На планеті живуть мільйони унікальних видів тварин, і щороку вчені відкривають все нові і нові види.
Деякі з них виглядають звично для людського ока, інші ж вражають нас з першого погляду! Давайте подивимося на найдивовижніші види тварин, що мешкають на нашій планеті!
Венесуельський метелик-пудель
Іншопланетного виду тварина була виявлена в Венесуелі в 2009 році.
[ Читати далі ]
На обочине лесной дороги, соединяющей два посёлка, с незапамятных времён стоит невзрачная избушка. На просторном крылечке два дубовых столика с потертыми от времени стульями, а над входом вывеска с надписью «Седьмая верста».
Сразу и не понять, это магазинчик, кафе или просто кордон лесника. И только зайдя вовнутрь, становится ясно, что это пристанище для уставшего путника. В зимнюю стужу здесь угостят горячим чаем. В летний знойный день лучшим угощением будет холодный квас. А заблудившийся грибник и вовсе может найти здесь ночлег.
Здесь всем заведует седой старик. Жители противоположных посёлков имели противоположные мнения, откуда родом старик. Но никто и никогда не встречал этого старика нигде, кроме этого места в лесу.
Охотники говорили, что здесь проживает лесник, но работники леса это отрицали. Однако странным было совсем другое – никто не помнил этого человека молодым. Даже глубокие старцы помнили его всегда старым и седым. И посему все называли его дедушкой.
Логично было бы побаиваться этого странного места, но здесь всегда веяло каким-то уютом, а в душе у путника появлялось ощущение умиротворения и покоя. Поэтому всякий мимо проходящий непременно заглядывал в избушку. И любого путника готов был выслушать старик, и дать ему мудрый совет.
Поговаривали, что этот седой старик может исполнять желания, но конкретных примеров никто не мог припомнить.
Как-то зимним вечером по лесной дороге проходил молодой человек с нездешних мест. Это было накануне нового года. Уставшему ему, и не знающему, сколько ещё идти, лесная избушка была очень кстати. Предложенный стариком горячий чай, да струящееся тепло от растопленной печки, располагали у дружеской беседе.
– Вот ты, дедушка, живёшь здесь вдали от всех и горя не знаешь. А среди людей всегда много проблем. Все к чему-то стремятся, все чего-то ожидают. А их время утекает, как песок.
– Вы сами виноваты. Вы спешите жить, вот и ваше время спешит вместе с вами, а оно не бесконечно. Вы намечаете себе цели, по пути к которым не только тело, а и душа покрывается шрамами. Вы сами себе создаете проблемы.
– Дедушка, а разве мечты, это порок? Разве поставленные цели заслуживают осуждения?
– Вы своим мечтам сами подрезаете крылья. А они должны быть свободными, как птицы. От них не нужно требовать исполнения. Судьба сама распорядится, каким из них сбыться. А с настойчивыми мечтателями она ведь может и пошутить. И шутки эти не всегда бывают весёлыми. А о чём ты мечтаешь, молодой человек?
– Мне бы верную спутницу найти. И пусть она не будет красавицей, но чтобы с ней всегда было тепло на душе. А ещё хочу, чтобы у нас было своё жильё. Пусть это будет небольшая избушка, но чтобы в ней жило само счастье.
– Ну, это хорошие мечты. Довольно скромные, но очень важные. Так и быть, в эту предновогоднюю ночь я исполню твои мечты.
И старик улыбнулся своей доброй улыбкой. А на утро молодой человек продолжил свой путь. Но уже на краю незнакомого ему посёлка встречала его молодая девушка.
– Сашенька, почему ты так долго не возвращался? Я вся изволновалась. Пойдем домой. Я напекла твои любимые пироги.
Молодой человек хотел возразить, что это какая-то ошибка, но в его памяти удивительным образом покрывались туманом все прежние воспоминания, и зарождались новые.
– Оленька, это ты? Я почему-то сразу тебя не узнал. А мы точно здесь проживаем?
Молодая девушка с некоторой тревогой, но с любовью и нежностью обняла молодого человека. От этого его последние вопросы потеряли свою актуальность и хоть какой-то смысл. И они, не торопясь, ушли в свой уютный домик, где их ожидало и жило их счастье.
Молитва до Богородиці, прославленої в чудотворній Жировицькій іконі
О Премилосердна Владичице, Діво Богородице! Якими устами торкнуся до святині Твоєї або якими словами ісповім щедроти Твої, що їх людям являла Ти? Бо жоден, хто прибігає до Тебе, не відходить не вислуханим і без допомоги. Від юності моєї шукаю Твоєї допомоги і захисту та ніколи не був позбавлений милосердя Твого.
Споглянь, Владичице, на скорботу серця мого і побач рани душі моєї. І нині, схиливши голову, стоячи перед пречистим Твоїм образом, приношу Тобі мої моління: не позбав мене всесильного заступництва в день скорботи моєї і в день печалі моєї заступи мене. Не відвернися від струменів сліз моїх, Владичице, і радістю наповни серце моє. Пристановищем і захистом будь мені, Милостива, і промінням світла Твого, розум мій просвіти.
Не тільки за себе молю Тебе, а й про людей, що прибігають до заступництва Твого. Церкву Сина Твого у благості збережи і охорони її від злих нападів ворогів, що повстають на неї. Архипастирям нашим пошли поміч Твою в апостольстві, і збережи їх здоровими, довголітніми, щоб правдиво навчали слово істини Господньої. Пастирям випроси в Бога, Сина Твого, ревність і піклування про душі стада словесного, яке вручене їм; дух розуму і благочестя, чистоти і правди божественної їм пошли.
Виблагай також, Владичице, у Господа верховній владі нашій і містоправителям мудрість і силу, суддям — правду і чесність до всіх, а всім, хто вдається до Тебе, — духа цнотливості, смиренномудрості, терпеливості і любові. Ще молю Тебе, Премилосердна, щоб Ти осінила країну нашу покровом Твоєї благодаті і визволяла її від лиха стихій, нашестя ворогів та міжусобиць, щоб усі, хто живе в ній, у мирі та любові перебуваючи, тихе і безтурботне життя прожили і, вічні блага Твоїми молитвами успадкувавши, могли разом з Тобою хвалити Бога на небі повіки. Амінь.
Ісаєнко Валерій Олексійович, іконописець, реставратор
«Молитва пензлем. Саме так можна по-іншому назвати іконопис, або ж мистецтво писання ікон. Люди, які займаються такою діяльністю завжди поміж нас, віруючих. Бо ж без справжнього церковного життя неможливо відображати в ідентичності — Божественне».
Автор Ольга Палош
Сум. Він наступає раптово, наче порив вітру. Збиває з ніг та огортає спогадами. Тягне за руку в дитинство. Огортає материнськими обіймами. І душа тужить чимось теплим та сонячним. Сум, котрий в молитві відображується істинним милосердям до усього того, що так болить нашому сьогоденню.
І душа, не витримуючи цих вітрів, болить та кличе до Господа у молитві. Підіймаєш очі до неба і віруєш в те, що цей сум розчиниться в нічній тиші полине туди, звідки вже ніколи до тебе не повернеться. Перегорнутий аркуш жовтої від часу книги. Книги складної, стрімкої, інколи не зрозумілої. Твій сум, як жаль за минулими митями абсолютної любові, подарованої Господом цьому світу.
Він зайшов до зали краєзнавчого музею і ми зустрілися поглядами. Мені якось одразу здалося, що я давно знаю цю людину. Той знімальний день видався доволі насиченим та цікавим. Та я з особливим нетерпінням очікував на цю «Сповідь». З’ясувалося, що ми народилися в один день, 7 листопада. Можливо саме через це нам було настільки просто вести діалог з Валерієм Олексійовичем.
Віруюча людина. Богомільна. Ревна. І в цьому ми з ним також виявилися схожі. Ми говорили однією мовою. Він знає шлях до таїнства. Усвідомлює його. І молячись пише ікони. З ним не складно. Але треба обов’язково молитися. Інакше зрозуміти та почути його неможливо.
Він десь там. Де випадкові люди не ходять. Він досягає цього виміру Вірою та Молитвою. Ми говорили про благодать Божу, котра, наче бальзам, лікує та оновлює душу. І це таїнство дається ревною щирою молитвою та постійним спілкуванням з Господом.
Його ікони говорять до тебе. Ти мовчазно дивишся на них, і відчуваєш, як благодать святих образів проникає в тебе. Ми звикаємо бути «хорошими». Граємо «правильні» ролі, самі задихаємося від болю, хворіємо, вигораємо та гаснемо. І лише свіча під іконами забирає нічну тривогу та омиває душу цілющою розмовою з Господом.
Він дорослий, усталений у вірі. Він викохує кожну свою роботу, наче дитину. Тому щиро та здивовано сміється, коли адепти ворожої церкви намагаються представити його творчість як надбання кремлівської церкви. Інший світ. Той, в якому вірують і моляться.
Інші думки. Інший вимір. Це неможливо пояснити словами. Це можна лише відчути. Тому так багато вірян залишаються незрозумілими для мирян. Я вже звик до такого нерозуміння. Він також. Ми посміхалися один одному. Широко та щиро. Ми розуміли один одного з півслова.
Ми поважали вибір один одного, обравши для себе молитву, піст та аскетичність у сприйнятті навколишнього світу. Можна бути ченцем в монастирі. А можна бути ченцем в миру. Можна відмовитися від усього мирського. А можна не відмовлятися, жити серед людей і при цьому не відходити від буття відлюдника.
Розмова з Богом. Те, що робить нас смиренними та покаянними. Те, що ти щоденно сповідуєш Йому. Відчуття внутрішньої свободи. Вкрай глибинне. Усвідомлення себе самого. Молитва каяття. Псалми віри.
З ним було не складно. Я відчув силу його віри. Я розумів відданість його любові. Я чув те, що він мені говорив. Я вчився. Просто вчився у цієї мудрої душі. Вчився любити Бога. У свій день народження я молився за нього разом з ним.
Між нами відстань у 150 кілометрів, але це не завадить почути в молитві дружній ледь хриплий голос. Це не складно. Складніше не знати молитви. І не розуміти того, що нам заповідано вірувати в Бога і Україну.
Авторська программа Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Ісаєнко Валерій Олексійович, іконописець, реставратор
Чи можуть люди змінюватися? А наскільки сильним є вплив оточення на формування людини, її погляди, її вчинки? Чи може новий досвід вберегти нас від старих помилок?
Кітті виросла в аристократичному товаристві Лондона. Вона вродлива, але інфантильна, розбещена і поверхова. З нею весело і довго можна говорити ні про що. А ще Кітті вміє гарно танцювати, фліртувати, пліткувати і одягатися. Ідеальна кандидатка на роль дружини якогось баронета, графа чи герцога, яка зможе приймати і розважати гостей на численних балах і званих вечорах.
Але у Долі власне почуття гумору, і Кітті виходить заміж за бактеріолога Волтера Фейна. Він не має шляхетного походження, вроди чи харизми. Кітті його навіть не кохає. Проте погоджується на одруження і переїздить з ним до Гонконгу. Чому? Про це прочитаєте в книзі.
І там починається найцікавіше. В її житті з’являється Чарлі Таунсенд - вродливий, чарівний і харизматичний заступник губернатора. Усі пророкують йому посаду губернатора в недалекому майбутньому. Хіба могла Кітті протистояти його натиску і домаганням? Єдина проблема - він одружений і має трьох дітей. Проте Кітті впевнена - дружину він не кохає, як і вона свого чоловіка, і в майбутньому вони стануть чудовою парою. Вона навіть не підозрює, наскільки сильно цей роман змінить її життя і її саму.
Далі можуть бути невеликі спойлери.
Це історія про внутрішню трансформацію в класичному її вигляді. Спрощена схема становлення Героя має такий вигляд: Звичайне життя - Подорож - Перше випробування - Хибна смерть або прощання з минулим - Шлях випробувань - Внутрішня трансформація - Винагорода - Зустріч оновленного Я з минулим. Моем проводить Кітті по кожному з цих етапів, майстерно змальовуючи кожен нюанс, кожну зміну в її сприйнятті світу і себе. І все це на фоні трагедії або тріумфу людського генія - залежно від кута зору.
Чи може людина змінитися? За Моемом, так, може, але для цього потрібно два фактори: забрати людину з її звичного оточення (класичне - покинути зону комфорту) і наявність у неї внутрішньої пластичності (можливості прийняти ці зміни). Якщо людина вже затверділа і не сприймає змін, то стрес може її лише зламати, але не сприятиме її трансформації. Людина буде постійно запитувати “за що мені усі ці покарання” і буде шукати Рятівника, сприймаючи усе довкола близько до серця.
Чи може новий досвід, нове Я запобігти повторенню помилок минулого? Так, може, але гарантії немає. Тому навіть глибока трансформація не є запорукою того, що людина не впаде в старі поведінкові схеми. А значить не варто розслаблятися і спочивати на лаврах - життя повне випробувань, і завершення одного не означає відсутності наступного.
Чи варто тоді проходити цей важкий шлях трансформації? Кожен має вирішити це сам для себе! Але це єдиний шлях для росту. Це можливість не наштовхуватися постійно на одні і ті самі граблі. Хоча і не факт, що цих самих грабель у вашому житті стане менше.
Кожного дня ми використовуємо десятки, а то й сотні предметів. І навіть не замислюємося, а чи правильно. Чайні пакетики, капронові колготки, кульки для унітазу – здавалося б, що складного в застосуванні.
Отож, давайте дізнаватися, якими речами більшість з нас користується не зовсім так, як рекомендовано. А наприкінці статті на вас чекає бонус: повсякденний предмет, виробники якого спочатку задумували використовувати його зовсім по-іншому.
Носимо будь-які капронові колготки з нижньою білизною
Колготки з імітацією трусиків не потребують додаткової спідньої білизни. Як правило, такі моделі мають бавовняну ластівницю. Їх відразу видно по упаковці та малюнку, що імітує наявність трусів.
[ Читати далі ]Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
