Голові федерації футболу міста, депутату міської ради двох скликань Мамедову Володимиру Хейбаровичу присвоїли звання почесного громадянина міста Ніжин. Рішення було прийнято на 37-й сесії Ніжинської міської ради одноголосно. Звання почесного громадянина присвоїли Володимиру Хейбаровичу за вагомий внесок у розвиток міста. Активну участь у громадському та патріотичному житті Ніжина. Безкорисливу допомогу місту, громаді, спорту.

Мамедов Володимир Хейбарович вже майже десять років — незмінний голова федерації футболу Ніжина, яку створили з його ініціативи — є депутатом двох скликань. Володимира Хайберовича визнано одним із переможців обласного конкурсу «Благодійник року» імені меценатів Тарновських, відзначено медалями військового відомства, нагороджено відзнаками православної церкви та званням «Волонтера України».

Джерело: https://www.uezd.com.ua/volodymyru-mamedovu-prysvojily-zannya-pochesnoho-hromadyanyna-mista-nizhyn/

Мамедов Володимир Хейбарович, Почесний громадянин м. Ніжин, депутат Ніжинської міської ради п’яти скликань

Я рідною мовою вірші пишу,

Щоб краще вона процвітала.

Я рідною мовою дорожу,

Щоб наша держава буяла.

Хай згинуть з дороги усі вороги,

І наша країна міцніє.

Щоб гасло, яке ми з Майдану несли,

Над нами як сонце жевріло.

Не соромно нам

За Державу свою,

Ім’я якій Україна.

Прославимо працею навіки,

Бо це твоя і моя Батьківщина.

Її широки поля і лани

Гори її і долини,

Сиві Легенди її давнини

Нащадкам ми залишили.

Автор Володимир Мамедов

Володимир Хейбарович чекав на нас в холі Ніжинської міської ради, потім запросив до свого затишного ресторану. Забігаючи наперед, скажу, що «Сповідь» людини з такою величезною та люблячою душею варто почути та побачити. А тоді, ще практично незнайомці, ми йшли красивим, намоленим містом, а я згадував ті неймовірні душі, котрими мені відкрився цей край. Почесний громадянин свого рідного міста Володимир Хейбарович неквапливо йшов поруч із нами і було видно, наскільки він любить це місто і як ним пишається. Він був готовий до діалогу. Готовий говорити щиро, розповісти про те, що на душі.

Володимир Мамедов — розумний, ерудований співрозмовник, потужна, яскрава особистість. Цій людині є про що розповісти і є чим поділитися з Нацією. Та для мене стало несподіванкою те, що світ бринить для нього поезією, в яку він вкладає стільки себе самого. У своїй «Сповіді» він поділився своїми віршами і це стало для мене справжнім одкровенням про цю людину.

Коли на нашу рідну землю прийшла війна, суспільство реагувало по різному. Комусь «какаяразніца», хтось одразу втомився від війни. Дуже мало тих, хто залишився з Україною, хто підставив своє плече в час підступного ворожого удару, хто підіймав нашу Неньку, коли той, хто називався братом, завдав удару в спину. Тому кожен з таких людей на вагу золота для нашої Нації і я щоразу з особливим хвилюванням та повагою торкаюся таких душ.

Володимир Хейбарович залишився з українством. Майдан. Війна. Волонтерство. Спорт. Тут, в тилу, він допомагає нашим захисникам і водночас робить так багато для того, щоб розбудувати ту величну країну, про яку мріють ті, котрі, ризикуючи власним життям, тримають над нами рідне небо. В нього вистачає душі й на сьогодення, і на майбутнє нашої країни.

Пан Володимир віддавав нам свої рядки. Вірші, народжені в усвідомленні життєвих перепитій. Одного він не міг спокійно прийняти — війни. Я розумів його. Мене це відчуття не полишає вже восьмий рік. Я так само звинувачую себе в тому, що сталося з нашою країною. І не зможу собі цього пробачити. Раптом уявив собі скептичний погляд мого ровесника, такого самовпевненого та незграбного пересічного обивателя, котрому нічого не цікаво окрім себе самого, але якому усі скрізь винні. Я б витримав цей пихатий та самовпевнений погляд з посмішкою та відчуттям сорому за тих, хто так і не зрозумів, що ми платимо кров’ю та життями найкращих за свою власну байдужість та егоїзм. Платимо життями наших дітей! Адже посеред Нації не існує чужих дітей.

Володимир Хейбарович так само сумно та стримано посміхався. Спокійно та розважливо він розповідав про свій рід. Розповідав про паломництво свого діда, котрий обіймав молитвою увесь свій рід, розповідав про батьків та онука. Розповідав про своє життя та про власні переконання. Говорив коротко, стримано та без зайвих емоцій.

І читав вірші. Його поезія лягала бальзамом на мою зболілу душу, котра так любить Україну та українство. Наприкінці програми пан Володимир подарував мені книгу про футбол. Він займається розвитком футболу у своєму рідному місті з надзвичайною самовідданістю та ентузіазмом. Це його дітище.

Коли Володимир Мамедов говорив про це, в його очах спалахнули іскри мудрої, але попри все такої юної та завзятої душі. Ця людина відчуває все, що відбувається з його країною. Небайдужий, відданий, переконаний українець. Після розмови з ним я йшов затишними вуличками Ніжина, вдихав вже по-осінньому прохолодне повітря і відчував себе дивовижно щасливим. Ми не самі в цей буремний не спокійний час. Ми, українці, є. І наша країна обов’язково переможе!