Нові графіті
- 23.12.21, 12:13


Гепарди настільки генетично схожі, що є клонами один одного. Справа в тому, що ці гарні кішки майже вимерли під час останнього льодовикового періоду, а ті, кому вдалося вижити, продовжили рід вже сучасного вигляду. Але через кровозмішення у гепардів виникають труднощі з розмноженням, а більшість дитинчат не доживає до року.
Птах, що живе на воді..[ Читати далі ]Деякі люди сприймають татуювання як прикраси та вибирають для себе популярні ескізи із зображенням метеликів, квітів чи місяця. Інші впевнені, що малюнки на тілі повинні нести глибокий сенс. Герої цієї добірки відносяться до другої категорії. Всі ці чоловіки та жінки вирішили увічнити на собі спогади про важливих людей, зв’язок із коханими, унікальну життєву історію.
«Мені 67 років, і я зробила татуювання на честь онука з аутизмом»
«Я не змушуватиму тебе змінюватися заради решти світу. Я зраджу решту світу заради тебе».
[ Читати далі ]

Обед прекрасного снежного вторника в Офисе президента. В приемной на четвертом этаже гудит микроволновка, по помещению разносится вкусный запах макарон.
Возле стола, накрыв его краешек газетой «Урядовий кур’ер» и прижав чашками, сидят Верочка и баба Люба. Верочка одета в узкие синие джинсы, белую майку и невероятно уютную серую фланелевую рубашку. Баба Люба, в честь недавнего интервью Гордона с Богданом, сегодня в слегка застиранном, но по-прежнему дизайнерском богдановском спортивном костюме. На спинке стула висит куртка Степанова.
Верочка (продолжая беседу): … а вы шо?
Баба Люба: Ну а шо я. Я, знаєш, скільки тих підозр составляла? Я на цих підозрах, можна сказать, кар’єру зробила!
Верочка: Так что, и Алексеичу пидозру тоже вы составляли?
Баба Люба: Нє, ну чо прям «составляла». Так, підказувала. У Єрмаковому кабінеті кто прибирає? Я. У кого багаторічний досвід прибирання всякої ху… сміття у цій будівлі? У мене. У кого спитати? Та у мене ж і спитати. Ось і товой… підказувала.
Верочка: То есть формулировки ваши? Бо исходя из предъявленных статей – Алексеич это все уделает одной левой, не вынимая из кармана.
Баба Люба (втягивая носом вкусные запахи): Угук.
Верочка: Так а шо спрашивали-то?
Баба Люба: Ну ось слухай. Він пише, пише цю підозру… потім такий: «Баба Люба, а як правильно, написать, коли Порошенко сприяв терористичним організаціям?» А я така: «Та хто його зна!»
Верочка: И шо?
Баба Люба: Ну он то й записує: «У невстановлений час». Потім далі: «А як саме Порошенко сприяв терористичним організаціям?» І я така: «Та я уві сні не їб… не знаю, як!» Тоді він пише: «У невстановлений спосіб…»
Распахивается дверь, и из президентского кабинета широкими, но все-таки немного дрожащими шагами выходит президент. Владимир одет красиво, но сейчас это волнует его меньше всего. В руке Владимир сжимает телефон и обеспокоенно в него зыркает.
Владимир (глядя на застеленный стол): Так, я не понял, уже шо, обед? Это чем так вкусно пахнет?
Баба Люба (мрачно): Макарони по-флотські.
Владимир: Эээ… Это что?
Верочка (грациозно поднимаясь): Карбонара с тушенкой.
Владимир: Такое бывает?
Баба Люба (вздыхая): Угук.
Верочка: Что-то случилось, Владимир Александрович? Может, кофе?
Владимир (недовольно): Та хватит кофе, у меня от вашего кофе уже изжога. Скоро язву наживу.
Баба Люба (равнодушно): Такий план.
Владимир (тыкает Верочке телефон): А ну прочитайте, шо они тут пишут.
Верочка (едва взглянув): Travel-State Dept continues to advise US citizens not to travel to Ukraine due to COVID-19 and to reconsider travel due to increased threats from Russia.
Владимир: Та блин! В смысле не прочитайте, а переведите!
Верочка (по памяти): Штаты официально не рекомендуют своим гражданам посещать Украину из-за ковида и опасности нападения России.
Владимир: Так это шо они, серьезно? Все это время, с сентября – это они вот на полном серьезе, да?
Верочка: Ну учитывая то, что наш главный разведчик живет вместе с бывшим замминистра, у которого жена – ваша личная помощница… то лучше спросите у нее.
Владимир: Так, подождите. А это разве не вы? Разве ваша фамилия – не Гогилашвили?
Верочка (улыбаясь): Нит.
Владимир (изумленно): То есть я все эти годы вас держал на работе… терпел все ваши выходки… насмешки, издевательства, мучения… А вы даже не жена Гогилашвили?!
Баба Люба (поднимаясь): Альо, стопэ!!!
Все замирают. Даже микроволновка, кажется, начинает тише жужжать. Офис замолкает, кажется, от подвалов до чердаков, и только слышно, как далеко-далеко в Відні пьет кофе Петр Алексеич.
Владимир (потихоньку отодвигаясь обратно в кабинет): Вы, извините, не могли бы на меня не кричать?
Баба Люба: То я ще не починала. То ти ще не чув, як баба Люба кричить. Баба Люба коли кричить, то у Маріїнському парку у голубів хватає серце. Баба Люба коли кричить, то у Шкарлєта нирка опускається. Баба Люба коли кричить, то Путін починає кашлять, а Збройні Сили про всяк випадок навалюють с мінометів по раніш розвіданним цілям. Баба люба коли....
Владимир (окончательно сбегая в кабинет): Все-все, не надо повторять, я понял! Как вы меня зае… (окончание не слышно из-за захлопнувшейся двери).
Баба Люба (мгновенно успокоившись): Шо там карбонара… тьфу, простіГосподі… шо там макарони? Бо вже й перерва закінчилась…
Верочка (аккуратно достает из микроволновки красивую белую тарелку с парящими макаронами и ставит на стол): Так как так получилось, что пидозру Алексеичу решили вручать тогда, когда он в Польше был? Это вот как они так промахнулись?
Баба Люба (доставая из ящика стола изящную серебряную вилку): Ой, гля, це ж я цю вілку ще з ЛеонідМакарича помню… Так а шо? Мене спитали – я кажу «вручайте зараз, а то якщо лічно – може, і в глаз дать». Ну вони і… товой. Вручили.
Верочка: Так как в пидозре написали? «Колишній президент»? «Екс-президент»?
Баба Люба (решительно вонзая вилку в макароны): Та як. Так і написали: «Президент Порошенко».
Верочка: И главное – совершенно не соврали.
Баба Люба (вздыхает): Угук.

