вершник

Тиша. Над степом красується величаве небо. Якийсь птах безшумно парить у вишині. Вні, здається, купається серед щедрого сонячного проміння у повітряних потоках піднебесся.

- Но! Гей, но! - Баский кінь, ставши на диби, в мить полетів над матінкою землею, висікаючи багряні іскри. Розкішна грива розвивається на вітрі, могутні м`язи не знають втоми. Він мчить розтинаючи простір. У такт копитам коня б`ється серце вершника.

- Агов! - Над степом розноситься всеосяжна луна. Вона іде далі, відбивається у горах сотнею голосів. То ніби пробудився весь світ і це його громовиті звуки сколихують землю.

Ось вони переганяють день. Стрічають у своєму леті вечір і несуться над морем. Вперед, вперед! Хвилі завмирають, дивуючись сміливцям.

Чотириногий стрімкий друг підносить вершника все вище. Тепер вони мчать між зір по небесній дорозі. Ті зорі палко сяють вогнем і, їм вторить, таким же вогнем серце юного вершника. Вітер несе йому назустріч зоряне сяйво. Юнаку здається, що те сяйво, то сяйво її очей. Тієї, що чекає його з походу, з зоряних прерій.

...