За то, что в Украине даже завгар и его кухарка могут управлять государством

За то, что значение украинских ругательств «пакращення» и «папередники» понимают даже в Крыму

За то, чтобы через пару лет донецкая прописка не стала уликой

За то, чтобы Королевская так давала, как обещает

За то, чтобы достижения уходили вместе с чемпионатами

За то, чтобы этот козел наконец-то навернулся в своем вертолете

За то, чтобы Россия подавилась своим газом

За то, чтобы наши дети не боялись ездить в «хюндаях»

За то, чтобы Николай Янович воссоединился с сыном в Австрии, а Виктор Федорович с женой – в Енакиево

За то, чтобы у Кличко сработал рефлекс на машущего рукой Чечетова

За то, что гопак по телевизору вызывает не скуку и раздражение, а гордость за достижения отечественного спорта

За то, чтобы в Безрадичах одна хата сгорела, а пчелы не пострадали

За то, чтобы Инна Б. переписала кастрюли на ухоженную корову с большим выменем

За то, чтобы игроки сборной Украины знали национальный гимн так же хорошо, как платежную ведомость

За то, чтобы наши внуки никогда больше не видели улыбки Медведчука

За то, чтобы на зарубежных курортах нас не путали с россиянами

За то, чтоб Юля сбежала и никогда не возвращалась, а Луценко чтоб вернулся и никуда не убегал

За то, что гражданство Украины дают не только футболистам, но и будущим министрам

За то, чтобы когда к Ахметову ворвутся гоблины Саши Януковича, он улыбнулся и подумал: «Ничего, мои должны успеть первыми»

За то, чтобы включив однажды утром телеканал «Интер» и УТ-1, вы увидели там «Лебединое озеро»

Богородица, «донецких» прогони!

Придумав Обком

Всіх українців зі святом!

Слава Україні!

Цього року я не маю жодного бажання святкувати День Незалежності України як власне свято, чому спричинилось багато чинників і особистих, і зовнішніх, а найбільше - Закон про мови в України і всі ті зведення з регіонів про прийняття мови окупанта за місцеву основну мову - яке тут свято може бути?!
Хотів навіть свого прапора, якого щоразу вивішую, з синьо-жовтого поміняти на червоно-чорний УПА, або вчепити чорну траурну стрічку жалоби...
А тоді вирішив інакше: не дочекаються вороги, щоб я скорився: на День Незалежності України у Львові має бути похід єдності від будинку облдержадміністрації до пам'ятника Степану Бандері - до них з прапором і долучусь. Подивимось ще чия гору візьме, а для прикладу варіантів подій публікую уривок з "Гайдамаків" Тараса Шевченка - "Гонта в Умані"
 

Вітаю всіх з Днем Незалежності Україні!

З 21-ю річницею! Слава Україні! Героям Слава!

ГАЙДАМАКИ

Гонта в Умані

Хвалилися гайдамаки,
на Умань ідучи:
“Будем драти, пане-брате,
З китайки онучі”.

Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти —
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Нігде не чуть людської мови;
Звір тілько виє по селу,
Гризучи трупи. Не ховали,
Вовків ляхами годували,
Аж поки снігом занесло
Огризки вовчі…
Не спинила хуртовина
Пекельної кари:
Ляхи мерзли, а козаки
Грілись на пожарі.
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять.
Треба кров'ю домальовать,
Освітить пожаром;
Сонця мало, рясту мало,
І багато хмари.
Пекла мало!.. Люде, люде!
Коли-то з вас буде
Того добра, що маєте?
Чудні, чудні люде!
Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть; а згадаєм —
Так було і в Трої.
Так і буде.
Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть — земля горить,
Кров'ю підпливає.
Придбав Максим собі сина
На всю Україну.
Хоч не рідний син Ярема,
А щира дитина.
Максим ріже, а Ярема
Не ріже — лютує:
З ножем в руках, на пожарах
І днює й ночує.
Не милує, не минає
Нігде ні одного:
За титаря ляхам платить,
За батька святого,
За Оксану… та й зомліє,
Згадавши Оксану.
А Залізняк: “Гуляй, сину,
Поки доля встане!
Погуляєм!”
Погуляли
Купою на купі
Од Києва до Умані
Лягли ляхи трупом.
Як та хмара, гайдамаки
Умань обступили
Опівночі; до схід сонця
Умань затопили;
Затопили, закричали:
“Карай ляха знову!”
Покотились по базару
Кінні narodowi;
Покотились малі діти
І каліки хворі.
Ґвалт і галас. На базарі,
Як посеред моря
Кровавого, стоїть Гонта
З Максимом завзятим.
Кричать удвох: “Добре, діти!
Отак їх, проклятих!”
Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза-єзуїта
І двох хлопців. “Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш — заріж і їх:
Вони католики.
Чого ж ти став? чом не ріжеш?
Поки невеликі,
Заріж і їх, бо виростуть,
То тебе заріжуть…”
“Убийте пса! а собачат
Своєю заріжу.
Клич громаду. Признавайтесь,
Що ви католики!”
“Католики… бо нас мати…”
“Боже мій великий!
Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!”
Зібралась громада.
“Мої діти католики…
Щоб не було зради,
Щоб не було поговору,
Панове громадо!
Я присягав, брав свячений
Різать католика.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?..”
“Будем різать, тату!”
“Не будете! не будете!
Будь проклята мати,
Та проклята католичка,
Що вас породила!
Чом вона вас до схід сонця
Була не втопила?
Менше б гріха: ви б умерли
Не католиками;
А сьогодні, сини мої,
Горе мені з вами!
Поцілуйте мене, діти,
Бо не я вбиваю,
А присяга”. Махнув ножем —
І дітей немає!
Попадали зарізані.
“Тату! — белькотали,—
Тату, тату… ми не ляхи!
Ми…” — та й замовчали.
“Поховать хіба?”
“Не треба!
Вони католики.
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ворога не різали?
Чом матір не вбили,
Ту прокляту католичку,
Що вас породила?..
Ходім, брате!”
Взяв Максима,
Пішли вздовж базару
І обидва закричали:
“Кари ляхам, кари!”
І карали: страшно, страшно
Умань запалала.
Ні в будинку, ні в костьолі,
Нігде не осталось,
Всі полягли. Того лиха
Не було ніколи,
Що в Умані робилося.
Базиліан школу",
Де учились Гонти діти,
Сам Гонта руйнує:
“Ти поїла моїх діток! —
Гукає, лютує.—
Ти поїла невеликих,
Добру не навчила!..
Валіть стіни!”
Гайдамаки
Стіни розвалили,—
Розвалили, об каміння
Ксьондзів розбивали,
А школярів у криниці
Живих поховали.
До самої ночі ляхів мордували;
Душі не осталось. А Гонта кричить:
“Де ви, людоїди? де ви поховались?
З'їли моїх діток,— тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! ні з ким говорить!
Сини мої любі, мої чорноброві!
Де ви поховались? Крові мені, крові!
Шляхетської крові, бо хочеться пить,
Хочеться дивитись, як вона чорніє,
Хочеться напитись… Чом вітер не віє,
Ляхів не навіє?.. Тяжко мені жить!
Тяжко мені плакать! Праведнії зорі!
Сховайтесь за хмару: я вас не займав,
Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе!
Де я прихилюся?”
Так Гонта кричав,
По Умані бігав. А серед базару,
В крові, гайдамаки ставили столи;
Де що запопали, страви нанесли
І сіли вечерять. Остатняя кара,
Остатня вечеря!
“Гуляйте, сини!
Пийте, поки п'ється, бийте, поки б'ється! —
Залізняк гукає,— Ану, навісний,
Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться,
Нехай погуляють мої козаки!”
І кобзар ушкварив:

“А мій батько орандар,
Чоботар;
Моя мати пряха
Та сваха;
Брати мої, соколи,
Привели
І корову із діброви,
І намиста нанесли.
А я собі Христя
В намисті,
А на лиштві листя
Та листя,
І чоботи, і підкови.
Вийду вранці до корови,
Я корову напою,
Подою,
З парубками постою,
Постою”.

“Ой гоп по вечері,
Замикайте, діти, двері,
А ти, стара, не журись
Та до мене пригорнись!”

Всі гуляють. А де ж Гонта?
Чом він не гуляє?
Чому не п'є з козаками?
Чому не співає?
Нема його; тепер йому,
Мабуть, не до неї,
Не до співи.
А хто такий
У чорній киреї
Через базар переходить?
Став; розрива купу
Ляхів мертвих: шука когось.
Нагнувся, два трупи
Невеликих взяв на плечі
І, позад базару,
Через мертвих переступа,
Криється в пожарі
За костьолом. Хто ж це такий?
Гонта, горем битий,
Несе дітей поховати,
Землею накрити,
Щоб козацьке мале тіло
Собаки не їли.
І темними улицями,
Де менше горіло,
Поніс Гонта дітей своїх,
Щоб ніхто не бачив,
Де він синів поховає
І як Гонта плаче.
Виніс в поле, геть од шляху,
Свячений виймає
І свяченим копа яму.
А Умань палає,
Світить Гонті до роботи
І на дітей світить.
Неначе сплять одягнені.
Чого ж страшні діти?
Чого Гонта ніби краде
Або скарб ховає?
Аж труситься. Із Умані
Де-де чуть — гукають
Товариші-гайдамаки;
Гонта мов не чує,
Синам хату серед степу
Глибоку будує.
Та й збудував. Бере синів,
Кладе в темну хату
Й не дивиться, ніби чує:
“Ми не ляхи, тату!”
Поклав обох; із кишені
Китайку виймає;
Поцілував мертвих в очі,
Хрестить, накриває
Червоною китайкою
Голови козачі.
Розкрив, ще раз подивився…
Тяжко-важко плаче:
“Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за неї гину.
А хто мене поховає?
На чужому полі
Хто заплаче надо мною?
Доле моя, доле!
Доле моя нещаслива!
Що ти наробила?
Нащо мені дітей дала?
Чом мене не вбила?
Нехай вони б поховали,
А то я ховаю”.
Поцілував, перехрестив,
Покрив, засипає:
“Спочивайте, сини мої,
В глибокій оселі!
Сука мати не придбала
Нової постелі.
Без васильків і без рути
Спочивайте, діти,
Та благайте, просіть бога,
Нехай на сім світі
Мене за вас покарає,
За гріх сей великий.
Просіть, сини! я прощаю,
Що ви католики”.
Зрівняв землю, покрив дерном,
Щоб ніхто не бачив,
Де полягли Гонти діти,
Голови козачі.
“Спочивайте, виглядайте,
Я швидко прибуду.
Укоротив я вам віку,
І мені те буде.
І мене вб'ють… коли б швидче!
Та хто поховає?
Гайдамаки!.. Піду ще раз.
Ще раз погуляю!..”
Пішов Гонта похилившись;
Іде, спотикнеться.
Пожар світить; Гонта гляне,
Гляне — усміхнеться.
Страшно, страшно усміхався,
На степ оглядався.
Утер очі… тілько мріє
В диму, та й сховався.

«Що?!! Невже Брати Стругацькі українською?!! – вигукнете ви!..– Це що ще за літературні вибади!.. Адже Стругацьких завжди можна прочитати мовою оригіналу, російською!..»


А. і Б. Стругацькі

Так, справді, Стругацьких завжди можна почитати російською, як і Бредбері англійською. Проте твори братів Стругацких все ж вийшли у Серії «Горизонти фантастики» у Тернопільському видавництві «Богдан» українською і, як це не звучить дивно для опонентів, користуються значним попитом у читачів. Як гадаєте, чому? Можливо, все-таки не у перекладі справа, а у глибині творчості самих братів Стругацьких, Аркадія і Бориса, «А» і «Б», як їх встигли наректи за роки літературної діяльності чисельні прихильники. Та й сама мова легендарних «А» і «Б» свого часу стала предметом певних суперечок у колах любителів фантастики. Адже не всім критикам подобалося те, що за висловами самих Стругацьких, вони застосовували у творах «мову вулиці», відтворювали на папері те, що думають звичайні люди. І саме мова і стилістика письменників були «найадекватнішим засобом для вираження цих думок», ...трансформацією, так би мовити, літературної мови в мову повсякденну, певним містком для передачі важливих, інколи зашифрованих ідей до широкого загалу, шляхом до вітворення справжнього стану речей у тогочасному соціальному устрої. Справді, інколи мова письменників була іронічною, навіть саркастичною, якщо пригадати реалії Дослідного інституту «НИИЧАВО» (в українському перекладі – «НДІЧАВО») у повісті «Понеділок починається в суботу», чи надто обіхідною, як у «Пікніку на узбіччі», але завжди особливою мовою для відтворення атмосфери та дієвого середовища того чи іншого твору, передачі характерів героїв, мотивації їхніх вчинків.

За последние два года уменьшился уровень готовности защищать свою страну с оружием в руках (с 43 до 33%), а уровень неготовности — наоборот вырос (с 38 до 54%). Об этом свидетельствуют данные опроса, проведенного Социологической группы «Рейтинг» в августе.

При этом наблюдается четкая зависимость: чем больше человек чувствует себя патриотом, тем он проявляет большую готовность отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в руках.

Больше всех готовы отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в среди сторонников «Свободы» (68%) и «Батьківшини» (49%). Меньше всего готовы отстаивать территориальную целостность Украины с оружием в руках – среди сторонников Партии регионов (26%) и КПУ (20%).

ZN,UA

Нічого дивного. Для ригів і їх прибічників головне в житті гроші, нічого їх більше не цікавить. Комуністи взагалі дегенерати - чого від них чекати.

А от  чому за 2 роки стало зникати бажання захищати Батьківщину, та ще так суттєво, в цілому по Україні - не можу знайти належного поясненя.

Якби вибори відбулися найближчим часом, найбільше голосів виборців отримали би Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», за яке готові проголосувати 26,2% тих, хто має намір взяти участь у виборах, і Партія регіонів (24,6%). За Політичну партію «„УДАР” Віталія Кличка» готові проголосувати 11,8% учасників виборів, за Комуністичну партію України — 9,4%. Близькими до подолання 5%-го виборчого бар’єру є також Партія Наталії Королевської «Україна — Вперед» (4,3%) та Всеукраїнське об'єднання «Свобода» (4,2%). 15,4% тих, хто має намір взяти участь у виборах, ще не визначилися, за кого голосуватимуть.

ВО «Батьківщина» і Політична партія «УДАР» частіше підтримуються виборцями Західного і Центрального регіонів, Партія регіонів і КПУ — виборцями Сходу і Півдня, ВО «Свобода» — Заходу країни.

Серед респондентів які визначилися, за яку партію голосувати, впевненість у своєму виборі є досить високою: майже половина з них (48,9%) повністю впевнені у своєму виборі, ще 43,5% скоріше впевнені в ньому.

Основною причиною, яку респонденти враховували, коли визначалися, за яку партію голосувати, опитані назвали те, що ця партія може вирішити проблеми, які стоять перед країною — цю відповідь дали 51,5% респондентів, які збираються голосувати за якусь партію. Також серед причин вибору часто називалися: цю партію очолює сильна особистість, рішучий лідер (41,7%); партія здатна покращити життя таких людей, як сам респондент (31,2%); її ідеологічні позиції найбільш близькі поглядам та переконанням респондента (29,5%); ця партія спроможна здійснити реформи, позитивні зміни в суспільстві (24,8%); ця партія забезпечить стабільність у державі (24,0%); до керівництва партії входять люди, які викликають повагу респондента (23,5%).

Ці причини часто називалися в усіх регіонах. Крім того, на Півдні і Сході часто називалася така причина вибору партії: ця політична сила має недоліки, але інші партії — ще гірші (21,7% респондентів на Сході, 21,0% — на Півдні). У Західному регіоні серед причин вибору також часто називали те, що партія обстоює українську мову як єдину державну (23,4%) та те, що вона захищає українську культуру, українські традиції, цінності (20,9%).

Загалом ситуація напередодні виборів характеризується низьким рівнем оптимізму населення. Майже дві третини (63%) респондентів дотримуються думки, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямі. Так вважають більшість жителів усіх регіонів — від 54% жителів Півдня до 74% жителів Заходу країни.

Це інформація зі звіту Центра Разумкова, що приведений на їхньому сайті.

Вражають результати по Півдню і Сходу: 40,4 і 40,8% відповідно підтримки ригів. Це клініка. Небезпечно низькі результати у Свободи. Навіть у Центрі тільки 3,9% збираються голосувати за свободівців. Якщо вони не пройдуть по спискам, і близько 5% голосів буде загублено, взагалі можно не сподіватися на формування опозіційнох більшості. Треба їх всіляко підтримувати.

В одном гипотетическом животноводческом обществе жили себе скажем так кони разных пород. Ясное дело что жили относительно неплохо. Потому как были у них еще и коносамки с конопастухами с особыми коно-батогами. ПРактически идилия. Кормили их всех вместе под контролем пастухов. Но в какой то момент они захотели самостоятельно выбрать себе пастуха своего стада. Зачитали это желание пастухам. Сослались на Конституцию и Закон о защите животных. Пастухи решил пойти на встречу "электорату". И предложили коням на выбор несколько кандидатур кунаков. Старый добрый без имени кунак "Косоокий",  не молодой, но также без имени  "Косоногий" и молодой, но без имени кунак по прозвищу "Куций". В стаде развернулись не шуточные дебаты кто лучше. Вспоминали биографии кунаков, кто, как, сколько и кому хорошо делал. Кто были их отцы и матери. Кто из них громче может ржать глагол вспомогательного наклонения - "Ясыр!". Кстати этот вопрос очень был популярен среди коней. 

И вот наступил день выборов.

 Все кони были лишены права голоса (зачем им это) и устремились к кормушкам для голосования. 
 По результатам голосования был выбран тот же кунак которого все и хотели. А что бы отпраздновать 
 этот демократический момент, эту историческую веху в становлении нового Коногольського общества был приготовлен вкуснейший бастурма. 

***(Тупих картинок вставляти не буду, щоб не провокувати активно культивовану елиту мысцеву)***

Отсюда простой вывод для владеющих своим мозгом хотя бы на уровне
 выпускника средней школы. Что главаря коням надо выбирать среди кунаков, главную свинью - среди свиней, главного оленя - ясное уже дело среди оленей.

А теперь простенький вопрос - из кого нам надо выбирать себе главаря? ***(голосувалку вставляти не буду, заборонено, щоб не провокувати активно культивовану елиту мысцеву)***

 **** Отакі еліти можуть писати таку лобуду, й в топ попадати й однодумців активно культивованих з розумними камами збирати ...

 А теперь простенький вопрос - куда мы идем ?

Кладезь знаний и вдохновения http://blog.i.ua/user/4056705/1040877/