тільки тут і зараз... найпростіша загадка...)

  • 12.09.08, 22:55

Життя наше людське тяжкувате... то вирости треба, то поїсти, то поспати, а ще й при цьому не забуваючи про "робочі" мозолі, а  крім усього тілесного ще й хліб духовний лемизнути раз-другий. Отак бігаємо, бігаємо по тутешньому світі і, часто вже ледь доплентавши до домівки, згадуємо про сімейні обов`язки...

Не враховуючи цивілізаційних передряг, моди, рівня повальної інформатизації все ще продовжуємо жити за адамовими настановами - "в поті чола свого"... Буває забуваємо про елементарне... ту ж усмішку, яка майже не потребує зусиль, але одночасно може зробити набагато легшими наші щоденні турботи... злетіти з наших уст і повертатися багато разів промінчиками радості від коханих, друзів, колег, знайомих чи просто зустрічних людей...

Посміхаймось частіше...)

***                        ***                     ***

                        ДІАЛОГ

- Так!

- Ні!

- Так!!

- Ні!!!

- О-о так.

- О ні. О так, о-о так!

- Та ні вже, ні...

І він, вдоволений, мовчить

---

Таке буває дуже часто...

Ще не розквітло, а вже згасло

...

відповідь долі... про душу і волю

-------------------------------------------

Спитався я в Долі - Чи сонце зітхає,

Чи плачуть зірки уночі?

Чи є той щасливий, що волі немає?

Чи є хто живий без душі?..

Доля, сумно всміхнувшись, відповідає:

І сонце зітхає, і плачуть зірки...

Тому що щасливих без волі немає,

Немає живих без душі...

---

...22.05.2001

про совість...

... то з моєї писанини, що колись друкували в газеті "Віче", до того часу поки кучмізм не дістав до тої степені, що написав до редакції все що з цього приводу думаю і оголосив неоголошений страйк - перестав з того часу писати до газет

           ***              ***              ***

Вирішила Совість світу побачити...

Чоловіку каже "Нудно в тебе жити!"

Коли ж нагулялась, коли надокучило...

Вернулась. Та як не просилась впустити,

Він не схотів їй дверей відчинити...

Муза i.ua?!...

  • 10.09.08, 21:31

Що ж це таке?!. Все попереднє життя писав прозу, а попав на "i.ua" і на тобі - з-під пера одні вірші з легкої руки тої ж творчої музи.

І що за МУЗА власне? Видно є тут на сайті якась своя - i.ua-вська... 

Ви часом неї не помічали?..) 

вино сердець...

       ***        ***       ***            

Її приємний ніжний голос

Зриває вічності пелюстки.

Кохання зріє не від чогось,

Проміння щастя сповнить пустку

---

Прийде, зігріє трепет серця,

Оновить душу ангел світла

І на незримих нитках терцій

Нас вже чекає смуга злітна

---

Ще крок, ще мить і шлях угору,

Туди, де небо хмари живить.

Вогонь очей приємний зору

Любов ніщо, ніде не спинить

---

Готовність все на шляху стріти

І перейти всі перепони...

Нехай кохання завжди світить,

Вино сердець до краю повне...

завтра... запитання до осені

>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>

Смак гіркий полинової долі

Десь в забутті занімілої волі.

Вітер стрімкий листя зриває,

Осінь на дворі зиму шукає

---

Тихо... пташки лиш співають

Швидко... дні проминають

Літо... вже в спогадах лине

Квітка... пелюстки відкине

---

Але то буде завтра!..

Прийдуть сніги і морози...

Бабине ж літо спочатку,

Осінні ще будуть грози!

---

Небо потроху сивіє,

Скоро лід все покриє...

А зараз скрізь золото спіє!

Сонце ще душу пригріє...

---

Не бачу, не хочу знати,

Що будуть сніги замітати.

Лиш в осені маю спитати

Чи довго  їй зиму шукати?.. 

...

прочитані книжки...

  • 05.09.08, 21:47

>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>

 

Прочитані книжки

За шторами років.

Рядковані зразки

Написаних життів...

 

Минуле, дане й потім вже,

Охоплені часи,

Повишивані жанрами

Сюжетної краси.

 

Ідемо зачаровані

По авторських ключах,

Герої нам влаштовують

Спектаклі на очах.

 

Живемо тим же задумом,

Що й автори жили,

І довго ми їх згадуєм...

Прочитані книжки...

 

...   drink

осінь... проза... a-maххх...

^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^

>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>

 

кажуть осінь - чудова пора... кожному своє, як мовиться, але літо і зима видаються кращими. Крім сонячних відтінків на листках, що опали і лежать під оголеними деревами, ніяких асоціацій, пов`язаних з осінню не з`являється... smoke хоча ні... згадав один невеличкий випадок у дитинстві, такий собі... розкажу, все одно робити поки нічого... drunk

... якщо ви вирішили читати далі (а ви читаєте podmig ), то можете підключити уяву (вона у вас точно є і в хорошому стані letsrock ), не надто вживайте потім поганих слів і т. п. fingal, це специфічна невеличка історія, на любителя blind...

 

Отже сталося коли мені десь... н-да, років сім стукнуло. Наче зараз пам`ятаю...

Невеличка сільська школа початкових класів, одна вчителька на... м-м-м... так, шість учнів - одним словом ідилія...

 

... трава вже трошки прижовкла, небо все більше часу насувалося хмарами, ніби готуючи з них собі теплу пухнасту перину для зимової пори. Дерева ж навпаки - почали скидати з себе теплих кольорів начиння і воно в незліченній кількості форм і відтінків наситило, вже сонливу землю.

Ти ходиш по цих осінніх візерунках, наче по казкових сюжетах, листаєш тендітні, золотаві сторінки у що раз новий свій невеличкий твір цього незбагненно затаєного, мрійливого СВІТУ ОСЕНІ...

І от ми - учні першого класу, семирічні дітлахи (а на той момент ми вийшли удвох - я і моя сусідка, з нас і складався перший клас)), разом із нашою першою учителькою (тільки гарні і хороші про неї спогади )), неспішно мандрували тією казкою, збираючи опале листя аби потім виклеїти у альбомі якийсь малюнок. Чудово навкруги, краса довкола, та ще й коли дивишся на світ ще дійсно очима дитячими.

... отак збираємо, перебираємо ті листочки і раптом...

ДУМКА!..

якось так, сама собою...

це ж ми зараз діти (глянув на однокласницю). От виростем... Вона стане жінкою, я чоловіком. А що далі? Це ж треба буде ОДРУЖИТИСЬ !!!... hypnosis hypnosis hypnosis Я мало не впав...

Ну, нічого собі, думаю, - думки у 7 років... Я ж дитина і маю думати ЯК ДИТИНА ! По тому взяв себе в руки, дозбирали ми ті листочки і далі йшло все як і до цього. На такому "серйозному" рівні про це так більш і не задумувався.

 

podmig Та це просто... історія до слова, як ведеться... Ця пора року таки має свої принади. І найбільш прикрашає її опадаюче листя... То ніби салют самої природи перед довгим зимовим спочинком... справжній САЛЮТ ОСЕНІ...

 

P.S.

smile... і наостанок про... такою уявляється осінь...

  ...drink

 

заховані скарби... ---------> один лиш тільки крок...

-----------------------------------------------------------

        ***                 ***                ***

Заховані скарби пережитих думок.

Один лиш тільки крок до них,

Один лиш крок...

На шляху до мети ще безлічі тривог,

Стрічаю тільки рок, його не обійти,

Стрічаю рок...

 

Тримаючи меча я розтинаю простір,

Шматуючи тіла, пускаючи під обстріл.

Схвильована свіча згоряє на вітру.

Вся в тріщинах стіна, здається що помру

 

Ця битва не пройшла, попереду мотив...

Зоря наче зійшла, не та що хтось хотів.

Висоти розітнуть, заковані вершини

І хмари упадуть, схиливши свої спини.

 

Заховані скарби пережитих думок,

Стрічаю тільки рок, його не обійти.

На шляху до мети ще безлічі тривог,

Один лиш тільки крок до них...

Лиш крок...

прибуття... ангела ___... a-maxxx на додаток мож не слу)

----------------------------------------------------------------------------------------------------

***                  ***                      ***

Серед  принишклого  неба,  покритого  такими  ж  мовчазними  зорями,  майнув  слід...  Лишився  він  після  того  як  Есе  призупинився  перед  атмосферним  лицем  планети.  Вона...  і  далі  по  орієнтирах.

Це  сталося  не  сьогодні...  до  цього...  тому  що  ангели  днями,  роками  й  століттями  час  не  вимірюють.  Вони  існують  лише  в  просторі...  питання  чи  нашому?..  можуть,  і  в  наших  матеріях

 

недавно  знову  слід,  вже  перед  самою  поверхнею...  питання  контакту  +  питання  матерії...  матеріалізувався,  не  фізично...

Тому  що  пора.  Він  перший.

Полилася...  енергія,  кострубатими  лапами-блискавками  розійшовся  по  землі  і,  впившись  у  неї  міцно,  полинув  униз...  світ  інший

Проникнення...  не  побачив  там  яскравого  світла,  якісь  жовтуваті  відтінки.  Від  того  кольору  також  темно-жовтувата  тьмяна  постать.

Згорблена  спина.  Це  той.  Він  тут.

Пройшов  мимо  і  крізь  пустовину  дістався  центру,  по  якому  лабіринтами  почав  пробиратись  до  середини.

Чим  далі  тим  швидше.  Спіраль.  На  фініші  немає  завершення  -  чорна  дірка,  невелика.  Для  того  той.

Лапи-блискавки...

Пройшов...  тут  тільки  тіні.  Покликав...  її...  не  схоже ,  щоб  вона,  але  тут  вони  всі  однакові,  з  однаковим  майбуттям,  чи  схожим

Питання...  Розмова...  інформації...  КЛЮЧ    а  ключа  нема!  браму  тре  відкривати...

залишився  останній  орієнтир  для  кінця  світу