Провели тата. Стоїмо на зупинці. Доволі людно.
Зайко:
- Ма-ам! Хочу щодня з татом гуляти в парку. Коли вже наші тих моsкалів доб'ють?
- Скоро, Зайку. Ще трішки і доб'ють.
Тьотька, років п'тдесяти зі скаженим фосфоричним блиском в очах, різко повертається до нас і надривно кричить:
- Чєму ви рибльонка учітє? Ета страшна! Только подумайтє, что із нєго вирастєт? 
- Бандерівець, - кажу. 
- Бєдний рибльонок! Мальчік, как тєбя зовут? Я за тєбя молітца в церкві каждий дєнь буду.
Зайко:
- Світозар.
Тьотьку клинить і вона думає вголос.
- Ето ж как по рускі-то будєт?..
Зайко:
- Пані, не мучтесь. Рускім язиком це не вимовляється.
Усьо.