. Є лише один невеликий абзац про збільшення нашого мозку, втрату волосся і зубів. Основна увага приділяється типу організації майбутнього суспільства, яке, на думку автора, буде еусоціальним. Таку організацію використовують мурахи, бджоли, оси, терміти, а серед ссавців - голі землекопи. Тобто буде чіткий розподіл на касти і обов’язки: королева на чолі, яка відповідає за розмноження, ряд наближених самців для її запліднення і решта особин для догляду за малюками, захисту житла, здобування їжі тощо.


Чому ми прямуємо в напрямку еусоціального суспільства? У своїх роздумах він опирається на закони еволюції - середовище формує певний вид. Ми змінюємо середовище так, як не змінював його жоден вид до нас, але і самі пристосовуємося до створеного середовища. Homo sapiens вийшов з савани, і історично пристовано до нього. Але за останні десятиліття абсолютна більшість людей перебралася у міста. Ось наше нове середовище існування. Ми прекрасно орієнтуємося в брендах компаній, але погано знаємо назви оточуючих дерев і рослин, птахів і комах. Ми знаємо, де продають улюблені смаколики, але у лісі ми навряд чи відрізнимо їстівний гриб від отруйного (я то точно). Місто дає нам зручності, захист, певний рівень комфорту - одним словом, збільшує наші шанси на виживання. За це ми повинні підпорядковуватися певним законам і нормам морі, а також виконувати корисні для міста функції.


Тому частково ми вже є еусоціальним суспільством. У нас немає жорсткого поділу на касти, але вже існує розподіл обов’язків - є лікарі, вихователі, поліція, армія, робітники тощо. На думку автора, до повного переходу залишився ще один крок - обмеження репродуктивної функції. В термітів за це відповідає ген Neofem2. Його виділяє королева, і він як феромон огортає всіх робітниць в термітнику, позбавляючи їх жіночої привабливості.


Подібний ген може передатися і нам - це частина еволюційного процесу горизонтального перенесення генів. Наприклад, ссавці не завжди народжували дітей. Цієї якості ми набули завдяки поглинанню певного вірусу. Тобто вірусні хвороби можуть змінювати нас на генному рівні. 

Інший приклад - мутація гену FOXP2 дозволила нам артикульовано розмовляти. Цим ми відрізняємося від неандертальців - артикульована розмова стала основою для створення мови і кращої комунікації, що і призвело до нашої перемоги над неандертальцями.


Ми вже відділяємо поняття сексу і продовження роду. В середньовіччі без контрацептивів статевий акт був синонімом продовження роду. Зараз це далеко не так. На думку автора, поступово ми переходимо до розмноження із пробірки. 


Таким чином, в майбутньому Homo Urbanus можуть жити невеликими колоніями по 200-400 особин (кілька під’їздів багатоповерхового будинку) під керівництвом королеви. Лише вона буде народжувати нових дітей, а решта членів колонії будуть в першу чергу турбуватися не про себе, а про виживання колонії (такий собі альтруїзм вищого порядку). 




Дива природи....

На Землі є багато дивовижних місць, в яких зустрічаються дива природи, що суперечать нашому уявленню про світ. Хтось бачить у цьому втручання інiопланетян та потойбіччя, вчені ж ламають голови над раціональним поясненням. Іноді їм це, звичайно, вдається, але не всі свої таємниці Земля готова розкрити.

До Вашої уваги 10 локацій на нашій планеті, де відбуваються явища, які здаються неможливими з наукового погляду.

Вулкан Кава Іджен

Цей єдиний у світі вулкан з синьою лавою знаходиться на острові Ява. Таке надзвичайне явище пояснюється виходом великої кількості сірководню, який при температурі 600 ° горить синім полум’ям і ніби стікає по схилах гори. Побачити це чудо природи можна лише вночі.

[ Читати далі ]

Манчкін Альберт! Котики цієї нової породи не ростуть!

Кожен, у кого вдома були коти або кішки, знає: ці тварини особливо милі, коли зовсім маленькі. Вони виглядають так невинно, а поводяться так грайливо …

І якщо ви сумуєте за котячим дитинством, для вас з’явилося справжнє диво! Нещодавно з’явилася нова порода кішок, які ніколи не ростуть. І ця порода називається Манчкін.

Знайомтеся, це Альберт. Він уже відомий інстаграммер і взагалі дуже милий. За його життям спостерігають сотні тисяч людей!

  [ Читати далі ]