Відомий сатирик Михайло Жванецький ще в радянський час написав гарну інтермедію на тему ведення диспутів, коли головним є не слухати співрозмовника, а роздивлятись. І вести дискусію на ось таких тонах дослівно за Жванецьким «Що може розумного сказати чоловік, якщо він кривий? Ну якщо він кривий, то як його можна взагалі слухати?»
Справді, це найпростіший метод ведення дискусій, де логіку розуму підміняють агресією емоцій: – Тю, дурню! – Сам дурень! Ще й свиня! – Хто би ще рохкав...  Такою є класична бесіда людей різних політичних уподобань у нас по Україні, про що особливо наглядно видно з Інтернету. Вже скільки часу я намагаюся знайти бодай незначне коло людей, у яких особисті емоційні уподобання не перебивають тверезого розумового аналізу – і ніяк не можу знайти. Постійно натикаю на позицію дуалізму: або ти з нами за нашу правду – або ти дурень і гад. Іншого просто не дано. І я вже стомився опонувати людям, кажучи, та не лайтеся, а подивіться спокійно на дійсність і подумайте неупереджено про все  – нічого з того не виходить.
З широкого спектру подібних дискусій-сварок особисто мене що називається дістало оте проклинання дотепер електорату «проти всіх», до якого я і себе долучаю, хоча принципово не ходив голосувати у другому турі виборів Президента України у 2010. Принципово, про що докладно описав, тому не буду повторюватись, а подаю невеличку алегорію про ті вибори, щоб потім додати кілька зауважень з погляду більш сучасного.
Отже вибори назвемо весіллям, а Україну – нареченим, ну а претенденти будуть наречені. Отож зібралася у нареченого вся рідня різна і багацько, провели перший тур кастингу наречених, вибрали двох суджених і стали поміж них обирати, аж тут стає відомо, що одна дівчина горбата, але цнотлива, а друга хоч і гарніша, але гуляща як ну, вже аж два аборти зробила... І тут рідня нареченого поділилась на три табори: одні кричать, що вони проти всіх, бо нареченому треба обрати нормальну і порядну молодичку, другі кричать, що краще горбата, чим гуляща, ну а треті ревуть, як то можна за горбату – що то за жахіття, а не пара буде на весіллі. Б’ються- чубляться, розсварилася вся рідня, а за бенкет вже заплачено, кабанчика заколото, музикам завдаток дано – когось мусять вибрати. Тут і наречений натякнув, що воно якось з горбатою до ліжка не дуже кортить йти в шлюбну ніч...
І минуло по тому весіллі кілька років, а в рідні нареченого все ще й досі поміж собою чубляться: – А бачиш! Бачиш! Жіночка і за чоловіком все одно підгулює на стороні, а от наша вірна жона була б, ой вірна... Їх опоненти кажуть на те: – Звичайно, що вірна була б – хто ж бо до такої горбатої залицятись схоче? Та вона і в шлюбі свою цноту недоторканою зберегла б... А так хоч воно і не все так, як мало бути, але ж і чоловікові щось добре перепадає... Ну а третя частина родини мовчить, тужливо дивиться на нездалу подружню пару і на свою недолугу родину, що доводить і надалі свою правоту, хоча добре ясно, що вся родина гуртом велике паскудство вчинила.
Хтось може запитати, чому саме горбата? Можна і осучаснити, звичайно, бо наркоманка справді ближче до істини, але хіба це міняє змісту паскудства? Хіба не огидно всім від такого сватання? Від виборів без вибору? Від того, що не вихваляють принади, а виказують в кого більші вади! Бач інший претендент значно гірший від нашого... Убожество в абсолюті! І після цього ще хтось пробує осуджувати когось з людей, що обрали в Президенти України Віктора Януковича, а інші тому не перечили. Ви таки нарешті оберніться і на своє «добро» добре роздивіться! Змусили обирати з двох зол, от люди і обрали яке менше... Значить ваше зло більше – чому того не хочете визнати?
Навпаки постійно можна почути звідтам злорадне: – Насте! Маєте! А от би обрали тоді Юлю... І вся пісня, без жодних аргументів! Бо не можуть їх навести щодо того, а чому вони певні, що було б краще за Юлі, – не наводять. Жодного! Одна міфічна здогадка: от якби... Хоча всім відомо з практики, що за час свого прем’єрства з надширокими повноваженнями жодних успіхів економіка України не показала. Коли кажуть про світову кризу чи епідемію грипу тощо, то є проста і чітка відповідь: а справді видатну людину якраз по таких надскладних моментах і визнають. Чомусь за Меркель світова криза Німеччину не зачепила? Бо то жінка мудра і за державу дбає, а не за оновлення власного гардеробу...
Ще одна з важливих тем, коли йде звинувачення теперішньої влади в Україні як кримінальної і мафіозної. Зачекайте, а хіба туди до влади не перейшла провідна частина з команди БЮТ? Перейшла. І вона приймає активну співучасть у мародерській антинародній економічній політиці теперішньої влади в Україні. Список тих людей занадто довгий, щоб наводити... Та й питання в іншому: чи робили б вони щось інше, якби перемогла Тимошенко? Риторичне запитання.
Всі антиукраїнські та антинародні закони й інші акти у Верховній Раді України за минулий час включно й злочинний мовний  закон – ніколи б не стали дійсністю, якби не вирішальна участь в голосуванні депутатів-перекінчиків з БЮТ. Що це за кадрова політика була у пані Тимошенко, яка безпосередньо особисто затверджувала всі депутатські списки включно по областях?!  Хіба не з надр БЮТу вискочило оце новітнє проросійське угрупування Наталії Королевської? А наявність коло себе садиста-вбивці Лозинського навіщо було Юлії Тимошенко? Для самозахисту, чи щоб прибирати різних неугідних типу Євгена Щербаня? Знову риторичне запитання.
Можна продовжити спростування тези, що якби на виборах в президенти перемогла Юлія Тимошенко, то Україна б процвітала аж зацвітала, але чи потрібно? Для розумного сказано досить, а для опонентів, що люблять замість слухати – роздивляється і обдивлятися чим би це обгадити, то не боїмось – серед того живемо. Хоч і не хочеться, як і обирати не хочеться поміж двох зол. Як каже англійське прислів’я: «З двох зол не обирають жодного». Я з цим згоден, а ви? І це вже зовсім не риторичне запитання.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Є таке популярне гасло: «Бандера прийде  – порядок наведе!»  – яке можна часто почути на різних заходах у Львові, особливо національно-патріотичних мітингах чи маніфестаціях. Найбільше полюбляє скандувати це гасло молодь, що і не дивно, але дивно інше: чому власне саме Степан Бандера повинен приходити й наводити порядок в сучасній Українській Державі? Теж мені крайнього знайшли в якості прибиральниці...
Ні, я розуміюся на метафорах і на гіперболах, як розумію, що мова йде про ідейну спадщину Степана Бандери, а все ж чому так прямо і не сказати: «Ідеї Бандери вжиття проведем  – своїми руками порядок наведем!» Власне так і діяла когорта людей з УВО-ОУН-УПА: вони не чекали, що хтось там дасть їм свободу, державу і наведе порядок в ній. Ці люди за власною ініціативою бралися за роботу в різних сферах суспільного життя, чим і ствердили навічно в Україні свою Ідею і Чин.
Для чого заведена ця дещо абстрактна розмова? Власне заради конкретики, якими є майбутні політичні вибори в Україні до Верховної Ради: які б гасла не проголошували політики і яких би глобальних та радикальних обіцянок не робили, а все одно людям потрібно ясно усвідомити наперед, що саме вони будуть виконавцями або і навіть жертвами від діяльності новообраної ВРУ. Дива не станеться, бо в політиці його не буває! І економіці так само. Час це усвідомити чітко і однозначно.
Можна нагадати, як всі вірили, що ось Україна стане незалежною і ми тут же заживемо гарно і заможно! Не сталося такого дива, а стався Кучма. Або після славної Помаранчевої революції так само всі в Україні сподівались на диво: зараз Ющенко і Тимошенко зроблять наше життя чудовим-пречудовим. І тут нічого не вийшло гарного. Далі багато хто увірував у диво «владної руки господаря» Януковича, що враз наведе порядок і дисципліну в Україні, а затим і добробут. Що маємо насправді  – самі бачите: доброго мізерно мало.
І виникає просте запитання: коли ж ми в Україні нарешті перестанемо вірити у міфічне диво миттєвого збагачення і розпочнемо самі працювати, самі наводити лад у власній державі? На себе особисто працюємо хто на що гаразд, тоді як до державного... Тут явний негаразд.
Є гарне прислів’я: «Біда вимучить  – біда й виучить». Щось в Україні з тою виучкою ну ні в яку. Виникають і зникають в Україні різні політичні МММ, знову і знову якийсь черговий політичний Мавроді надурює людей  – і мало що йде в науку українському виборцю, який і далі вперто вірить в диво: ось проголосуємо, оберемо вождя-генія і завтра настане красота, а не життя. Хоча після виборів настає час протилежного обіцяному нового гасла типу: «Покращення вже сьогодні»  –  було учора»
Таким чином закликаю більшість активного електорату в Україні не тільки і не стільки перейматися результатами нових виборів до ВРУ, як грунтовно задуматись над тими власними діями в подальшому після виборів та над відповідними вимогами до законодавчої і виконавчої влад. Особливо це стосується вже досить значного прошарку української буржуазії і малого, і середнього, і великого бізнесу, тому що там є що планувати і є що втрачати, якщо в Україні розпочнеться чергова політична деструкція. Тому для вас, любі буржуа, особливо теза «чесних виборів» повинна стати першочерговою!
В політичній боротьбі багато хто з «претинднетів на папаху» готовий піти на все заради досягнення перемоги, але обмежує оте його «все» усвідомлення, що і суперники також можуть піти на все що завгодно. Тому і тільки тому всі учасники виборчого процесу всіма силами повинні намагатися діяти чесно самим і вимагати цього від інших, а не навпаки  в жодному разі! Чесна перемога у виборах дає право на владу, тоді як нечесна сфальшована перемога владу дає, а права на неї  – ні. Чесність виборів є одною з головних суспільних вимог!
І ще одне є важливим, про що я вже сказав вище: виборець повинен усвідомлювати подальшу мету свого вибору. Якщо основною темою вибору є гасла «знай наших» і «наб’ємо пику ворогам»  – то ясно, що після виборів суспільного позитиву в діяльності обраних депутатів буде нікчемно мало, що ми пересвідчились вже безліч разів. Але якщо вибір відбувається за думкою, що політика  – це мистецтво компромісів, вміння домовлятись щодо дотримання взаємних інтересів  – то результати виборів будуть однозначно значно позитивніші від виборів за принципом «стінка на стінку».
У Степана Бандери є гарний вислів: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав»  Сподіваюсь, що для українського суспільства настав час ідеї примирення і припинення соціальної конфронтації. Ідеї спільної злагоди в державі і мирної праці. Принаймні підтвердження тому є той факт, що принцип «біполярного політикуму» в Україні не знайшов підтримки і нам не доводиться вибирати «або  – або», де за часту жодне «або» не довподоби виборцю, але іншого нема. А потім жаліємось, чому ми маємо, те що маємо... На щастя, тепер є що вибирати в Україні, а це наша спільна заслуга.
З того всього висновок чіткий: вибори 28 жовтня 2012 року до Верховної Ради України мають бути чесними і їх результат має бути позитивним для соціального єднання в Україні, а не створити нове коло суспільної конфронтації. І все це залежить від нас з вами! Всіх нас в Україні сущих! І Бандера для цього не прийде!  Як би його не кликали і не припрошали  – все одно не прийде, тому що це справа для живих: наводити порядок у власній хаті. До того ж Степан Бандера давно вже з нами в Україні для кожного, хто цього щиро схоче!
   
Богдан Гордасевич

Сегодня по радио *ЭРА* ПОЗДРАВЛЯЛИ КАНДИДАТОВ, КАК ПОБЕДИТЕЛЕЙ ВЫБОРОВ 28.10.2012. -ПИЛИПИШИНА, БОНДАРЕНКО,....ВОТ ЭТО МАРАЗМ ЛЮДИ ОПОМНИТЕСЬ НАС ЗОМБИРУЮТ. МЫ ВСЕ ЛЮДИ и под богом ходим, а до выборов целых 24 дня. ВОТ ВАМ И СВОБОДА СЛОВА!!!!

З другом виїхали за місто, щоб насолодитися чудовим сонячним днем))

"Кожен народ має право на збройне повстання, якщо влада чинить
узурпаторські, злочинні дії проти власного народу та вчиняється до
репресій серед цивільного населення, використовує поліційні чи армійські
підрозділи проти власного народу!"

Збитки кожного сягнули 10 тисяч гривень.

Замість обіцяного державою навчання в найкращих університетах Європи, найталановитіші студенти України дістали збитки приблизно в 10 тисяч гривень на марне оформлення документів. У Міносвіти та вітчизняних вишах визнавати не те, що своєї провини, а навіть наявності проблеми ледве чи хочуть, ідеться в сюжеті ТСН.

Цього року держава вдруге мала б оплатити 180 найкращим студентам навчання за кордоном, аби ті потім повернулися до України та працювали на її користь. Молоді люди, що пройшли відбір, повірили обіцянкам чиновників і заходилися витрачатися за оформлення віз і документів.

Однак обіцяних грошей студенти так і не отримали. Їхні спеціальні карткові рахунки порожні, а європейські вузи задарма навчати нікого не збираються. І попереджають, що в разі несплати своєчасно всієї необхідної суми, на українські місця знайдуться інші охочі. Відтак молоді співвітчизники відверто шкодують, що довірилися державі та зв'язалися з її програмою замість шукати щастя в здобутті стипендії від Євросоюзу.

"На цей момент особисто я витратив уже більше тисячі євро. Ці гроші в мене пішли на оплату першого семестру навчання в Австрії, резервування гуртожитку, оформлення документів, проїзд до Києва і назад", - розповів херсонський студент Костянтин Барабанов.

Міністр освіти Дмитро Табачник запевнив, що про такі проблеми чує вперше. За його статистикою, усе гаразд – студенти їдуть за кордон. Хоча із загальної вартості програми, 45 млн гривень, на вересень виділили менше половини. Урядовець вважає, що під його гарантії виші повинні були сплатити свої гроші.

"Університети навіть з коштів спецрахунку заплатили, і міністерство гарантує поверненя. Тому що на виконання цієї програми у бюджеті було передбачено на жовтень-листопад. Тобто ми одержимо кошти в жовтні-листопаді", - пояснив Табачник.

У вишах теж бадьоро рапортують: їхні спудеї на навчання за кордон виїздять і гроші з бюджету їм почали виплачувати. Хоча визнають, що студентам та закордонним університетам їх іще не перерахували, бо довго розбиралися з нюансами карткових рахунків та інших питаннях бухгалтерії.

Відео тут: http://tsn.ua/groshi/ukrayina-zirvala-zakordonne-navchannya-svoyih-naytalanovitishih-studentiv.html

19 Форум видавців у Львові відбудеться 12-16 вересня 2012



http://bookforum.ua/

Традиційно видавництво «Навчальна книга – Богдан» запрошує усіх завітати на львівський Форум видавців з 14 по 18 вересня.

Відвідайте  презентації видавництва, ознайомтеся з  навчальними, художніми та дитячими книжковими новинками!

[ Читати далі ]

Дмитро Снєгирьов

Повстанський рух на Луганщині 1921-1923 рр.
Провокативні методи та спецзагони ВЧК

У березні 1921 року V Всеукраїнський з'їзд Рад, організований більшовиками, ухвалив рішення щодо посилення боротьби з "бандитизмом", тобто, проти всіх своїх політичних супротивників, оголосивши це "государственной задачей первостепенной важности".
У лютому 1921 року тодішній головнокомандувач всіма Збройними силами Російської республіки Л. Каменєв у доповіді В. Леніну (про стан боротьби з бандитизмом) змушений був визнати, що "банди на території правобережної України мають характер місцевих організацій, які користуються підтримкою та співчуттям населення. Сила банд коливається від 100-250 бійців і має загальну чисельність близько 2500 бійців". У липні 1921 року в офіційній доповідній записці того ж Каменєва згадується 18 повстанських загонів лише в Донбасі, які об'єднували близько 1500 кіннотників та мали 19 кулеметів.
На момент цих подій повітові надзвичайні комісії (далі - ЧК) в Україні були ліквідовані через відсутність відповідної кількості працівників. Їхнє місце зайняли так звані політбюро, які входили на автономних правах до міліції. Повітові ЧК були збережені тільки в небагатьох особливо важливих центрах Донбасу, наприклад, у Маріуполі. Керівництво таких комісій було завжди відоме працівникам, яких скеровували з досить високих посад в апараті "губчека". Про це красномовно свідчать шифровки, які органи ВЧК надавали своїм низовим каральним структурам: "Як встановлено, контрреволюційні організації та угруповання добре обізнані про те, що ВЧК даного часу вимушене на, так би мовити, деяку пасивність. Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен з нас... Переконані, що ілюзії наших ворогів, які припускають думку про капітуляцію радянської влади, швидко розвіються, а веселі усмішки на їхніх обличчях зміняться на гримасу жаху і дикого тваринного страху перед лицем всеперемагаючої стратегії комунізму".
Не розраховуючи на місцеві кадри, з Росії, для безпосереднього керівництва оперативною діяльністю органів держполітуправління у Правобережній Україні був призначений російський більшовик В. Євдокимов. Сотні чекістів із різних губерній Росії були відряджені в Україну. Серед них – відповідальний працівник Брянської ЧК Д. Мєдвєдєв, який був призначений головою Старобєльскої ЧК.
Разом з посиленням каральної системи та безжального терору , V Всеукраїнський з'їзд проголосив амністію всім "бандитам", які бажають припинити боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім її дію продовжили ще на місяць. Згідно з офіційними даними, амністією скористалося приблизно 10000 повстанців, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні. З-поміж тих, хто зголосився скласти зброю, були керівники штабу Махно-Звєрєв, Полєно, Вдовіченко. Проти останнього чекісти використали брудний та відверто провакативний метод. Важко пораненого, його скерував Махно на лікування до Новоспасовки. Там, у непритомному стані Вдовіченка захопили в полон. Піддавши страшним тортурам та моральному тиску, чекісти примусили його підписати заяву про перехід до більшовиків та звернення до повстанців щодо припинення збройної боротьби.
Подібні методи нащадки чекістів використовуватимуть у боротьбі проти повстанців на Західній Україні у 40-50-х роках.
Частина повстанців під загрозою розстрілу перейшли на сторону влади. ЧК тоді вирішило використати їх, аби деморалізувати повстанців із середини: одних відправили до повстанців, інших – розстріляли їхні ж колишні бойові побратими. Ця поразкова пропаганда поєднувалась з жорстокими репресіями проти поранених повстанців та їхніх родин. У випадку, коли знаходили пораненого повстанця, карали не тільки його, а й родину, в якій він переховувався.
Провокації, терор та розстріли заручників стали нормою роботи чекістів. Основним моментом у боротьбі проти повстанців було просунення чекістів та завербованих колишніх повстанців до діючих загонів з метою ліквідації керівництва та морального занепаду усередені загону.
У липні 1921 року Мєдвєдєв, який вже тоді був начальником Старобєльської ЧК, отримав інформацію про наявність у районі великого повстанського загону у кількасот шабель. Загін вів себе доволі пасивно, діяв, здебільшого, з метою захопленя провізії. Це свідчило про те, що загін не мав міцного керівництва. Мєдвєдєв, уникаючи прямого зіткнення із загоном, вирішив деморалізувати загін зсередини шляхом просунення туди завербованої ним людини, колишнього штабс-капітана царської армії на псевдо Басня. Спираючись на колишніх пере вербованих повстанців, які діяли у загоні, чекістам за чотири доби вдалось ліквідувати керівників загону, а самих повстанців, кількістю 350 шабель, переконати в необхідності добровільно перейти до Совєтів.
Приблизно за такою ж схемою чекісти ліквідували загін Огнєва. Цей загін мав характерну деталь: після кожної операції його учасники розходились по домівках та лісах, очікуючи наказів командира. Цим і скористався Мєдвєдєв. Загін, у складі близько сотні багнетів, застали зненацька біля хутора Сємікозова у момент їхнього збору. Місце і дату Мєдвєдєв знав заздалегідь, позаяк за допомогою колишніх перевербованих повстанців сам їх і вказав.
Але найбільш характерною та показовою операцією чекістів, з використанням псевдоповстанських загонів, стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізнялось високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецького полку 2-ї Донської дивізії.
22 червня 1921 року чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка.
Та, не знаючи місцевості і проходів, військові самостійно не наважились на проведення операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін, поширивши з-поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.
"24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за бандитів, з'явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах у місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдобандитів на контррозвідників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина взяли бика, в іншого – коней, у третього – барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбували відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештованих, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи "Вот вам, сволочи-комунисты разверстка", – писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина "народної любові"" до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців, роздягнув червоноармійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці і закрили їх у хліву, випустивши заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський відділ, чекісти дали повстанцеві команду привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом.
Переконаний в "істинності" повстанців, Іван Блоха разом зі своїми 20 оплічниками прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.
"Після ліквідації штабу Блохи контррозвідники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого полку. Начальник загону ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні операції", – зазначив у своїй доповідній командир полку.
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40-50-х роках.
28 листопада 1921 року колегія Донгубчека нагородила голову Старобєльского ЧК Мєдвєдєва золотим годинником "за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде". Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістському шляху Д. Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував той досвід провакацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі з загонами УПА.
Могила отамана Блохи, незважаючи на 80-річне комуністичне панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам'ять міцно закарбувала імена своїх героїв.
http://www.galinfo.com.ua/news/117056.html

Коментар: не хотів як то кажуть "тиснути на психіку", тому витримав паузу, але для мене підступність ліквідації повстанців не так вражає, як ось ці рядки "...після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям".
Коли вбивають навіть вже полонених - це огидно, але то є знищення людей, які взяли зброю до рук і чинили активний спротив, проте коли підступом дізнаються просто про світоглядні симпатії чи антипатії і за те розстрілюють мирних людей - це вже не просто підлість, а злочин проти людяності!  Коли вбивають не за дію, а за слово - це найжахливіше, що може бути.
І я ставлю поряд і тих повстанців проти тиранії, хто загинув зі зброєю в руках, і тих, хто просто їх підтримував як міг, за що і був покараний - всі вони є ГЕРОЇ !!!

Результати голосування, яке я випадково збив