Шановні Українці, шановні сосайтівці, поздоровляю вас з Днем Збройних Сил України!

       Дякую Українським Воїнам, що бережуть наше мирне життя!. З великою повагою підтримую нашу Армію. І таки, якщо що, знайте, підтримка вам буде, і ні одна кацапська сім,я проллє сльози за своїми двохсотими. Присягаюсь, стану в ряди тероборони, отримавши ліцензію на відстріл вбивць з мокшанії.

Раз у раз дехто з тих, хто давно не живуть у Радивилові або й ніколи тут не жили, роблять спроби поставити під сумнів історичність назви міста – Радивилів. У «Фейсбуці» навіть є сторінка, в анотації до якої глузливо написано: «Група інформаційної… підтримки справжньої історичної назви міста – Радзивилів! Князя на ймення “Радивило” – не існувало. Це – придумка якогось напівп’яного дячка і місцевих “краєзнавців”. Засновник міста – Микола Радзивіл (Чорний)! … пашпорт не міняв». Сама група всупереч анотації названа «Радзивілів» (через дві літери і). Але чого не зробиш у гарячковості амбіцій і суперечок!

А проте саме так – РАДИВИЛІВ записували назву цього поселення в 2-й половині шістнадцятого століття, відколи збереглися перші письмові згадки, саме на таку назву вказував відомий волинський краєзнавець і історик церкви ХІХ століття Микола Теодорович. Із книги: "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии", том 1, Почаїв, 1888, стор. 165, 166:

Ще один важливий факт: історикам відомий «РАДИВИЛОВСЬКИЙ АПОСТОЛ», який 1568 року був написаний церковнослов'янською мовою української редакції у домі пана Семена Борщовського писцем Францишком у місті РАДИВИЛОВІ. Отже, Радивиловський, а не РадЗивиловський. Апостол переписали на замовлення Івана Патрикея Курозвонського, підкоморія Кременецького повіту. Книга «виписана» «В МЪСТЕ РАДИВИЛОВЕ».

Як прочитувалися ці слова в шістнадцятому столітті, дійти спільної думки не можуть і мовознавці. Якщо навіть прочитати «в мєстє Радівіловє», то все одно ніяк не виходить, що справжньою історичною назвою містечка була РадЗивилів.

Насправді такої назви – РАДЗИВИЛІВ – містечко НІКОЛИ офіційно не мало.

По-перше, назва Радзівілов (російською –  Радзивилов) була закріплена за містечком після 1795 року, за Російської імперії; українського відповідника на офіційному рівні вона не мала. До того містечко звалося Радивилів (перші письмові записи) і Радзівіллув (у передачі українською мовою; за часів Речі Посполитої). Така ж назва – Радзівіллув – була відновлена Польщею після 1921 року. І оскільки державною мовою була тільки польська, ця назва і вважалася офіційною. До речі, і сьогодні в польськомовних публікаціях наше містечко записують як Radziwiw.

По-друге, навіть за часів Російської імперії і в 1920-30-і роки (за часів Польщі) українці використовували первісну і співзвучну законам української мови назву РАДИВИЛІВ. Так писали, наприклад, Леся Українка, історик Дмитро Дорошенко, Улас Самчук та інші знані люди. Це не «придумка».

Чому замість Радивилів у часи Речі Посполитої почали вносити в документи Radziwillow (Радзівіллув)? Це пояснюється особливостями польської мови, у якій багато спільнослов’янських слів мають характерне «дзекання».

Входження Волині до складу Речі Посполитої в шістнадцятому столітті наклало відбиток і на написання прізвища князів Радивилів. Варто відкрити Вікіпедію і прочитати: польська ВІКІ – Radziwill (Радзівілл), литовська (а Микола Радивил Чорний був князем Великого князівства Литовського) – Radvilos (Радвілос), українська – «Існує версія, що ім’я Радвил (Радивил) має угро-фінське походження і в перекладі означає «новонавернений» (у віру). Ім’я записувалося по-різному — як Радвіла, Радивил, Радівіл, у написанні упродовж століть закріпилися в основному полонізовані версії з відповідною орфографією — Радзівілл, Радзівіл, хоча по-литовськи продовжують записувати це прізвище як Радвіла, Радвілос, латиною його фіксують як Радвіл».

У теперішніх україномовних публікаціях цілком умовно найчастіше віддають перевагу спольщеному варіанту Радзивілл. Цей варіант використовував і я в своїх книгах «Радивилів. Краєзнавчі матеріали» (2004), «Радивилів у перегуках віків» (2014, друге видання – 2020).

Отже, назва РАДИВИЛІВ абсолютно історично вмотивована. А «Радзивилів» з’явилася в публікаціях радянського часу для умовного відтворення назви містечка в різні історичні періоди – часи Речі Посполитої, Російської імперії і Польщі ХХ століття, адже тоді україномовної офіційної назви не існувало. А з 1940 до 1993 року місто, як відомо, звалося Червоноармійськ.

Уже минуло понад 30 років, як було проведено опитування в місті (1 грудня 1991 року) з приводу повернення йому історичної назви. Верховна Рада України прийняла відповідну постанову про перейменування № 3044-XII від 1993 року, але це рішення ухвалили не відразу, знадобилася додаткова довідка істориків з приводу того, чому РАДИВИЛІВ, а не Радзивилів чи Радзівілов.

Володимир ЯЩУК, почесний член Національної спілки краєзнавців України.

 Дрогобич відвідала  делегація Національного антарктичного наукового центру, яка привезла виставку «Україна в Антарктиді: історія відважних». Виставка присвячена 25 річниці передачі Великобританією антарктичної станції "Фарадей", яка зараз називається "Академік Вернадський". Внаслідок цього Україна стала однією з 30 великих держав світу представлених в Антарктиді і разом з ними виконує дуже важливі дослідження.

 Серед об’єктів, з якими ознайомилась делегація з антарктичного наукового центру, було підприємство «Українські медовари».  Тут з вченим  фізиком, учасником шести антарктичних експедицій Юрієм Сергійовичем Отрубою розмовляв наш кореспондент.

-         Сьогодні ми в дуже гарному місті Дрогобичі, яке має безпосереднє відношення до Антарктиди, тому, що має своїх полярників, - почав розповідь Юрій Сергійович. - Один з них 25 років тому брав безпосередню участь у передачі антарктичної станції "Фарадей"  Україні. Це - Ігор Савчин, науковець-геодезист. А Олександр Книжатко в ці дні у складі 26 експедиції перебуває на арктичній станції.  Ми тут познайомилися з чудовими українськими медоварами, які виготовляють славнозвісний напиток Медак й інші не менш популярні зігріваючі медові напої, а також  Дрогобицьку ковбасу (Сміється). Ці продукти разом із сіллю, яку виварюють тут на одному з найстаріших і постійно діючих підприємств Європи, на якому ми сьогодні також побували, справді є візитівками, за якими впізнають Дрогобич в Україні і світі.

 До розмови приєднався  керівник підприємства Українські медовари Роман Войтків:

 -         Два місяці тому ми вперше мали зустріч з нашими полярниками у Києві в Торговій палаті, де презентували свою продукцію, - сказав Р. Войтків. – Вони виявили зацікавлення нашими медовими продуктами. І ми вирішили з наступною експедицією відправити для наших героїв, які протягом наступного року будуть досліджувати Антарктиду, протипростудні і зігріваючі медово-трав’яні напої, зокрема Медак, який називають «бомбою» проти нежиті. 

 -         Українська 27 експедиція на початку наступного року відправиться на станцію Академік Вернацький на судні, яке цього року Україна придбала у Великобританії,  - продовжує розповідь Юрій Отруба. - Судно отримало назву Ноосфера і зараз в Одесі проходить певне технічне обслуговування. Звідти ним повернуться додому учасники 26 експедиції.

 -         Чи маєте шанс вчергове взяти участь в експедиції?

-          Я в цьому році знову подав заявку на  експедицію. Зараз відбувається підготовка до поїздки, яка включає перевірку стану здоров’я, психологічно-злагоджений відбір - ми поїдемо в Мартову на тиждень-десять днів двома складами, де будемо проходити психологічне злагодження і отримувати певну інформацію про станцію і щодо роботи там.

 -         Юрію Сергійовичу, Ви були учасником шести експедицій, її керівником. Наскільки важко працювати на станції в Антарктиді?

 -         Там важко психологічно. Можливо, фізично не так важко. Тому потрібно усвідомити куди ти їдеш і навіщо. І коли вже туди приїхав, повинен розуміти, що ти не повернешся додому навіть якщо, не дай Бог, щось і трапиться, - що ти тут на цілий рік. І що це замкнутий колектив на певний період. Саме тому психологічно важко.

 -         Як підтримуєте контакти із рідними?

 -         У мою першу експедицію контактів майже не було. Тоді Інтернет тільки починав розвиватися, коштував дорого, телефон також коштував чимало грошей – усе це відбувалось через супутник. На сьогодні телефон також через супутник. Але на станції є безлімітний інтернет. Якщо маєш смартфон і зареєстрований у соціальних мережах, то ти з Україною, своєю ріднею на зв’язку 24 години на добу, тримаєш руку на пульсі, в курсі певних подій і можеш в тій чи іншій мірі на них впливати, хоч перебуваєш за 16 тис км.

 -         Чи дуже дошкуляє там суровий клімат?

 -         Так як станція розташована не в глибині континенту, а біля антарктичного півострова, то там клімат морський – зима за температурою як в Києві – до 30 градусів морозу може бути. Найнижча температура -46 градусів була зафіксована на станції ще при британцях. Буває, що накладаються великі морози, висока вологість і вітри. Планували встановити на станції гідрогенератори, але через сильні шквальні вітри це зробити не  можливо. А загалом там сніги, вітри. Такий клімат.

 -         ЗМІ повідомляють, що через глобальне потепління  льодовик починає руйнуватись.

 -         Я можу сказати про ті 10 років спостережень на станції "Академік Вернадський". Справді, льодовик зменшується. Наша станція розташована на острові і тут є льодовик, то ми бачимо, що він підтаює і зменшується, сніговий покрив також зменшується. Потрібно дуже детально аналізувати причини. А як більш детально починаєш заглиблюватись, то бачиш, що це надзвичайно складне питання - дуже багато факторів необхідно брати до розгляду.

 Якщо говорити про наш там регіон, то так – відбувається потепління. На станції ще з 30-их років ведуться метеорологічні спостереження і ми бачимо, що за цей час температура піднялася і різниця складає -3 градуси Цельсія. Тренд до потепління помітний.

 -         Юрію Сергійовичу, щодо наміру директора підприємства гільдії «Українські медовари» допомогти дослідникам в Антарктиді медовими продуктами. Ви вже встигли  їх скуштувати?

-         Так. Не тільки зігрівальні і лікувальні напої, а також наш карпатський мед. Зараз відбується закупівля меду на станцію. Мед, який купляємо в Чилі, скоріш за все він є штучним. Тому ми дуже вдячні, що український бізнес і українські люди підтримують полярні дослідження. Щодо напоїв, то це чудова нагода дегустувати їх там і, можливо, наш кухар буде використовувати для просочення коржів для  виготовлення тортів.