Йелле Роймер “Homo Urbanus. Парадокс еволюції”

Чи задумувалися ви над тим, в якому напрямку еволюціонуватиме людство і яка форма організації суспільного устрою чекає на нас у майбутньому? Нідерландський професор біології Йелле Роймер переконаний, що вид Homo sapiens в певний історичний момент зникне, як зникали до цього і інші види. Зрештою, це незмінний життєвий цикл, що підтримує різноманіття життя на планеті. Однак ми навряд чи зникнемо в наслідок ядерної війни чи іншої катастрофи. Ймовірніше, ми еволюціонуємо у якийсь інший вид, як свого часу Homo erectus еволюціонував в Homo sapiens. І цим новим видом може стати Homo Urbanus.

Далі без спойлерів не обійтися, тому якщо книга зацікавила і хочете прочитати її самостійно, то краще не продовжувати читати ці рядки.

Якщо ви очікуєте на портрет людини майбутнього, то його там немає. Є лише один невеликий абзац про збільшення нашого мозку, втрату волосся і зубів. Основна увага приділяється типу організації майбутнього суспільства, яке, на думку автора, буде еусоціальним. Таку організацію використовують мурахи, бджоли, оси, терміти, а серед ссавців - голі землекопи. Тобто буде чіткий розподіл на касти і обов’язки: королева на чолі, яка відповідає за розмноження, ряд наближених самців для її запліднення і решта особин для догляду за малюками, захисту житла, здобування їжі тощо.

Чому ми прямуємо в напрямку еусоціального суспільства? У своїх роздумах він опирається на закони еволюції - середовище формує певний вид. Ми змінюємо середовище так, як не змінював його жоден вид до нас, але і самі пристосовуємося до створеного середовища. Homo sapiens вийшов з савани, і історично пристовано до нього. Але за останні десятиліття абсолютна більшість людей перебралася у міста. Ось наше нове середовище існування. Ми прекрасно орієнтуємося в брендах компаній, але погано знаємо назви оточуючих дерев і рослин, птахів і комах. Ми знаємо, де продають улюблені смаколики, але у лісі ми навряд чи відрізнимо їстівний гриб від отруйного (я то точно). Місто дає нам зручності, захист, певний рівень комфорту - одним словом, збільшує наші шанси на виживання. За це ми повинні підпорядковуватися певним законам і нормам морі, а також виконувати корисні для міста функції.

Тому частково ми вже є еусоціальним суспільством. У нас немає жорсткого поділу на касти, але вже існує розподіл обов’язків - є лікарі, вихователі, поліція, армія, робітники тощо. На думку автора, до повного переходу залишився ще один крок - обмеження репродуктивної функції. В термітів за це відповідає ген Neofem2. Його виділяє королева, і він як феромон огортає всіх робітниць в термітнику, позбавляючи їх жіночої привабливості.

Подібний ген може передатися і нам - це частина еволюційного процесу горизонтального перенесення генів. Наприклад, ссавці не завжди народжували дітей. Цієї якості ми набули завдяки поглинанню певного вірусу. Тобто вірусні хвороби можуть змінювати нас на генному рівні. 

Інший приклад - мутація гену FOXP2 дозволила нам артикульовано розмовляти. Цим ми відрізняємося від неандертальців - артикульована розмова стала основою для створення мови і кращої комунікації, що і призвело до нашої перемоги над неандертальцями.

Ми вже відділяємо поняття сексу і продовження роду. В середньовіччі без контрацептивів статевий акт був синонімом продовження роду. Зараз це далеко не так. На думку автора, поступово ми переходимо до розмноження із пробірки. 

Таким чином, в майбутньому Homo Urbanus можуть жити невеликими колоніями по 200-400 особин (кілька під’їздів багатоповерхового будинку) під керівництвом королеви. Лише вона буде народжувати нових дітей, а решта членів колонії будуть в першу чергу турбуватися не про себе, а про виживання колонії (такий собі альтруїзм вищого порядку).