Це питання цікавило багатьох науковців, і в різний час були популярні різні теорії. Наприклад, прихильники географічної теорії вважають, що все залежить від розташування країни. Багаті країни в основному знаходяться в помірних широтах, а бідні - в тропічних і екваторіальних. От тільки ця теорія не пояснює, чому в середньовіччі деякі тропічні країни були багатші. Або чому Північна і Південна Кореї мають такий розрив у доходах і розвитку.

Інша популярна теорія - культурна. Її засновник, Макс Вебер, вважав, що розвиток Західної цивілізації пов’язаний з протестантизмом. Пізніше її прихильники відійшли від релігії і розширили її до цінностей і етики. Наприклад, вони вважають, що Латинська Америка ніколи не буде багатою через домінування розбещеної “іберійської” культури. Але і ця теорія не витримує критики, якщо розглянути на успішну африканську Ботсвану, Корею або Японію.

Ще одна цікава - гіпотеза невігластва. Вона стверджує, що світова нерівність існує через те, що ми чи наші правителі не знають, як зробити бідну країну багатою. І якщо правителю давати хороші поради, то нації будуть процвітати. Але і ця теорія не пройшла перевірки реальністю. Це показали африканські країни після отримання незалежності в 20-му столітті.

Тому автори пропонують свою теорію. Вона досить проста: нації процвітають тоді, коли використовують інклюзивні економічні і політичні інститути. Нації занепадають тоді, коли домінують екстрактивні економічні і політичні інститути.

Інклюзивні інститути, на зразок тих, що існують у Великобританії чи США, заохочують великі маси людей до участі в економічній або політичній діяльності. Інклюзивні інститути захищають приватну власність, неупереджену систему правосуддя, широкий розподіл політичної влади тощо.

Екстрактивні інститути створені для відбирання доходів, благ або політичної влади в однієї суспільної групи на користь іншої. Екстрактивні політичні інститути ведуть до утворення монархій, автократій, диктатур, влади олігархів тощо.

Жодна країна з домінування екстрактивних політичних інститутів не демонструвала тривалого стабільного розвитку. Вона могла використовувати певні інклюзивні елементи, щоб збагатитися (наприклад, Китай чи СРСР), але для сталого розвитку необхідний перехід до інклюзивних політичних інститутів, а політичні еліти не готові поступатися своєю владою. Тому Китай, РФ, Північна Корея та інші країни приречені на занепад, як це сталося з СРСР, якщо не змінять свої політичні інститути.

Чому всі країни не перейдуть до інклюзивних інститутів, якщо вони такі ефективні? Через процес “творчої деструкції”. Це нестримний потік інновацій в економічній та політичній сфері. Саме творча деструкція привела до переходу від ручної праці до станків і автоматів, творча деструкція призвела до витіснення театрів кінотеатрами, а кінотеатрів - стрімінговими сервісами тощо. Творча деструкція у політиці означає безперервну зміну еліт. Тому ми часто їй опираємося, щоб не втрачати здобутого матеріального блага або політичної влади. 

Найбільше творчої деструкції бояться країни з екстрактивними інститутами. Вони хочуть зберегти все так, як є. Тому, наприклад, Австро-Угорська або Російська імперії до останнього противилися прокладанню залізниць або переходу до конституційної монархії. А китайські правителі у 17 столітті заборонили морську торгівлю і змусили своїх громадян, які жили на узбережжі океану, переселитися вглиб країни.

Власне, про це і книга. Автори в перших главах розкривають свою теорію, а потім показують, як вона працює на прикладі багатьох країн: Англії, Китаю, Мексики і інших. Вона розповість, що таке доброчесне і порочне коло. Чому колишні іспанські колонії в Латинській Америці зараз бідніші за Британські колонії в Північній. Чому Французька буржуазна революція і Наполеонівські війни кардинально змінили Західну Європу. Чому ламання конституційного суду під себе - дуже погана ідея - доведено Аргентиною. Як діє залізний закон олігархії на прикладі африканських країн. Чому одні революції призводять до процвітання країн, а інші створюють терор і занепад? І ще багато цікавого!