Правила для родителей подростков

Правило номер один

Займитесь собой. Если до этого момента у вас не было личной практики осознанности, самое время ее завести. Найдите то, что вам по душе. В противном случае, вы постоянно будете искать к чему придраться в своем ребенке.

Правило номер два

Дышите. Когда вы разговариваете с человеком, у которого внутри революция (в данном случае — революция, связанная с т.н. “переходным возрастом”), всегда в начале разговора нужно физически вдохнуть. Это не фигуральное выражение. Глубокий вдох — и поехали. Всегда-всегда, даже если мы разговариваем на приятную тему.

Правило номер три

Принимать их такими, какие они есть. Но это легко сказать, а что это такое и как это — принимать? Напоминайте себе, что вы находитесь сейчас с любимым человеком, которому больно, да-да: больно, даже если вам кажется, что ему хорошо. Помните сказку Ганса Христиана Андерсена о Русалочке, которой ужасно больно, когда она ходит? Человек в переходном возрасте примерно так и живет: он все чувствует намного ярче, чем мы с вами — и когда ему хорошо, и когда плохо.

Правило номер четыре

Идите у него на поводу. Даю этот совет с осторожностью, но всем сердцем. Если, например, человек в возрасте 15 лет приходит домой и говорит: “Я хочу мороженое”, значит, он верит в то, что вы ему это мороженое дадите, что вы — партнер. Ведь он достиг возраста, когда может и сам взять все, что хочет. Помните это, восхищайтесь тем, что ваши отношения таковы и “дайте мороженое”.

Правило номер пять

Напоминайте себе, что это ваш любимый человек. Он пробует разные способы взаимодействия с действительностью. И если он валяется на кровати и смотрит в потолок, это не значит, что он бездельничает. В этот момент у него проходит колоссальная душевная работа. Как каждый из нас, он имеет право лежать и думать.

Не правда ли, когда у нас начинается новый роман, нам вдруг становится безумно важно, что этот человек любит, чего не любит, какую еду ест, какие фильмы смотрит, в какие компьютерные игры играет. И если он лежит на кровати и смотрит в потолок, нам кажется, что он лучше всех в мире лежит на кровати и смотрит в потолок… Так вот, я желаю вам такого же отношения к вашему ребёнку – головокружительного романа с ним.

Правило номер шесть

Рассказывайте о себе. Даже если вам кажется, что его это не интересует. Как ваш день прошел, что у вас получилось, что нет, чего вы боитесь. Это ваш шанс на связь сейчас и в дальнейшем. Не работает с людьми в этом возрасте “Что было в школе? Как прошел день?”. Он уже рассказал, кому надо, как прошел его день. Все, что вам остается, это рассказать, как прошел ваш. И тогда не исключено, что он расскажет о себе. Или, во всяком случае, будет знать, что если ему захочется поделиться, есть ухо, готовое выслушать.

Правило номер семь

Помните о том, что у него появляется много новых интересов. И это будет сумасшедшее счастье, если он пустит в эти новые интересы вас. Бессмысленно затягивать его в старые. Поздно. Если вы — любитель-рыболов, и до 11 лет он не “подсел” вместе с вами на рыбную ловлю, шансы, что он полюбит это занятие, невелики. Зато, если вместо рыбалки он начнет метать копье, у вас появляется шанс пометать копье вместе с ним. Помните, что рядом с вами находится цельная, органичная, самостоятельная личность, и вы можете познакомиться с этим человеком заново.

Главное правило:

Создайте ребенку тыл. Человеку он нужен. Особенно в переходном возрасте. “Передовой” ему хватает и без вас. Пусть дом станет для него тылом – где можно побыть слабым, помолчать когда хочется, просто отдохнуть.

Источник: pravmir.ru

ГУМОР
ЛІТЕРА – ФЕНІКС
ЛІТЕРА БІЛЬШЕ СЕНСУ В КОЖНІМ СЛОВІ


САШКО ЛІРНИК: СТОЯТЬ В ЧЕРЗІ ДО КАСИ НАШІ МОРПІХИ В БРОНИКАХ ІЗ АВТОМАТАМИ І КУЛЕМЕТАМИ. А МІЖ НИМИ СТОЯТЬ МІСЦЕВІ. ТЕЖ В КАСУ. НУ І РОЗМОВЛЯЮТЬ ЗВІСНО. Я СОБІ КАВУ ПОПИВАЮ І ТІ РОЗМОВИ СЛУХАЮ.
ВЛАСНА ДУМКА КВІТЕНЬ 2, 2018



Тільки в Україні існує дивовижна «язичницька» ікона.

Унікальна. Козацька.

На ній не зображено жодного святого, чи апостола….

Я недавно повернувся з фронту, від хлопців.

Був в Широкіному.

Так от – там перед виїздом з Маріуполя перед блок-постом є невеличкий супермаркет.

І коли наші бійці їдуть на ротацію, то зупиняються щоб там купити собі смаколиків і мінералки.

Я їхав з ними і зайшов разом щоб кави сьорбнути на доріжку.

Так от стоять в черзі до каси наші морпіхи в брониках із автоматами і кулеметами. А між ними стоять місцеві. Теж в касу. Ну і розмовляють звісно. Я собі каву попиваю і ті розмови слухаю. Всяке говорять. І добре і не дуже. Але то життя, нікуди від того не дінешся. Коли всі бійці вже сплатили за покупки і вийшли,то в черзі залишився останній молоденький солдатик із пакетиком цукерок і автоматом в руках.

Саме цей момент вибрав місцевий “мужичок” в спортивних штанцях з пивом,ковбасою і чіпсами, щоб завести із солдатиком розмову “за жизнь”.

– Вот пасматрі, боєц, ми же всє братья – і русскіє і украінци і бєлоруси! Што нам дєліть? Зачєм ваєвать? Вот зачєм ти воюєш? Зачєм ти сюда, к нам прієхал? Тут наша зємля, русская ! Вот жилі сєбє, дружно, пока ви сюда нє прієхалі! Вас же нє звалі?”

Ну і все в такому ж ключі.

Солдатик мовчав і не реагував. Тільки дивився через скляні стіни на товаришів, які вантажились в “Урал” із своїми кулеметами, гранатами, броніками, кока-колами і бананами, щоб поїхати в саме пекло під кулі снайперів і мінометні обстріли і стати живим щитом перед Маріуполем.

– Вот у тєбя автомат. Ти в ково стрєлять собрался? В братьєв своіх? В русскіх? Єто же кієвскіє власті і бандеровци нас лбамі сталківают! Єто вєдь не украінская зємля і окупанти здєсь ви!”.

Черга із місцевих таких же “ватних мужичків” схвально закивала і загуділа.

Солдатик мовчав, тільки нагнув голову у важкому шоломі.

Тільки жовна грають на щоках.

Я покинув свою недопиту каву і рушив до нього щоб якось захистити, адже він ще хлопчик молодий, хоч і з автоматом. Куди йому сперечатися із такими упоротими ватними сепарами ? Які знайти аргументи і слова?

І раптом це “дитя із цукерочками” повертається до ватника, дивиться йому в очі і каже:

“Ти в морду хочеш? То я дам!”

Геть не лагідно і не толерантно.

І я бачу перед собою вже не дитину, не хлопчика, не безпомічного юнака, а Воїна, Героя, Захисника. Того, хто “Двічі не вмирати”, того, хто “Козацька потилиця ворогам не хилиться!”, того, хто “вшрамся та не дамся!”.

Із шевроном морської піхоти “Вірний завжди”.

Бачу обстріляного ветерана, молодого, але із блиском криці в погляді. Із бойовими побратимами в “Уралі” з кулеметами, гранатами, броніками , бананами і незламним веселим козацьким духом. І з мечем-автоматом і пакетиком цукерочок в руках.

І це не я його хочу захистити, а він мене. І всіх нас.

І захистить, і не злякається.

А так , мовчки нагне голову, заграє жовнами, і дасть в морду всякому, хто захоче посягнути на Україну, порве на шмаття і не відступить ні перед ким.

Бо “Вірний завжди”.

І мене попустило, і від серця відлягло .

Є час розкидати каміння, а є час його збирати.

Слава Богу, що ми встигли розкидати “каміння” українського духу, жертовності і патріотизму!

А тепер, в час війни, збираємо.

Збираємо те, що міцніше за всі кремені світу .

Не дорікайте мені моєю нетерпимістю і нетолерантністю, моєю “надмірною українськістю”, моїм гострим словом.

Це від болю.

Коли ріжуть по живому, то людина кричить.

На старовинній дивовижній “язичницькій” козацькій іконі не зображено жодного святого чи апостола…

На ній намальований птах, який роздирає дзьобом собі груди, видовбує собі серце і годує ним маленьких пташенят , що порозкривали внизу свої ротики. І напис в’ється: “Яко птах, груди свої роздираємо, і народ свій, яко пташенят, кровію своєю годуємо!”

Птахові боляче, він мабуть кричить і плаче, але пташенята виживуть.

Потім, після війни будемо розсипати перли терпимості і толерантності.

Мій телефон не буде дзвонити серед ночі, і з слухавки не будуть чутися вибухи, між якими хрипкий голос не буде просити: «Дядьку Сашко, у нас тут обстріл, то ви тим часом розкажіть нам по телефону казочку якусь, а я ввімкну голосний зв’язок щоб весь бліндаж слухав!»

Що – що, а цього мені дійсно не буде вистачати. Мабуть нікому на світі, ніякому артисту чи співаку, так не дзвонили ніколи.

Я після війни буду розказувати тільки добрі казочки, грати на лірі і співати “Їхав козак за Дунай” і “Was wollen wir trinken”.

І не буду більше лаяти “русскій міръ” і не буду ображатися, а буду весело сміятися з анекдотів про сало і шаровари, не буду нагадувати, що українська мова – то питання не культури і справедливості – а безпеки і виживання України.

Хоча ні, буду. Але за це вже якось вибачте .

А покищо воюєм, браття !

Хто чим може і уміє. Хто – автоматом, хто – берцами, термобілизною, ліками, хто -консервами і салом, а хто – словом.

“Не за ставочок зариблений, не за пасіку багату чи хутірець порядний”

А за дітей наших, за коханих, за батька і матір, за землю свою.

Ту, яку, окрадену, у вогні збудили…

І кожен, яко птах груди свої розриває і кровію своєю народ яко пташенят своїх годує і творить цим вічне Святе Причастя.

https://litera1.co.ua/2018/04/02/sashko-lirnik-stoyat-v-cherzi-kasi-nash/