ТИ...

_-_-_-_-_-_---_-_-_-_-_-_-_-_-_---_-_-_-_-_-_

Вітер тихо вимальовує рядки

Жовтим листям, він шепоче слово - "ТИ".

Пригадаю поцілунок і вуста...

Смак м`який і солодкий як весна

----------

Очі неба в погляді твоїм...

Видно треба, видно так уже й хотів.

Йшов, незнавши де ти є серед життя.

Незабути, наче казка з майбуття

-----------

Щось сказати... зайві будуть всі слова.

Малювати... тай не зовсім вмію я...)

Дощ шепоче, про осінній зорепад,

Знаю точно, знову мовлю не в попад

-----------

Розкриваю серце світові наскрізь,

Запитаю, й полечу на твій же блиск.

Завмираю, знов пригадуюючи все...

Поринаю у політ, в осінній вересень...

-------------->>>>>>>>>

...

ЄС, Польща... так і будем облизуватись?..

Недавно розмовляв зі знайомим... Їздили вони по обміну досвідом у Польщу (зараз вона в Євросоюзі). Суть в тому, що досвід досвідом, а наші (як наші та й всякі інші гості зазвичай) давайс заразом практичне життя вивчати... наочно так би мовити ознайомлюватись. Про чистоту, порядок і рівень законності згадувати й порівнювати тут нема сенсу. А от про самі наболілі теми зарплат і цін пару слів сказати хочеться... і порівняти заразом.

1) зарплата приміром того ж вчителя (проблеми навчання сьогодні на блогах піднімалась якраз) в Україні зараз середня приблизно тисяча гривень з хвостиком, без напряга тисяча, а в Польщі при такій же навантаженості робочого дня - близько восьми тисяч! тисяча євро...

а це не тільки в освіті... всі інші професії так. Переведіть но ваші зарплати в євро (у вісім разів помноживши)... порахували? ну, от фактично уявили себе в ЄС 

"Добре...",скажете ви... "А витрати, а ціни?". Так от...

2) ціни у польських магазинах такі ж як і в нас! Без перерахування в ті ж Євро! Дещо дорожче, дещо дешевше... Продукти харчування майже всі дешевші. 

Я так прикинув собі - майже рай! Отримуєш зарплату 10 тисяч гривень, купуєш продукти (хліб за 2-50, картоплю за 2-50 іт.д., ком.послуги... ще скільки то тисяч лишається  . Це за рік легенько не економлячи  нулячу купити можна ...

3) штрафи за куріння і сміття у них, що й страшно казати... але хватає спеціально відведених місць для куріння і т.д... 

карають усіх... навіть чиновників!  і хабарі так як в нас не проходять! ...

---------------------

Да, непогано одним словом сусіди влаштувалися .

Але нам так не світить... з таких в тому числі причин як

1. наша влада так жити не здатна...

2. сільське глсподарство ЄС накриється від українських товарів зразу як тільки в селах України запрацюють єврозакони, і євроумови для виробництва і діяльності... 

3. Росія багатьох з нас до смерті залякала газовим балончиком...

і Лужковим, і іншими подібними... 

проти газових погроз росіян подіє тільки одна пігулка - НАТО, якого Росія боїться дужче ніж чорта-диявола...

Тій же Польщі це до лампочки. Колективна система безпеки...

--------------------

Тож і будемо панове і далі успішно іти на дно...

Правда є тут ще одне цікаве но... 

Євро 2012... 

Скажете, а при чому тут воно?

  ... все пройде як у випадку з Наполеоном... тоді тільки наші побували у Європі, а зараз європейці до нас!.. найперше спілкування і обмін досвідом для наших центральних і східних регіонів, нам то й так рукою подати)

Ще одне... не вірте, що Євро у нас не буде... Таким способом привертається ажіотаж і збивається ціна на затрати для його проведення, треба ж здерти побільші прибутки... 

------------------------

Як би там не було, а згідно того, що коли в сусіда хата горить, то ...

одним словом потішимось, що білорусам повезло менше... Страшно уявити, що з ними станеться після раю за батька... Вже зараз розмітають наші продовольчі товари, приїзджаючи до нас на Україну, а потім вони ж втраплять у те, де ми були ще аж на початку і в середині 90-х...

Так що нічого боятись, все не так у нас і страшно. 

Будьмо!  Прорвемся)

вершник

Тиша. Над степом красується величаве небо. Якийсь птах безшумно парить у вишині. Вні, здається, купається серед щедрого сонячного проміння у повітряних потоках піднебесся.

- Но! Гей, но! - Баский кінь, ставши на диби, в мить полетів над матінкою землею, висікаючи багряні іскри. Розкішна грива розвивається на вітрі, могутні м`язи не знають втоми. Він мчить розтинаючи простір. У такт копитам коня б`ється серце вершника.

- Агов! - Над степом розноситься всеосяжна луна. Вона іде далі, відбивається у горах сотнею голосів. То ніби пробудився весь світ і це його громовиті звуки сколихують землю.

Ось вони переганяють день. Стрічають у своєму леті вечір і несуться над морем. Вперед, вперед! Хвилі завмирають, дивуючись сміливцям.

Чотириногий стрімкий друг підносить вершника все вище. Тепер вони мчать між зір по небесній дорозі. Ті зорі палко сяють вогнем і, їм вторить, таким же вогнем серце юного вершника. Вітер несе йому назустріч зоряне сяйво. Юнаку здається, що те сяйво, то сяйво її очей. Тієї, що чекає його з походу, з зоряних прерій.

...

ми закохані... для українців)

_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_---_-_-_-_-_-_-_-_-_-_-_

Ми закохані в простори степові,

У синє море...

Гірські вершини снігові,

Пшеничне поле...

-----

В Дніпра красу,

У захід сонця,

В ранкову іскорку-росу

У дня віконці.

------

У квіт весни,

В розмаї літа...

У жовте листя восени,

В зимове віття...

------

В небес блакить,

У серця спів...

У час коли душа дзвенить

І "я люблю тебе" - без слів...

-------

Ми закохані у все це

І здається, що назавжди.

П`єм вино життєве терпке

І шукаєм в долі правди.

------

Ми закохані...

                      в простори степові,

у синє море...

                     гірські вершини снігові,

пшеничне поле...

я ненавиджу...

-__-_--_-_-_-_-_-_-_-_-_--_-__-

Я ненавиджу стандарти,

Ненавиджу світські умови.

Не хочу щось чекати від завтра,

Не бажаю вести буденні розмови.

------

Я ненавиджу банальність,

Ненавиджу сіру реальність.

Не хочу "як всі" щось робити,

"Своє" можу просто створити.

------

Неоднакові, не схожі...

Завжди насторожені.

В цьому світі "!гості" є,

Наче не запрошені...

------

Я ненавиджу костюми,

Ненавиджу мотузки галстуків.

Я ненавиджу зло і підступність,

Ненавиджу маси і натовпи...

------

Я не навиджу акуратність,

Ненавиджу брутальні розмови.

Не хочу сприймати як даність

Вдавані посмішки знову...

------

Я ненавиджу ненавидіти,

Без любові ненавиджу жити.

Не бажаю чуже запозичити,

Не мирюся й не буду миритись!

------

Кажуть легше було б інакше...

Простіше було б як завжди...

І солоне зробити смачнішим,

Просто цукру підсипати більше...

Я так ненавиджу...

... з усміхненим подивом

_--__--__--__--__--__--__--__--_

Слова... Ми з них складаємо мрії.

Дива... Коли й не бачимо, віримо.

Твої очі весь час із подіями,

Десь у мандрах приховані віями...

-------------

Політ... Хто душею не стомлений.

Весь світ... Наче в променях сонячних.

Як вогонь, що не гасне у спогадах,

Погляд твій із усміхненим подивом...

-------------

Не забути ніяк, не відкинути.

Знемагати у вічному поклику...

І навіщо, так сталось, що стрілась ти?

Чи приснилося це лиш для дотику?..

------------

Так життя лиш погралось і кинуло.

Тільки знову уяву окрилило...

Все забути й поводитись стримано.

То все просто... й робити ми вміємо

...

... твоя хвиля

>>>

Серце моє накриває... твоя хвиля

В погляді моїм сяє... твоя хвиля

Думки усі привертає... твоя хвиля

В душу цільно пускає стріли

-------

Суттю своєю чарує... твоя хвиля

Небо мені малює... твоя хвиля

На свободу мою полює... твоя хвиля

Та між нами не одна, не дві... милі

------

------------------------>>>>>>>>>>>>>>>

Багряна трава. Сіль степу...

"Я заплутався... Життя здається зупинилось.
Вірніш воно то йде. Але наче в замкненому
колі... З дня в день, з року в рік.                 
Одноманітно й швидкоплинно."                   
Жура
***                ***                 ***
Скрип підвід повільно відлунював у сутінках. Валка чумацького каравану просувалась неспішно самотньою степовою дорогою. Їхали мовчки. Зажурений керував першою підводою. Його віл ліниво пересуваючи ноги тягнув повні драбини солі, насипаної у мішках.
Були ще - Іван Серафимишин, Гордій, Андрій Палій, це з старших, інші - молодь до двадцяти років, недавно почали чумакувати. Гурт оновився після того, як минулого разу потрапили в засідку татар і мало хто вижив з бувалих чумаків. Батьків замінили сини...
Якихось сімсот кроків і будуть біля Кургану, там і заночувати можна. І видно далеко та й захищатись, коли що, легше. 
Зазвичай все мирно проходило, але останнім часом, як татарам дали перцю козаки, десь погромивши торговий флот, стало небезпечно. Подейкують там ще й ханові родичі потерпіли.
Вже й до Кургану рукою подати. Аж гульк... якась тінь мигнула. Зажурений насторожився, присвиснув стиха - подавши знак, валка зупинилась. Чумаки похапали зброю.
Кількахвилинна тиша. Сутінки лишались незворушні.
- Що там? - підійшов Палій.
- Та було щось.
- Здалось може Жура?
Зажурений похитав головою, потім мовив:
- Хто його зна, будьте готові...
Рушили далі. Вже й пагорб недалеко, кроків з двісті буде.
Зненацька не одна, а кілька постатей мигнуло в пітьмі. З тіні Кургану виринули вершники!
Пронизливий свист Зажуреного і, які не повороткі були перед тим воли, всі вози в кількості десятка, здалось миттєво збились у коло.
Улюлюканням і урканням озивалась тепер ніч. Стріли посвистом шугали звідусіль. Чумаки сховалися за возами.
- Скільки їх Жура?
- Та до біса!
- От волів розпрягти нема часу.
- Не переживай Гордію, зате запрягати не тре буде! - озвався Андрій.
- Якщо буде кому! - Гордій взяв булаву.
- Та ми бусурманів скоріш запряжем і далі поїдем.
Молоді мовчали здебільша і з подивом слухали бувалих чумаків, смерть же близько, а ті жартувати...
- От згадаю клятим мою Марічку, не з одного кров спущу! - Серафимишин вже почав лютувати, пальнув з пістоля та промазав.
- Не швиди!
Татари по тому притихли і немов зникли, залігши у степовій траві.
- Чумаки! - Почулось від Кургану. - Здаватіся будеш, жити будеш!
- Ага! На турецьких галєрах корчитись. Іди к чорту і не сьокай там! - Іван шмальнув вже з другого пістоля навмання в напрямку голосу і... здається поцілив бо хтось оскаженілим від болю голосом заверещав.
Метушня, далі тиша. А ще далі - пішли в атаку. Спалахи пострілів, стрибки, іскри від стинань металу. І кров збагрянена на траві. 
Жура бачив як молодих чумаків оточили. Хтось впав, хтось молив прощення, тікати не було куди... Василь з-поміж них добряий чинив спротив. Так і не дивно! У свої сімнадцять коня піднімав. Той з купою противників носився, кидаючи їх, мов гирьки на ярмарку, татари з писком, пролетівши кілька метрів під зорями, від душі, як кажуть, гупались в степову землю. Але нові все лізли на Василя... Сили були не рівні.
Вбивати його не було жодної думки. За мертвого гроші не заплатять, а такий дорого коштує. На старших менше зважали.
Серафимишин таки вколошкав парочку своєю шаблею. Гордій вправно вимахував булавою... Це ті уривки, що Зажурений встигав помічати бо й самому роботи хватало... Аж тут іскри в очах і темінь.
Холодні дзюрки води по обличчі привели до тями.
- Ну, що? Взяти його чи застарий?
- Ще згодиться.
Чулося наче уві сні. Зажурений трохи розумів татарську. Кілька років вже провів на галері. Аби тільки тавро не помітили... чи й краще - помітять, то й не мучитись?
Хтось лежав горілиць, широко розкинувши руки й ноги, з розплющеними очима.
"Іван?!" - Так, вогонь смолоскипів освітив червону пляму на грудях...
Раптом і сам відчув різкий біль у спині.
               Зорі дивились на те все, сумно покліпуючи, чи, може й просто так. Що їм до людей діла? В тім був ще один погляд із ночі... Голодний, хижацький. Півсотні людей, до сотні коней, воли - все було на прицілі...  
----------------------------
***********************
   далі буде...

початки українського поголосу чи... дамо під зад

...або куди заведе язик,

коли багато говорити)

----

В краях далеких, місць незнаних,

Здається в Півдні української землі,

Розказував мені мій дід, а йому

Й прадід, а тому й ще якийсь пра-пра...

Жили три брати і була у них сестра.

Найстарший Кий, середній Щек,

Хорив найменший і улюблениця їх

Сестриця Либідь, наче квіт весни,

Що плакала всі ніченьки ясні

- Коли вже підем в землі ті святі,

Що нам заповіли її боги?

Коли побачу той квітучий край?

Вже надокучили дороги степові.

Ізмалку у Володаря живем...

Хоча приймають добре нас та всеж

Наш дім не тут і в серці тисне щем.

- Ми знаєм сестро. Ще однак не час.

Владнаєм справи тут тоді

Зберем увесь наш люд

Й направимось назад, туди -

У рідний край, де прадіди жили...

А час ішов, а час минав і от

У дні весни прийшов момент

Коли брати з сестрою і народ

Увесь їх рушили у путь далекий

Простившись із Володарем степів.

Чи довго йшли незнати...

Мабуть отак і ми - з десяток років,

Може й більше, і далі шкутильгати

Продовжуєм собі. Хоч незалежність маєм,

Блукаєм як сліпці у круговерті криз.

Давно купони вже на гривні обміняли

І Конституцію пани наші прийняли.

Щось легкуваті з папірцями гаманці

Закон наш писаний залежався в тіні...

Блукали довго наші предки.

Підвід по десять поміняти встигли,

Як уряди міняти ми привикли,

як в долари і євро гривні...

І от на ранок літнього вже дня,

На березі славетної ріки,

Призупинив брат Кий свого коня

- Прийшли ми браття врешті-решт прийшли!

І, спішившись із Вороного,

Він, підійшовши до Хреста,

Поцілував, сльозу зронивши...

Здійснилася священная мета!

Іван Хреститель знак святий поставив

Тут Божа Благодать зійшла,

Народ Творця в піснях прославив,

Живую Воду випивши з ківша.

Зраділи всі - скінчилися блукання!

Дай Боже й нам те місце віднайти,

Що загубили у пітьмі віків,

Проснутися від довгого чекання...

Кий, Щек, Хорив по хвилі радості зійшлись,

Обняв братів своїх найстарший і сказав:

- І град тут буде - славний Київ-град,

І пожалкує той хто зруйнувати рад

Це вільне місто буде на землі!

І так слова Хрестителя збулись...

Як бачимо дискусія тут марна,

Чому столицуя Київ назву має.

Бо кий - знак влади неаших предків,

А Україна край нам даний Богом.

Нема різниці чи поляк ти чи татарин,

Чи українець, або ж росіянин...

Земля твоя, живи, працюй

Землі обраної обраний громадянин.

Звичайно перепитаєте ви тут

- Яка ж бо ця земля обрана,

Коли терпіла сотні літ

Ярмо чужих тиранів?

А зараз знов, хоч воля є,

Обраність ця нічого не дає!

- Згадайте вам кажу - славетну Русь!

І хто ж це як не ми сколихували світ?

І всякий грек тоді, почу3вши слово "рус",

Здригався, знаючи шалених вояків.

А Візантія в ті часи найкріпшою була,

Це як Америка тепер, для русичів - ....

В облогу брали, і не раз перемагали їх.

Та ще багато подвигів таких

Привести можна на рядки...

Живем на славній ми землі,

Нащадки героїчних предків!

І скільки вже не порпатись імлі,

Дамо під зад, як Кий і Щек, й Хорив!

... 

_______________________

12.10.2000р.

народженим в СРСР...

--------------------------------------------------

"Було..." - Як кажуть літні люди...

"Було і погуло"...

Отак, добряче пожили

У славнії часи царя Гороха,

Де кожен брав собі потроху...

Де їли і пили досхочу,

Де час зарплати не минав.

Там кожен бідний паном став,

Хоча й товаришем вважався.

А й справді! Хай який глава...

Чи то райради, чи обкому,

Тоді колгоспниця звичайная була

Товаришем йому або... при ньому.

Однак той рай підпортив нам людей.

Комусь з начальства стало мало

Звання товариша. Ба! Їм це не пристало!

Та й нудно якось коли всі багаті

Тож тре забрати в "когось" - "щось"

Щоб ще багатшим стати.

І почалася буча-буч...

Перебудова, далі путч,

А далі ще хапай усе

Бо як не вхопиш - пропадеш!

Збирай в кишені народовий кошт

І, далі в банк, і за кордон мерщій

Бо був уже в 17-тім "Дайош!"...

І от тепер, от диво стало з див

Товариш вже в слугу народу перебрався

І каже, що до скону днів

Він буде дбати про народну благодать,

А сам вже грошики свої втомився рахувать.

А люд простий зубами цокотить

В холоднії зимові ночі...

І при свічках в квартирах тільки очі

В господаря країни справіжнього блищать.

І гаманці пусті пилюкою припали...

Чекаєм, доки справжніми панами станем...

----------

24.10.2000

ви щось подібне переживали?